Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 490/1956/20

провадження № 61-10620св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Миколаївська міська рада, виконавчий комітет Миколаївської міської ради, Миколаївське квартирно-експлуатаційне управління Командування сил логістики Збройних сил України,

третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області,

розглянув упорядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником Гайдаржиєм Андрієм Валерійовичем , на постанову Миколаївського апеляційного суду від 26 червня 2024 року у складі колегії суддів: Ямкової О. О., Коломієць В. В., Локтіонової О. В.,

Історія справи

Короткий зміст позовної заяви

У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Миколаївської міської ради, виконавчого комітету Миколаївської міської ради, треті особи: Квартирно-експлуатаційний відділ м Миколаїв (КЕВ м Миколаїв), Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області), про визнання недійсними пунктів рішень органу місцевого самоврядування, скасування державного акта та державної реєстрації земельної ділянки.

В обґрунтування позову зазначив, що позивачу на праві власності належить земельна ділянка площею 960 кв. м, із цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку.

У вересні 2017 року він мав намір відновити межі своєї земельної ділянки, розробивши відповідну технічну документацію, яку подав до ГУ Держгекадастру у Миколаївській області для внесення відомостей у Державний земельний кадастр.

Рішенням державного кадастрового реєстратора від 02 жовтня 2017 року № РВ-4800306782017 позивачу відмовлено у внесенні до Державного земельного кадастру відомостей про його земельну ділянку, оскільки вона на 99,7094 % перетинається із земельною ділянкою з кадастровим номером 4810137200:01:022:0003, яка перебуває у постійному користуванні КЕВ м. Миколаєва.

Листом КЕВ м. Миколаєва позивачу було повідомлено про відсутність у них повноважень усувати виявлене порушення.

На звернення позивача виконком Миколаївської міської ради повідомив, що КЕВ м. Миколаєва одержав у постійне користування земельну ділянку площею 310,9932 га на підставі рішення виконкому від 29 листопада 1996 року № 595, до якого у подальшому були внесені зміни згідно з рішенням ради від 03 листопада 2000 року № 23/43. Також виконком повідомив, що при відведенні земельної ділянки для КЕВ м. Миколаєва не були враховані вже відведені земельні ділянки під забудову громадянам.

З листа Управління Держгеокадастру від 27 листопада 2017 року стало відомо, що земельна ділянка площею 310,9932 га, надана у постійне користування КЕВ, була поділена на підставі технічної документації від 31 липня 2013 року, виготовленої Державним підприємством «Укрспецзем», унаслідок чого була утворена земельна ділянка площею 170,7298 га з кадастровим номером 4810137200:01:022:0003. Саме ця земельна ділянка накладена на належну позивачу земельну ділянку і відомості саме про цю земельну ділянку внесені до Державного земельного кадастру.

Позивач вказував, що земельна ділянка площею 310,9932 га, поділена у подальшому на земельну ділянку площею 170,7298 га з кадастровим номером 4810137200:01:022:0003, набута КЕВ м. Миколаєва у постійне користування пізніше, ніж позивач набув у власність свою земельну ділянку, фактично повністю перетинається з його земельною ділянкою, що створює перешкоди у її користуванні.

Позивач, з урахуванням змінених позовних вимог, просив:

визнати недійсним пункт 1.4 рішення виконкому Миколаївської міської ради від 29 листопада 1996 року № 595;

визнати недійсним пункт 7.8 рішення Миколаївської міської ради від 03 листопада 2000 року № 23/43;

скасувати державний акт на право постійного користування землею (земельною ділянкою площею 310,9932 га) І- МК № 002380 від 08 лютого 2001 року та скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 4810137200:01:022:0003.

Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Справа переглядалася судами неодноразово.

Протокольною ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 03 листопада 2020 року залучено до участі у справі як співвідповідача Квартирно-експлуатаційний відділ м. Миколаїв (далі - КЕВ м. Миколаїв), правонаступником якого є Миколаївське квартирно-експлуатаційне управління Командування сил логістики Збройних сил України (далі - Миколаївське КЕУ).

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 13 вересня 2023 року у складі судді Гуденко О. А. відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Миколаївської міської ради, виконавчого комітету Миколаївської міської ради, Миколаївського КЕУ (правонаступник КЕВ м. Миколаєва), третя особа - ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області, про скасування рішення органу місцевого самоврядування.

Судове рішення мотивоване тим, що:

заявлена ОСОБА_1 вимога про скасування державного акта на право постійного користування землею І- МК №002380 від 08 лютого 2001 року та скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 4810137200:01:022:0003, що є за своєю суттю позбавлення права власності на вказану земельну ділянку, яка відноситься до земель оборони і перебуває у державній власності - заявлена до органів місцевого самоврядування та структурного підрозділу Міністерства оборони - КЕВ м. Миколаєва, а не до Держави Україна в особі уповноваженого органу, тобто до не неналежного відповідача у справі. Наведене є самостійною підставою для відмови в задоволенні цих позовних вимог;

для відновлення порушеного права власності на спірну земельну ділянку позивач заявив вимогу про скасування відповідних пунктів рішень Миколаївської міської ради, виконавчого комітету Миколаївської міської ради, скасування державного акта, виданого відповідачу КЕВ м. Миколаєва та скасування державної реєстрації земельної ділянки з земель оборони, яка перебуває у державній власності з підстав статті 152 ЗК України, тобто фактично з негаторним позовом;

позивач у цій справі взагалі не посилається на порушення своїх правомочностей власника - ні на позбавлення його права володіння, ні користування, ні права розпорядження, а лише на наявні перешкоди щодо внесення відомостей до Державного земельного кадастру про його земельну ділянку;

у дійсних правовідносинах сторін за відповідачем КЕВ м. Миколаєва (правонаступником є Миколаївське КЕУ) зареєстровано право власності на спірну земельну ділянку, до складу якої, як стверджує позивач, входить і належна йому на праві власності спірна земельна ділянка на АДРЕСА_1 , право власності на яку у встановленому чинним законодавством порядку за ОСОБА_1 не зареєстровано, а тому належним та ефективним способом захисту прав є пред`явлення саме віндикаційного, а не негаторного позову, і самещодо належних йому 960 кв. м землі, а не всіх 30 га земель оборони. Отже, позивачем обрано неналежний спосіб захисту порушеного права, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 20 листопада 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником - адвокатом Гайдаржиєм А. В., задоволено частково.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 13 вересня 2023 року змінено, викладено мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.

Постановою Верховного Суду від 22 травня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Миколаївського апеляційного суду від 20 листопада 2023 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова касаційного суду мотивована тим, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що Миколаївське КЕУ є неналежним відповідачем у справі, вважаючи, що таким уповноваженим органом є Міністерство оборони України, як центральний орган виконавчої влади, який наділений відповідними повноваженнями.

Короткий зміст оскарженої постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 26 червня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану від його імені представником Гайдаржиєм А. В. , задоволено частково.

Рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 13 вересня 2023 року, в якому усунуто описку за ухвалою того ж суду від 25 вересня 2023 року, скасовано, та постановлено нове, яким відмовлено у задоволенні позову за недоведеністю.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

суд першої інстанції помилково вважав відповідача Миколаївське КЕУ неналежним, не зважаючи на те, що ця особа є юридичною та самостійно реалізує свої права та виконує обов`язки в межах своєї компетенції. А також безпідставно зазначив про пред`явлення позивачем вимог через неефективний спосіб захисту порушеного права, внаслідок чого ухилився від дослідження наданих сторонами доказів;

виходячи із характеру спірних правовідносин, у цій справі в першу чергу підлягала встановленню обставина, чи накладаються (перетинаються) земельна ділянка, яку отримав у власність ОСОБА_1 , та земельна ділянка, яка перебувала у користуванні Миколаївського КЕУ. Таким чином, належним доказом у справі, який би підтвердив чи спростував накладення земельних ділянок, може бути лише висновок земельно-технічної експертизи, після якого суд вирішує наявність чи відсутність порушених речових прав позивачів на земельну ділянку. Позивач з клопотанням про призначення у справі судової земельно-технічної експертизи не звертався;

позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження того, що при передачі Миколаївському КЕУ у користування земельної ділянки на підставі рішення Миколаївської міської ради № 23/43 від 03 листопада 2000 року, поділеної власником на підставі технічної документації, йому, в тому числі, було передано частину земельної ділянки, яка перебувала у власності позивача;

відповідно до акта прийомки-передачі межових знаків на зберігання, укладеного та підписаного 12 липня 2017 року між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_3 без згоди суміжників, вбачається, що належна ОСОБА_1 земельна ділянка межує з земельними ділянка АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 , а також з земельними ділянками АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , а не межує чи накладається на земельну ділянку, яка перебуває в користуванні Миколаївського КЕУ. Цей акт із технічної документації є таким, що суперечить змісту рішення від 02 жовтня 2017 року № РВ-4800306782017 державного кадастрового реєстратора відділу у Миколаївському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області. Таким чином, у задоволенні позову слід було відмовити за недоведеністю заявлених вимог.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У липні 2024 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу за підписом представника Гайдаржия А. В. , в якій просить постанову Миколаївського апеляційного суду від 26 червня 2024 року скасувати і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, позов задовольнити. Стягнути з відповідачів судові витрати.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

відповідно до висновків Верховного Суду, зокрема, викладених, зокрема у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 619/2766/19, у постанові від 23 січня 2019 року у справі № 910/2995/17, факт накладення земельних ділянок може підтверджуватися не лише земельно-технічною експертизою, а й іншими належними і достатніми доказами (серед яких Верховний Суд чітко вказав офіційні листи Держгеокадастру та документи, сформовані кадастровим реєстратором в межах процедури державної реєстрації земельної ділянки за заявою власника або користувача, майбутнього власника або користувача, перелік яких визначений частиною третьою статті 24 України «Про державний земельний кадастр»);

поза увагою апеляційного суду залишилося те, що факт накладання земельних ділянок не заперечується сторонами, більше того визнається ними, а отже проведення експертизи у цьому випадку, на думку позивача, взагалі не вимагається;

апеляційний суд не врахував, що земельно-технічна експертиза могла б бути лише додатковим доказом щодо обґрунтованості позову, проте її проведення було унеможливлено через дії відповідача. Так, у справі відсутні докази державної реєстрації речових прав на земельну ділянку з кадастровим номером 4810137200:01:022:0003. Миколаївського КЕУ не було надано витребувану судом технічну документацію із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок. Проте, питання земельно-технічної експертизи про накладення двох земельних ділянок вирішуються за наявності відповідної правовстановлюючої та технічної документації. Разом з тим, відповідно висновку Верховного Суду від 02 вересня 2020 року у справі № 208/4288/18 відповідно до частини десятої статті 84 ЦПК України у разі неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання, а також яке значення мають ці докази, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у його визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами, або, у разі неподання таких доказів позивачем, - також залишити позовну заяву без розгляду.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 31 липня 2024 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з суду першої інстанції.

У серпні 2024 року матеріали цивільної справи № 490/1956/20 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 23 квітня 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 31 липня 2024 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 619/2766/19, від 23 січня 2019 року у справі № 910/2995/17, від 14 грудня 2022 року у справі № 619/2766/19, від 24 червня 2020 року у справі № 911/1480/18, від 20 квітня 2022 року справа № 310/10621/18, від 25 квітня 2018 року у справі № 496/2866/16-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 14 грудня 2022 року у справі № 619/2766/19, від 02 вересня 2020 року у справі № 208/4288/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 592/10368/16-ц та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).

Фактичні обставини

Суди встановили, що відповідно до державного акта на право приватної власності ОСОБА_1 на підставі рішення Миколаївської міської ради від 20 жовтня 1993 року № 18/14 надано у приватну власність земельну ділянку площею 960 кв. м на АДРЕСА_1 , яка розташована на території Миколаївської міської ради, для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку.

Згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 15 березня 2011 року на праві власності за ОСОБА_1 зареєстрований житловий будинок, загальною площею 174,9 кв. м, із господарськими будівлями, огорожами та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .

Пунктом 1.4 рішення виконкому Миколаївської міської ради від 29 листопада 1996 року № 595 «Про затвердження матеріалів інвентаризації і відведення земель підприємствам, установам та організаціям за фактичним землекористуванням» затверджено матеріали інвентаризації та відведено земельні ділянки за фактичним землекористувачем КЕЧ Миколаївського району Міністерства оборони України в постійне користування площею 3109932 кв. м для розташування Військової частини № НОМЕР_1 .

Пунктом 7.8 рішення Миколаївської міської ради від 03 листопада 2000 року № 23/43 «Про попереднє погодження місць для розташування об`єктів, резервування земельних ділянок на термін виконання проектно-вишукувальних робіт, вилучення, надання, передачу за фактичним землекористуванням, продовження строку користування земельними ділянками підприємствам, установам, організаціям, фізичним особам, внесення змін до рішень міської ради та міськвиконкому» внесені зміни до пункту 1.4 рішення виконкому Миколаївської міської ради від 29 листопада 1996 року № 595: «Квартирно-експлуатаційній частині Миколаївського району Міністерства оборони України в постійне користування площею 310,9932 га для розташування Військової частини НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_7 .

Згідно з державним актом на право постійного користування землею від 08 лютого 2001 року серії І- МК № 002380 за реєстровим номером 394, КЕЧ Миколаївського району Міністерства оборони України надано у постійне користування 310,9932 га землі в межах згідно з планом землекористування для розташування Військової частини НОМЕР_1 .

У 2017 році позивач замовив розроблення технічної документації для встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), площею 960 кв. м, розташованої на АДРЕСА_1 , яка була розроблена фізичною особою-підприємцем (далі - ФОП) ОСОБА_4

12 липня 2017 року між ФОП ОСОБА_4 та ОСОБА_1 підписаний акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання щодо вказаної земельної ділянки.

Рішенням від 02 жовтня 2017 року № РВ-4800306782017 державного кадастрового реєстратора відділу у Миколаївському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області ОСОБА_1 відмовлено у внесенні до Державного земельного кадастру відомостей про його земельну ділянку на підставі поданої технічної документації, оскільки встановлено перетин на 99,7 % із земельною ділянкою кадастровий номер 4810137200:01:022:0003.

Відповідно до листа КЕВ м. Миколаєва від 15 грудня 2017 року на картковому обліку КЕВ м. Миколаєва знаходиться військове містечко № НОМЕР_2 , що розташоване за адресою: АДРЕСА_7 , на земельній ділянці площею 170,7298 га, відповідно до державного акта серії І МК № 002380 від 08 лютого 2001 року, з кадастровим номером 4810137200:022:0003, зареєстрованої у НКС 5 червня 2014 року на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 4810137200:01:022:0003, загальною площею 170,7298 га, внесені в установленому законом порядку 05 червня 2014 року до Державного земельного кадастру, форма власності - державна власність, категорія земель - землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Згідно з листом Миколаївської обласної державної адміністрації від 18 червня 2018 року позивачеві повідомлено, що за інформацією Миколаївської міської ради під час надання КЕЧ Миколаївського району земельної ділянки площею 310,9932 га не був врахований той факт, що частина цієї ділянки вже відведена громадянам під житлову забудову. Зазначене призвело до накладання земельної ділянки розташованої на АДРЕСА_1 на земельну ділянку кадастровий номер 4810137200:01:022:0003, яка перебуває у державній власності.

Відповідно до положення від 26 травня 2023 року відбулося переформування КЕВ м. Миколаєва в Миколаївське квартирно-експлуатаційне управління Командування Сил логістики Збройних Сил України, яке є правонаступником всіх прав та обов`язків КЕВ м. Миколаєва.

Апеляційний суд також встановив, що відповідно до акта прийомки-передачі межових знаків на зберігання, укладеного та підписаного 12 липня 2017 року між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_3 без згоди суміжників, вбачається, що належна ОСОБА_1 земельна ділянка межує з земельними ділянка АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 , а також з земельними ділянками АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , а не межує чи накладається на земельну ділянку, яка перебуває в користуванні Миколаївського КЕУ. Цей акт із технічної документації є таким, що суперечить змісту рішення від 02 жовтня 2017 року № РВ-4800306782017 державного кадастрового реєстратора відділу у Миколаївському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області.

Позиція Верховного Суду

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Шляхом вчинення провадження у справах суд здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором (пункти 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 923/466/17 (провадження № 12-89гс19)).

Способами захисту суб`єктивних прав є закріпленізаконом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 90), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 68)).

Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункт 14) та від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (пункт 40)).

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог (частина перша статті 13 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14 (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55) та ін.).

Отже, спосіб захисту повинен відповідати змісту порушеного права та природі спірних правовідносин.

Велика палата Верховного Суду у постанові від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19 (провадження № 14-90цс23) зазначила, що усталеною є практика Великої Палати Верховного Суду про неефективність такого способу захисту прав особи, як визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20, пункт 9.67; від 05 липня 2023 року у справі № 912/2797/21, пункт 8.13; від 12 вересня 2023 року у справі № 910/8413/21, пункт 180; від 11 червня 2024 року у справі № 925/1133/18, пункт 143).

Крім того, рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване. Цей підхід у судовій практиці також є усталеним (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункт 39), від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (пункт 6.27), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (пункт 35), від 01 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (пункт 52), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 83), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 109), від 08 серпня 2023 року у справі № 910/5880/21 (пункт 53)). Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia - «суд знає закони». Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 109), від 12 вересня 2023 року у справі № 910/8413/21 (пункт 181)).

Отже, у такій категорії спорів позивач може, зокрема, обґрунтовувати свій позов протиправністю рішення органу місцевого самоврядування, відповідно до якого відповідачу було передано частину земельної ділянки, яка накладається на його земельну ділянку. Натомість суд має надати оцінку відповідному рішенню органу місцевого самоврядування в мотивувальній частині судового рішення.

Щодо вимоги про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, то у своїх висновках Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що позивач з дотриманням правил статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння кінцевого набувача.

Для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, рішень, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем, самої державної реєстрації цього права, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, у тому числі документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право.

Такі вимоги є неналежними, зокрема неефективними, способами захисту права власника. Їхнє задоволення не відновить володіння позивачем його майном. Тому не допускається відмова у віндикаційному позові, наприклад, з тих мотивів, що рішення органу влади, певний документ, рішення, відомості чи запис про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно не визнані незаконними або що позивач їх не оскаржив (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункти 99, 100), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 86, 94, 147), від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2202/15-ц (пункти 73-76), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункти 38, 39), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (пункт 50), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 148-151, 153, 154, 167, 168)).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19 (провадження № 14-90цс23) також вказала, що у тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 74), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 148). Крім того, Велика Палата Верховного Суду у цій справі звернула увагу, що не може бути належним (правомірним) спосіб захисту, який спричиняє втручання у право на майно, щодо якого немає спору. Іншими словами, визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування та повернення сторін у попередній стан призведе до того, що ОСОБА_2 буде позбавлений права власності не тільки на ту частину земельної ділянки, яка накладається на земельну ділянку позивачки, а й на ту частину земельної ділянки, яка не є спірною і правомірність надання у власність відповідача якої не ставиться під сумнів. Таке втручання не може визнаватися законним.

Отже, належним способом захисту права особи, яка позбавлена володіння земельною ділянкою, є віндикаційний позов.

У справі, що переглядається:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Миколаївської міської ради, виконавчого комітету Миколаївської міської ради, Миколаївського КЕУ, третя особа - ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області, в якому вказав, що ОСОБА_1 на праві власності належить земельна ділянка площею 960 кв. м, із цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку. Проте, рішенням державного кадастрового реєстратора позивачу відмовлено у внесенні до Державного земельного кадастру відомостей про його земельну ділянку, оскільки вона на 99,7094 % перетинається із земельною ділянкою з кадастровим номером 4810137200:01:022:0003, яка перебуває у постійному користуванні КЕВ м. Миколаєва. Позивач просив:

визнати недійсним пункт 1.4 рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 29 листопада 1996 року № 595;

визнати недійсним пункт 7.8 рішення Миколаївської міської ради від 03 листопада 2000 року № 23/43;

скасувати державний акт на право постійного користування землею (земельною ділянкою площею 310,9932 га) І- МК № 002380 від 08 лютого 2001 року та скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 4810137200:01:022:0003;

суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову через обрання позивачем неналежного способу захисту. Суд вказав, що належним та ефективним способом захисту прав є пред`явлення саме віндикаційного, а не негаторного позову. Також суд вважав, що за вимогами про скасування державного акта та скасування державної реєстрації земельної ділянки Миколаївська міська рада, виконавчий комітет Миколаївської міської ради та Миколаївське КЕУ є неналежними відповідачами;

апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове, яким відмовив в задоволенні позову за недоведеністю;

апеляційний суд не врахував, що вимоги позивача про визнання недійсними пунктів рішень Миколаївської міської ради, виконавчого комітету Миколаївської міської ради, скасування державного акта на право постійного користування землею та скасування державної реєстрації земельної ділянки, не є ефективним способом захисту порушених прав, не приведуть до їх поновлення. Належним способом захисту є вимоги про витребування спірного майна (віндикаційний позов), проте позивач з такими вимогами до суду не звертався.

З огляду на викладене, апеляційний суд зробив правильний висновок про відмову у задоволенні позову, проте помилився щодо мотивів такої відмови. Тому оскаржене судове рішення слід змінити щодо мотивів його ухвалення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги, з урахуванням висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Великої Палата Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19 (провадження № 14-90цс23), дають підстави для висновку про те, що постанова апеляційного суду частково ухвалена без додержання норм матеріального та процесуального права. Тому колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, постанову апеляційного суду змінити, викласти його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Оскільки оскаржене судове рішення підлягає зміні лише щодо мотивів його ухвалення, то судові витрати, понесені на сплату судового збору за подання касаційної скарги, покладаються на особу, яка її подала.

Керуючись статтями 400 409 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником Гайдаржиєм Андрієм Валерійовичем , задовольнити частково.

Постанову Миколаївського апеляційного суду від 26 червня 2024 року змінити, викласти її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко