Телескоп виявив безпрецедентний космічний сигнал із раннього Всесвіту

Астрономи в Південній Африці виявили гідроксильний мегамазер (астрофізичне джерело гігантського мікрохвильового випромінювання, що діє як природний аналог лазера в радіодіапазоні), розташований далі, ніж будь-який із раніше спостережуваних, що відкриває безпрецедентні можливості для вивчення ранніх років формування Всесвіту. Про це пише Daily Galaxy.

Використовуючи радіотелескоп MeerKAT, вчені спостерігали природний космічний лазер, що виходить із галактики, розташованої на відстані понад 8 мільярдів світлових років, розкриваючи хаотичне й енергійне середовище галактик у ранньому космосі.

Зазначається, що нещодавно виявлений мегамазер дозволяє астрономам побачити галактику такою, якою вона існувала 8 мільярдів років тому, що становить менше половини нинішнього віку Всесвіту. У той час галактики були надзвичайно динамічними, часто стикалися і утворювали зірки з надзвичайною швидкістю.

Гідроксильний мегамазер діє як космічний маяк, його інтенсивне радіовипромінювання посилюється гравітаційним лінзуванням від масивних об'єктів переднього плану. Цей ефект дозволив виявити сигнал всього за п'ять годин спостережень, що в іншому випадку вимагало б сотень годин.

Спостереження за цими "маленькими" галактиками дозволяє отримати уявлення про формування, взаємодію та еволюцію галактик, надаючи підказки щодо умов, в яких утворилися перші пари надмасивних чорних дір.

Важливо, що цей прорив став можливим завдяки неперевершеній чутливості та широкому частотному діапазону телескопа MeerKAT, що дозволило астрономам виявити мегамазер разом із поглинанням нейтрального водню за одне спостереження.

Такі досягнення вимагають передових можливостей обробки даних у таких установах, як Міжуніверситетський інститут інтенсивної обробки даних в астрономії (IDIA). Телескоп генерує гігабайти даних за секунду, що вимагає трильйонів математичних операцій для вилучення слабких сигналів із далекого Всесвіту.

Відзначається, що завдяки поєднанню передових обчислювальних технологій з конструкцією телескопа та гравітаційним лінзуванням вчені тепер можуть виявляти об’єкти, у мільйони разів слабші, ніж типові радіоджерела, що знаменує собою нову еру в дослідженні космічної історії.

Гідроксильні мегамазери зазвичай пов'язані зі злиттями галактик, у яких можуть перебувати пари надмасивних чорних дір, що рухаються по спіралі назустріч одна одній. Виявлення таких систем дає астрономам рідкісну можливість вивчити заключні етапи формування галактик та екстремальні умови, що породжують гравітаційні хвилі.

Це відкриття передбачає, що майбутні дослідження за допомогою MeerKAT і Square Kilometre Array (SKA) дозволять виявити набагато більше віддалених і потужних систем, перетворивши ці колись рідкісні явища на рутинні інструменти для вивчення зореутворення та еволюції галактик у часі.

Раніше астрофотограф Марк Джонстон зафіксував захоплюючі кадри масивної сонячної протуберанці - хмари плазми, що здіймається і наче переслідує край Сонця.

Вражаючі кадри демонструють магнітні сили Сонця в дії, пропонуючи детальний погляд на сонячну динаміку, яку рідко можна побачити з Землі. Перебуваючи у своєму задньому дворі, Джонстон задокументував два чудові сонячні протуберанці наприкінці травня 2026 року.