Історія справи

Ухвала КАС ВП від 04.05.2020 року у справі №826/21774/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 травня 2020 року

Київ

справа № 826/21774/15

адміністративне провадження №К/9901/10084/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді Мартинюк Н.М.,

суддів Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянув у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу №826/21774/15

за позовом Державної аудиторської служби України

до публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України»

про стягнення збитків,

за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України»

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 липня 2016 року (прийняту у складі: головуючого судді Шулежка В.П.)

і ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 6 жовтня 2016 року (прийняту у складі: головуючого судді Ганечко О.М., суддів Коротких А.Ю., Літвіної Н.М.).

УСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2015 року Державна фінансова інспекція України (надалі також - «Держфінінспекція України») звернулася до суду з позовом, в якому просила стягнути з публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» (далі - «ПАТ «ДПЗК України») 44242,24 грн в дохід Державного бюджету України за безпідставно (без відповідних дозволів (ліцензій)) отриманий дохід.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Держфінінспекцією України під час проведення ревізії відповідності видів діяльності, які передбачені Положенням, із видами діяльності, на які видано ліцензії, встановлено, що філією ПАТ «ДПЗК України» «Гребінківський елеватор» (далі - «Філія») укладено договори про технічне забезпечення електричною енергією. Водночас у Філії відсутні відповідні дозволи, які підтверджують правомірність передачі електричної енергії споживачам. Однак, в порушення вимог чинного законодавства України Філія отримала дохід від послуг електропостачання і не перерахувала його до Державного бюджету України, що призвело до збитків у розмірі, отриманого доходу Філією.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 липня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 6 жовтня 2016 року, адміністративний позов Держфінінспекції України задоволено.

Стягнуто з публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» кошти в сумі: 44242,24 в дохід Державного бюджету України за безпідставно (без відповідних дозволів (ліцензій)) отриманий дохід.

Суди попередніх інстанцій, приймаючи оскаржувані рішення, виходили з того, що вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації і приведення її у відповідність з вимогами законодавства і у цій частині вона є обов`язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об`єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

В той же час, у разі, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів, Держфінінспекція України має право звернутися до суду в інтересах держави.

Судами було встановлено, що відповідно до даних бухгалтерського обліку Філією за період з 1 лютого 2011 року по 1 липня 2012 року отримано коштів від надання послуг з постачання електрично енергії в загальній сумі: 44242,24 грн. Однак на момент закінчення ревізії, дозволів, які б підтверджували правомірність передачі Філією електричної енергії Споживачам, відповідачем не надано.

Отже, враховуючи зазначене, позивач зробив висновок, що, в порушення частини третьої статті 91 Цивільного кодексу України і пункту 6 частини першої статті 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», Філією безпідставно отримано дохід без відповідних дозволів (ліцензій) в сумі: 44242,24 грн.

На підставі цих висновків, позивач пред`явив відповідачу вимогу, викладену в листі від 31 липня 2013 року №07-14/826 про усунення виявлених порушень і недоліків. Проте відповідач вимогу про усунення порушень у повному обсязі не виконав.

Тому суди попередніх інстанцій дійшли висновку про правомірність заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача в дохід Державного бюджету України коштів в сумі: 44242,24 грн як безпідставно отриманий дохід за надання зазначених послуг без відповідних дозволів (ліцензій).

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечення)

У касаційній скарзі ПАТ «ДПЗК України» просило скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 липня 2016 року й ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 6 жовтня 2016 року, і ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Зокрема, скаржник зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій є необґрунтованими, прийняті з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неправильним застосуванням норм матеріального права, а також без повного і всебічного з`ясування обставин справи. Зазначає, що суди попередніх інстанцій не прийняли до уваги той факт, що споживачі компенсували вартість спожитої електроенергії відповідно до цін, по яких Філія розраховувалась з РЕМ, а не здійснювала постачання електроенергії.

Позивач свої заперечення (відзив) на касаційну скаргу до суду не надав.

Проте, позивачем заявлено клопотання про здійснення заміни Державної фінансової інспекції України її правонаступником - Державною аудиторською службою України.

Ухвалою Верховного Суду від 4 травня 2020 року задоволено клопотання позивача, здійснено заміну Державної фінансової інспекції України її правонаступником - Державною аудиторською службою України.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами першої й апеляційної інстанцій встановлено, що у період з 19 лютого 2013 року до 16 травня 2013 року на виконання плану контрольно-ревізійної роботи Держфінінспекції України на І квартал 2013 року, позивач провів ревізію фінансово-господарської діяльності ПАТ «ДПЗК України» за серпень-грудень 2010 року, за 2011-2012 років і за завершений звітний період 2013 року, за результатами якої складено акт №07-22/34 від 22 травня 2013 року.

На підставі висновків зазначеного акту позивач пред`явив відповідачу вимогу, викладену в листі від 31 липня 2013 року №07-14/826 про усунення виявлених порушень і недоліків.

Однак, відповідач вимоги про усунення порушень у повному обсязі не виконав.

Зокрема, відповідно до пункту 23.1 вимоги Держфінінспекції України від 31 липня 2013 року №07-14/826, ревізією відповідності видів діяльності філії ПАТ «ДПЗК України» «Гребінківський елеватор», передбачених Положенням про філію, із видами діяльності, на які надано ліцензії, встановлено, що Філією укладено договори про технічне забезпечення (постачання) електричною енергією з: СПДФО ОСОБА_1 (договір від 1 лютого 2011 року №68); Харківською філією ПАТ «Київстар» (договір від 1 лютого 2011 року №РОL-924/27); Північним територіальним управлінням ПАТ «Телесистеми України» (договір від 1 лютого 2011 року №0618/66).

Відповідно до даних бухгалтерського обліку Філія за період з 1 лютого 2011 року до 1 липня 2012 року отримала кошти від надання послуг з постачання електричної енергії у загальній сумі: 44242,24 грн.

На момент закінчення ревізії дозволів, які підтверджували б правомірність передачі Філією електричної енергії Споживачам, відповідачем не надано.

На підставі зазначеного позивач зробив висновок про те, що в порушення частини третьої статті 91 Цивільного кодексу України і пункту шостого частини першої статті 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» Філія безпідставно отримала дохід без відповідних дозволів (ліцензії) у розмірі: 44242,24 грн.

Разом з тим, як встановлено судами попередніх інстанцій, філія ПАТ «ДПЗК України» «Гребінківський елеватор» у вказаний період уклала наступні договори:

- договір про технічне забезпечення електричною енергією від 1 лютого 2011 року №68, укладений Філією, в особі директора Бабенка О.В. (Постачальник) з одної сторони, і СПДФО ОСОБА_1 (Споживач) з іншої сторони, відповідно до якого Постачальник зобов`язується постачати електроенергію Споживачу, а Споживач зобов`язується своєчасно проводити оплату за використану електроенергію, обсяг якої нараховується згідно показників електролічильника, і за витрати на трансформацію;

- договір про надання послуг від 1 лютого 2011 року №POL-924/27, укладений Філією, в особі директора Бабенка О.В. (Виконавець) з одної сторони, і ПАТ «Київстар Дж.Ес.Ем» в особі директора філії у місті Харкові Стеріна B.Л. (Замовник) з іншої сторони, відповідно до якого Виконавець надає Замовнику послуги зі строкового зберігання і утримання телекомунікаційного обладнання Замовника й інші послуги, згідно цього Договору, а Замовник виплачує Виконавцеві винагороду за надання таких послуг;

- договір про надання послуг від 1 лютого 2011 року №0618/66, укладений Філією, в особі директора Бабенка О.В. (Виконавець) з одної сторони, і ПАТ «Телесистеми України» в особі керівника Північного територіального управління ЧАО «Телесистеми України» Зівенка К.В. (Замовник) з іншої сторони, відповідно до якого Виконавець надає Замовнику послуги зі строкового зберігання і утримання телекомунікаційного обладнання Замовника та інші послуги, згідно цього Договору, а Замовник виплачує Виконавцеві винагороду за надання таких послуг.

Однак в ході ревізії при дослідженні питання відображення доходів від постачання електроенергії встановлено, що Планом доходів і витрат Філії на 2011 і 2012 роки, доходи від здійснення послуг з постачання електроенергії не планувались. Відповідно до даних бухгалтерського обліку Філія за період з 1 лютого 2011 року до 1 липня 2012 року отримала кошти від надання послуг із постачання електричної енергії в загальній сумі: 44242,24 грн, в тому числі за період з 1 лютого 2011 року до 31 грудня 2011 року - в сумі: 29200,97 грн; за період з 1 січня 2012 року до 1 липня 2012 року - в сумі: 15041,27 грн.

Операції з відображення доходів від постачання електроенергії по даним бухгалтерського обліку Філії відображалися:

протягом 2011 року за дебетом балансового рахунку 361 «Розрахунки з вітчизняними покупцями» і кредитом субрахунку 70312 «Доходи від інших послуг» на суму: 19046,05 грн і кредитом субрахунку 7192 «Дохід від послуг з електроенергії» на суму: 10154,92 грн;

протягом 2012 року за дебетом балансового рахунку 361 «Розрахунки з вітчизняними покупцями» і кредитом субрахунку 70312 «Доходи від інших послуг» на суму: 5863,11 грн і кредитом субрахунку 7192 «Дохід від послуг з електроенергії» на суму: 9178,16 грн.

Згідно даних бухгалтерського обліку Філії станом на 31 грудня 2012 грудня дебіторська заборгованість перед державним бюджетом не обліковується.

В ході проведення ревізії Державною фінансовою інспекцією в Полтавській області на виконання пункту 2.29 Плану контрольно-ревізійної роботи Держфінінспекції України на І квартал 2013 року надіслано запит директору Філії Бабенку О.В. з вимогою надати пояснення «чому доходи, отримані без відповідних дозволів не були перераховані до державного бюджету на загальну суму?»

Директор Філії Бабенко В.О. надав органу державного фінансового контролю пояснення по суті заявлених питань, в яких зазначив, що послуги з електропостачання виставлялися контрагентам відповідно до договорів, укладених з Філією. Кошти до Державного бюджету не перераховані помилково.

Також, на запит органу державного фінансового контролю від 12 березня 2013 року щодо неперерахування до державного бюджету доходів, отриманих без відповідних дозволів (ліцензій), головний бухгалтер Філії Череп О.М. пояснив, що Філією послуги із електропостачання виставлялись згідно договорів між Філією та СПДФО ОСОБА_1 , ПАТ «Київстар Дж.Ес.Ем», ПАТ «Телесистеми України». Кошти отримані за послуги в сумі: 44242,24 грн не були перераховані до Державного бюджету помилково.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)

Правові й організаційні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні визначені Законом України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» (надалі також - «Закон»).

Відповідно до частини першої статті 2 Закону головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов`язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов`язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб`єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно, за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб`єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні.

Статтею 4 цього Закону встановлено, що інспектування здійснюється органом державного фінансового контролю у формі ревізії та полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна забезпечувати виявлення наявних фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб. Результати ревізії викладаються в акті (частина перша).

Згідно з положеннями пункту 7 статті 10 Закону державній контрольно-ревізійній службі надано право пред`являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Відповідно до підпункту 4 пункту 4 Положення про Державну фінансову інспекцію України, затвердженого Указом Президента України від 23 квітня 2011 року №499/2011 (далі - «Положення»), Держфінінспекція України відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме вимагає від керівників та інших службових осіб підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства; звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Пунктом 6 Положення передбачено, що Держфінінспекція України для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; при виявленні збитків, завданих державі чи об`єкту контролю, визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

У разі, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів, Держфінінспекція України має право звернутися до суду в інтересах держави.

При виявленні збитків, завданих державі чи об`єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року №460-IX, що набрав чинності 8 лютого 2020 року, внесено ряд змін до Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - «КАС України»), зокрема до Глави 2 «Касаційне провадження» Розділу ІІІ «Перегляд судових рішень».

Разом з тим, пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Оскільки касаційна скарга відповідача у цій справі подана до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року №460-IX, то здійснюючи касаційний перегляд справи Верховний Суд керується положеннями КАС України, які діяли до набрання чинності вказаним Законом, тобто у редакції Кодексу, чинній до 8 лютого 2020 року.

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги і на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

Аналіз наведених у попередньому розділі норм дає підстави вважати, що орган державного фінансового контролю проводить державний фінансовий контроль щодо підконтрольних установ. Його право вимоги передбачено статтею 10 Закону і може бути адресоване виключно підконтрольним установам, а звернення до суду в інтересах держави можливе лише у випадку незабезпечення такими установами вимог щодо усунення порушень законодавства з питань збереження і використання активів, виявлених під час здійснення державного фінансового контролю.

Позивачем у цій справі є Державна фінансова інспекція України як суб`єкт владних повноважень (у розумінні положень КАС України), правовий статус якої визначено Законом України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», згідно з яким їй надано право звертатися до суду з відповідним позовом про відшкодування збитків. При цьому здійснення органом державного фінансового контролю своїх повноважень (владних управлінських функцій) обумовлює виникнення правовідносин з підконтрольною установою (ПАТ «ДПЗК України»), які мають публічно-правовий характер.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах Великої Палати від 12 березня 2018 року у справі №826/9672/17 і від 29 серпня 2018 року у справі №816/2394/16.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, проведеною Держфінінспекцією України перевіркою встановлено, що предметом договорів, які укладались Філією зі споживачами, є забезпечення Постачальником (Філія) передачі електричної енергії Споживачам. Однак відповідно до Положення про Філію на здійснення передачі електричної енергії споживачам передбачено отримання відповідного дозволу, а також зазначення отриманих доходів від здійснення таких послуг у Плані доходів і витрат Філії на відповідний період. Проте, під час проведення ревізії позивачем встановлено, що Філією у Плані доходів і витрат на 2011 і 2012 роки не передбачались доходи від здійснення послуг з постачання електроенергії. Відповідачем також не надано жодних дозволів, які б підтверджували правомірність передачі Філією електричної енергії Споживачам.

Відповідно до частини третьої статті 91 Цивільного кодексу України, юридична особа може здійснювати окремі види діяльності, перелік яких встановлюється законом, після одержання нею спеціального дозволу (ліцензії).

Згідно пункту 6 частини першої статті 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) відповідно до спеціальних законів ліцензуванню підлягають такі види господарської діяльності: діяльність у сфері електроенергетики та використання ядерної енергії.

Відповідно до даних бухгалтерського обліку Філія за період з 1 лютого 2011 року до 1 липня 2012 року отримала кошти від надання послуг з постачання електричної енергії в загальній сумі: 44242,24 грн.

Відповідно до пункту 6.6 Положення (Стандарт) №15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 року №290 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції 14 грудня 1999 року за №860/4153 (далі - «ПСБО №15»), не визначаються доходами надходження, що належать іншим особам.

Отже, в порушення пункту 6.6 ПСБО №15, Філією надходження коштів від послуг з постачання електричної енергії за даними бухгалтерського обліку визнано доходом.

Відповідно до розділу ІІ глави 5 пункту 46 частини другої статті 29 Бюджетного кодексу України до доходів загального фонду Державного бюджету України належать: інші доходи, які у встановленому порядку зараховуються до загального фонду державного бюджету.

Згідно даних бухгалтерського обліку Філії станом на 31 грудня 2012 року дебіторська заборгованість перед державним бюджетом не обліковується.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, у період з 19 лютого 2013 року до 16 травня 2013 року позивач провів ревізію фінансово-господарської діяльності ПАТ «ДПЗК України» за серпень-грудень 2010 року, за 2011-2012 років і за завершений звітний період 2013 року, за результатами якої складено акт №07-22/34 від 22 травня 2013 року.

На підставі висновків зазначеного акту позивач пред`явив відповідачу вимогу, викладену в листі від 31 липня 2013 року №07-14/826 про усунення виявлених порушень і недоліків. Однак, відповідач вимогу про усунення порушень у повному обсязі не виконав.

Відповідно до позиції Верховного Суду України при виявленні збитків, завданих державі чи об`єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів. Вимога органу державного фінансового контролю, спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства, є обов`язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об`єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Отже, позивачем у вимозі вказано на факт заподіяння збитків, зазначено їх розмір і зобов`язано вчинити дії, спрямовані на усунення відповідних порушень згідно з вимогами законодавства.

У той же час, враховуючи те, що збитки у випадку відсутності факту їх добровільного відшкодування стягуються примусово в судовому порядку з особи, яка їх заподіяла, виходячи з того, що правильність обчислення збитків має перевірятись судом, який розглядає позов про їх стягнення, заявлена позовна вимога про стягнення з відповідача в дохід Державного бюджету України коштів в сумі: 44242,24 грн як безпідставно отриманого доходу за надання послуг з постачання електроенергії без відповідних дозволів (ліцензії) є правомірною.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд зазначає, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на повно встановлених обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка, з правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів зазначає, що доводи наведені у касаційній скарзі, не спростовують правильність висновків судів першої й апеляційної інстанцій, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.

У контексті оцінки доводів касаційної скарги Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на результат касаційного перегляду справи судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 липня 2016 року і ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 6 жовтня 2016 року залишити без змін.

Судові витрати не розподіляються.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.

……………………………

…………………………….

…………………………….

Н.М. Мартинюк

А.В. Жук

Ж.М. Мельник-Томенко,

Судді Верховного Суду