Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

04 квітня 2019 року

Київ

справа №806/5229/15

адміністративне провадження №К/9901/35356/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргуЖитомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській областіна постановуЖитомирського апеляційного адміністративного суду від 08.06.2016 (колегія у складі суддів: Одемчук Є.В., Бучик А.Ю., Майор Г.І.)у справі № 806/5229/15за позовомПублічного акціонерного товариства «Коростишівгаз»доКоростишівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області третя особаПублічне акціонерне товариство «Український інноваційний банк»провизнання протиправними та скасування рішення і податкової вимоги,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Коростишівгаз» (далі - Товариство) звернулось до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Коростишівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області, правонаступником якого є Житомирська об'єднана державна податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області (далі - ОДПІ), третя особа - Публічне акціонерне товариство «Український інноваційний банк» (залучене судом під час розгляду справи, далі - Банк), у якому просив визнати протиправними та скасувати рішення №0009861700 від 07.11.2015 та податкову вимогу №60-23 від 12.11.2015.

Обґрунтовуючи позов вказується, що передумов для нарахування фінансових санкцій і стягнення податкового зобов'язання з ПДВ не було, з огляду на своєчасність подання розрахункових документів до Банку, задля погашення самостійно визначених податків та зборів з його розрахункового рахунку.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 17.03.2016 (суддя - Черняхович І.Е.), у задоволені позову відмовлено, у зв'язку із тим, що кошти від позивача на рахунок відповідача, які ним були самостійно узгоджені під час подання податної звітності, не надходили.

Натомість суд апеляційної інстанції, постановою від 08.06.2016 рішення суду першої інстанції скасував, позов задовольнив. Визнав протиправними та скасував рішення № 0009861700 від 07.11.2015 та податкову вимогу від 12.11.2015 № 60-23, винесену ОДПІ, оскільки платник не є відповідальним за дії Банку в частині зарахування коштів на рахунки бюджету, згідно волевиявлень його клієнта, яким є позивач.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати залишивши в силі рішення суду першої інстанції, ствердивши, що судом апеляційної інстанції не враховано дійсного факту пропуску позивачем строку сплати єдиного соціального внеску та не сплати податкового зобов'язання з ПДВ, що ним самостійно узгоджено.

Письмового відзиву на касаційну скаргу позивача до Суду не надходило, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що Товариство у жовтні 2015 року здійснило авансові платежі зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. На підтвердження зазначеного, позивачем до матеріалів справи надано копії платіжних доручень, а саме: № 67 від 02.10.2015 на суму 60 000,00 грн., №2474 від 02.10.2015 р. на суму платежу 31000,00 грн.; № 2479 від 13.10.2015 на суму 24100,00 грн. Платежі здійснювались через Банк.

Однак, ОДПІ прийнято рішення №0009861700 від 07.11.2015 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, яким застосовано до Товариства штраф в сумі 7238,31 грн. та пеню в сумі 99,42 грн. на суму недоїмки за період із 21.10.2015 по 06.11.2015.

Крім того, встановлено, що 21.09.2015 Товариство в електронній формі з використанням електронного цифрового підпису подало до ОДПІ податкову декларацію з податку на додану вартість за серпень 2015 року.

Як вбачається із рядка 25.1 Декларації, позивачем визначено розмір податку на додану вартість, який сплачується до державного бюджету України за серпень 2015 року в сумі 72574,00 грн.

Встановлено, що зобов'язання зі сплати задекларованого податку на додану вартість Товариством виконано, що підтверджується платіжним дорученням № 53 від 22 вересня 2015 року на суму 71574,00 грн.

Однак, 12.11.2015 податковим органом направлено податкову вимогу форми «Ю» № 60-23, згідно якої сума податкового боргу Товариства з ПДВ становить 72574,00 грн. (основний платіж).

Не погоджуючись із вказаними нарахуваннями відповідача, позивач звернувся до суду, апеляційна інстанція якого підтвердила обґрунтованість позову.

Разом з тим, Суд, розглядаючи касаційну скаргу позивача в межах її доводів, вважає висновки суді попередніх інстанцій про законність рішення та вимоги ОДПІ передчасними, та такими, що зроблені без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а відтак такі судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 242 КАС України.

У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», платник єдиного внеску зобов'язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для його зарахування, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті розташованими за межами України підприємствами, установами, організаціями (у тому числі міжнародними) за працюючих у них громадян України та громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - договір про добровільну участь) (частина 5 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»).

Згідно з частиною 7 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку.

Платники, зазначені в абзацах третьому та четвертому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, які не мають банківського рахунку, сплачують внесок шляхом готівкових розрахунків через банки чи відділення зв'язку.

При цьому, приписами частини 8 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» передбачено, що платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

Відповідно до пункту 1 частини 10 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» днем сплати єдиного внеску у разі перерахування сум єдиного внеску з рахунку платника на відповідні рахунки органу доходів і зборів вважається: день списання банком або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з рахунку платника незалежно від часу її зарахування на рахунок органу доходів і зборів.

Відповідно до пункту 2 частини 11 статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску штрафні санкції за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум.

Згідно положень статті 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.

Згідно з пунктом 22.4 статті 22 цього ж Закону під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним: для платника - з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника; для банку платника - з дати списання коштів з рахунка платника та зарахування на рахунок отримувача в разі їх обслуговування в одному банку або з дати списання коштів з рахунка платника та з кореспондентського рахунка банку платника в разі обслуговування отримувача в іншому банку.

Приписами пункту 129.6 статті 129 Податкового кодексу України передбачено, що за порушення строку зарахування податків до бюджетів або державних цільових фондів, установлених Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», з вини банку або органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, такий банк/орган сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, та штрафні санкції у розмірах, встановлених цим Кодексом, а також несе іншу відповідальність, встановлену цим Кодексом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податків, зборів, платежів до бюджету або державного цільового фонду. При цьому платник податків звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.

Системний аналіз наведених норм права дає підстави дійти висновку про те, що з моменту прийняття банком зобов'язання з виконання доручення клієнта на переказ коштів, платник внесків не може нести відповідальності у вигляді штрафних санкцій за невчасну сплату внесків, при умові що такий платник звернувся до банку у строк сплати цих внесків.

За наявності у платника відповідних доказів, що підтверджують виконання усіх передбачених законодавством умов для визнання його добросовісним платником, обов'язок зі сплати відповідної суми податкового (грошового) зобов'язання слід визнати виконаним, незалежно від фактичного зарахування платежу до бюджетної системи України.

Вказана позиція узгоджується із висновком Верховного Суду, який викладений у постанові від 22.05.2018, справа №804/505/16 (провадження №К/9901/19084/18).

Проте, під час вирішення даної справи суди попередніх інстанцій не було вирішено даного питання. Зокрема, суди не дослідили обставин дійсного волевиявлення позивача в частині своєчасності сплати сум ЄСВ, що були ним подані у звітах і наявності в нього коштів на розрахункових рахунках Банку, задля можливості їх перерахування до бюджету.

Варто зауважити, що суди не надали правого значенню письмовому відзиву Банка, який знаходиться в матеріалах справи (а.с.55-59) і доданих до нього документів, в частині дієздатності Банку проводити розрахунки, в тому числі, платежі які позивач доручив йому здійснити, - ЄСВ та ПДВ.

Крім того, Верховний Суд вважає за необхідне зауважити, що матеріали справи не містять розрахунку нарахованих штрафних санкцій з несвоєчасно сплаченого розміру ЄСВ, задля можливості твердження вірності визнання такої фінансової санкції (строк прострочення та розмір бази, яка не вказана в спірному рішенні).

За аналогією не можуть бути правильними висновки суду апеляційної інстанції в частині відсутності протиправності дій позивача із питанням своєчасності сплати ПДВ у розмірі 72574,00 грн., так як така сплата податку, що встановлено судом першої інстанції, була здійснена згідно платіжного доручення №53 від 22.09.2015 із сумнівними реквізитами. Тобто, не здійснивши ряд дій щодо перевірки реальності такого платіжного документу, твердження суду апеляційної інстанції в частині відсутності вини позивача є передчасним.

Однак, Верховний Суд не може погодитись і з позицією суду першої інстанції, з огляду на відсутність підтверджуючих документів ненадання Банку платіжних доручень і наявності необхідної суми коштів на розрахунковому рахунку в такому Банку для погашення узгоджених платником спірних у даній справі сум податків (ПДВ) і зборів (ЄСВ), які можуть бути отримані від Банку, який долучений судом першої інстанції до участі у розгляді даної справи в якості третьої особи.

Підсумовуючи наведене, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що виявлені неточності та суперечливі обставини мають бути досконало досліджені, задля можливості винесення у даній справі законного рішення, у зв'язку із чим справа має бути надіслана до суду першої інстанції на новий розгляд.

З урахуванням наведеного, справу необхідно направити на новий розгляд, де вказаним обставинам слід надати правового значення.

Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Отже Суд приходить до висновку, що суди попередніх інстанції допустили порушення норм процесуального права, не встановили фактичні обставини, що мають значення для справи, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області задовольнити частково.

2. Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 17.03.2016 та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 08.06.2016 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Житомирського окружного адміністративного суду.

3. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.П.Юрченко І.А.ВасильєваС.С.Пасічник Судді Верховного Суду