Історія справи

Ухвала КАС ВП від 26.11.2019 року у справі №803/1488/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 листопада 2019 року

Київ

справа №803/1488/16

адміністративне провадження №К/9901/18876/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А. Г.,

суддів: Єресько Л. О., Соколова В. М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2017 року (Шавель Р. М., Бруновська Н. В., Улицький В. З. ) у справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального сервісного центру 0742 Регіонального сервісного центру МВС у Волинській області про визнання відмови протиправною та спонукання до вчинення певних дій, -

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних- вимог та їх обґрунтування

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з адміністративним позовом до Територіального сервісного центру 0742 Регіонального сервісного центру МВС у Волинській області (далі - сервісний центр, відповідач), в якому просила визнати відмову сервісного центру № 3/3/2-2602 від 05 жовтня 2016 року протиправною; зобовязати відповідача зареєструвати за нею вантажний автомобіль марки "Ford Transit", 2011 року випуску, номер кузова НОМЕР_1.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачу відмовлено у реєстрації вказаного транспортного засобу у зв'язку з наданням неналежного сертифікату відповідності транспортного засобу. Позивач уважає, що відповідач діяв незаконно, а тому неправомірно відмовив у реєстрації транспортного засобу марки "Ford Transit", 2011 року випуску, номер кузова НОМЕР_1.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2016 року позовні вимоги задоволено.

Задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що при зверненні позивача до відповідача із заявою про реєстрацію транспортного засобу подані всі необхідні документи. Згідно вимог законодавства пропуск транспортного засобу на митну територію та його перша державна реєстрація здійснюються за наявності одного і того ж сертифіката відповідності.

Тому, у відповідача не було підстав для відмови у здійсненні першої реєстрації автомобіля за наявності сертифіката, оскільки митний орган здійснив пропуск на митну територію України вищевказаного транспортного засобу на підставі наявного у позивача сертифіката відповідності.

Також суд першої інстанції зазначив, що чинним законодавством не передбачено норми, якою б було визнано недійсними або скасовано чинність сертифікатів, виданих в системі Укр СЕПРО з 01 січня 2016 року. Виданий сертифікат по вантажному автомобілю є чинним на момент його подачі у сервісний центр. У свою чергу, сервісні центри не наділені повноваженнями перевіряти дійсність чи недійсність сертифікатів транспортних засобів, виданих в установленому порядку.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний адміністративний суд виходив з відсутності підстав для задоволення позову, оскільки поданий позивачем для реєстрації транспортного засобу сертифікат відповідності, зареєстрований в реєстрі системи УкрСЕПРО з терміном дії з 08 квітня 2016 року до 07 жовтня 2016 року, не є належним сертифікатом відповідності.

При цьому апеляційний суд вказав, що позивачем заявлений позов до неналежного відповідача - Територіального сервісного центру 0742 Регіонального сервісного центру МВС у Волинській обл., який діє на підставі Положення про Територіальний сервісний центр 0742 РСЦ МВС у Волинській області, затвердженого наказом № 12 від 15.02.2016 р. (а. с.30-35).

Відповідно до вказаного Положення територіальний сервісний центр є структурним підрозділом територіального органу МВС Регіонального сервісного центру МВС у Волинській області та не має прав юридичної особи.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2017 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Скаргу обґрунтовує доводами, аналогічними викладеним у позовній заяві.

Зазначає, що сервісні центри МВС є органами державної реєстрації транспортних засобів, які зобов'язані перевіряти наявність документів, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів, їх складових частин, перелік яких визначений Порядком державної реєстрації (перереєстрації),зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 р. N 1388.

Однак, до повноважень органу не входить встановлювати дійсність або недійсність даних документів, в тому числі й сертифікатів відповідності на транспортні засоби.

Позиція інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу відповідач заперечує проти задоволення касаційної скарги на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2017 року та вважає рішення суду апеляційної інстанції законним і обґрунтованим.

Рух касаційної скарги

Суддя-доповідач Вищого адміністративного суду України ухвалою від 07 лютого 2017 року відкрив касаційне провадження на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2017 року.

15 березня 2018 року касаційні скарги передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

За результатом автоматизованого розподілу справи між суддями справу передано для розгляду колегії суддів у складі: (суддя-доповідач) Желтобрюх І. Л., (судді) Білоус О. В., Стрелець Т. Г.

За результатом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями справу передано для розгляду колегії суддів у складі: (суддя-доповідач) Загороднюк А. Г. (судді), Єресько Л. О., Соколов В. М.

Сторони не заявляли клопотання про розгляд справи за їх участю.

Ухвалою Верховного Суду від 26 листопада 2019 року прийнято адміністративну справу до провадження та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

04 жовтня 2016 року позивачем на підставі договору купівлі-продажу № РН-0001543 придбано у ТзОВ "Обеста" транспортний засіб - вантажний автомобіль марки "FORD Transit", 2011 року випуску, номер кузова НОМЕР_1.

Разом з митними документами позивачам передано сертифікат відповідності, виготовлений на бланку Державної системи сертифікації "УкрСЕПРО" № UA1.178.0020472-16, із терміном його дії до 07 жовтня 2016 року (а. с.18).

05 жовтня 2016 року позивач подала заяву до Територіального сервісного центру 0742 Регіонального сервісного центру МВС у Волинській обл. щодо державної реєстрації придбаного нею автомобіля.

Листом № 31/3/2-2602 від 05 жовтня 2016 року відповідачем відмовлено у реєстрації вказаного транспортного засобу та повідомлено про те, що у разі надання повного пакету документів, у тому числі сертифікату відповідності, який видають уповноважені органи або органи із сертифікації, акредитовані відповідно до законодавства, сервісний центр здійснить реєстрацію транспортного засобу (а. с.10).

Не погоджуючись з такою відмовою у реєстрації ТЗ позивач звернулась до суду з даним позовом.

Релевантні джерела права й акти їх застосування.

Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин 1 , 4 статті 34 Закону України "Про дорожній рух" від 30.06.1993 № 3353-ХІІ (далі - ~law9~) державна реєстрація транспортного засобу полягає у здійсненні комплексу заходів, пов'язаних із перевіркою документів, які є підставою для здійснення реєстрації, звіркою і, за необхідності, дослідженням ідентифікаційних номерів складових частин та оглядом транспортного засобу, оформленням і видачею реєстраційних документів та номерних знаків.

Постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 № 1388 затверджено "Порядок державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів" (далі - Порядок №1388).

Пунктом 8 Порядку № 1388 передбачено, що державна реєстрація (перереєстрація) транспортних засобів проводиться на підставі заяв власників, поданих особисто або уповноваженим представником, і документів, що посвідчують їх особу, підтверджують повноваження представника (для фізичних осіб - нотаріально посвідчена довіреність), а також правомірність придбання, отримання, ввезення, митного оформлення (далі - правомірність придбання) транспортних засобів, відповідність конструкції транспортних засобів установленим вимогам безпеки дорожнього руху, а також вимогам, які є підставою для внесення змін до реєстраційних документів.

Вимогами пункту 10 вказаного Порядку №1388 визначено, що державна реєстрація транспортних засобів, що перебували в експлуатації та ввезені на митну територію України, проводиться за умови відповідності конструкції і технічного стану даної марки (моделі) транспортних засобів та їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, обов'язковим вимогам правил, нормативів і стандартів України, що підтверджується сертифікатом відповідності або свідоцтвом про визнання іноземного сертифіката, копію яких власники подають до сервісного центру МВС.

Статтею 13 Декрету Кабінету Міністрів України від 10 травня 1993 № 46-93 "Про стандартизацію і сертифікацію" (далі - Декрет №46-93) передбачено, що сертифікація продукції в державній системі сертифікації поділяється на обов'язкову та добровільну. Сертифікація продукції в державній системі сертифікації здійснюється призначеними на те органами з сертифікації - підприємствами, установами і організаціями.

Закон України "Про технічні регламенти та оцінку відповідності" від 15.01.2015 № 124-VIII (далі-Закон № 124-VIII) визначає правові та організаційні засади розроблення і застосування технічних регламентів та процедур оцінки відповідності, а також основоположні принципи державної політики у сфері технічного регулювання та оцінки відповідності внесено зміни, зокрема до Декрету Кабінету Міністрів України "Про стандартизацію і сертифікацію".

Підпунктом 22 пункту 3 розділу X "Прикінцеві та перехідні положення" ~law11~, який набрав чинності 10 лютого 2016 року внесено зміни до Декрету, зокрема з 01 січня 2016 року, виключено абзац другий статті 27 Декрету, яким було передбачено, що нові і такі, що були у користуванні, транспортні засоби, а також вузли, агрегати та частини до них, що ввозяться на митну територію України суб'єктами підприємницької діяльності або фізичними особами, підлягають обов'язковій сертифікації відповідно до чинного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

Отже, суд касаційної інстанції погоджується з доводами суду апеляційної інстанції, що сертифікат відповідності дорожнього транспортного засобу, виданий в державній системі сертифікації (УкрСЕПРО), може бути підставою для проведення державної реєстрації транспортного засобу за умови його видачі до 01 січня 2016 року та дійсності на час проведення реєстраційних дій.

Разом з тим, 10 лютого 2000 року Україна приєдналася до Угоди про прийняття єдиних технічних приписів для колісних транспортних засобів, предметів обладнання та частин, які можуть бути встановлені та/або використані на колісних транспортних засобах, і про умови взаємного визнання офіційних затверджень, виданих на основі приписів від 20.03.1958 (далі - Женевська Угода 1958 року).

З метою виконання цієї Угоди з поправками 1995 року та до законодавчого врегулювання і адаптації законодавства України у сфері забезпечення безпеки експлуатації транспортних засобів до законодавства Європейського Союзу, Кабінет Міністрів України прийняв постанову "Деякі питання сертифікації транспортних засобів, їх частин та обладнання" № 738 від 09 червня 2011 року.

Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 09 червня 2011 року № 738 "Деякі питання сертифікації транспортних засобів, їх частин та обладнання" (далі Постанова № 738) встановлено, що пропуск колісного транспортного засобу, який підлягає державній реєстрації в територіальному органі з надання сервісних послуг МВС (далі -транспортний засіб), предметів обладнання та частин, які можуть бути встановлені на транспортному засобі та/або використані для його оснащення (далі - обладнання), на митну територію України з метою вільного обігу, а також перша державна реєстрація транспортного засобу, введення в обіг обладнання здійснюється за наявності сертифіката відповідності, виданого згідно з порядком затвердження конструкції транспортних засобів, їх частин та обладнання.

Пунктом 3 Постанови № 738 визначено, що сертифікат відповідності видається:

- виробником або його уповноваженим представником - резидентом України (далі - виробник) на кожний транспортний засіб або партію обладнання, тип яких відповідає вимогам єдиних технічних приписів, що підтверджується сертифікатом типу транспортного засобу або обладнання;

- уповноваженими органами або органами із сертифікації, акредитованими відповідно до законодавства, призначеними Міністерством інфраструктури, на кожний новий транспортний засіб або партію обладнання, які відповідають вимогам єдиних технічних приписів, але відповідність типу яких не підтверджена сертифікатом типу транспортного засобу або обладнання, а також на ті, що були у користуванні.

На виконання Постанови № 738 наказом Міністерства інфраструктури України від 17 серпня 2012 року № 521 встановлений "Порядок затвердження конструкції транспортних засобів, їх частин та обладнання" та "Порядок ведення реєстру сертифікатів типу транспортних засобів та обладнання і виданих виробниками сертифікатів відповідності транспортних засобів та обладнання".

Таким чином, єдиною законодавчо передбаченою процедурою видачі сертифікатів на транспортні засоби та їх частини є оцінка їхньої відповідності згідно з положеннями "Порядку затвердження конструкції транспортних засобів, їх частин та обладнання" та "Порядку ведення реєстру сертифікатів типу транспортних засобів та обладнання і виданих виробниками сертифікатів відповідності транспортних засобів або обладнання", затвердженого наказом Мінінфраструктури України № 521 від 17 серпня 2012 року.

До органів із сертифікації, які уповноважені на виконання робіт із затвердження типу та індивідуального затвердження колісних транспортних засобів, їх частин та обладнання та органів із сертифікації, призначених на виконання робіт з індивідуального затвердження колісних транспортних засобів відповідно до Порядку затвердження конструкції транспортних засобів, їх частин та обладнання відносяться: Державне підприємство "Державний автотранспортний науково-дослідний та проектний інститут" (наказ Міністерства інфраструктури від 01.03.2013 № 126); Державне підприємство "Всеукраїнський державний науково-виробничий центр стандартизації, метрології, сертифікації та захисту прав споживачів" (наказ Міністерства інфраструктури від 29.03.2016 № 121); Державне підприємство "Запорізький науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації" (наказ Міністерства економічного розвитку від 09.02.2016 № 209); Державне підприємство "Львівський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації" (наказ Міністерства економічного розвитку від
09.02.2016 № 212); Державне підприємство "Науково-дослідний інститут метрології вимірювальних і управляючих систем" (наказ Міністерства економічного розвитку від 09.02.2016 № 212); Державне підприємство "Український центр з питань сертифікації та захисту прав споживачів" (наказ Міністерства економічного розвитку від 09.02.2016 № 212), ТзОВ "Рівнестандарт" м. Рівне (наказ Міністерства інфраструктури від 06.09.2016 № 306); Державне підприємство "Харківстандартметрологія" м. Харків (наказ Міністерства інфраструктури від
22.09.2016 № 322). Перелік органів з сертифікації, які видають вищенаведені сертифікати відповідності, оприлюднений на сайті Міністерства інфраструктури України у розділі "Діяльність Комісії Міністерства інфраструктури України з питань забезпечення виконання Женевської Угоди 1958 року".

За таких обставин Верховний Суд вважає, що поданий позивачем для реєстрації транспортного засобу сертифікат відповідності зареєстрований в реєстрі системи УкрСЕПРО з терміном дії з 08 квітня 2016 року до 07 жовтня 2016 року, виданий ТОВ "Обеста" не є належним сертифікатом відповідності відповідно до Порядку затвердження конструкції транспортних засобів, їх частин та обладнання, затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України від 17.08.2012 року №
521.

Аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 07 лютого 2019 року № 804/1736/17, від 11 червня 2019 року № 803/1457/16, від 24 липня 2019 року 803/1599/16,817/2391/16, від 04 липня 2019 року 803/1496/16.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги щодо необґрунтованої відмови відповідача у реєстрації транспортного засобу за тим же сертифікатом відповідності, за яким було здійснено його пропуск посадовими особами митниці ДФС на митну територію України, оскільки відповідно до наведених норм законодавства реєстрація транспортних засобів здійснюється виключно на підставі сертифікатів відповідності, виданих органами сертифікації, які входять в перелік оприлюднений на сайті Міністерства інфраструктури України у розділі "Діяльність Комісії Міністерства інфраструктури України з питань забезпечення виконання Женевської Угоди 1958 року".

Аргументи касаційної скарги є аналогічними доводам, викладеним в позовний заяві, які належним чином перевірені судом апеляційної інстанції та зводяться до їх переоцінки.

Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Крім того, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Віііг Тоща V. Зраіп) серія А. 303-А; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За такого правового регулювання та обставин справи суд касаційної інстанції погоджується з висновкам суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову.

Викладені в касаційній скарзі доводи щодо помилковості висновку суду апеляційної інстанцій не підтвердилися під час розгляду касаційної скарги у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду.

Отже, Верховний Суд констатує, що оскаржуване судове рішення ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суд апеляційної інстанції під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

За змістом частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2017 року - без змін.

Судові витрати

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А. Г. Загороднюк

судді Л. О. Єресько

В. М. Соколов