Історія справи

Ухвала КАС ВП від 21.03.2018 року у справі №826/14576/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

06 березня 2019 року

Київ

справа №826/14576/16

адміністративне провадження №К/9901/35992/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Стрелець Т. Г.,

суддів - Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу №826/14576/16

за позовом громадянина Афганістану ОСОБА_4 до Державної міграційної служби України, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління державної міграційної служби України в м. Києві, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_2 - представника громадянина Афганістану ОСОБА_4, на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 грудня 2017 року (постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді - Шрамко Ю.Т., суддів: Вєкуа Н.Г., Костенка Д.А.) та на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2018 року (постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді - Бужак Н.П., суддів: Костюк Л.О., Троян Н.М.)

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У вересні 2016 року громадянин Афганістану ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, в якому просив

- визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України №421-16 від 12 серпня 2016 року про відмову у визнанні громадянина Афганістану ОСОБА_4 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадянина Афганістану ОСОБА_4 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.

2. Позовні вимоги обґрунтовано незаконністю оскаржуваного рішення Державної міграційної служби України №421-16 від 12 серпня 2016 року з огляду на те, що влада Афганістану не здатна забезпечити захист позивачу від можливості бути вбитим або пораненим в умовах внутрішнього збройного конфлікту, загальнопоширеного насильства та систематичного порушення прав людини.

Короткий зміст рішення суду І інстанції

3. 08 грудня 2017 року Окружний адміністративний суд міста Києва вирішив:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

4. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суду першої інстанції виходив з того, що рішення Державної міграційної служби України, яким позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, прийнято з урахуванням інформації по країні походження та дослідженням всіх обставин справи і є правомірним. Наведені позивачем підстави для надання йому статусу біженця або визнання особою, що потребує додаткового захисту не впливають на кваліфікацію останніх в якості критеріїв визначення статусу біженця або визнання особи, що потребує додаткового захисту у розумінні вимог Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

5. 20 лютого 2018 року Київський апеляційний адміністративний суд вирішив:

Апеляційну скаргу представника громадянина Афганістану ОСОБА_4 - ОСОБА_3 залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 грудня 2017 року - без змін.

6. Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. 12 березня 2018 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 - представника громадянина Афганістану ОСОБА_4.

У касаційній скарзі скаржник просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 грудня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2018 року. Прийняти нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Ухвалою Верховного Суду від 21 березня 2018 року відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_2 - представника громадянина Афганістану ОСОБА_4, на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 грудня 2017 року та на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2018 року .

8. Державна міграційна служба України надала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

II. АРГУМЕНТИ СТОРІН

9. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (представника позивача у справі):

Касаційна скарга обґрунтована тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягають скасуванню.

ОСОБА_2 - представник громадянина Афганістану ОСОБА_4 зазначає, що судами неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи. Інформація по країні походження позивача підтверджує наявність у нього цілком обґрунтованих побоювань у разі повернення до Афганістану. Ситуація в Афганістані суттєво погіршилася за останні декілька років. Посилається на те, що його життю та здоров'ю буде загрожувати реальна небезпека та він може бути підданий жорстокому та нелюдському поводженню.

10. Доводи, викладені у запереченні на касаційну скаргу (відповідача у справі)

Державна міграційна служба України посилається на те, що оскаржуване рішення прийняте у межах та на підставі повноважень, наданих відповідачу чинним законодавством України. Зазначає, що при розгляді заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідач належним чином вивчив наведені ним обставини, дослідив інформацію по країні походження. Проте з огляду на імперативні приписи, сформульовані у статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», суб'єкт владних повноважень правомірно відмовив ОСОБА_4 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки встановлено наявність умов, за яких такий статус не надається.

IІI. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

11. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 03 листопада 2015 року громадянин Афганістану ОСОБА_4 звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві із заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

12. 18 лютого 2016 року посадовими особами Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві складено акт про неявку громадянина Афганістану ОСОБА_4 на співбесіду, запрошення на яку отримано заявником під особистий підпис 19 листопада 2015 року.

13. Наказом Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві від 23 лютого 2016 року №129 у зв'язку з тим, що іноземець не з'явився на співбесіду протягом періоду оформлення документів, призупинено розгляд заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

14. Наказом Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві від 10 червня 2016 року №336 поновлено розгляд заяви позивача у зв'язку з тим, що іноземець надав письмове пояснення з приводу неявки на співбесіду.

15. 06 липня 2016 року Головним управлінням Державної міграційної служби України в м. Києві складено висновок про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Афганістану ОСОБА_4.

16. 12 серпня 2016 року Державною міграційною службою України прийнято рішення №421-16 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Афганістану ОСОБА_4 у зв'язку із відсутністю стосовно заявника умов, передбачених п. п. 1 чи 13 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

17. 12 вересня 2016 року позивачем отримано повідомлення Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві від 12 вересня 2016 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

18. Вважаючи вищезазначене рішення Державної міграційної служби України незаконним, позивач звернувся з даним позовом до суду.

IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

19. Конституція України.

19.1. Частина друга статті 19. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

20. Кодекс адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017 року)

20.1. Частина друга статті 2. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

20.2. Частина третя статті 2. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

21. Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 8 липня 2011 року №3671-VI (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

21.1. Пункт перший частини першої статті 1. Біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

21.2. Пункт тринадцять частини першої статті 1. Особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

21.3. Частини1-3 статті 7. Оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

Заявник, якому виповнилося вісімнадцять років, подає заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій викладає основні відомості про себе та обставини, що змусили його залишити країну походження.

Відомості про дітей, які не досягли вісімнадцятирічного віку, наводяться в заяві одного із законних представників особи, яка не досягла повноліття.

21.4. Частина шоста статті 8. Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

21.5. Частина сьома статті 8. У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причини відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення.

21.6. Частина восьма статті 8. У разі використання особою права на оскарження центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, до прийняття рішення за скаргою залишає на зберігання документи, що посвідчують особу заявника, та інші документи.

21.7. Частина друга статті 12. Рішення, що приймаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, щодо визнання іноземця або особи без громадянства біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також рішення про втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту, про скасування рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, можуть бути оскаржені в установленому законом порядку та в установлені цим Законом строки до суду.

22. Керівництво з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців.

22.1. Пункти 45. Особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

22.2. Пункт 62. Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців мігрант - це особа, яка добровільно залишає свою країну, щоб оселитися в іншому місці, рухома бажанням змін чи пригод, сімейними чи іншими причинами особистого характеру. Якщо особа переїздить виключно з економічних міркувань, то вона є економічним мігрантом, а не біженцем.

22.3. Пункт 195. У кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього, особа уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

23. Директива Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається» від 27 квітня 2004 року №8043/04.

23.1. Пункт п'ятий статті 4. Заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

24. Постанова Пленуму Вищого адміністративного суду України №1 від 25 червня 2009 року «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» (зі змінами та доповненнями).

24.1. Пункт 23. При розгляді зазначених справ судам слід ураховувати, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем, а тому з'ясування суб'єктивних обставин є першочерговим завданням судів під час вирішення таких спорів. Суб'єктивна оцінка залежить від особистості, і те, що для однієї особи є нормою, для іншої може бути нестерпним. Побоювання ґрунтується не тільки на тому, що особа постраждала особисто від дій, які змусили її покинути країну, тобто ці побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової або соціальної групи тощо). Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

V. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

25. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, згідно зі статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

26. Аналізуючи вищенаведені положення законодавства та обставини справи, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог.

27. Як правильно встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 (з його слів), паспортного або будь-якого іншого документа, за яким можливо здійснити ідентифікацію особи, до органу міграційної служби не надав, народився в м.Фарьо (Фарюб, Фарйод), не одружений (розлучений), має двох дітей (синів), за національністю - узбек, віросповідання - іслам (суніт). З Афганістану на літаку легально потрапив до Російської Федерації. На територію України, згідно з інформацією, наданою позивачем в анкеті від 03 листопада 2015 року, потрапив таємно. За наданням притулку або статусу біженця в інших країнах не звертався. Стверджував, що країну походження покинув через побоювання стати жертвою політичних переслідувань.

28. Статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту просить, оскільки зазнав фізичного насильства та переслідувань представниками угруповання "Талібан", боїться за своє життя, в Афганістані війна.

29. Також, а анкеті від 03 листопада 2015 року ОСОБА_4 зазначав, що був причетний до інцидентів із застосуванням фізичного насильства, які пов'язані з релігійною належністю та політичними поглядами. У процесі ж співбесіди повідомив, що представники угрупування "Талібан" погрожували його вбити, якщо він відмовиться з ними співпрацювати, проте фізичної сили не застосовували (зафіксовано в протоколі співбесіди від 10 червня 2016 року). При цьому, зазначав, що йому особисто в Афганістані не погрожували розправами (зафіксовано в протоколі співбесіди від 19 листопада 2015 року).

30. З листа Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області від 26 січня 2016 року №12361 вбачається, що ОСОБА_4 прибув до України 18 серпня 2015 року авіарейсом "Стамбул-Одеса" та перетнув державний кордон нашої держави на підставі паспорта громадянина Афганістану НОМЕР_1 та візи НОМЕР_2, оформленої на запрошення, виготовленого Управлінням ДМС України в Миколаївській області за заявою приватної особи. Також у вказаному листі зазначено, що після прибуття до України позивач не відвідував запрошуючу сторону, оскільки не знає її, а ціль його в'їзду до України є відмінною від заявленої у відповідному запрошенні та в заяві, поданої ним до посольства України в Пакистані, де було оформлено йому візу НОМЕР_2.

31. Таким чином, позивач органу міграційної служби повідомив неправдиві відомості стосовно нелегального прибуття в Україну автомобільним транспортом з території Російської Федерації, куди, як він зазначив, потрапив з Афганістану літаком, а також стосовно того, що він не звертався до посольських установ.

32. Вищевказані обставини дають підстави для висновку, що позивач не мав наміру звертатись за міжнародним захистом в першій безпечній країні, а також не скористався альтернативою внутрішнього переміщення.

33. Суди попередніх інстанцій правильно звертали увагу, що побоювання позивача стати жертвою переслідувань жодними достовірними доводами не підтверджується, інформаційні матеріали носять загальний характер і не підтверджують існування можливості того, що позивачу буде причинено шкоду або неприйнятні страждання у разі його повернення в країну походження та, як наслідок, свідчать про відсутність умов для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

34. Безпідставним є посилання касатора на те, що інформація по країні походження підтверджує наявність у нього цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань у разі повернення до Афганістану, з огляду на наступне.

35. Інформація по країні походження сама по собі не може бути підставою для позитивного вирішення питання щодо надання статусу біженця особам, які прибули до України та звернулись із такою заявою або визнання особою, що потребує додатково захисту, без наявності передбачених на це законодавством підстав щодо конкретної особи, яка звернулась за захистом.

Колегія суддів Верховного Суду звертає увагу на те, що керівництвом з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН надано загальний аналіз поняття «цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань». Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона психічний стан, який пов'язаний із характеристикою особистості заявника, а тому, зазначається, що висновок про стан у країні-походження не є визначальним. Під впливом суб'єктивної оцінки ситуації, що склалась навколо, особа вирішила покинути країну і стала біженцем. Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

Судами попередніх інстанцій були враховані матеріали по країні походження ОСОБА_4, однак, зазначена інформація в сукупності з іншими обставинами справи та поведінкою позивача, які підлягають дослідженню та оцінюванню, не дає підстав вважати, що він прибув в Україну саме із метою уникнення стати жертвою переслідувань у країні своєї громадянської належності.

36. Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що аналіз матеріалів особової справи позивача, з урахуванням інформації по країні походження, свідчить, що основною проблемою в Афганістані залишається небезпека в деяких віддалених районах країни. Афганською армією та поліцією проведено ряд активних операцій проти бойовиків «Талібану» в провінціях Нангархар, Тахар, Кундуз, Фаряб, Сарі-пуль, Урузган та Логар. Радикальні ісламські угрупування «Талібан» час від часу вчиняють теракти та напади на окремих категорій осіб, зокрема, на чиновників різних рангів, поліцейських та військовослужбовців, а також командирів служби безпеки та працівників міжнародних гуманітарних організацій. Основними об'єктами для нападу вважаються особи, які пов'язані або надають допомогу уряду та міжнародним співтовариствам, в тому числі міжнародним збройним силам, журналісти та інші працівники ЗМІ, цивільні особи, які підозрюються у наданні підтримки антиурядовим формуванням, представники релігійних меншин та особи, які підозрюються в порушенні законів шаріату. Водночас, в матеріалах справи відсутні докази того, що позивач належить до певної політичної, релігійної, військової або громадської організації.

37. З огляду на викладене, аналізуючи зібранні докази щодо реальності побоювань позивача стосовно його переслідування та загальновідомі обставини щодо небезпечної ситуації у країні його походження, колегія суддів Верховного Суду вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано погодилися з висновком ГУ ДМС України в Одеській області та прийнятим на його підставі рішенням ДМС України про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

38. Згідно зі статтею 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

39. З урахуванням викладеного, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій винесені законні і обґрунтовані рішення, постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

п о с т а н о в и в :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_2 - представника громадянина Афганістану ОСОБА_4 - залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 грудня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2018 року у справі №826/14576/16- залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Г. Стрелець

Судді О. В. Білоус

І. Л. Желтобрюх