Розірвання шлюбу не тягне за собою зміну правового статусу майна подружжя, воно залишається їх спільною сумісною власністю і може бути передано в іпотеку лише за згодою співвласників (ВС/КЦС,справа № 442/8645/14-ц, 12.12.18)

Фабула судового акта: Судами в цій справі за позовом особи до колишнього чоловіка, банка, відділу державної виконавчої служби та приватного нотаріуса було встановлено, що між відповідачем та банком 17.12.2007 року було укладено іпотечний договір в забезпечення виконання зобов'язань за договором невідновлювальної кредитної лінії, укладеного між колишнім чоловіком та вказаним банком, та передано в іпотеку банку квартиру, яка належала відповідачеві на праві власності на підставі договору купівлі-продажу квартири, яка за рішенням суду від 27 січня 2014 року визнана спільною сумісною власністю колишнього подружжя, оскільки встановлено, що квартира набута сторонами за час шлюбу за спільні кошти.

Позовні вимоги зводились до визнання за позивачкою права власності на ідеальну частину квартири, - іпотечного договору недійсним, виключення майна з акту опису та скасування заборони на відчуження майна, і рішенням суду першої інстанції, з яким погодились суди апеляційної та касаційної інстанції, вони були задоволені у повному обсязі.

Аналізуючи рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду, що роглядав касаційну скаргу банка, зокрема, оцінював його аргумент про те, що в момент укладення іпотечного договору банку не було відомо про перебування нерухомого майна у спільній сумісній власності, варто звернути увагу на наступних висновках, які можуть бути використані при розгляді подібних судових справ.

Іпотечний договір між відповідачем та банком укладено 17.12.2007 року. На момент укладення оспорюваного договору власником спірної квартири був відповідач, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, свідоцтвом про розірвання шлюбу від 21.03.2007 року. Факт належності спірної квартири, яку передано в іпотеку банку, на праві спільної сумісної власності встановлено рішенням суду Львівської області від 27 січня 2014 року.

Відповідно до ст. 578 ЦК України майно, що є у спільній власності, може бути передане у заставу (іпотеку) лише за згодою усіх співвласників. Положеннями ч.1 ст.203, ч.1 ст.215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 6 ст. 203 цього Кодексу, і зокрема, коли зміст правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.

У відповідності до вимог ст. 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. За змістом ч. 1ст. 65 СК України, дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Частина 3 цієї норми передбачає, що для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово . Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Ігнорування наведених приписів законодавства свідчить про відсутність волевиявлення позивачки на укладення відповідачем договору іпотеки, за яким мало місце розпорядження спільним майном подружжя, тому з урахуванням вимог ч.3 ст.203, ч.1 ст.215 ЦК України, такий правочин є недійсним.

Отже, розірвання шлюбу не тягне за собою зміну правового статусу майна подружжя. Таке майно залишається їх спільною сумісною власністю. Тобто лише після вирішення питання про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю, виділення конкретних часток кожному зі співвласників, таке майно набуває статусу спільної часткової власності чи особистої приватної власності.

У зв’язку з цим рішенням доречно нагадати висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, відповідно до якого, якщо майно, яке є спільною частковою власністю, передано в іпотеку без згоди інших співвласників, то наявність цих обставин свідчить про невідповідність договору іпотеки актам цивільного законодавства, що є підставою для визнання такого правочину недійсним відповідно до положень частини першої статті 203, частини першої статті 205 ЦК України.

Аналізуйте судовий акт: Стаття 60 СК України: Факт придбання майна під час шлюбу автоматично не відносить це майно до спільної сумісної власності подружжя, треба перевіряти за які кошти таке майно було набуте (ВСУ від 7 вересня 2016 року у справі №6-801цс16)

Приватизована громадянином під час шлюбу земельна ділянка є його власністю і не відноситься до спільної сумісної власності подружжя (Постанова ВСУ у справі № 6-2710цс15 від 16 грудня 2015р.)

Майно набуте під час цивільного шлюбу до 1 січня 2004р. є об'єктом спільної сумісної власності, якщо придбане внаслідок спільної праці (Постанова ВСУ від 25 грудня 2013р. у справі № 6 -135цс13)

Оформлення права власності на новозабудову в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до спільної сумісної власності подружжя (№ 6-2921цс17 від 15.11.2017р.)

ВС/КЦС: Об'єкт незавершенного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, визначивши право на його частину за кожною зі сторін (ВС/КЦС,справа № 525/511/16-ц, 03.12.18)

Постанова

Іменем України

12 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 442/8645/14-ц

провадження № 61-6481св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Висоцької В. С., Лесько А. О., Пророка В. В. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач-ОСОБА_6,відповідачі:-ОСОБА_7, -публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк»,треті особи:-відділ державної виконавчої служби Дрогобицького міськрайонного управління юстиції, -відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби головного управління юстиції у Львівській області, -приватний нотаріус Дрогобицького районного нотаріального округу Манзілевська Тетяна Станіславівна,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області у складі судді Грицай М. М. від 22 квітня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області у складі колегії суддів: Бермеса І. В., Мусіної Т. Г., Савуляка Р. В., від 12 листопада 2015 року,

Встановив:

У листопаді 2014 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_7, публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк»), треті особи: відділ державної виконавчої служби Дрогобицького міськрайонного управління юстиції (далі - ВДВС Дрогобицького МУЮ), відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби головного управління юстиції у Львівській області (далі - ВПВР УДВС ГУЮ у Львівській області), приватний нотаріус Дрогобицького районного нотаріального округу (далі - Дрогобицького РНО) Манзілевська Т. С., про поділ спільної сумісної власності, визнання іпотечного договору недійсним, виключення майна з акту опису та скасування заборони на відчуження майна.

Позовні вимоги мотивовані тим, що квартира АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю колишнього подружжя ОСОБА_7 та ОСОБА_6, що підтверджується рішенням апеляційного суду Львівської області від 27 січня 2014 року у справі № 452/2622/13. Вважає за необхідне провести поділ зазначеної квартири, визнавши право власності по 1/2 ідеальній частині за нею та ОСОБА_7

Спірна квартира передана в іпотеку згідно з іпотечним договором, укладеним 17 грудня 2007 року між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (далі - АКБ СР «Укрсоцбанк»), правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», з одного боку, та ОСОБА_7 - з іншого, і посвідченого приватним нотаріусом Дрогобицького РНО Манзілевською Т. С. У зв'язку з укладенням вказаного договору нотаріусом накладено заборону на відчуження вищевказаної квартири на час дії іпотечного договору. Про ці обставини їй стало відомо у лютому 2014 року. Вважає, що зазначені дії вчинено в порушення її прав, передбачених статтями 316 319 321 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Зазначає, що вказаний договір іпотеки підлягає визнанню недійсним, оскільки спірна квартира передана в іпотеку без її згоди. Крім того, у ВДВС Дрогобицького МУЮ відкрито виконавче провадження щодо звернення стягнення на квартиру, співвласником якої вона є.

Таким чином, посилаючись на вказані обставини просила суд визнати за нею, право власності на 1/2 ідеальну частину квартири АДРЕСА_1; визнати недійсним іпотечний договір від 17 грудня 2007 року, укладений між АКБ СР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_7; виключити з акту опису й арешту майна від 24 вересня 2012 року зазначену квартиру; скасувати заборону на відчуження спірної квартири.

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 22 квітня 2015 року позовні вимоги задоволено; визнано за ОСОБА_6 право власності на ? ідеальну частину квартири АДРЕСА_1; визнано недійсним іпотечний договір від 17 грудня 2007 року, зареєстрований у реєстрі за № 4156, укладений між АКБ СР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_7 Виключено з акту опису й арешту майна від 24 вересня 2012 року державного виконавця ВДВС Дрогобицького МУЮ при примусовому виконанні виконавчого напису № 52, виданого 21 січня 2009 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу, - квартиру АДРЕСА_1, скасувавши відповідну заборону на відчуження даної квартири. Додатковим рішенням Дрогобицького міськрайонного суду львівської області від 30 квітня 2015 року вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позов підлягає задоволенню, оскільки спірна квартира є спільною сумісною власністю колишнього подружжя та відсутня згода позивача на укладення договору іпотеки.

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 06 квітня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції повно та всебічно з'ясував обставини справи, дав їм належну правову оцінку, тому рішення суду першої інстанції відповідає вимогам законодавства і підстав для його скасування немає.

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПАТ «Укрсоцбанк» просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, банк посилається на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Зазначає, що судами не враховано того, що в момент укладення іпотечного договору сторонами дотримано всіх вимог законодавства та банку не було відомо про те, що майно перебуває у спільній сумісній власності.

У запереченнях на касаційну скаргу, поданих до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у листопаді 2017 року ОСОБА_6 просить касаційну скаргу банку відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 лютого 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

06 лютого 2018 року справу передано на розгляд Верховного Суду.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 вказаної частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

До спірних правовідносин підлягають застосуванню такі норми права.

Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316 317 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Відповідності до статті 63 Сімейного кодексу (далі - СК України), дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно із частиною першою статті 65 СК чоловік та дружина розпоряджаються майном, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Зважаючи на те, що договір іпотеки підлягає нотаріальному посвідченню, а іпотека як обтяження нерухомого майна - державній реєстрації, згода другого з подружжя згідно із пунктом 2 частини третьої статті 65 СК України повинна бути нотаріально засвідчена. Другий з подружжя у разі укладення договору іпотеки без його згоди має право в судовому порядку оскаржити дійсність цього договору в силу частини другої статті 65 СК України.

Згідно з частиною першою статті 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно із частиною другою статті 372 ЦК Україниу разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Судами встановлено, що 17 грудня 2007 року між ОСОБА_7 та АКБ СР «Укрсоцбанк» укладено іпотечний договір в забезпечення виконання зобов'язань за договором не відновлювальної кредитної лінії від 14 грудня 2007 року № 625/19-43/07, укладеного між ОСОБА_7 та АКБ СР «Укрсоцбанк», та передано в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1, яка належала ОСОБА_7 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Дрогобицького РНО Манзілевською Т. С. 28 квітня 2007 року, зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів 28 квітня 2007 року та в Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно за № 9945330.

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 27 січня 2014 року, яке залишено без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 квітня 2015 року, підтверджується, що квартира АДРЕСА_1 визнана спільною сумісною власністю колишнього подружжя ОСОБА_7 та ОСОБА_6 Установлено, що квартира набута сторонами за час шлюбу за спільні кошти.

Відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Розірвання шлюбу не тягне за собою зміну правового статусу майна подружжя. Таке майно залишається їх спільною сумісною власністю. Тобто лише після вирішення питання про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю, виділення конкретних часток кожному зі співвласників, таке майно набуває статусу спільної часткової власності чи особистої приватної власності.

За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про задоволення позову, оскільки спірна квартира є спільною сумісною власністю сторін, як колишнього подружжя, крім того, враховано відсутність волевиявлення позивача на укладення ОСОБА_7, як подружжям, договору іпотеки, за яким мало місце розпорядження спільним майном подружжя, тому такий правочин є недійсним.

Якщо майно, яке є спільною частковою власністю, передано в іпотеку без згоди інших співвласників, то наявність цих обставин свідчить про невідповідність договору іпотеки актам цивільного законодавства, що є підставою для визнання такого правочину недійсним відповідно до положень частини першої статті 203, частини першої статті 205 ЦК України.

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

У касаційній скарзі ПАТ «Укрсоцбанк» посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, що призвело до порушення прав банку. Зазначає, що судом безпідставно задоволено позов, оскільки на момент укладення іпотечного договору сторонами дотримано всіх вимог закону. Посилається на те, що ОСОБА_7 приховав від банку інформацію про те, що квартира належить на праві спільної сумісної власності йому та колишній дружині.

Слід зазначити, що суди належним чином оцінили наявні в матеріалах справи докази та дійшли обґрунтованого висновку про задоволенні позову, оскільки відсутність згоди одного із співвласників - колишнього подружжя, на розпорядження нерухомим майном є підставою для визнання недійсним правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном.

Наведені в касаційній скарзі доводи висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і фактично зводяться до переоцінки доказів, що згідно зі статтею 400 ЦПК України на стадії перегляду справи у касаційному порядку не передбачено.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суди першої та апеляційної інстанцій правильно встановили характер правовідносин між сторонами у справі та обґрунтовано застосували норми 355 369 372 ЦК України та статей 63 65 69 70 СК України, що регулюють спірні правовідносини, тому наявні підстави для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень без змін.

Враховуючи, що рішення суду першої та апеляційної інстанцій слід залишити без змін, а скаргу без задоволення, суд касаційної інстанції не має підстав для зміни розподілу судових витрат, визначених судами попередніх інстанцій. Сторони не заявляли до відшкодування судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 та підпунктом 4 пункту 1 розділу ХIII «Перехідні положення» ЦПК України,

Постановив:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» залишити без задоволення.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 22 квітня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 12 листопада 2015 року залишити без змін.

Судовий збір за подання касаційної скарги покласти на публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк».

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

А.О. Лесько

В.В. Пророк

В.М. Сімоненко

І.М. Фаловська