Історія справи

Постанова КЦС ВП від 17.05.2023 року у справі №372/954/20
Ухвала КЦС ВП від 07.02.2021 року у справі №372/954/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2023 року

м. Київ

справа № 372/954/20

провадження № 61-19476св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Петрова Є. В., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Приватне акціонерне товариство страхова компанія «Енергорезерв», Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Нова»,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 11 серпня 2020 року, ухвалене у складі судді Зінченко О. М., та постанову Київського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року, прийняту колегією у складі суддів: Мараєвої Н. Є., Заришняк Г. М., Рубан С. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Приватного акціонерного товариства страхова компанія «Енергорезерв», Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Нова» про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що 13 листопада 2015 року о 16 год55 хв на 43-му км автодороги Київ-Знам`янка сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля БАЗ «Еталон», реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керування ОСОБА_2 , який допустив зіткнення з автомобілем «Івеко», реєстраційний номер НОМЕР_2 , внаслідок чого автомобіль «Івеко» виїхав на смугу зустрічного руху, де зіткнувся з автомобілем «Lexus ES 350», реєстраційний номер НОМЕР_3 , під його керуванням.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобіль «Lexus ES 350», реєстраційний номер НОМЕР_3 , зазнав значних механічних пошкоджень на суму 790 189,82 грн, що підтверджується експертним дослідженням № 584, складеним експертом ОСОБА_3 22 грудня 2015 року.

Позивач зазначав, що автомобіль «Lexus ES 350», реєстраційний номер НОМЕР_3 , на праві власності належав його матері - ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказаний автомобіль успадкований ним, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 30 листопада 2016 року.

Постановою Обухівського районного суду Київської області 31 жовтня 2016 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення та накладено на нього адміністративне стягнення - штраф.

Відповідно до висновку Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення комісійної судової автотоварознавчої експертизи № 10000/18-54 від 3 жовтня 2018 року вартість відновлювальних робіт автомобіля «Lexus ES 350», реєстраційний номер НОМЕР_3 , з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу автомобіля становить 759 160,13 грн.

Також зазначав, що автомобіль БАЗ «Еталон», реєстраційний номер НОМЕР_1 , на час дорожньо-транспортної пригоди належав ОСОБА_5 згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу та був переданий у тимчасове володіння та користування Товариству з обмеженою відповідальністю «Обухівтранс» на підставі договору оренди автомобіля від 19 лютого 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Мельник М. В.

За умовами вказаного договору ОСОБА_5 як орендодавець, зобов`язався виконувати роботу на вказаному автомобілі згідно з договором з перевезення пасажирів особисто або силами найманих ним працівників (водіїв). ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 , працюючи водієм.

На час вчинення дорожньо-транспортної пригоди цивільна-правова відповідальність ОСОБА_5 була застрахована у Приватному акціонерному товаристві «Страхова компанія «Нова» на підставі полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому страхова сума на одного потерпілого за шкоду становить 50 000 грн.

На підставі договору добровільного страхування автомобіль БАЗ «Еталон», реєстраційний номер НОМЕР_1 , застрахований у Приватному акціонерному товаристві страхова компанія «Енергорезерв», де страхова сума складає 200 000 грн.

Посилаючись на зазначене, ОСОБА_1 просив стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Нова» на його користь 50 000 грн та з Приватного акціонерного товариства страхова компанія «Енергорезерв» 200 000 грн - у рахунок відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 11 серпня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що на час відкриття спадщини ОСОБА_4 не мала права (правових підстав) вимоги до будь-кого з учасників дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 13 листопада 2015 року, оскільки вина водія автомобіля БАЗ «Еталон», реєстраційний номер НОМЕР_1 , - ОСОБА_2 , у настанні дорожньо-транспортної пригоди, в якій зазнав механічних пошкоджень автомобіль «Lexus ES 350», реєстраційний номер НОМЕР_3 , власником якого на час дорожньо-транспортної пригоди була ОСОБА_4 , встановлена 31 жовтня 2016 року. Разом з цим, ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто до того, коли у неї як у власника автомобіля «Lexus ES 350», реєстраційний номер НОМЕР_3 , могло виникнути право вимоги до винної особи, у даному випадку - до ОСОБА_2 .

За таких обставин суд першої інстанції вважав, що ОСОБА_1 як спадкоємець ОСОБА_4 не набув прав з відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Також суд першої інстанції вказував на те, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

При вирішенні справи суд першої інстанції встановив, що дорожню-транспортна пригода сталася 13 листопада 2015 року, а позивач з цим позовом звернувся у березні 2020 року, тобто поза межами позовної давності.

Встановивши зазначене, суд першої інстанції позовні вимоги вважав необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню, і, як наслідок, відмовив у їх задоволенні.

Постановою Київського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року рішення Обухівського районного суду Київської області від 11 серпня 2020 року залишено без змін.

Відхиляючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вважав, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі всебічно і повно з`ясованих обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У грудні 2020 року ОСОБА_1 подав до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив рішення Обухівського районного суду Київської області від 11 серпня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Заявник вказував, що судові рішення судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні його позову обґрунтовані двома підставами, а саме необґрунтованістю позовних вимог та поданням позову поза межами позовної давності.

На думку заявника, судами не враховано висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 7 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12, відповідно до якого суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернених позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.

Такі ж висновки містяться і в постановах Касаційного господарського суду від 2 квітня 2019 року у справі № 902/326/16 та від 30 квітня 2020 року у справі № 19/49-10, які також не враховані судами попередніх інстанцій при вирішенні цієї справи.

Крім того, зазначав, що оскільки ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 , він вперше звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою, саме до ОСОБА_5 як роботодавця.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 26 лютого 2019 року у задоволенні позову відмовлено з тих підстав, що, уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди. А тому потерпілий реалізує право на отримання відшкодування шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц).

Врахувавши зазначене, а також судову практику, він звернувся вдруге з позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Нова» та Приватного акціонерного товариства страхова компанія «Енергорезерв», однак суди дійшли висновку, що такий позов необґрунтований та поданий поза межами позовної давності.

Заявник вважає такі висновки помилковими, оскільки судами залишено поза увагою постанову об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15 травня 2020 року у справі № 922/1467/19 та постанову Касаційного господарського суду від 29 грудня 2020 року у справі 909/1165/19, в яких зазначено, що пред`явлення позову до суду - це реалізація позивачем права на звернення до суду. Саме з цією процесуальною дією пов`язується початок процесу у справі. Відповідно до вимог процесуального законодавства суддя відкриває провадження у справі не інакше як на підставі заяви, поданої і оформленої в порядку, встановленому процесуальним кодексом. Виходячи з аналізу наведених норм, перебіг позовної давності шляхом пред`явлення позову може перериватися в разі звернення позивача до суду, в тому числі й направлення позовної заяви поштою, здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства. Якщо суд у прийнятті позовної заяви відмовив або повернув її, то перебіг позовної давності не переривається. Не перериває перебігу такого строку й подання позову з недодержанням правил підвідомчості, а також з іншим предметом спору та з іншими матеріально-правовими підставами.

Крім того, у постановах Касаційного господарського суду від 14 травня 2018 року у справі № 917/2027/16 та від 24 вересня 2019 року у справі № 922/1151/18 містяться висновки про те, що при вирішенні питання про захист порушеного права, у разі пропущення позовної давності суд: а) у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які обґрунтовують поважність причин пропущення позовної давності; б) вирішує дане питання у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини; в) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі усіх обставини справи в їх сукупності, керуючись законом.

На думку заявника, вказане залишено поза увагою судів першої та апеляційної інстанцій, що призвело до неправильного вирішення справи.

Також заявник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статей 1216 1218 ЦК України у подібних правовідносинах.

Позиція інших учасників справи

У квітні 2021 року Приватне акціонерне товариство страхова компанія «Енергорезерв» подало відзив на касаційну скаргу, в якому вказувало на безпідставність її доводів. Зазначало, що суди попередніх інстанцій повно і всебічно з`ясували обставини справи, надали належну оцінку зібраним у справі доказам та ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення.

Також зазначало, що автомобіль БАЗ «Еталон», реєстраційний номер НОМЕР_1 , не є забезпеченим Приватним акціонерним товариством страхова компанія «Енергорезерв» транспортним засобом у розумінні Закону України «Про страхування».

Крім того, правові висновки, на які посилається заявник у позовній заяві як на правові підстави задоволення його позову, викладені Верховним Судом у справах з питань здійснення страхового відшкодування за полісами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, тому не мають жодного відношення до правовідносин, які виникли у даній справі на підставі договору добровільного страхування.

Наголошувало на тому, що для виплати страхового відшкодування особа, яка має право на відшкодування, подає страховику відповідну заяву та інші документи, які мають відношення до дорожньо-транспортної пригоди та є необхідними для виплати страхового відшкодування. З приводу виплати страхового відшкодування за дорожньо-транспортною пригодою, яка мала місце 13 листопада 2015 року, ні власник пошкодженого автомобіля «Lexus ES 350», реєстраційний номер НОМЕР_3 , - ОСОБА_4 , ні ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства страхова компанія «Енергорезерв» не зверталися.

З урахуванням зазначеного Приватне акціонерне товариство страхова компанія «Енергорезерв» просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано з Обухівського районного суду Київської області матеріали цивільної справи № 372/954/20.

Відповідно до змісту ухвали Верховного Суду від 26 лютого 2021 року підставами відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи заявника про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 5 листопада 2019 року у справі № 922/1467/19, від 2 квітня 2019 року у справі № 902/326/16, від 24 вересня 2019 року у справі № 922/1151/18, від 29 грудня 2020 року у справі № 909/1165/19, від 14 травня 2018 року у справі № 917/2027/16, від 7 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12, від 30 квітня 2020 року у справі № 19/49-10.

Крім того, підставами для відкриття касаційного провадження були і доводи про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статей 1216 1218 ЦК України у подібних правовідносинах.

Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій фактичні обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 13 листопада 2015 року о 16 год55 хв на 43-му км автодороги Київ-Знам`янка сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля БАЗ «Еталон», реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керування ОСОБА_2 , який допустив зіткнення з автомобілем «Івеко», реєстраційний номер НОМЕР_2 , внаслідок чого автомобіль «Івеко» виїхав на смугу зустрічного руху де зіткнувся з автомобілем «Lexus ES 350», реєстраційний номер НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_1 .

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобіль «Lexus ES 350», реєстраційний номер НОМЕР_3 , зазнав значних механічних пошкоджень на суму 790 189,82 грн, що підтверджується експертним дослідженням № 584, складеним експертом ОСОБА_3 22 грудня 2015 року.

Також судами встановлено, що автомобіль «Lexus ES 350», реєстраційний номер НОМЕР_3 , на праві власності належав матері ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Постановою Обухівського районного суду Київської області від 31 жовтня 2016 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення та накладено на нього адміністративне стягнення - штраф.

З копії свідоцтва про право на спадщину за законом від 30 листопада 2016 року суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_1 є спадкоємцем належного ОСОБА_4 майна, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , в тому числі, і автомобіля «Lexus ES 350», реєстраційний номер НОМЕР_3 .

Відповідно до висновку Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення комісійної судової автотоварознавчої експертизи № 10000/18-54 від 3 жовтня 2018 року вартість відновлювальних робіт автомобіля «Lexus ES 350», реєстраційний номер НОМЕР_3 , з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу автомобіля становить 759 160,13 грн.

З трудового договору від 16 червня 2015 року суди встановили, що ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 .

Також судами встановлено, що 19 квітня 2014 року ОСОБА_5 та Товариство з обмеженою відповідальністю «Обухівтранс» уклали договір оренди автомобіля, відповідно до умов якого ОСОБА_5 передав в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю «Обухівтранс» автомобіль БАЗ «Еталон», реєстраційний номер НОМЕР_1 .

1 квітня 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Обухівтранс» та ОСОБА_5 уклали договір № 311/19, за умовами якого ОСОБА_5 зобов`язується здійснювати перевезення пасажирів за маршрутом № 311 Обухів-Київ власним (переданим в оренду) транспортним засобом - автомобілем БАЗ «Еталон», реєстраційний номер НОМЕР_1 , відповідно до Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту.

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_5 була застрахована у Приватному акціонерному товаристві «Страхова компанія «Нова» на підставі полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № AЕ/ 2724516 від 19 серпня 2015 року.

На підставі договору добровільного страхування № 945 від 13 березня 2015 року автомобіль БАЗ «Еталон», реєстраційний номер НОМЕР_1 , застрахований у Приватному акціонерному товаристві страхова компанія «Енергорезерв».

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги і відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.

Звертаючись з відповідним позовом, ОСОБА_1 як на підставу своїх вимог посилався на те, що він як спадкоємець першої черги прийняв спадщину у встановлений законом строк, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину від 30 листопада 2016 року.

До складу спадщини увійшов і автомобіль «Lexus ES 350», реєстраційний номер НОМЕР_3 , який пошкоджений внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 13 листопада 2015 року.

Позивач вважає, що його мати - ОСОБА_4 на день відкриття спадщини - ІНФОРМАЦІЯ_1 мала право на відшкодування шкоди, завданої її майну, зокрема, автомобілю «Lexus ES 350», реєстраційний номер НОМЕР_3 , а, відтак, це право успадкував і він. З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив про задоволення позову.

Статтею 1216 ЦК України встановлено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті.

Страхові виплати (страхове відшкодування) спадкуються на загальних підставах (стаття 1219 ЦК України).

Згідно з частиною другою статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46цього Кодексу).

Зазначені норми спадкового законодавства надають право особі отримати у спадщину усі права, що належали спадкодавцю та не були скасовані або визнані недійсними чи незаконними на час відкриття спадщини.

У частині першій статті 1268 ЦК України зазначено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до частини першої статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Статтею 1296 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Відповідно до частини другої статті 4 та статей 66, 67 Закону України «Про нотаріат» нотаріус має право витребувати від підприємств, установ і організацій відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальних дій. На майно, що переходить за правом спадкоємства до спадкоємців, нотаріусом за місцем відкриття спадщини видається свідоцтво про право на спадщину. Свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством.

Згідно з п.п.4.14 п.4. Глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, при видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус обов`язково, серед іншого, перевіряє: склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину. На підтвердження цих обставин від спадкоємців витребовуються документи, які підтверджують вказані факти.

Єдиним документом, що підтверджує право спадкоємців на спадкове майно, є свідоцтво про право на спадщину. Перед видачею свідоцтва нотаріус зобов`язаний перевірити склад спадкового майна, на підтвердження якого від спадкоємця витребовуються відповідні документи, що підтверджують факти, зазначені в заяві на отримання свідоцтва. Також нотаріус має право витребувати від підприємств, установ і організацій відомості та документи, необхідні для перевірки складу спадкового майна.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про страхування» страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхова виплата -грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку.

У разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи(пункт 22.1. Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Відповідно до статей 190 192 ЦК України гроші та майнові (речові) права, як не споживана річ, відносяться до майна.

Таким чином, страхове відшкодування (страхова виплата), що виплачує страховик за договором страхування, та майнові права, які переходять до спадкоємця, є майном. Склад спадкового майна вказується спадкоємцем в заяві на отримання свідоцтва про спадщину, підлягає обов`язковій перевірці нотаріусом і зазначається у свідоцтві про спадщину, яке є єдиним документом, що підтверджує право спадкоємців на спадкове майно.

ОСОБА_1 до матеріалів справи долучено свідоцтво про право на спадщину за законом, в якому зазначено, що до складу спадщини, на яке видане свідоцтво крім іншого також входить страхове відшкодування зі страхової події в сумі 50 000 грн, належність якого спадкодавцю перевірено на підставі листа ПрАТ «Страхова компанія «Арсенал Страхування» від 28 липня 2016 року.

Оцінивши додане свідоцтво про право на спадщину за законом, суди попередніх інстанцій вважали, що ОСОБА_1 як спадкоємець не прийняв будь-яких прав з відшкодування шкоди, що мала місце 13 листопада 2015 року, оскільки в разі прийняття ОСОБА_1 як спадкоємцем права на отримання страхового відшкодування або інших майнових прав, що належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини, а у даному випадку - стосовно відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, такі права повинні бути обов`язково зазначені у свідоцтві про спадщину. Однак надане позивачем свідоцтво про право на спадщину за законом таких відомостей не містить.

Судами також зазначено, що наявність таких прав можливо було встановити при зверненні ОСОБА_1 або нотаріуса до Приватного акціонерного товариства страхова компанія «Енергорезерв».

Однак матеріали справи належних та допустимих доказів на підтвердження звернення ОСОБА_1 або нотаріуса до Приватного акціонерного товариства страхова компанія «Енергорезерв» не містять.

Вирішуючи справу, суди попередніх інстанцій встановили, що на час відкриття спадщини спадкодавець не мав прав з відшкодування шкоди, пов`язаної з пошкодженням автомобіля «Lexus ES 350», реєстраційний номер НОМЕР_3 , внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, тому дійшов висновку, що позивач як спадкоємець не міг прийняти та не прийняв у складі спадщини будь-яких прав на звернення з даним позовом.

Встановивши зазначене, суди першої та апеляційної інстанцій вважали позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Крім того, судами попередніх інстанцій зазначено, що, заперечуючи проти позову, Приватне акціонерне товариство страхова компанія «Енергорезерв» просило застосувати наслідки спливу позовної давності.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав і протягом часу її дії особа може розрахувати на примусовий захист свого порушеного права судом.

Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Частина четверта статті 267 ЦК України передбачає, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Встановивши, що перебіг позовної давності розпочався з 13 листопада 2015 року і не переривався, а з позовом ОСОБА_1 звернувся у березні 2020 року, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про сплив позовної давності, що також є підставою для відмови у позові.

Проте з такими висновками судів попередніх інстанцій повністю погодитись не можна з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 11 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення» встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Отже, відмовляючи у задоволенні позову з підстав спливу позовної давності, суд, встановивши всі обставини справи, має встановити обґрунтованість чи безпідставність позовних вимог, належним чином мотивувати свої висновки. У випадку обґрунтованості позовних вимог суд може відмовити у їх задоволенні у зв`язку зі спливом позовної давності, а у випадку недоведеності позову - відмовляє у його задоволенні саме з цих підстав.

Саме такі висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 7 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 5 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц, № 522/2201/15-ц та № 522/2110/15-ц, від 7 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12, від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18, від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц.

Отже, дійшовши висновку про недоведеність позовних вимог, суд першої інстанції помилково послався у своєму рішенні на пропуск позивачем строку позовної давності. Зазначене не усунено судом апеляційної інстанції.

Разом з цим, касаційний суд вважає, що посилання на сплив позовної давності не впливає на правильність вирішення справи, однак оскаржувані судові рішення підлягають зміні шляхом виключення з їх мотивувальних частин посилання на позовну давність як на підставу відмови у задоволенні позову.

За таких обставин касаційна скарга в цій частині є обґрунтованою, наведена заявником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, щодо застосування судом апеляційної інстанції норми права без урахування висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 7 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12 та у постановах Касаційного господарського суду від 2 квітня 2019 року у справі № 902/326/16 та від 30 квітня 2020 року у справі № 19/49-10.

Разом з цим, необхідно зазначити, що оскільки суди попередніх інстанцій дійшли висновку про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 , що є самостійною підставою для відмови у позові, а наслідки спливу позовної давності застосовуються виключно до обґрунтованих позовних вимог, доводи щодо переривання перебігу позовної давності та поважності причин пропущення позовної давності не мають правового значення для вирішення цієї справи.

За таких обставин доводи заявника про неврахування висновків, викладених у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15 травня 2020 року у справі № 922/1467/19, та у постановах Касаційного господарського суду від 29 грудня 2020 року у справі 909/1165/19, від 14 травня 2018 року у справі № 917/2027/16 та від 24 вересня 2019 року у справі № 922/1151/18, не знайшли свого підтвердження при перегляді справи касаційним судом.

Підставами для відкриття касаційного провадження були і доводи про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статей 1216 1218 ЦК України у подібних правовідносинах.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зміст вказаної норми права спрямований на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом викладення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню цивільними судами під час вирішення спору.

Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Касаційний суд відхиляє посилання заявника про відсутність у подібних правовідносинах висновку Верховного Суду щодо застосування статей 1216 1218 ЦК України, оскільки у постановах Верховного Суду вже здійснювалось тлумачення вказаних норм матеріального права, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 170/581/21, від 2 листопада 2022 року у справі № 332/2880/18 та інших.

Відповідно до статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

З урахуванням зазначеного суд касаційної інстанції дійшов висновку, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають зміні шляхом виключення з їх мотивувальних частин посилання на позовну давність як підставу відмови у позові.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З огляду на те, що суд касаційної інстанції змінює судові рішення судів попередніх інстанцій лише в частині викладення мотивів, підстав для перерозподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статями 400 410 412 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 11 серпня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року змінити, виключивши з їх мотивувальних частин посилання на сплив позовної давності як підставу відмови у позові; в іншій частині судові рішення залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко Є. В. Петров В. В. Сердюк