Постанова

Іменем України

08 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 531/295/19

провадження № 61-3071 св 21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1;

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Полтавського апеляційного суду від 26 січня 2021 року у складі колегії суддів: Дряниці Ю. В., Абрамова П. С., Чумак О. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без укладення шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на нерухоме майно.

Позовна заява мотивована тим, що більше 17 років, починаючи з червня 1999 року по 30 листопада 2016 року, вона без реєстрації шлюбу проживала однією сім'єю, вела спільне господарство, мала спільний бюджет та побут з ОСОБА_4.

Вони мешкали по АДРЕСА_1.3 2001 року ОСОБА_3 став проживати у її будинку однією сім'єю з нею, її сином та його батьком - ОСОБА_4, разом з яким вона займалася його вихованням та матеріальним забезпеченням. Відповідач, якому у 2001 році виповнилося 7 років, відвідував Микитівську початкову школу Карлівського району Полтавської області. Мати дитини на той час проживала у м. Ірпінь Київської області.

З 1999 року, під час спільного проживання з ОСОБА_4 вони вирощували в господарстві корів, телят, свиней, птицю. Вирощену продукцію продавали на ринку, молоко здавали в приймальний пункт. Вирощували фрукти, овочі та також продавали їх на ринку. Згодом, рідна мати ОСОБА_3 забрала сина у м. Ірпінь Київської області. Після цього син майже не спілкувався з батьком та не цікавився його станом здоров'я.

З 2010 року ОСОБА_4 був інвалідом ІІ групи, потребував періодичного лікування під час загострення хвороб і в цей час саме вона здійснювала за ним догляд, проводила оплату лікування. Вона продовжувала проживати однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_4, якого вважала своїм чоловіком до його смерті, мала з ним спільний бюджет та побут.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. Вона здійснила його поховання, витрати взяла на себе. Під час спільного проживання, ними було придбано майно, що є спільною сумісною власністю: автомобіль ЗІЛ-130, реєстраційний номер НОМЕР_1,1980 року випуску, вантажний причіп до нього ГБК 819,1981 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2, рама № НОМЕР_3, автомобіль КІА Cerato, реєстраційний номер НОМЕР_4,2008 року випуску.

З 2001 року ОСОБА_4 не працював, займався з разом з неюю домашнім господарством.

Вона за час спільного проживання постійно працювала, мала регулярний дохід, який значно перевищував дохід померлого.

Після смерті ОСОБА_4 приватним нотаріусом Пусан Т. В. було заведено спадкову справу. До спадкоємців першої черги відносяться: ОСОБА_3 (син померлого), ОСОБА_2 (мати померлого), яка має право на обов'язкову частку у спадщині. За життя ОСОБА_4 вони з не здійснювали поділ майна, не вбачали у цьому необхідності. Після поховання померлого ОСОБА_3 забрав майно разом з правовстановлюючими документами.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд встановити факт її спільного проживання з ОСОБА_4 однією сім'єю без реєстрації шлюбу у період з червня 1999 року по 30 листопада 2016 року; визнати майно спільною сумісною власністю подружжя, а саме: автомобіль ЗІЛ-130, реєстраційний номер НОМЕР_1,1980 року випуску, вантажний причіп до нього ГБК 819,1981 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2, рама № НОМЕР_3, автомобіль КІА Cerato, реєстраційний номер НОМЕР_4,2008 року випуску; визнати за нею право власності на 1/2 частину зазначеного майна.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Карлівського районного суду Полтавської області від 29 жовтня 2020 року у складі судді Попова М. С. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено, що вона з померлим постійно спільно проживали, мали спільний бюджет, харчування, мали спільні витрати на купівлю майна спільного користування, брали участь в утриманні житла, ремонті, тобто відсутнє підтвердження реальності сімейних відносин з померлим не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини, оскільки досліджені в суді письмові докази у сукупності з показаннями свідків підтверджують лише факт сусідських, дружніх, інтимних стосунків між ОСОБА_1 та ОСОБА_4.

Надані позивачем фотокартки, на яких відображена вона разом з ОСОБА_4, не можуть слугувати підтвердженням факту спільного постійного проживання разом однією сім'єю, так як вони були кумами (ОСОБА_1 є хрещеною матір'ю сина померлого спадкодавця), часто відпочивали разом, в одній компанії.

Участь позивачки у похованні ОСОБА_4 може бути обумовлена дружніми стосунками.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 26 січня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Карлівського районного суду Полтавської області від 29 жовтня 2020 року скасовано й ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково. Встановлено факт спільного проживання однією сім'єю, як чоловіка та жінки ОСОБА_1 та ОСОБА_4 з 21 вересня 2001 року по 30 листопада 2016 року. Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_4: автомобіль ЗІЛ-130, реєстраційний номер НОМЕР_1,1980 року випуску, вантажний причіп до нього ГБК 819,1981 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2, рама № НОМЕР_3; автомобіль КІА Cerato, реєстраційний номер НОМЕР_4,2008 року випуску. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку вказаного майна.

Встановлюючи факт спільного проживання позивачки із спадкодавцем, суд апеляційної інстанції взяв до уваги акти щодо спільного проживання позивача із ОСОБА_4, показання свідків, які зазначили, що ОСОБА_1 проживала з ОСОБА_4 як подружжя в двох будинках, в обох вели спільне господарство, разом доглядали за худобою та городами, отримували спільний дохід від продажу отриманих продуктів, мали спільний бюджет та розпоряджалися коштами, в тому числі в інтересах один одного, разом проводили свята та їздили відпочивати, позивач доглядала за ОСОБА_4 під час його хвороби.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У лютому 2021 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив оскаржуване судове рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року у справі № 6-135цс13, постановах Верховного Суду від 25 січня 2018 року у справі № 337/5266/15-ц, від 30 жовтня 2019 року у справі № 643/6799/17, від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц, що відповідає вимогам пункту 1 частини 2 статті 389 ЦПК України.

Також заявник вказує на порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2021 року касаційне провадження у справі відкрито та витребувано цивільну справу № 531/295/19 із Карлівського районного суду Полтавської області.

У квітні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 листопада 2021 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що при аналізі одних і тих же доказів, посилаючись на одну й ту саму правову позицію, яка міститься в постанові Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 755/18012/16-ц, суд апеляційної інстанції без проведення дослідження доказів надав цим доказам протилежну від суду першої інстанції оцінку.

Також вказував, що визнаючи факт проживання однією сім'єю, як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_4, суд апеляційної інстанції не взяв до уваги той факт, що ватажний причіп моделі ГКБ 819, реєстраційний номер НОМЕР_2, рама № НОМЕР_3, не належав на праві власності його батькові. На підставі довіреності, яка була видана 19 серпня 2006 року, власником вказаного вантажного причепа - ОСОБА_5 та посвідчена приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Шимкою О. М., ОСОБА_4 мав тільки право користування вказаним причепом.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У червні 2021 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що підстав для скасування оскаржуваного судового рішення апеляційного суду немає, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судом допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно з копією свідоцтва про смерть ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_4 (а. с. 10, т. 1).

ОСОБА_1 звернулася до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 та видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на майно померлого, однак отримала відмову, про що було винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 20 березня 2017 року, оскільки відсутні документи, що підтверджують родинні зв'язки з померлим (а. с. 11, т. 1).

Відповідно до акту про фактичне спільне проживання особи як подружжя за адресою: АДРЕСА_1, та ведення спільного господарства, складений депутатом Карлівської міської ради Полтавської області Бігданом Ю. І. 10 березня 2017 року, ОСОБА_1 фактично проживала, як подружжя та вела спільне господарство з ОСОБА_4, починаючи з 1999 року по день смерті останнього, зазначено, даний факт засвічують сусіди (а. с. 13, т. 1).

Згідно з копією свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_5 шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 розірвано 21 вересня 2001 року.

Відповідно до акту про факт наявності спільного майна та оцінку його вартості, складений депутатом Карлівської міської ради Полтавської області Бігданом Ю. І. 10 березня 2017 року, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 у спільному володінні та користуванні мали: автомобіль ЗІЛ-130, реєстраційний НОМЕР_1, з причепом, та автомобіль КІА Cerato, реєстраційний номер НОМЕР_4. Зазначено, що на момент складення даного акту автомобіль КІА відсутній, а автомобіль ЗІЛ-130 з причепом, знаходиться у дворі садиби по АДРЕСА_1, доступу до якого ОСОБА_1 не має. Також вказано, що на території помешкання, де спільно мешкали ОСОБА_1 з ОСОБА_4, знаходяться предмети та матеріали спільного використання подружжям (дрова, ваги, шифер та інше) (а. с. 12, т. 1).

13 травня 2008 року ОСОБА_4 придбано автомобіль КІА Cerato, 2008 року випуску, що підтверджується договором купівлі-продажу № 110 (а. с. 15-16, т. 1).

З наданої копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, вбачається, що ОСОБА_4 належав автомобіль ЗІЛ, модель 4505,1980 року випуску, дата реєстрації - 21 квітня 2009 року (а. с. 103, т. 1)

На підтвердження викладеної позивачем у позовній заяві обставини, про відсутність у ОСОБА_4 роботи та доходу, надано копію його трудової книжки, де зазначено, що 01 листопада 2001 року його звільнено за власним бажанням, інші записи про працевлаштування відсутні (а. с. 29-40, т. 1)

На підтвердження своєї трудової зайнятості та отримуваних доходів, ОСОБА_1 надано копію її трудової книжки та ряд довідок (а. с. 47-55, т. 1).

Довідкою Карлівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступеня № 3, підтверджено той факт, що ОСОБА_3 навчався в Микитівській початковій школі Карлівського району Полтавської області з 01 вересня 2001 року по березень 2002 року (а. с. 56, т. 1)

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною 3 статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга ОСОБА_3 підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені статті 400 ЦПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною 1 статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням Частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Відповідно до статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

За положеннями частин 1 , 2 статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 21 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.

Разом з тим згідно із статтею 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 статтею 74 СК України.

Тобто при застосуванні статті 74 СК України слід виходити з того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Крім того, для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.

Отже, проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов'язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім'єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов'язків.

Згідно з частиною 4 статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди зазвичай встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов'язків, з'ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1026цс15 майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім'ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними. У зв'язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім'єю, слід установити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці.

Згідно частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частини 1 статті 81 ЦПК України.

Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Статтями 1216, 1217 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за законом або за заповітом.

Відповідно до статей 1233, 1236, 1241 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті; непрацездатні батьки спадкодавця спадкують незалежно від змісту заповіту половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом.

Для встановлення спільного проживання однією сім'єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім'ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо.

Показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду: від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16 (провадження № 61-5296св19), від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц (провадження № 61-11607св18), від 11 грудня 2019 року в справі № 712/14547/16-ц (провадження № 61-44641св18), від 24 січня 2020 року в справі № 490/10757/16-ц (провадження № 61-42601св18).

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог щодо встановлення факту проживання позивача однією сім'єю зі спадкодавцем без реєстрації шлюбу, суд апеляційної інстанції на зазначене уваги не звернув, залишивши поза увагою, що належних та допустимих доказів, які б свідчили про спільне проживання ОСОБА_1. Та ОСОБА_4 як чоловіка та жінки, тобто наявність сім'ї, у період з часу розірвання шлюбу до моменту його смерті матеріали справи не містять. Разом з цим показання свідків про проживання позивача із спадкодавцем однією сім'ю, на яких суд апеляційної інстанції ґрунтував свої висновки, не є достатніми доказами про наявність у них сім'ї в розумінні статті 3 СК України. Наданий позивачем акт про факт наявності спільного майна та оцінку його вартості, складений депутатом Карлівської міської ради Полтавської області Бігданом Ю. І., спростовується наданими ним показаннями як свідком у суді першої інстанції. Крім того, вказаний акт складено на підставі свідчень трьох сусідів, один з яких є родичем позивачки.

Встановивши, що позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження спільного проживання з ОСОБА_4, ведення спільного бюджету, господарства та побуту, а також спільної праці, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту, що має юридичне значення та визнання спільною сумісною власністю спірного майна, оскільки позивачем не доведено, що між нею та ОСОБА_4 виникли відносини, притаманні подружжю, а спірне майно придбано за спільні кошти та спільними зусиллями.

Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 26 січня 2021 року скасувати, рішення Карлівського районного суду Полтавської області від 29 жовтня 2020 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович