Стаття 182. Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів

Аналізуйте судовий акт: При зміні законом мінімального розміру аліментів окремий позов подавати не треба – розмір аліментів змінюється автоматично (ВС/ВП у справі № 682/3112/18 від 04.03.2020)

 Аліментні спори, напевно, є найпоширенішою категорією справ, які розглядаються судами.

Як правило будь-яких проблем розгляд таких справ не складає. Норми Сімейного кодексу України чітко визначають як порядок стягнення аліментів так і порядок зміни розміру стягнення таких платежів як у бік збільшення так і у бік зменшення.

Змінами до ч. 2 ст. 182 СК України, які було внесено у 2017 році, було збільшено мінімальний розмір аліментів з 30% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Водночас згідно норм ст. 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Отже сукупність зазначених норм викликає питання – а у якій саме сумі держвиконавець має стягувати аліменти та на якій підставі? Чи потрібно подавати позов про збільшення розміру аліментів? Чи їх розмір збільшиться автоматично?

У даній справі платник аліментів звернувся до суду на скаргою про визнання протиправними та скасування постанов державного виконавця про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України та про накладення на нього штрафу за невиконання рішення суду, а також визнання незаконними дій щодо визначення суми заборгованості по сплаті аліментів, оскільки він сплачував аліменти належним чином, проте це не було враховано при визначенні розміру заборгованості зі сплати аліментів. Крім того, при визначенні розміру заборгованості зі сплати аліментів держвиконавець виходив із невірного розміру відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Також заявник посилався на те, що неврахування державним виконавцем фактичної сплати аліментів та невірного визначення суми заборгованості зі сплати аліментів стало підставою для необґрунтованого обмеження його у праві виїзду за межі України.

Рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій у задоволенні скарги було відмовлено.

У зв’язку із такою відмовою боржником було подано касаційну скаргу, яку вмотивовано тим, що рішенням суду із нього стягнули аліменти у розмірі 30% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, проте розрахунок заборгованості проведено із застосуванням 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, що призвело до збільшення розміру заборгованості зі сплати аліментів.

Велика Палата Верховного Суду із такими доводами не погодилась та у своїй постанові зазначали наступне.

Аналіз змісту статті 192 СК України свідчить, що зміна законодавцем мінімального розміру аліментів, які підлягають стягненню з платника аліментів на одну дитину, не є підставою для зміни розміру аліментів відповідно до статті 192 СК України.

Проте зміна законодавцем мінімального розміру аліментів, які підлягають стягненню з платника аліментів на одну дитину, не є підставою для зміни розміру аліментів відповідно до статті 192 СК України, але є підставою для зміни мінімального розміру аліментів, зазначених у виконавчому листі у процедурі виконання та стягнення аліментів, та враховується під час визначення суми аліментів або заборгованості.

Законом України від 03 липня 2018 року № 2475-VIII частину першу статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» доповнено абзацом другим, яким передбачено, що виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України. Тобто законодавством передбачений механізм, який надає можливість забезпечити виплату аліментів у розмірі не нижче мінімального гарантованого розміру, передбаченого СК України навіть при наявності постановлених раніше судових рішень про стягнення аліментів у розмірі, нижчому ніж мінімальний гарантований розмір аліментів, встановлений законом на час стягнення.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що державний виконавець, розраховуючи заборгованість по аліментам, правильно виходив із мінімально граничного розміру аліментів на рівні 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.