Ухвала

12 квітня 2018 року

м. Київ

справа № 755/18006/15-ц

провадження № 61-3481св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А., суддів:Олійник А. С., Ступак О. В. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "ПЗУ Україна",

відповідач - ОСОБА_6,

третя особа - Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Інкомстрах",

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 на рішення Апеляційного суду міста Києва від 06 квітня 2016 року у складі колегії суддів: Слободянюк С. В., Лапчевської О. Ф., Корчевного Г. В.,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2015 року Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "ПЗУ Україна" (далі - ПрАТ "СК "ПЗУ Україна") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_6, третя особа - Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Інкомстрах" (далі - ПрАТ "СК "Інкомстрах"), про відшкодування завданої майнової шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що 20 вересня 2012 року між ПрАТ "СК "ПЗУ Україна" та ОСОБА_8 було укладено договір добровільного страхування наземних транспортних засобів № АЕ 002114, за яким страховик застрахував майнові інтереси страхувальника, пов'язані з експлуатацією автомобіля марки "Kia Rio 1.6.", державний номерний знак НОМЕР_1.18 лютого 2013 року в місті Києві сталась дорожньо-транспортна пригода за участю застрахованого автомобіля марки "Kia Rio
1.6.", державний номерний знак НОМЕР_1, під управлінням водія ОСОБА_8 та автомобіля марки ВАЗ- 210994, державний номерний знак НОМЕР_2, під управлінням водія ОСОБА_6 Внаслідок настання дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) автомобіль марки "Kia Rio 1.6.", державний номерний знак НОМЕР_1, отримав механічні пошкодження. Відповідно до постанови Дніпровського районного суду м.

Києва від 26 березня 2013 року особою, винною в настанні ДТП, визнано ОСОБА_6 Керуючись умовами укладеного договору страхування, ПрАТ "СК "ПЗУ Україна" сплатило на користь страхувальника (на рахунок СТО) суму страхового відшкодування в розмірі 17 317 грн 46 коп. та отримало право вимоги до ОСОБА_6

На підставі вищевикладеного ПрАТ "СК "ПЗУ Україна" просило стягнути з ОСОБА_6 на свою користь суму завданої майнової шкоди у вигляді сплати страхового відшкодування у розмірі 17 317 грн 46 коп. та витрати на оплату судового збору.

Представник відповідачаОСОБА_7 в судовому засіданні позов не визнав, з підстав, викладених у запереченні на позовну заяву, долученого до матеріалів справи, просив відмовити у задоволенні позову.

Пояснив суду, що третя особа, як страховик цивільно-правової відповідальності відповідача, зобов'язана була виплатити страхове відшкодування на підставі статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", при цьому, якщо б страховик, саме третя особа, вважав, що відповідач неналежним чином повідомив його про ДТП, то саме третя особа могла б звернутися з регресною вимогою до відповідача. Також зазначив, що посилання представника позивача на те, що останні не зверталися до третьої особи про виплату страхової суми, оскільки ПрАТ
"СК "Інкомстрах" перебуває в стані ліквідації, не відповідає дійсності та спростовується відомостями про юридичну особу.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 16 грудня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки цивільно-правова відповідальність відповідача на час настання страхового випадку була застрахована, то обов'язок відшкодувати шкоду покладається на страховика.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 06 квітня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення у справі про задоволення позову ПрАТ "СК "ПЗУ Україна", стягнуто на його користь з ОСОБА_6 17 317 грн 64 коп. Вирішено питання про судові витрати.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що страховик, який виплатив страхове відшкодування, має право самостійно обирати спосіб захисту порушеного права, зокрема право вимоги до винної особи, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У квітні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 на рішення Апеляційного суду міста Києва від 06 квітня 2016 року, в якій заявник просить скасувати зазначене рішення суду апеляційної інстанції та залишити без змін рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскільки на момент ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_6 була застрахована у ПрАТ "СК "Інкомстрах", то обов'язок відшкодувати шкоду позивачу покладається на страховика; лише ПрАТ "СК "Інкомстрах" наділене правом давати висновки щодо належного повідомлення відповідачем про ДТП; позивач не звертався до ПрАТ "СК "Інкомстрах" із заявою про сплату страхового відшкодування в порядку регресу та відповідно не отримував відмову страховика у виплаті страхового відшкодування; розмір страхового відшкодування розраховано позивачем з порушенням вимог закону; апеляційний суд порушив норми частини 2 статті 214 ЦК України, оскільки не врахував висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 16 вересня 2015 року у справі № 6-284цс15.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 липня 2016 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою від 28 листопада 2016 року справу призначено до судового розгляду.

У вересні 2016 року до суду надійшло заперечення ПрАТ "СК "ПЗУ Україна" на касаційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7, у якому заявник просив оскаржуване судове рішення залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

У січні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано Верховному Суду вказану цивільну справу.

Згідно з підпунктом 7 пункту 1 Розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об'єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку щодо необхідності передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення у справі, яка переглядається, апеляційний суд зазначив, що страховик, який виплатив страхове відшкодування, має право самостійно обирати спосіб захисту порушеного права, зокрема право вимоги до винної особи, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Такі висновки суду відповідають правовій позиції, яка висловлена Верховним Судом України у постанові від 23 грудня 2015 року у справі № 6-2587цс15, який полягає у тому, що страховик, який виплатив страхове відшкодування, має право самостійно обирати спосіб захисту свого порушеного права, зокрема право вимоги до винної особи про стягнення коштів у розмірі виплаченого страховиком відшкодування.

Проте в повній мірі з такими висновками погодитись не можна з огляду на таке.

Дійсно, за змістом статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

За результатами системного аналізу статей 509, 1187, 1188, 1192 ЦК України встановлено, що факт завдання шкоди майну потерпілого джерелом підвищеної небезпеки, якщо ця особа (потерпілий) не перебуває в договірних правовідносинах з особою, яка завдала шкоди, та/або якщо завдання такого роду шкоди не пов'язане з виконанням цими особами обов'язків за договором, породжує виникнення позадоговірного, деліктного зобов'язання. Воно виникає з факту завдання шкоди й припиняється належним виконанням у момент відшкодування потерпілому шкоди в повному обсязі особою, яка її завдала. Сторонами деліктного зобов'язання виступають потерпілий (кредитор) і особа, яка завдала шкоду (боржник).

За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина 2 статті 1187 ЦК України).

Разом з тим правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом або договором передбачено такий обов'язок.

Так, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають з обов'язкового страхування, застосовуються положення статті 999 ЦК України, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

До сфери обов'язкового страхування належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (стаття 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5).

Згідно зі статтею 6 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

За змістом статтею 6 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи, у тому числі й шкода, пов'язана з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування.

З огляду на зазначене сторонами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу.

Завдання потерпілому внаслідок ДТП шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, породжує деліктне зобов'язання, в якому право потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується з відповідним обов'язком боржника (особи, яка завдала шкоди).

Водночас така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов'язанні ним є страховик.

Отже, оскільки обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється як з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих унаслідок ДТП, так і захисту майнових інтересів страхувальників, враховуючи положення статті 1194 ЦК України, питання про відшкодування шкоди самою особою, відповідальність якої застрахована, повинно вирішуватись залежно від висловленої нею згоди на таке відшкодування та виконання чи невиконання нею передбаченого статтею 33 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обов'язку щодо письмового надання страховику, з яким укладено відповідний договір, повідомлення про ДТП встановленого зразка. У разі відсутності такої згоди завдана потерпілому шкода, на думку суду, підлягає відшкодуванню страховиком у межах страхового відшкодування, передбаченого договором страхування. А у разі невиконання особою, відповідальність якої застрахована, обов'язку письмового надання страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, повідомлення про ДТП встановленого МТСБУ зразка, шкода відшкодовується завдавачем шкоди.

Крім того, виконання страховою компанією свого обов'язку з відшкодування шкоди, спричиненої особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, не звільняє останнього від відшкодування шкоди, розмір якої перевищує відшкодування, виплачене відповідно до статтею 33 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

У такому випадку правовий інститут обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у повній мірі реалізує мету свого існування. Інакше законодавчо закріплена обов'язковість страхування цивільно-правової відповідальності втрачає сенс, оскільки настання страхового випадку не тягне реалізацію договору, обов'язковість якого встановлена законом.

У справі, яка переглядається, позивач не звертався до страховика відповідача із заявою про сплату страхового відшкодування в порядку регресу та відповідно не отримував відмову страховика у виплаті страхового відшкодування, а одразу звернувся з позовом до відповідача.

Таким чином, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про необхідність передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для розгляду справи та відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.

Крім того, аналіз правових позицій Верховного Суду України, висловлених у подібних справах, а саме: 6-725 цс 16,6-284 цс 15, свідчить про те, що найвищий судовий орган скеровував судову практику виходячи з принципу абсолютності права потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем, зазначаючи при цьому, що суд не вправі відмовити у позові потерпілому з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована і в разі задоволення такого позову заподіював шкоди не позбавлений можливості пред'явити майнові вимоги до страхової компанії, з якою ним укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Проте така практика, на переконання Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, нівелює законодавчо закріплену обов'язковість страхування цивільно-правової відповідальності, суперечить меті такого виду обов'язкового страхування, якої прагнув досягнути законодавець, що викладена у пояснювальній записці до законопроекту, яким запроваджувалось обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів з урахуванням досвіду європейських країн, а саме: що введення обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів вирішує проблеми щодо відшкодування збитків, спричинених ДТП. У наш час, коли практично кожний власник транспортного засобу не спроможний сплатити (відшкодувати) майнову шкоду, заподіяну внаслідок ДТП, цей тягар перекладається на плечі страхових компаній. Законодавець вважав, що страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів в обов'язковій формі є надійним механізмом соціального захисту потерпілих у дорожньо-транспортних пригодах і апробований практикою більшості країн світу.

Закріплюючи законом обов'язковість страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, законодавець також передбачив адміністративну відповідальність (стаття 126 КУпАП) за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка").

Крім того, статтею 124 КУпАП передбачено, що особа, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, звільняється від адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, за умови, що учасники ДТП скористалися правом спільно скласти повідомлення про цю пригоду відповідно до Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Отже, спрямовування судової практики шляхом неврахування наявності договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності при вирішенні питання про відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою відповідальність відповідно до Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", нівелює існування такого договору.

Одне розуміння мети прийняття Закону законодавчою гілкою влади та інакше правозастосування такого Закону судовою гілкою влади свідчить про існування виключної правової проблеми у державі.

Відповідно до частини 5 статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Частиною 1 статті 404 ЦПК України визначено, що питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.

Керуючись статтями 403,404, підпунктом 7 пункту 1 Розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Справу за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" до ОСОБА_6, третя особа - Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Інкомстрах", про відшкодування завданої майнової шкоди, за касаційною скаргою представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 на рішення Апеляційного суду міста Києва від 06 квітня

2016 року передати на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду.

Головуючий В. А. Стрільчук Судді:А. С. Олійник С. О. Погрібний О. В. Ступак Г. І. Усик