Історія справи

Постанова КЦС ВП від 28.10.2025 року у справі №711/4522/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2025 року

м. Київ

справа № 711/4522/24

провадження № 61-11124св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Черкаська міська рада, ОСОБА_2 ,

третя особа - державний нотаріус Третьої Черкаської державної нотаріальної контори Ворона Ірина Вікторівна,

розглянув на стадії попереднього розгляду в порядку письмового провадження касаційну скаргуЧеркаської міської ради на рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 10 лютого 2025 року у складі судді Казидуб О. Г. та постанову Черкаського апеляційного суду від 17 липня 2025 року у складі колегії суддів Новікова О. М., Гончар Н. І., Карпенко О. В. у справі за позовом ОСОБА_1 до Черкаської міської ради, ОСОБА_2 , третя особа - державний нотаріус Третьої Черкаської державної нотаріальної контори Ворона Ірина Вікторівна, про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом Черкаської міської ради, ОСОБА_2 , третя особа - державний нотаріус Третьої Черкаської державної нотаріальної контори Ворона І. В., у якому просила встановити факт,що вона та ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , постійно проживали однією сім`єю як жінка та чоловік без реєстрації шлюбу за адресою: АДРЕСА_1 , починаючи з 2007 року і до ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто до часу відкриття спадщини.

Свої вимоги ОСОБА_1 мотивувала тим, що з 2007 року вона разом із покійним ОСОБА_3 проживала однією сім`єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу.

Вони вели спільне господарство, мали спільний сімейний бюджет, займалися благоустроєм квартири: робили ремонт, купували меблі та інші предмети домашнього побуту. Крім того, вони разом подорожували та проводили свята в колі рідних та друзів.

У покійного ОСОБА_3 є син ОСОБА_2 , однак останній із батьком не спілкувався та протягом тривалого часу постійно проживав у тимчасово окупованому Криму.

Коли ОСОБА_3 важко захворів, то виключно позивач доглядала за ним. Крім того, вона здійснювала всі витрати щодо поховання та поминальних обідів, а також отримала допомогу на поховання, про що свідчить витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть.

08 листопада 2023 року позивач звернулася до Третьої Черкаської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, вказавши, що вона проживала із покійним ОСОБА_3 однією сім`єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу, а тому на підставі частини третьої статті 1268 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) вважається такою, що прийняла спадщину.

Однак, постановою від 08 листопада 2023 року державний нотаріус Ворона І. В. відмовила позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, мотивуючи це тим, що відсутні документи, які підтверджують родинні відносини.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Придніпровський районний суд міста Черкаси рішенням від 10 лютого 2025 року позов задовольнив.

Встановив факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , постійно проживали однією сім`єю як жінка та чоловік без реєстрації шлюбу у АДРЕСА_1 , починаючи з 2007 року і до ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто до часу відкриття спадщини.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що наявні у справі докази та показання свідків підтверджують, що ОСОБА_1 проживала із ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з 2007 року і до 10 листопада 2022 року, адже їхні відносини мали характер сімейних та були пов`язані зі спільним побутом, веденням спільного господарства, бюджету, наявністю взаємних прав і обов`язків.

Черкаський апеляційний суд постановою від 17 липня 2025 року апеляційну скаргу Черкаської міської ради залишив без задоволення, а рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 10 лютого 2025 року - без змін.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що факт проживання позивача із ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу знайшов своє підтвердження під час розгляду справи.Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У серпні 2025 року Черкаська міська рада подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 10 лютого 2025 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 17 липня 2025 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник зазначив, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц та у постановах Верховного Суду від 25 січня 2019 року у справі № 337/5266/15, від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16, від 30 жовтня 2019 року у справі № 643/6799/17, від 11 грудня 2019 року у справі № 712/14547/16, від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16, від 24 січня 2020 року у справі № 490/10757/16, від 19 лютого 2021 року у справі № 738/1093/19, від 22 червня 2021 року у справі № 554/1251/20, від 22 липня 2021 року у справі № 280/1710/18, від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20, від 08 грудня 2021 року у справі № 531/295/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, суди належним чином не дослідили зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційну скаргуЧеркаська міська рада мотивувала тим, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження факту ведення позивачем спільного господарства та наявності спільного бюджету із ОСОБА_3 , що властиво подружжю, за період з 2007 року до дня смерті останнього.

Фактично єдиною підставою для встановлення факту проживання однією сім`єю стали покази свідків, що суперечить сталій практиці Верховного Суду. Місце проживання позивача та померлого ОСОБА_3 зареєстровано за різними адресами.

Аргументи інших учасників справи

У вересні 2025 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_4 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити цю скаргу без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який перевірив їх та спростував відповідними висновками.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 17 вересня2025 рокувідкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали з Придніпровського районного суду міста Черкаси.

08 жовтня 2025 року матеріали справи № 711/4522/24 надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини, з`ясовані судами

ОСОБА_1 з 15 квітня 1969 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 8).

Згідно зі свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 (а. с. 15).

Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 27 лютого 2023 року № 340645290 підтверджується, що ОСОБА_3 на праві приватної власності належала квартира АДРЕСА_3 (а. с. 10).

За заявою ОСОБА_1 у Третій Черкаській державній нотаріальній конторі заведено спадкову справу № 02/2023 після смерті ОСОБА_3

08 листопада 2023 року державний нотаріус Третьої Черкаської державної нотаріальної контори Ворона І. В., розглянувши заяву ОСОБА_1 від 08 листопада 2023 року № 667 року з приводу видання свідоцтва про право на спадщину, що залишилася після смерті ОСОБА_3 , винесла постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, якою відмовила позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_3 , у зв`язку з відсутністю документів, які б підтверджували родинні відносини між заявником і спадкодавцем (а. с. 11).

Згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , у померлого ОСОБА_3 є син ОСОБА_2 (а. с. 22).

Допитані в суді першої інстанції свідки ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 показали, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 постійно, зокрема й у період із 2007 року до дня смерті ОСОБА_3 , проживали разом як подружжя, були пов`язані спільним побутом, веденням спільного господарства, наявністю між ними взаємних прав і обов`язків, які притаманні подружжю. ОСОБА_1 опікувалася чоловіком під час хвороби, придбавала ліки, а після його смерті організовувала поховання.

На підтвердження своїх вимог ОСОБА_1 також надала до суду:

- копії спільних фотографій, датованих 2008, 2011, 2012, 2013 роками, на яких позивач та ОСОБА_3 разом проводять спільне дозвілля (а. с. 12-14);

- копії проїзних квитків залізничним транспортом на ім`я ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , з яких відомо, що вони разом подорожували у 2015, 2018, 2019 роках (а. с. 15, 16);

- копії фіскальних чеків щодо придбання ліків для ОСОБА_3 під час його перебування на лікуванні;

- документи про організацію поховання та витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть для отримання допомоги на поховання від 11 листопада 2022 року, з яких відомо, що позивач займалася реєстрацією факту смерті ОСОБА_3 та організацією його поховання (а. с. 9, 17-20).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини перша та друга статті 2 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

В абзаці першому частини другої статті 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України) встановлено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства (частина четверта статті 3 СК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя є шлюб (частина перша статті 36 СК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) зазначила, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3 74 СК України).

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21) зробив висновок, що слід розмежовувати сферу дії статті 74 СК України і статті 1264 ЦК України, оскільки зазначені норми регулюють різні правовідносини (сімейні та спадкові). Якщо вимога про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу заявлена у зв`язку з таким проживанням не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, відповідні відносини є спадковими і до них слід застосовувати статтю 1264 ЦК України.

Зі змісту заявлених ОСОБА_1 у цій справі вимог убачається, що вимога про встановлення факту проживання зі спадкодавцем однією сім`єю заявлена у зв`язку з таким проживанням не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, а тому відносини є спадковими і до них слід застосовувати статтю 1264 ЦК України.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

У статті 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті.

Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Згідно зі статтею 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняттям ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини (стаття 1264 ЦК України).

Під час вирішення спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки.

Для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення таких юридичних фактів: а) проживання однією сім`єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю. Про спільне проживання можуть свідчити наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інші обставини, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 21 березня 2019 року у справі № 461/4689/15, від 10 жовтня 2019 року у справі № 520/8495/17, від 31 березня 2022 року у справі № 461/4532/20, від 20 лютого 2023 року у справі № 520/11160/18, від 08 серпня 2023 року у справі № 752/13615/20-ц, від 25 червня 2024 року у справі № 125/1873/22, від 06 березня 2025 року у справі № 521/729/20, від 07 травня 2025 року у справі № 283/2703/23, від 07 серпня 2025 року у справі № 466/11802/21.

Для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги також можуть братися показання свідків про спільне проживання та ведення спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання), фото/відео матеріали, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі.

Вказане узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 24 січня 2020 року у справі № 490/10757/16, від 21 березня 2019 року у справі № 461/4689/15-ц, від 03 листопада 2022 року у справі № 361/4744/19, від 26 жовтня 2023 року у справі № 522/14664/21, від 21 жовтня 2024 року у справі № 522/11976/21.

Отже, закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту проживання однією сім`єю, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду під час їх оцінки.

За змістом частин другої, третьої статті 89 ЦПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Установивши обставини спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у період з 2007 року до 10 листопада 2022 року, ведення ними спільного побуту, а також наявність взаємних прав та обов`язків, надавши правову оцінку показанням допитаних свідків, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильних висновків про доведення позивачем факту її проживання із спадкодавцем однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбубільше п`яти років до часу відкриття спадщини, а отже, і про наявність підстав для задоволення відповідної вимоги ОСОБА_1 .

Доводи касаційної скарги щодо недостатності доказів на підтвердження обставин проживання зі спадкодавцем однією сім`єю більше п`яти років до часу відкриття спадщини зводяться до переоцінки доказів у справі.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформулювала правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Верховний Суд є судом права, а не судом факту, позбавлений можливості самостійно встановлювати обставини справи, не встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, а також досліджувати докази справи, змінюючи їх оцінку відповідно до статті 400 ЦПК України.

Висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог обґрунтований посиланням на усі зібрані у справі докази в їх сукупності. Порушень порядку надання та отримання доказів апеляційний суд не встановив, оцінка доказів зроблена обома судами, тому суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Аргументи заявника про те, що ОСОБА_1 не була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , не спростовує факт її спільного проживання із покійним ОСОБА_3 однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу більше п`яти років до часу відкриття спадщини, оскільки реєстрація місця проживання жінки та чоловіка за однією адресою не є ні головною, ні обов`язковою ознакою наявності фактичного шлюбу.

Допитані у судовому засіданні та попереджені про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивих показань свідки підтвердили факт тривалого проживання ОСОБА_1 разом із ОСОБА_3 у зазначеній квартирі та наявність між ними саме сімейних відносин, притаманних подружжю.

Висновок суду першої інстанції про доведеність належності ОСОБА_1 до четвертої черги спадкоємців за законом після смерті ОСОБА_3 є переконливим і ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, які у всій сукупності доводять факт щодо ведення зазначеними особами спільного господарства, наявності у них спільних витрат, взаємних прав та обов`язків.

Доводи заявника про застосування судами попередніх інстанцій норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц та у постановах Верховного Суду від 25 січня 2019 року у справі № 337/5266/15, від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16, від 30 жовтня 2019 року у справі № 643/6799/17, від 11 грудня 2019 року у справі № 712/14547/16, від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16, від 24 січня 2020 року у справі № 490/10757/16, від 19 лютого 2021 року у справі № 738/1093/19, від 22 червня 2021 року у справі № 554/1251/20, від 22 липня 2021 року у справі № 280/1710/18, від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20, від 08 грудня 2021 року у справі № 531/295/19, суд касаційної інстанції відхиляє, оскільки у кожній із наведених справ суди керувалися конкретними обставинами справи та фактично-доказовою базою з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Судова практика у цій категорії справ є сталою, відмінність залежить лише від фактичних обставин конкретної справи й доказування, яке здійснюють учасники справи. Саме тому доводи касаційної скарги про неврахування судами судової практики Верховного Суду є безпідставними, так як у кожній конкретній справі доведення позовних вимог є індивідуальним.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, а тому Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» («Ruiz Torija v. Spain»), заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» («Hirvisaari v. Finland»), заява № 49684/99).

Обставини справи встановлені судами попередніх інстанцій на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Тобто суди дотрималися принципу оцінки доказів, згідно з яким на підставі всебічного, повного й об`єктивного розгляду справи суди аналізують і оцінюють докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв`язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд керується тим, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникали при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків судів, а за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявника.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Черкаської міської ради залишити без задоволення.

Рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 10 лютого 2025 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 17 липня 2025 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:Є. В. Петров А. І. Грушицький І. В. Литвиненко