ВС/КЦС: Право на стягнення аліментів має той з батьків з яким визначено місце проживання дитини (ВС/КЦС у справі № 158/1638/18 від 17.06.2020)

16.10.2020 | Автор: Кірюшин Артем Андрійович
Задати питання автору
Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube
ВС/КЦС: Право на стягнення аліментів має той з батьків з яким визначено місце проживання дитини (ВС/КЦС у справі № 158/1638/18 від 17.06.2020) - 0_31323400_1602839437_5f89638d4c7e3.jpg

Фабула судового акту: В принципі цілком очевидне рішення у якому Касаційний цивільний суд не сказав нічого нового у аліментних відносинах.

Однак, я хочу звернути увагу читача на певну несправедливість, яка жодним чином не усунута – формалізм перемагає здоровий глузд.

Так, нормами неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання. За змістом ст. 181 СК України, аліментами є кошти на утримання дитини, які присуджуються за рішенням суду до стягнення з одного з батьків дитини на користь того з батьків, разом з яким проживає дитина.

Законом визначено кілька способів визначення місця проживання дитини: домовленість між батьками, рішення органу опіки та піклування або суду.

Однак у житті трапляються випадки коли дитина може деякий час проживати із тим з батьків, з яким місце її проживання не визначено – наприклад під час літніх канікул або за проханням того з батьків, з яким визначено місце проживання дитини.

І виходить наступна ситуація – батько з яким тимчасово проживає дитина несе витрати на її утримання, але ж повинен сплатити аліменти іншому з батьків з яким визначено місце проживання сина або доньки.

Добро коли батьки знаходять якесь порозуміння, а що ж роботи коли такого порозуміння нема?

А нічого – треба платити двічі! Справедливо? Аж ніяк! І прикрим є те, що законодавцем дану проблему жодним чином не усунуто та й волі на вирішення такої проблеми у законодавця нема.

Але ж повернемось до постанови Касаційного цивільного суду, яку запропоновано до уваги.

У даній справі мати подала позов до батька дитини про стягнення аліментів мотивуючи його тим, що дитина проживає разом із нею, проте батько матеріально не допомагає, що і є підставою для задоволення позову.

В свою чергу відповідачем подано зустрічний позов у якому він просив стягнути аліменти із позивача.

Судом першої інстанції первісний позов задоволено, а у задоволені зустрічного позову відмовлено. На думку місцевого суду первісний позов підлягає задоволенню враховуючи матеріальне становище сторін, рівні обов`язки батьків щодо утримання дітей, а також те, що основне місце проживання дітей визначено з матір`ю.

Апеляційний суд із такими висновками погодився.

На такі рішення батьком дитини подано касаційну скаргу, яку вмотивовано тим, що мати дитини не надала доказів проживання дітей разом з нею, а він навпаки надав докази проживання дітей разом з ним; позивач за зустрічним позовом утримує та виховує дітей, оплачує рахунки; суди помилково не взяли до уваги недотримання умов мирової угоди у справі про визначення місця проживання дітей.

Однак, Касаційний цивільний суд визнав такі доводи необґрунтованими.

Приймаючи таке рішення КЦС послався на те, що виходячи з аналізу норм, визначених ст.ст. 141, 150, 180, 181, 182 СК України за загальним правилом спосіб виконання батьками своїх обов`язків по утриманню неповнолітніх дітей, зокрема, сплаті аліментів, залежить від домовленості між ними, однак, у разі відсутності такої домовленості той з батьків, з ким проживають діти, має право звернутися до суду з відповідним позовом і в цьому разі аліменти на них можуть бути присуджені в частці від заробітку (доходу) їх матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

При цьому встановивши, що батьком не доведено, що основне місце проживання дітей з ним, а мировою угодою сторони визначили місце проживання з матір`ю, а також врахувавши те, що законом не передбачено право на стягнення аліментів тим із батьків, з яким не проживають діти, суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права та дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні зустрічного позову.

І головне! Доводи касаційної скарги про те, що мати дитини не надала доказів проживання дітей разом з нею, а позивач навпаки надав докази проживання дітей разом з ним; позивач за зустрічним позовом утримує та виховує дітей, оплачує рахунки; суди помилково не взяли до уваги недотримання умов мирової угоди у справі за позовом матері до батька про визначення місця проживання дітей, висновків суду не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Отже, батьки, збирайте докази та вчасно надавайте їх суду. Хоч і при наявності таких доказів все одно у вас, нажаль, навряд чи щось вийде…

Аналізуйте судовий акт: ВС/КЦС: З доходу від відчуження нерухомого майна аліменти СТЯГУЮТЬСЯ (ВС/КЦС у справі № 234/15413/17 від 31.07.2020)

При зміні законом мінімального розміру аліментів окремий позов подавати не треба – розмір аліментів змінюється автоматично (ВС/ВП у справі № 682/3112/18 від 04.03.2020)

Накопичення аліментів на картковому рахунку, а не їх витрачання на утримання дитини є підставою для ухвалення рішення про стягнення аліментів на користь САМЕ ДИТИНИ, а не одного з батьків (Тростянецький райсуд № 588/674/19 )

Перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів не є вичерпним, до них, зокрема, відносяться доходи у вигляді процентів, отриманих за банківськими вкладами (ВС/КЦС, справа № 760/4569/18-ц,05.09.19)

Користуйтеся консультацією: Додаткові витрати на дитину

Постанова

Іменем України

17 червня 2020 року

м. Київ

справа № 158/1638/18

провадження № 61-7692св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Сімоненко В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 28 листопада 2018 року у складі судді Корецької В. В. та постанову Волинського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Федонюк С. Ю., Грушицького А. І., Русинчука М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів.

Позовна заява мотивована тим, що з 06 вересня 2006 року вона перебувала з відповідачем у шлюбі, який був розірваний рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 13 квітня 2018 року.

У шлюбі народилися дві дочки: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позивач вказувала, що оскільки діти перебувають на її утриманні, проживають разом з нею, а відповідач не допомагає їй утримувати дітей в повній мірі, і це ставить її у складне матеріальне становище.

На підставі вищевикладеного позивач просила суд стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання неповнолітніх дочок у розмірі 1 000,00 грн на кожну дитину, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з моменту звернення до суду і до досягнення дітьми повноліття.

08 серпня 2018 року ОСОБА_2 подав до суду зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1 про стягнення аліментів.

Зустрічний позов мотивований тим, що діти проживають як у матері, так і в нього, а тому просить стягнути з ОСОБА_1 аліменти на утримання дочок у твердій грошовій сумі в розмірі 1 000,00 грн на кожну дитину, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з моменту звернення до суду і до досягнення дітьми повноліття.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 28 листопада 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання дочок: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі по 1 000,00 грн на кожну дитину, але не менше 50 відсотків мінімального прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця, починаючи від дня пред`явлення позовної заяви - 05 липня 2018 року, до досягнення дітьми повноліття.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 704,80 грн.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що первісний позов підлягає задоволенню враховуючи матеріальне становище сторін, рівні обов`язки батьків щодо утримання дітей, а також те, що основне місце проживання дітей визначено з матір`ю ОСОБА_1 .

У задоволенні зустрічного позову відмовлено у зв`язку з його безпідставністю.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Волинського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що рішення суду в частині зустрічного позову ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування з мотивів, наведених у апеляційній скарзі, не вбачається. В іншій частині рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не переглядалося.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі поданій до Верховного Суду у квітні 2019 року ОСОБА_2 посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині зустрічного позову та постанову суду апеляційної інстанції, ухвалити нове рішення про задоволення зустрічного позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Враховуючи, що відповідно до частини четвертої статті 193 ЦПК України у випадку надходження зустрічного позову справа розглядається за правилами загального позовного провадження, у даній справі ухвалою Верховного Суду від 14 травня 2019 року відкрито касаційне провадження, витребувано справу з суду першої інстанції.

У червні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач ОСОБА_1 не надала доказів проживання дітей разом з нею, а позивач навпаки надав докази проживання дітей разом з ним; позивач за зустрічним позовом утримує та виховує дітей, оплачує рахунки; суди помилково не взяли до уваги недотримання умов мирової угоди у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що сторони у справі перебували шлюбі, який зареєстрований 03 вересня 2006 року Ківерцівським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Волинській області, за актовим записом № 122, та який розірвано рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 13 квітня 2018 року (а. с. 5).

Під час перебування у шлюбі у сторін народилося двоє дітей: дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 04 липня 2007 року та серії НОМЕР_2 від 10 січня 2013 року, а. с. 3-4).

ОСОБА_1 працює у приватного підприємця ОСОБА_5 з 2016 року та займає посаду - оператор касир, посадовий оклад якої становить 3 723,00 грн, що підтверджується доданою до справи довідкою (а. с.26).

ОСОБА_2 працює вчителем фізкультури у Ківерцівській загальноосвітній школі № 3 та за вересень 2018 року отримав заробітну плату в розмірі 5 408,98 грн.

Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 02 квітня 2018 року визнано мирову угоду, укладену між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , відповідно до якої ОСОБА_2 не заперечує проти визначення основного місця проживання неповнолітніх дочок: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 6-7) та із визначенням можливості проживання та перебування дітей за місцем проживання батька ОСОБА_2 в узгоджений сторонами час.

Тобто, основне місце проживання неповнолітньої ОСОБА_3 , та малолітньої ОСОБА_4 , визначено з матір`ю ОСОБА_1 .

Як вбачається із письмових та усних пояснень сторін, умови мирової угоди батьками протягом тривало часу не додержуються. На час розгляду справи судом першої інстанції діти проживали з матір`ю.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу II «;Перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

У частині третій статті 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до частин першої, другої статті 27 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Статтею 180 СК України передбачено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Згідно з статтею 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Аналіз наведених норм закону дає підстави для висновку, що за загальним правилом спосіб виконання батьками своїх обов`язків по утриманню неповнолітніх дітей, зокрема, сплаті аліментів, залежить від домовленості між ними, однак, у разі відсутності такої домовленості той з батьків, з ким проживають діти, має право звернутися до суду з відповідним позовом і в цьому разі аліменти на них можуть бути присуджені в частці від заробітку (доходу) їх матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Відповідно до статті 183 СК України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Сплата аліментів за рішенням суду є одним із способів виконання обов`язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.

Встановивши, що ОСОБА_2 не доведено, що основне місце проживання дітей з ним, а мировою угодою сторони визначили місце проживання з матір`ю, а також врахувавши те, що законом не передбачено право на стягнення аліментів тим із батьків, з яким не проживають діти, суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права та дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні зустрічного позову.

Доводи касаційної скарги про те, що відповідач ОСОБА_1 не надала доказів проживання дітей разом з нею, а позивач навпаки надав докази проживання дітей разом з ним; позивач за зустрічним позовом утримує та виховує дітей, оплачує рахунки; суди помилково не взяли до уваги недотримання умов мирової угоди у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей, висновків суду не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно зі статтею 400 ЦПК України (у редакції чинній на час подання касаційної скарги).

При вирішенні справи суди правильно визначили характер правовідносин між сторонами, вірно застосували закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідили матеріали справи та надали належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України (у редакції чинній на час подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції в частині зустрічного позову та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України (у редакції чинній на час подання касаційної скарги), Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 28 листопада 2018 року у частині зустрічного позову ОСОБА_2 та постанову Волинського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді

5899
Переглядів
0
Коментарів
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення
ЕСПЧ
0