Історія справи

Ухвала КАС ВП від 30.11.2020 року у справі №808/1732/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 808/1732/16

адміністративне провадження № К/9901/36527/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Юрченко В. П.,

суддів: Васильєвої І. А., Пасічник С. С.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 06.09.2016 (суддя - Н. В.

Стрельнікова) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.11.2016 (колегія суддів: А. О. Коршун, В. Є. Чередниченко, С. М. Іванов) у справі № 808/1732/16 за позовом Публічного акціонерного товариства "Запорізький завод феросплавів" до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби, Управління Державної казначейської служби України у м. Запоріжжі Запорізької області про визнання протиправною бездіяльності та стягнення пені,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Запорізький завод феросплавів (далі - ПАТ "Запорізький завод феросплавів") звернулось до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління ДФС та Управління Державної казначейської служби України у м. Запоріжжі Запорізької області у якому з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог просило: визнати протиправною бездіяльність відповідача 1, яка виразилась у неподанні відповідачу 2 висновку із зазначенням суми податку на додану вартість, що підлягала відшкодуванню з бюджету на користь позивача по декларації з податку на додану вартість за грудень 2015 року в розмірі 19 577
780 грн. ; стягнути з Державного бюджету України (Управління Державної казначейської служби України у м. Запоріжжі Запорізької області) на користь позивача пеню, нараховану на суму бюджетної заборгованості з податку на додану вартість по декларації з податку на додану вартість за грудень 2015 року у розмірі 1 116 254 грн. 41 коп.

В обґрунтування позовних вимог зазначило, що 20.01.2016 позивач подав до відповідача 1 податкову декларацію з податку на додану вартість за грудень 2015 року, якою визначено суму податку на додану вартість, що підлягала бюджетному відшкодуванню з Державного бюджету України на рахунок платника у банку в розмірі 19577780 грн. Суму бюджетного відшкодування за грудень 2015 року в розмірі 19 577 780 грн. позивач отримав на свій поточний рахунок лише 27.05.2016. Позивач зазначає, що відшкодування ПДВ за грудень 2015 року мало відбутися до
04.03.2016, однак відбулося лише 27.05.2016. Позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача 1 щодо неподання висновків відповідачу 2. Посилаючись на пункт 200.23 статті 200 Податкового кодексу України, позивач зазначає, що відповідачем позивачу не вчасно відшкодовано суму податку на додану вартість, а відтак на суму бюджетної заборгованості з відшкодування податку на додану вартість має нараховуватися пеня на рівні 120 відсотків облікової ставки НБУ за весь час прострочення, за період з 05.03.2016 по 27.05.2016.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 06.09.2016, яка була залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.11.2016 позов задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України (Управління Державної казначейської служби України у м. Запоріжжі Запорізької області, 69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 168, ЄДРПОУ 38025409) на користь Публічного акціонерного товариства "Запорізький завод феросплавів" (69035, м. Запоріжжя, вул. Діагональна, 11, р/р НОМЕР_1 в ПАТ КБ "Приватбанк", м. Дніпропетровськ, МФО 305299, код ЄДРПОУ 00186542) пеню, нараховану на суму бюджетної заборгованості з податку на додану вартість за грудень 2015 року у розмірі 1116254 (один мільйон сто шістнадцять тисяч двісті п'ятдесят чотири)
грн. 41 коп. У решті позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи такі рішення, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що Державою в особі відповідачів не вжито передбачених законодавством заходів щодо своєчасного відшкодування вказаних сум на користь платника податків, тому позивач набув право на нарахування пені в порядку, встановленому пунктом 200.23 статті 200 ПК України.

Водночас суд першої інстанції, з чим погодився суд апеляційної інстанції відзначив, що відповідач 1 неодноразово направляв до відповідача 2 висновки із зазначенням суми податку на додану вартість, що підлягала відшкодуванню з бюджету на користь позивача по декларації з податку на додану вартість за грудень 2015 року, а відтак позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача 1, яка виражалася у неподанні висновків є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач 1 подав касаційну скаргу, в яких просить їх скасувати, у задоволені позову відмовити. Вказується, що судами попередніх інстанцій не враховано, що в силу положень статті 200 ПК України та з урахуванням правового висновку Верховного Суду України, стягнення бюджетної заборгованості з ПДВ не є правильним способом захисту прав платника податку, адже визначений законом порядок не передбачає бюджетне відшкодування у спосіб судового стягнення. В загальному доводи касаційної скарги аналогічні доводам обґрунтування апеляційної скарги, що не потребують додаткового зазначення.

У письмових запереченнях на вказану касаційну скаргу, які надійшли ще до Вищого адміністративного суду України, позивач просить залишити її без задоволення, а оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій без задоволення.

Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 20.01.2016 ПАТ "Запорізький завод феросплавів" було подано до СДПІ з обслуговування ВП у м. Запоріжжі податкову декларацію з ПДВ за грудень 2015 року, якою визначено суму ПДВ, що підлягала бюджетному відшкодуванню з Державного бюджету України на рахунок платника у банку в розмірі 19577780 грн., заявлена позивачем сума бюджетного відшкодування була перевірена податковим органом (відповідачем у справі) і оскільки ПАТ "Запорізький завод феросплавів" відповідало критеріям платників, які мають право на отримання бюджетного відшкодування, що визначені п. 200.19 ст. 200 ПК України, СДПІ з обслуговування ВП у м. Запоріжжі було своєчасно сформовано реєстр заяв про повернення сум бюджетного відшкодування платникам податку, до якого включено і ПАТ "Запорізький завод феросплавів" на суму 19577780 грн.,
22.02.2016 податковим органом за місцем податкового обліку позивача було складено висновок № 276-20 про суми відшкодування податку на додану вартість за декларацією № 9273824385 від 20.01.2016 за грудень 2015 року у розмірі 19577780
грн., у п. б) рядка 07 якого зазначено "підлягає автоматичному відшкодуванню з бюджету"

З ксерокопії реєстру висновків про суми відшкодування податку на додану вартість, переданих до органів Державної казначейської служби України № 6 від
23.02.2016, у якому під порядковим номером 2 зазначено висновок №276-20 від
22.02.2016, відповідний висновок отримано УДКСУ у м. Запоріжжі 23.02.2016.

У подальшому УДКСУ у м. Запоріжжі 29.03.2016 повернуло вищезазначений висновок податковому органу з посиланням на приписи п. 9 Порядку взаємодії органів державної податкової служби та органів Державної казначейської служби в процесі відшкодування податку на додану вартість, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №39 від 17.01.2011 у зв'язку із тим, що в управлінні відсутня узагальнена інформація щодо визначених у висновках обсягів сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість.

Також з аналогічних підстав УДКСУ у м. Запоріжжі вказаний висновок повертався також листами за вих. №04-08.14/394-1106 від 06.04.2016, за вих. №04-08.14/419-1317 від 14.04.2016, за вих. №04-08.14/446-1331 від 22.04.2016, за вих. №04-08.14/475-1409 від 04.05.2016, за вих. №04-08.14/469-1481 від
13.05.2016, за вих. №04-08.14/497-1550 від 23.05.2016.

27.05.2016 УДКСУ у м. Запоріжжі отримано узагальнену інформацію № 18 щодо обсягів сум бюджетного відшкодування ПДВ, сформовану за зверненням головних управлінь ДФС.

Відшкодування ПДВ за декларацією за грудень 2015 року в сумі 19577780 грн. позивачем фактично отримано 27.05.2016, що підтверджується копією платіжного доручення № 689.

Таким чином, внаслідок несвоєчасного здійснення бюджетного відшкодування податку на додану вартість за грудень 2015, за період з 04.03.2016 по 27.05.2016 виникла пеня в розмірі 1116254,41 грн., із позовом про стягнення якої Товариство звернулось до суду.

З огляду на заявлені вимоги та фактичні обставини, встановлені судами, Верховний Суд вказує на таке.

Порядок визначення суми податку, що підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків врегульовано статтею 200 ПК України.

Відповідно до пунктів 200.7 та 200.10 цієї статті (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

Протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном отримання податкової декларації, контролюючий орган проводить камеральну перевірку заявлених у ній даних. Платники податку, які мають право на бюджетне відшкодування відповідно до цієї статті та подали заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, отримують таке бюджетне відшкодування у разі узгодження контролюючим органом заявленої суми бюджетного відшкодування за результатами камеральної перевірки, а у випадках, визначених статтею 200 ПК України.

Відповідно до пунктів 200.12 та 200.13 статті 200 ПК України контролюючий орган зобов'язаний у п'ятиденний строк після закінчення перевірки подати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету. На підставі отриманого висновку відповідного контролюючого органу орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, видає платнику податку зазначену в ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п'яти операційних днів після отримання висновку контролюючого органу.

Згідно з пунктом 200.23 статті 200 ПК України суми податку, не відшкодовані платникам протягом визначеного цією статтею строку, вважаються заборгованістю бюджету з відшкодування ПДВ. На суму такої заборгованості нараховується пеня на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент виникнення пені, протягом строку її дії, включаючи день погашення.

Отже на суми податку, не відшкодовані протягом визначених статтею 200 ПК України строків, які вважаються заборгованістю бюджету з відшкодування ПДВ, нараховується пеня на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент виникнення пені, протягом строку її дії, включаючи день погашення.

Оскільки суму податку на додану вартість за грудень 2015 року не відшкодовано позивачу у визначені ПК України строки, позивач має право на стягнення сум пені відповідно до п.200.23 ст.200 ПК України.

При цьому Суд саме під час даних спірних правовідносин погоджується із висновками, зробленими судом першої інстанції про те, що Право на бюджетне відшкодування є невід'ємним правом позивача, захист якого гарантовано частиною 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка набрала чинності для України 11.09.1997 і відповідно до положень Конституції України є частиною національного законодавства. Тому, отримання відповідачем 2 належної узагальненої інформації про обсяги сум бюджетного відшкодування ПДВ яке надавалось відповідачем 1, не повинно порушувати права та інтереси позивача по справі.

Позивач на підтвердження своїх вимог щодо стягнення пені в загальній сумі 1116254,41 грн. внаслідок несвоєчасного бюджетного відшкодування ПДВ за період з
04.03.2016 по 27.05.2016, надав розрахунок суми пені, який міститься у матеріалах справи (а. с.60).

За наведеного, відсутності у даній справі спору щодо правильності розрахунку пені, нарахованої на суму бюджетної заборгованості з ПДВ за грудень 2015, кількості днів прострочення та застосованої при розрахунку облікової ставки Національного банку України, Касаційний суд погоджується із висновком судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для стягнення з Державного бюджету України на користь Товариства суми пені у розмірі 1116254,41 грн.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про невідповідність висновків судів першої та апеляційної інстанцій правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у його постановах від 27 жовтня 2015 року у справі №2а-592/12/1370 та від 2 грудня 2015 року у справі №826/17403/14, згідно якої відшкодування з Державного бюджету України ПДВ є виключними повноваженнями податкових органів та органів державного казначейства, а відтак суд не може підміняти державний орган і вирішувати питання про стягнення такої заборгованості, оскільки у справі, що розглядається, суди вирішували спір, який виник між сторонами на підставі пункту
200.23 статті 200 ПК України з приводу права позивача на нарахування та стягнення з Державного бюджету України пені внаслідок несвоєчасного отримання Товариством бюджетного відшкодування ПДВ. Тобто оскаржувані судові рішення не суперечать висновкам, викладеним у вказаних постановах Верховного Суду України, оскільки ухвалені у спорі, що виник у правовідносинах, які не є подібними.

Вказаний висновок згоджується з позицією Верховного Суду, яка була висловлена раніше в постанові від 02.07.2020, справа № 815/6962/15 адміністративне провадження № К/9901/28973/18.

Враховуючи наведене, зміст встановлених фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їх зміст та юридичну природу, висновок судів першої та апеляційної інстанцій у справі, що розглядається, ґрунтується на правильному застосуванні згаданих вище норм матеріального права.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених частиною 1 статті 350 КАС України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи те, що обставини неправильного застосування судами норм матеріального права або ж порушення процесуальних норм не підтвердилися, тому підстави для задоволення касаційної скарги відповідача 1 відсутні.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 360 КАС України, Суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби залишити без змін, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 06.09.2016 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.11.2016 - без змін.

2. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіВ. П. Юрченко І. А. Васильєва С. С. Пасічник