Особа, яка вчинила злочин у стані сп’яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин, підлягає кримінальній відповідальності.
- Ступінь сп’яніння при здійсненні злочинів буває різним. Часто особи, що вчинили злочини у стані сильного сп’яніння, посилаються на те, що зовсім не пам’ятають, як вчинили злочин і чим були обумовлені їх дії. Дійсно, зловживання спиртними напоями, як і наркотичними чи іншими одурманюючими речовинами, знижує самоконтроль людини, розвиває моральну нестійкість, корисливі й агресивні мотиви, з’ являється нерозбірливість у виборі засобів для досягнення різних антисоціальних цілей. Мозок людини, отруєний названими речовинами, завжди дає негативні перебої у своїй діяльності.
У зв’язку з цим і виникає питання про осудність і неосудність особи, що вчинила злочин у стані алкогольного, наркотичного чи психотропного сп’яніння, і про правомірність їх притягнення до кримінальної відповідальності.
- Відповідно до ст. 21 КК особа, що вчинила злочин у стані сп’яніння, внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів й інших одурманюючих речовин, підлягає кримінальній відповідальності. Отже, за загальним правилом, стан сп’яніння незалежно від його ступеня не виключає кримінальну відповідальність.
Пояснюється це тим, що при звичайному фізіологічному сп’ янінні відсутній медичний критерій - психічне захворювання, а тому немає підстави для визнання особи неосудною. При фізіологічному сп’янінні не настають ті істотні зміни у психічному стані особи, що характерні для хворобливого розладу психіки. Необхідно враховувати і те, що такі особи самі і за власною волею доводять себе до стану сп’яніння, усвідомлюючи негативний вплив спиртних напоїв, наркотиків або інших одурманюючих речовин на свою поведінку. Вони передбачають характер можливої суспільно небезпечної поведінки в результаті стану сп’яніння і можливі суспільно небезпечні наслідки. Практика свідчить, що навіть у стані глибокого фізіологічного сп’яніння особа не втрачає повністю здатності усвідомлювати характер вчинюваних діянь і керувати ними.
Отже, при вчиненні злочинів у стані фізіологічного сп’яніння відсутній не тільки медичний, а й юридичний критерій неосудності. Більше того, у таких випадках осудність особи настільки очевидна, що немає необхідності навіть призначати судово- психіатричну експертизу.
- Проте у судовій практиці, хоча і рідко, але трапляються випадки, коли на ґрунті хронічного алкоголізму виникають тяжкі психічні захворювання - біла гарячка, алкогольний галюциноз та ін. Під впливом таких захворювань особа може вчинити суспільно небезпечне діяння в стані, коли вона не усвідомлює свої дії (бездіяльність) або не може керувати ними. У цих випадках на підставі ч. 2 ст. 19 КК особа визнається неосудною і не підлягає кримінальній відповідальності.
Таке захворювання може виникнути не тільки у злісних алкоголіків, а навіть і у тих, хто не страждає на алкоголізм. На практиці трапляються випадки, коли під впливом різних несприятливих обставин - фізичного або психічного виснаження, нервових перевантажень та інших несприятливих обставин, навіть при незначному вживанні алкоголю і наркотиків, настають такі серйозні розлади психіки (так зване патологічне сп’яніння), коли особа не усвідомлює свої дії (бездіяльність) або не може керувати ними. Такі особи з урахуванням судово-психіатричної експертизи визнаються неосудними.
- З огляду на підвищену небезпечність осіб, що вчинюють злочини в стані сп’яніння, у п. 13 ст. 67 КК ця обставина передбачається як обтяжуюча при призначенні покарання. Але залежно від характеру вчиненого злочину суд має право і не визнавати цю обставину обтяжуючою (ч. 2 ст. 67 КК). Це випадки, коли вчинення злочину ніяк не пов’язане зі станом сп’яніння або коли, наприклад, неповнолітній, що раніше не вживав спиртні напої, під впливом дорослих довів себе до стану сп’яніння і в такому стані вчинив, наприклад, хуліганство.
У всіх випадках, коли суд не визнає стан сп’яніння обтяжуючою обставиною, він повинен у вироку навести мотиви свого рішення.
page
youtube
