1. Самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем строкової служби, а також нез’явлення його вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез’явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу тривалістю понад три доби, але не більше місяця, -
караються триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до двох років або позбавленням волі на строк до трьох років.
2. Самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем (крім строкової служби), а також нез’явлення його вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад десять діб, але не більше місяця, або хоч і менше десяти діб, але більше трьох діб, вчинені повторно протягом року, -
караються штрафом від однієї тисячі до чотирьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або службовим обмеженням на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.
3. Самовільне залишення військової частини або місця служби, а також нез’явлення вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад один місяць, вчинене особами, зазначеними в частинах першій або другій цієї статті, -
караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.
4. Самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем, а також нез’явлення його вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад три доби, вчинені в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, -
караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років.
5. Самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем, а також нез’явлення його вчасно на службу без поважних причин, вчинені в бойовій обстановці, а так само ті самі дії тривалістю понад три доби, вчинені в умовах воєнного стану, -
караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.
{Стаття 407 із змінами, внесеними згідно із Законом № 158-VIII від 05.02.2015 ; в редакції Закону № 194-VIII від 12.02.2015 ; із змінами, внесеними згідно із Законами № 2617-VIII від 22.11.2018 , № 2839-IX від 13.12.2022 , № 3233-IX від 13.07.2023 }
Protocol.ua обладает авторскими правами на информацию, размещенную на веб - страницах данного ресурса, если не указано иное. Под информацией понимаются тексты, комментарии, статьи, фотоизображения, рисунки, ящик-шота, сканы, видео, аудио, другие материалы. При использовании материалов, размещенных на веб - страницах «Протокол» наличие гиперссылки открытого для индексации поисковыми системами на protocol.ua обязательна. Под использованием понимается копирования, адаптация, рерайтинг, модификация и тому подобное.
Полный текстПриймаємо до оплати
Copyright © 2014-2024 «Протокол». Все права защищены.
Аналізуйте судовий акт: Самовільне залишення в/ч або місця служби (як і нез’явлення туди вчасно) - вчинені в умовах воєнного стану - передбачають виключно один вид покарання - позбавлення волі, навіть якщо особа згодом добровільно повернулась (ВС ККС, справа №750/2773/22 від 22.12.2022 р.)
Військовослужбовця за контрактом було засуджено ч. 5 ст. 407 КК України, та призначено йому покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі за те що він 28 лютого 2022 року в умовах воєнного стану самовільно залишив місце служби. Згодом, 19 квітня 2022 року, він все ж прибув на службу до своєї військової частини та приступив до виконання обов`язків. Однак і апеляційний суд вирок не змінив та підтримав теж покарання - 5 років позбавлення волі.
На етапі касаційного оскарження засуджений та його захисник - крім іншого - вказували на невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого через суворість. Просили змінити вказані судові рішення в частині призначеного основного покарання, наполягали на відбуванні покарання із застосуванням ст. 75 КК України (звільнення з іспитовим строком).
Водночас, ВС ККС не прийняв їх доводи, а рішення - як і суворе покарання - залишив без змін.
Відповідно до ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний урахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання. Читати повністю