ВС/КЦС: Реалізація майна подружжя на публічних торгах без згоди одного з подружжя порушує право останнього на вільне користування і розпорядження ним (ВС/КЦС у справі № 462/518/18 від 01.04.2020)

06.08.2020 | Автор: Кірюшин Артем Андрійович
Задати питання автору
Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube
ВС/КЦС: Реалізація майна подружжя на публічних торгах без згоди одного з подружжя порушує право останнього на вільне користування і розпорядження ним (ВС/КЦС у справі № 462/518/18 від 01.04.2020) - 0_44296000_1596525726_5f290c9e6c26e.jpg

Фабула судового акту: У даній справі позивач звернулась до суду із вимогами про визнання недійсними електронних торгів, протоколу та акту проведення таких торгів, а також свідоцтва про право власності виданого на підставі вказаних документів.

Свої вимоги позивач мотивувала тим, що нею у шлюбі разом із чоловіком було придбано квартиру, яка є їх спільною сумісною власністю, однак право власності на вказану квартиру зареєстровано за її чоловіком. Однак у подальшому шлюб було розірвано.

Через деякий час після розірвання шлюбу вказану квартиру було реалізовано на публічних торгах про проведення яких вона не знала та своєї згоди на таку продаж не давала.

Судом першої інстанції з яким погодився і апеляційний суд позов було задоволено.

Вказані рішення було обґрунтовано тим, що згадана вище квартира є спільною сумісною власністю подружжя та належить чоловікові та дружині в рівних частках з моменту його придбання. За таких обставин відчуження належної позивачці частки в квартирі на публічних торгах без її згоди порушує її право як співвласника цього майна на вільне користування і розпорядження ним, що є неприпустимим.

В свою чергу організатором публічних торгів на вказані рішення було подано касаційну скаргу, які Касаційний цивільний суд залишив без задоволення з нижче наведених підстав.

Так, КЦС у своїй постанові зазначив, що відповідно до статті 60 СК України, норми якої кореспондуються з положеннями ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Водночас розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу (ст. 68 СК України)

При цьому згідно ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

За положеннями частини третьої статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» у разі звернення стягнення на об`єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з`ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом.

Виконавець перед вирішенням питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника повинен з`ясувати питання, чи не володіє він даним нерухомим майном спільно з іншими особами, після чого вирішувати питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами.

Проте, приватний виконавець у порушення вказаної норми тільки пересвідчився в тому, що квартира зареєстрована на боржника і не з`ясував його сімейний стан та не встановив, чи придбана квартира в період шлюбу.

Таким чином із врахуванням того, що вказана квартира є спільною сумісною власністю пордружжя, як така, що придбана ними у період шлюбу, відчуження належної позивачу частки у квартирі на електронних торгах без її згоди є порушенням прав позивача як співвласника вказаного майна.

Аналізуйте судовий акт: Після розірвання шлюбу частина витрат, понесених одним із подружжя на погашення кредиту, мають бути стягнуті з іншого з подружжя (рішення Київського районного суду м. Полтави від 10.01.2020 р., справа № 552/5968/19)

Поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу (ВС/КЦС, справа № 726/831/15-ц.03.04.19)

Договори щодо відчуження майна спрямовані уникнення звернення стягнення на майно є фіктивними (ВП/ВС № 369/11268/16-ц від 03.07.2019)

Розірвання шлюбу не тягне за собою зміну правового статусу майна подружжя, воно залишається їх спільною сумісною власністю і може бути передано в іпотеку лише за згодою співвласників (ВС/КЦС,справа № 442/8645/14-ц, 12.12.18)

Частка у праві спільної часткової власності є самостійним об'єктом цивільних прав на яку кредитором МОЖЕ бути звернуто стягнення (ВС/КЦС № 686/25616/13-ц від 21.02.2018)

Постанова

Іменем України

01 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 462/518/18

провадження № 61-13422св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Державне підприємство «СЕТАМ», ОСОБА_2 ,

треті особи: приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Маковецький Зорян Вікторович, ОСОБА_3 , приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Барбуляк Христина Миколаївна,

розглянув у судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , до якої приєдналося Державне підприємство «СЕТАМ», на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 21 грудня 2018 року у складі судді Ліуша А. І. та постанову Львівського апеляційного суду від 13 червня 2019 року у складі колегії суддів: Копняк С. М., Бойко С. М., Ніткевича А. В.,

Описова частина

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу IIПрикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційних скарг ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , до якої приєдналося Державне підприємство «СЕТАМ», на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 21 грудня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 13 червня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державного підприємства «СЕТАМ» (далі - ДП «СЕТАМ»), ОСОБА_2 , треті особи: приватний виконавець виконавчого округу Львівської області - Маковецький З. В., ОСОБА_3 , приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу - Барбуляк Х. М. про визнання недійсними електронних торгів, визнання протоколу та акту недійсними, визнання свідоцтва недійсним.

На обґрунтування позовних вимог зазначила, що вона з ОСОБА_3 з 12 липня 2008 року по 28 квітня 2017 року перебували у зареєстрованому шлюбі.

За час подружнього життя сторони набули майно, зокрема квартиру АДРЕСА_1 , яка була зареєстрована на її чоловіка ОСОБА_3

Позивачці стало відомо, що ця квартира відчужена на електронних торгах, про проведення яких вона повідомлена не була та своєї згоди на відчуження не надавала.

З урахуванням викладених обставин просила суд визнати недійсними: електронні торги, проведені ДП «СЕТАМ» 17 жовтня 2017 року із реалізації арештованого майна за лотом № 240742, а саме- квартири АДРЕСА_1 , реєстраційний № НОМЕР_1 ; протокол № 291455 проведення електронних торгів від 17 жовтня 2017 року із реалізації арештованого майна за лотом № 240742; акт про проведені електронні торги арештованого нерухомого майна від 27 жовтня 2017 року, затверджений приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Маковецьким З. В.; свідоцтво, видане приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Барбуляк Х. М. 27 жовтня 2017 року на підставі акту про проведені електронні торги арештованого нерухомого майна від 27 жовтня 2017 року, затвердженого приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Маковецьким З. В. про належність ОСОБА_2 на праві власності квартири АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 21 грудня 2018 рокупозов задоволено.

Визнано недійсними електронні торги, проведені ДП «СЕТАМ» 17 жовтня 2017 року з реалізації арештованого майна за лотом № 240742, а саме - квартири АДРЕСА_1 , реєстраційний № 6443413 .

Визнано протокол № 291455 проведення електронних торгів від 17 жовтня 2017 року з реалізації арештованого майна за лотом № 240742 недійсним.

Визнано акт про проведені електронні торги арештованого нерухомого майна від 27 жовтня 2017 року приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Маковецького З. В. недійсним.

Визнано свідоцтво, видане приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Барбуляк Х. М., від 27 жовтня 2017 року про належність ОСОБА_2 на праві власності квартири АДРЕСА_1 недійсним.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з його доведеності та обґрунтованості. Суд вказав, що квартира АДРЕСА_1 була придбана ОСОБА_3 22 липня 2011 року під час перебування у шлюбі із ОСОБА_1 і позивачка надавала свою згоду на купівлю цієї квартири. Майно в цьому разі є спільною сумісною власністю подружжя та належить чоловікові та дружині в рівних частках з моменту його придбання. За таких обставин відчуження належної позивачці частки в квартирі на публічних торгах без її згоди порушує її право як співвласника цього майна на вільне користування і розпорядження ним, що є неприпустимим.

Не погодившись із цим рішенням, ДП «СЕТАМ» та ОСОБА_2 звернулися до суду з апеляційною скаргою.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 13 червня 2019 року апеляційні скарги ДП «СЕТАМ» та ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Залізничного районного суду м. Львова від 21 грудня 2018 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Короткий зміст вимог та доводів касаційних скарг

18 липня 2019 року від ОСОБА_2 на адресу Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 21 грудня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 13 червня 2019 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, відповідач просив суд оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

22 липня 2019 року від ОСОБА_5 на адресу Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду надійшла касаційна скаргана рішення Залізничного районного суду м. Львова від 21 грудня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 13 червня 2019 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, третя особа просила суд оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційні скарги мотивовані тим, що судами першої та апеляційної інстанції ухвалені рішення без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.

24 вересня 2019 року від ДП «СЕТАМ» на адресу Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду надійшла заява про приєднання до касаційної скарги ОСОБА_5 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 21 грудня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 13 червня 2019 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, відповідач просив суд касаціну скаргу ОСОБА_5 задовольнити, оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Доводи інших учасників справи

16 вересня 2019 року від ОСОБА_1 на адресу Касаційного цивільного суду в складі Верховного суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивачка просить суд касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , до якої приєдналося ДП «СЕТАМ», відхилити, оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції залишити без змін.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 12 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

11 вересня 2019 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 20 березня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з 12 липня 2008 року по 28 квітня 2017 року.

Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 22 липня 2011 року ОСОБА_3 купив квартиру АДРЕСА_1 . Підписання та виконання даного договору здійснено за письмовою згодою дружини ОСОБА_1 .

Згідно рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 23 листопада 2016 року з ОСОБА_3 стягнуто на користь ОСОБА_7 48 000,00 дол. США заборгованості за договором позики та 1 450, 00 грн судових витрат.

З метою примусового виконання вказаного рішення суду приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Маковецьким З. В. 11 вересня 2017 року відкрито виконавче провадження та накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно боржника ОСОБА_3 , зокрема описано та арештовано квартиру АДРЕСА_1 .

Згідно протоколу проведення електронних торгів від 17 жовтня 2017 року № 291455 ДП «СЕТАМ» учаснику № 2 ОСОБА_2 реалізовано квартиру АДРЕСА_1 .

Відповідно до акта про проведенні електронні торги приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Маковецького З. В. від 27 жовтня 2017 року ОСОБА_2 придбав квартиру АДРЕСА_1 на електронних торгах ДП «СЕТАМ» 17 жовтня 2017 року.

У відповідності до свідоцтва від 27 жовтня 2017 року, виданого на підставі акта про проведенні електронні торги приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Маковецького З .В. від 27 жовтня 2017 року, ОСОБА_2 належить на праві власності квартира АДРЕСА_1 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України (тут і далі - в редакції, що діяла на час подання касаційної скарги, що розглядається) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 41 Конституції України та частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно частини першої статті 386 ЦК України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Таким чином, непорушність права власності є беззаперечною.

Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

За загальним правилом власник самостійно користується, володіє та розпоряджається своїм майном.

Володіння та розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.

Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) підтверджено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

У частині першій статті 68 СК України закріплено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Відповідно до статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з 12 липня 2008 року по 28 квітня 2017 року, в період якого, у 2011 році, була придбана спірна квартира.

11 вересня 2017 року приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Маковецьким З. В. відкрито виконавче провадження з примусового виконання рішення суду про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_7 48 000,00 дол. США заборгованості за договором позики та 1 450, 00 грн судових витрат та накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно боржника ОСОБА_3 , зокрема, описано та арештовано квартиру АДРЕСА_1 .

У подальшому в межах виконавчого провадження з прилюдних торгів здійснено продаж вказаної квартири ОСОБА_2 .

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, правильно виходив з того, що квартира АДРЕСА_1 була придбана ОСОБА_3 22 липня 2011 року, тобто за час перебування у шлюбі із ОСОБА_1 , при цьому позивачка надавала свою згоду на купівлю цієї квартири. Хоча дану квартиру було зареєстровано лише на ОСОБА_3 , однак факт реєстрації спірного нерухомого майна на ім`я одного з подружжя не означає, що воно належить лише цій особі. Майно в цьому разі є спільною сумісною власністю подружжя та належить чоловікові та дружині в рівних частках з моменту його придбання. За таких обставин, відчуження належної позивачці частки в квартирі на публічних торгах без її згоди порушує її право як співвласника цього майна на вільне користування і розпорядження ним, що є неприпустимим.

Відповідно до частини шостої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

Згідно частини третьої статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» у разі звернення стягнення на об`єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з`ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом.

Виконавець перед вирішенням питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника повинен з`ясувати питання, чи не володіє він даним нерухомим майном спільно з іншими особами, після чого вирішувати питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами.

Приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Маковецький З. В.тільки пересвідчився в тому, що квартира зареєстрована на боржника і не з`ясував його сімейний стан та не встановив, чи придбана квартира в період шлюбу.

Ураховуючи, що спільна квартира є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , як така, що придбана ними у період шлюбу, відчуження належної позивачу частки у квартирі на електронних торгах без її згоди є порушенням прав позивача як співвласника вказаного майна.

Таким чином, доводи касаційних скарг про те, що внаслідок реалізації спірної квартири не були порушені права ОСОБА_1 , є необґрунтованими.

Посилання заявників касаційних скарг на факт придбання спірної квартири за грошові кошти, отримані ОСОБА_3 в якості позики від ОСОБА_7 , та на наявність спільної відповідальності подружжя за зобов`язаннями за договором позики є необґрунтованим, оскільки доказів укладення ОСОБА_3 вказаної угоди в інтересах сім`ї та використання грошових коштів, одержаних за договором, на придбання спільної квартири судам не надано.

Крім того, з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики ОСОБА_7 до суду не звертався.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанції не спростовують, на законність судових рішень не впливають, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи, в основному направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки дія рішення Залізничного районного суду м. Львова від 21 грудня 2018 року та постанови Львівського апеляційного суду від 13 червня 2019 року була зупинена ухвалою Верховного Суду від 12 серпня 2019 року, у зв`язку із залишенням цих судових рішень без змін необхідно поновити їх дію.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , до якої приєдналося Державне підприємство «СЕТАМ», залишити без задоволення.

Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 21 грудня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 13 червня 2019 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Залізничного районного суду м. Львова від 21 грудня 2018 року та постанови Львівського апеляційного суду від 13 червня 2019 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді

4645
Переглядів
1
Коментарів
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення
ЕСПЧ
1