ПОСТАНОВА

Іменем України

10 травня 2019 року

Київ

справа №826/6688/16

адміністративне провадження №К/9901/33765/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Стрелець Т.Г.,

суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.,

розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 826/6688/16

за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Дніпровського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві, Центру надання адміністративних послуг Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», Дніпровська районна в місті Києві державна адміністрація про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 січня 2017 року (прийняту у складі: головуючого судді - Кобилянського К.М.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2017 року (прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді - Бєлової Л.В., суддів: Безименної Н.В., Глущенко Я.Б.),

у с т а н о в и в :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулись до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Дніпровського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби в місті Києві, Центру надання адміністративних послуг Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, в якому просили суд:

- визнати дії Дніпровського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби в місті Києві щодо зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 протиправними;

- зобов`язати Центр надання адміністративних послуг Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації поновити місця проживання ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 .

2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що у відповідача були відсутні підстави для зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду І інстанції

3. 20 січня 2017 року Окружний адміністративний суд міста Києва вирішив:

Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задовольнити частково.

Визнати дії Дніпровського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби в місті Києві щодо зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 протиправними.

Зобов`язати Дніпровський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві:

- внести до карток реєстрації ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , адресних карток відомості про скасування зняття з реєстрації місця проживання зазначених осіб шляхом внесення запису «скасовано» на штамп, що був внесений до цих документів з порушенням законодавства;

- надіслати до реєстраційного обліку адресно-довідкового підрозділу змінені відомості про поновлення реєстрації місця проживання щодо зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за адресою: АДРЕСА_1 .

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Дніпровського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) судові витрати в сумі 551(п`ятсот п`ятдесят одну) грн. 20 коп., ОСОБА_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) судові витрати в сумі 551(п`ятсот п`ятдесят одну) грн. 20 коп., ОСОБА_3 (ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) судові витрати в сумі 551(п`ятсот п`ятдесят одну) грн. 20 коп.

4. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що дії відповідача щодо зняття позивачів з реєстрації місця проживання, які здійснювалися за заявою власника житла без відповідного рішення суду про примусове виселення зазначених осіб/ про позбавлення права власності на житлове приміщення/ про позбавлення права користування житловим приміщенням є протиправними.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

5. 03 квітня 2017 року Київський апеляційний адміністративний суд вирішив:

Апеляційні скарги Дніпровського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві та Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 січня 2017 року - задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 січня 2017 року - змінити, зазначивши у абз. 3 резолютивної частини зобов`язавши на виконання дій суб`єкта - Центр надання адміністративних послуг Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації.

Абз. 3 резолютивної частини постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 січня 2017 року викласти у такій редакції: «зобов`язати Центр надання адміністративних послуг Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації внести до карток реєстрації ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , адресних карток відомості про скасування зняття з реєстрації місця проживання зазначених осіб шляхом внесення запису «скасовано» на штамп, що був внесений до цих документів з порушенням законодавства та надіслати до реєстраційного обліку адресно-довідкового підрозділу змінені відомості про поновлення реєстрації місця проживання щодо зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за адресою: АДРЕСА_1 .»

У решті постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 січня 2017 року - залишити без змін.

6. Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позовних саме шляхом визнання протиправними дій та зобов`язання внесення інформації про поновлення реєстрації місця проживання. Проте, у частині задоволених позовних вимог про зобов`язання вчинити дії, суд першої інстанції помилково зазначив Дніпровський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві, який не уповноважений на їх здійснення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. 03 травня 2017 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи».

8. У касаційній скарзі скаржник просить постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 січня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2017 року скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

9. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 05 травня 2017 року відкрито касаційне провадження за скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 січня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2017 року.

10. 05 березня 2018 року вказана касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» надійшла до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах.

11. Заперечення на касаційну скаргу до суду не надходили.

II. АРГУМЕНТИ СТОРІН

А. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

12. Касаційна скарга обґрунтована тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанції ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягають скасуванню. Скаржник зазначає, що на момент подання заяв про зняття позивачів з реєстраційного обліку власником квартири НОМЕР_4 розташованої за адресою: АДРЕСА_1 було ТОВ «Кредитні ініціативи». Власник житла має право вимагати визнання колишнього власника таким, що втратив право користування та зняття його з реєстрації. Касатор стверджує, що втрата права користування житловим приміщенням є наслідком припинення права на житлове приміщення у колишнього власника житла.

IІI. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

13. 23 червня 2008 року між Публічним акціонерним товариством «Сведбанк» та ОСОБА_1 , з метою забезпечення зобов`язання по кредитному договору №2707/0608/98-029 від 23 червня 2008 року, укладено іпотечний договір №2707/0608/98-029-Z-1, за умовами якого ОСОБА_1 передав Публічному акціонерному товариству в іпотеку нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_1 .

У зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань по кредитному договору, Публічний акціонерний банк реалізував своє право звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом вчинення виконавчого напису.

Право вимоги за іпотечним договором перейшло до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» на підставі договору факторингу №15 від 28 листопада 2012 року.

26 січня 2016 року ОСОБА_4 , за дорученням Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» звернувся до начальника Дніпровського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві із заявою №05/255 про зняття ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_1 .

До заяви додано: заяву встановленого зразку, витяг з державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», свідоцтво про передачу майна стягувачу.

Як вбачається зі змісту листа Дніпровського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України у місті Києві від 25.06.2016 №05/5427, за результатами розгляду вказаної заяви, 26 січня 2016 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 знято з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , згідно зі ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» та наказу МВС України від 22 листопада 2012 року, з підстави - відчуження квартири іншій особі.

Вважаючи, що їх права, свободи та законні інтереси порушено, позивачі звернулись до суду першої інстанції з адміністративним позовом.

IV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

14. Вирішуючи даний спір суди попередніх інстанцій виходили з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

На думку колегії суддів, такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм права, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначив, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі "Занд проти Австрії" (заява № 7360/76, доповідь Комісії від 12 жовтня 1978 року) Комісія висловила думку, що термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (...)".

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій, далі - КАС України) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до частини другої статті 4 КАС України (в редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій) юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Спором адміністративної юрисдикції у розумінні пункту 1 частини першої статті 3 КАС України (в редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій) є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За правилами пункту 1 частини другої статті 17 КАС України (в редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

За визначенням, закріпленим у пункті 7 частини першої статті 3 згаданого Кодексу, суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Предметом розгляду у цій справі є протиправні, на думку позивачів, дії Дніпровського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби в місті Києві щодо зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

Суд зазначає, що у даній справі спір пов`язаний з реалізацією житлових прав фізичних осіб, зокрема, права позивачів на користування квартирою, тобто з цивільним правом. Відповідач у таких відносинах владних управлінських функцій щодо позивачів не здійснює, а є органом, якій виконує свої обов`язки щодо зняття з реєстрації у відношеннях з власником майна.

Відтак, спір про захист права конкретної фізичної особи на користування житлом є не публічним, а приватноправовим. Держава, юридичні особи публічного права можуть бути учасниками цивільних відносин, а розгляд такого спору між ними проводиться за правилами цивільного судочинства.

Той факт, що відповідачем є Дніпровський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві, не змінює правову природу спірних відносин і не перетворює цей спір у публічно-правовий.

Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

У порядку цивільного судочинства розглядаються спори щодо права особи на житло (приватизація житла, взяття на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, або зняття з такого обліку, надання житла, користування жилим приміщенням у будинку державного чи приватного жилого фонду, житлово-будівельних кооперативів, у гуртожитках, встановлення автономного опалення у приміщенні державного житлового фонду, зняття з реєстраційного обліку місця проживання за наявності спору, зобов`язання органу влади чи органу місцевого самоврядування здійснити необхідні дії щодо утримання в належному стані житлового будинку, виселення, а також спори щодо забезпечення житлових прав мешканців гуртожитків тощо). Такі спори є житловими (цивільними) спорами, незалежно від участі у справі суб`єкта владних повноважень як відповідача.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 27 травня 2008 року у справі № 21-1540во06, і у постановах Верховного Суду України від 23 лютого 2016 року (справа № 21-6551а15) та від 02 березня 2016 року (справа № 6-14цс16). Дані правові позиції кореспондуються з правовим висновком у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року по справі №826/13571/17 .

Колегія суддів Верховного Суду не вбачає правових підстав відступити від зазначених позицій.

Враховуючи викладене, за суб`єктним складом сторін та сутністю спору дана справа підлягає розгляду місцевими загальними судами в порядку, визначеному нормами Цивільного процесуального кодексу України.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" цього Кодексу обумовлено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

За правилами абзацу першого частини першої статті 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

При цьому за змістом абзацу другого цієї ж процесуальної норми порушення правил юрисдикції адміністративних судів є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

Згідно з частиною четвертою статті 343 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення за наявності підстав, які тягнуть за собою обов`язкове скасування судового рішення.

За таких обставин постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 січня 2017 року та постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2017 року підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі.

Враховуючи положення частини шостої статті 143 КАС України та відсутність заяви скаржника про розподіл судових витрат (повернення судового збору), приписи частини другої статті 238 цього Кодексу застосуванню не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 354, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

п о с т а н о в и в :

1. Касаційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» - задовольнити частково.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 січня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2017 року у справі № 826/6688/16 скасувати.

3. Провадження у справі № 826/6688/16, відкрите в порядку адміністративного судочинства, закрити.

4. Роз`яснити позивачам право на звернення до суду в порядку цивільного судочинства.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Г. Стрелець

Судді О. В. Білоус

І. Л. Желтобрюх