Ухвала

13 червня 2018 року

м. Київ

справа № 575/476/16-ц

провадження № 61-21309св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представник позивача - ОСОБА_2,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "Кириківське",

представник відповідача - Литвин Олена Володимирівна,

третя особа - відділ Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у Великописарівському районі Сумської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 -ОСОБА_2 на рішення Великописарівського районного суду Сумської області від 23 січня 2017 року у складі судді В'юник Н. Г. та рішення Апеляційного суду Сумської області від 11 квітня 2017 року у складі колегії суддів: Шевченка В. А., Кононенко О. Ю., Бойка В. Б.,

ВСТАНОВИВ:

У пункті 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У червні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Кириківське" (далі - ТОВ "Кириківське"), третя особа - відділ Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у Великописарівському районі Сумської області, про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним та повернення земельної ділянки.

Позовна заява мотивована тим, що 20 вересня 2006 року між нею і відповідачем було укладено договір оренди належної їй земельної ділянки (земельного паю) № 186, зареєстрований у Великописарівському відділенні Сумської регіональної філії державного підприємства "Центр ДЗК" 24 січня 2007 року.

Отримавши у 2014 році свій примірник вказаного договору, вона встановила, що в ньому зазначено його дії - 15 років, хоча насправді строк дії договору становив 5 років.

Вказувала, що своєї згоди на укладення договору оренди на 15 років вона не давала, а також на те, що орендна плата в розмірі 1,5 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки суперечить вимогам Указу Президента України від 02 лютого 2002 року № 92/2002 "Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян - власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)".

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним договір оренди земельної ділянки (земельного паю) № 186 від 20 вересня 2006 року, укладений між нею та ТОВ "Кириківське", зобов'язати ТОВ "Кириківське" повернути орендовану земельну ділянку площею 3,72 га, яка належить їй на праві приватної власності.

Рішенням Великописарівського районного суду Сумської області від 23 січня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач пропустила строк позовної давності, про застосування якого просив відповідач, оскільки спірний договір оренди землі укладено у 2006 році, а з позовом про визнання його недійсним ОСОБА_1 звернулася до суду в 2016 році.

Також суд зазначив, що сторонами не надано доказів, які б достовірно свідчили, в який період були внесені зміни до договору оренди земельної ділянки шляхом дописки цифри "1" у пункті 6 - строк дії договору та чи існувала цифра "1" на час підписання договору.

Рішенням Апеляційного суду Сумської області від 11 квітня 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Великописарівського районного суду Сумської області від 23 січня 2017 року змінено шляхом виключення з його мотивувальної частини висновку про ненадання сторонами доказів щодо періоду внесення змін до договору оренди земельної ділянки та існування цифри "1" на час підписання договору.

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що відсутність волевиявлення ОСОБА_1 щодо укладення договору оренди землі строком на 15 років свідчить про порушення її прав і є підставою для визнання його у цій частині недійсним на підставі частини 3 статті 203 та частини 1 статті 215 ЦК України, проте позивачем було пропущено строк позовної давності, про застосування якого заявляв відповідач, та не наведено поважних причин пропуску цього строку.

При цьому, апеляційний суд вважав, що надані сторонами докази у своїй сукупності вказують на те, що договір оренди земельної ділянки укладався на 5 років, а дописка цифри "1" була здійснена після його підписання, до моменту реєстрації, тому висновок суду першої інстанції про те, що сторонами не доведено того, коли саме були внесені зміни до договору і чи існувала цифра "1" на час його підписання, є таким що не відповідає обставинам справи.

У касаційній скарзі, поданій у травні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2, посилаючись на неправильнезастосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 з підстав пропуску строку позовної давності та ухвалити нове судове рішення про задоволення її позову в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами не було враховано, що положення матеріального права щодо позовної давності не поширюються на вимоги власника про захист права власності на підставі статті 391 ЦК України, оскільки таке правопорушення є триваючим, тому в даному випадку строк позовної давності не сплинув.

Вказує, що строк позовної давності в будь-якому разі не пропущено, оскільки ОСОБА_1 у 2015 році зверталася до Великописарівського районного суду Сумської області із позовом до ТОВ "Кириківське" про розірвання спірного договору оренди землі, тому сталося переривання строку позовної давності на підставі частини 2 статті 264 ЦК України.

Відзив на касаційну скаргу учасники процесу до суду не подали.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку по необхідність передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з таких підстав.

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктом 7 Перехідних положень ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об'єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.

Ухвалюючи рішення у справі, яка переглядається, апеляційний суд вказав, що після закінчення п'ятирічного строку дії спірного договору позивач реально могла довідатися про порушення свого права, погоджувалася на фактичну оренду її земельної ділянки відповідачем і отримувала за це орендну плату щорічно по 2016 рік включно, тому початком перебігу трирічного строку позовної давності для неї за правилами статті 261 ЦК України слід вважати 25 січня 2012 року, коли сплинув п'ятирічний строк дії договору оренди землі від 20 вересня 2006 року, зареєстрованого 24 січня 2007 року.

Разом з тим, у постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15, у якій були встановлені подібні фактичні обставини справи та застосовано той самий матеріальний закон, зазначено, що початком перебігу строку позовної давності слід вважати дату, коли позивач довідався про порушення свого права, а саме коли дізнався про існування спірного договору оренди землі.

При цьому, Верховний Суд України дійшов висновку, що посилання відповідача на те, що початок перебігу строку позовної давності необхідно обчислювати з моменту укладення спірного договору, оскільки позивач отримував плату за користування землею, є таким, що суперечить нормам статті 261 ЦК України.

Колегія суддів вважає, що є обґрунтовані підстави для відступлення від висновку щодо застосування норми права (статті 261 ЦК України) у подібних правовідносинах, викладеного у вказаній постанові Верховного Суду України, оскільки судом не було враховано усіх елементів указаної норми матеріального права, а саме гіпотези та диспозиції норми права, оскільки в ній зазначено не лише про те, коли особа довідалася, а й могла довідатися про своє порушене право. Правовий висновок суперечить принципу юридичної визначеності та остаточності, що суперечить статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Згідно з положенням статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України).

Стаття 261 ЦК України визначає, що початком перебігу строку є день, коли особа довідалась або повинна була (могла) довідатися про порушення свого права.

Таким чином, для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.

Для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

При цьому норма частини 1 статті 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав.

У ній використовуються терміни "довідався" та "міг довідатися", тому діє презумпція можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, тому саме по собі доведення факту, що позивач не знав про порушення свого цивільного права і через це не звернувся за його захистом до суду, недостатньо, та як стаття 60 ЦПК України 2004 року зобов'язує його такі обставини довести.

Верховний Суд України у справі № 6-48цс15 врахував, що позивач довідався про порушення свого права, проте не взяв до уваги передбачений статтею 261 ЦК України елемент про те, що позивач міг довідатися про таке порушення.

Причина передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду є те, що зазначена правова позиція Верховного Суду, щодо якої, на думку колегії суддів, є підстави для відступлення від неї, безпосередньо застосовується судами різних інстанцій як догма (істина без потреби доказування). Зокрема, при тих самих фактичних обставинах вона беззастережно застосована 14 лютого 2018 року Верховним Судом у справі № 624/694/16-ц (касаційне провадження № 61-1548св17). У провадженні Верховного Суду знаходяться аналогічні справи за таких самих фактичних обставин застосування статті 261 ЦК України, як про це зазначив Верховний Суд України (касаційні провадження № 61-12999 св 18,61-19442 св 18,61-3250 св 18,61-3209 св 18,61-1467 св 17,61-1543 св 17,61-15859 св 18,61-19496 св 18,61-19481 св 18,61-1548 св 17).

У справі, яка переглядається, після закінчення п'ятирічного терміну дії договору оренди землі, ОСОБА_1 могла довідатися про порушення свого права ТОВ "Кириківське" щодо зміни терміну дії такого договору, оскільки погоджувалася на продовження користування належною їй земельною ділянкою відповідачем та продовжувала отримувати оренду плату за таке користування до 2016 року включно, та зобов'язана була знати про стан своїх майнових прав.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Російської Федерації (OAO Neftyanaya kompaniya YUKOS v. Russia); пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93,22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства" (Case of Stubbings and othersv. TheUnited Kingdom)).

Таким чином, колегія суддів вважає за необхідне передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому судовому рішенні Верховного Суду України.

З урахуванням наведеного та положень статей 402,404, пункту 7 Перехідних положень ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу № 575/476/16-ц за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Кириківське", третя особа - відділ Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у Великописарівському районі Сумської області, про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним та повернення земельної ділянки за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2на рішення Великописарівського районного суду Сумської області від 23 січня 2017 року та рішення Апеляційного суду Сумської області від 11 квітня 2017 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б.І. Гулько

Є. В.Синельников

Ю.В. Черняк