Історія справи

Постанова КЦС ВП від 16.04.2025 року у справі №369/7127/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 369/7127/22

провадження № 61-9994св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Луспеника Д. Д., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,Гулька Б. І., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - заступник керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Бучанської районної державної адміністрації Київської області,

відповідачка - ОСОБА_1 ,

треті особи: Державне підприємство «Київське лісове господарство», Дмитрівська сільська рада Бучанського району Київської області, ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області, заступника керівника Київської обласної прокуратури та ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Бітківський Володимир Михайлович, на постанову Київського апеляційного суду від 29 травня 2024 року у складі колегії суддів: Невідомої Т. О., Верланова С. М., Нежури В. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2022 року заступник керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Бучанської районної державної адміністрації Київської області, звернувся до суду із позовом ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Державне підприємство «Київське лісове господарство» (далі - ДП «Київське лісове господарство»), Дмитрівська сільська рада Бучанського району Київської області, ОСОБА_2 , про усунення перешкод у користуванні і розпорядженні землями лісового господарства.

Позовну заяву мотивував тим, що прокуратурою встановлено факт порушення вимог земельного законодавства при розпорядженні землями лісогосподарського призначення на території Петрушківської сільської ради Києво-Святошинського району. Так, розпорядженням Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 25 грудня 2012 року № 3641 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок та виготовлення державних актів на право власності на земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства 2-м громадянам України (згідно додатку) в адміністративних межах Петрушківської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області за межами населеного пункту» (надалі - «розпорядження»), всупереч вимогам статей 19 55 83 84 116 149 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статей 7 8 57 Лісового кодексу України (далі - ЛК України) відведено у приватну власність земельні ділянки лісогосподарського призначення ДП «Київське лісове господарство» загальною площею 3,00 га, на території Петрушківської сільської ради Києво-Святошинського району. На підставі вказаного розпорядження громадяни отримали у власність земельні ділянки, а саме: ОСОБА_3 - земельну ділянку площею 1 га, кадастровий номер 3222486000:03:002:0025; ОСОБА_4 - земельну ділянку площею 1,00 га, кадастровий номер 3222486000:03:002:0026; ОСОБА_5 - земельну ділянку площею 1 га, кадастровий номер 3222486000:03:002:0027.

На підставі договорів купівлі-продажу від 22 листопада 2017 року та від 13 грудня 2017 року, укладених між ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , як продавців, та відповідачкою ОСОБА_1 , як покупцем, зазначені земельні ділянки продані останній. Внаслідок об`єднання земельних ділянок, кадастрові номери 3222486000:03:002:0025 та 3222486000:03:002:0026, утворено нову земельну ділянку, кадастровий номер 3222486000:03:002:5085, площею 2,00 га.

Внаслідок поділу земельної ділянки, кадастровий номер 3222486000:03:002:0027, утворилися земельні ділянки, кадастровий номер 3222486000:03:002:5086, площею 0,4 га та, кадастровий номер 3222486000:03:002:5087, площею 0,6 га.

Надалі, внаслідок поділу земельної ділянки, кадастровий номер 63222486000:03:002:5085, утворені такі ділянки: кадастровий номер 3222486000:03.002.5088, площею 0,1478 га, кадастровий номер 3222486000:03:002.5091, площею 1,2493 га, кадастровий номер 3222486000:03:002:5092, площею 0,6029 га. А внаслідок поділу земельної ділянки, кадастровий номер 3222486000:03:002:5086, утворені земельні ділянки: кадастровий номер 3222486000:03:002:5093, площею 0,2473 га, кадастровий номер 3222486000:03:002:5094, площею 0,1522 га. Внаслідок поділу земельної ділянки, кадастровий номер 3222486000:03:002:5087, утворені земельні ділянки: кадастровий номер 3222486000:03:002:5095, площею 0,0173 га, кадастровий номер 3222486000:03:002:5096, площею 0,4275 га, кадастровий номер 3222486000:03:002:5097, площею 0,1012 га.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2015 року у справі № 826/3289/14 скасовано розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 25 грудня 2012 року № 3641 та, незважаючи на це, спірні земельні ділянки у 2017 році були відчужені первісними власниками на користь відповідачки, що свідчить про неправомірність таких дій.

Прокурор стверджував, що власники земельних ділянок, які незаконно приватизували ці об`єкти нерухомого майна, не мали права відчужувати ці земельні ділянки та змінювати їхнє цільове призначення.

З огляду на викладене, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, прокурор просив суд:

- усунути перешкоди у здійсненні Бучанською районною державною адміністрацією Київської області права користування та розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення шляхом скасування рішень державного реєстратора: від 24 вересня 2018 року № 43148992 про реєстрацію права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 2,0 га, кадастровий номер 3222486000:03:002:5085; від 24 вересня 2018 року № 43148405 про реєстрацію права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,4 га, кадастровий номер 3222486000:03:002:5086; від 24 вересня 2018 року № 43147528 про реєстрацію права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,6 га, кадастровий номер 3222486000:03:002:5087;

- усунути перешкоди у здійсненні Бучанською районною державною адміністрацією Київської області права користування та розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення шляхом повернення на користь держави в особі Бучанської районної державної адміністрації Київської області з незаконного володіння ОСОБА_1 земельних ділянок: площею 2,0 га, кадастровий номер 3222486000:03:002:5085; площею 0,4 га; кадастровий номер 3222486000:03:002:5086; площею 0,6 га, кадастровий номер 3222486000:03:002:5087.

- стягнути із відповідачки судові витрати у вигляді судового збору.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 жовтня 2023 року позов прокурора задоволено. Зобов`язано усунути перешкоди у здійсненні Бучанською районною державною адміністрацією Київської області права користування та розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення шляхом скасування рішень державного реєстратора: від 24 вересня 2018 року № 43148992 про реєстрацію права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 2 га, кадастровий номер 3222486000:03:002:5085; від 24 вересня 2018 року № 43148405 про реєстрацію права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,4 га, кадастровий номер 3222486000:03:002:5086; від 24 вересня 2018 року № 43147528 про реєстрацію права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,6 га, кадастровий номер 3222486000:03:002:5087. Ухвалено усунути перешкоди у здійсненні Бучанською районною державною адміністрацією Київської області права користування та розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення шляхом повернення на користь держави в особі Бучанської районної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_1 земельних ділянок площею 2 га, кадастровий номер 3222486000:03:002:5085; площею 0,4 га, кадастровий номер 3222486000:03:002:5086; площею 0,6 га, кадастровий номер 3222486000:03:002:5087. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Київської обласної прокуратури 9 844,00 грн судового збору за подання позовної заяви.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову прокурора, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірні земельні ділянки в силу положень статей 19 55 84 ЗК України та статті 5 ЛК України відносяться до земель державної власності лісогосподарського призначення, перебувають у постійному користуванні спеціалізованого лісогосподарського підприємства ДП «Київське лісове господарство».

Також суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскаржувані рішення про державну реєстрацію права приватної власності на спірні земельні ділянки лісогосподарського призначення за особою, яка протиправно їх набула, може бути перешкодою у реалізації державою речових прав на спірні землі, водночас його скасування у судовому порядку не вимагає одночасного припинення судом права власності на них.

Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що повернення спірних земельних ділянок у власність держави відповідає критерію законності, воно здійснюється у зв`язку з порушенням органом місцевого самоврядування вимог ЛК України та ЗК України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності, офіційні тексти зазначених нормативно-правових актів в актуальному стані є публічними та загальнодоступними.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 29 травня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 жовтня 2023 року скасовано та ухвалено у справі нове судове рішення про відмову в позові.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що оскільки спірні земельні ділянки вибули з власності держави поза її волею, то належним способом захисту її порушеного права у цій справі є віндикаційний позов до кінцевого набувача.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг, позиція інших учасників справи

12 липня 2024 року ОСОБА_2 , в інтересах якої діє представник Бітківський В. М., через підсистему «Електронний суд» звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 29 травня 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду, а рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 жовтня 2023 року залишити в силі.

Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на неврахування апеляційним судом правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц та у постанові Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 369/7127/22 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України).

Крім того, заявниця посилається на неналежне дослідження апеляційним судом зібраних у справі доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга обґрунтована тим, що апеляційний суд:

- не врахував, що первинна підстава набуття права власності первісними власниками спірних земельних ділянок скасована;

- не звернув увагу на те, що право власності на спірні земельні ділянки зареєстровано не у спосіб, встановлений законодавством;

- не врахував, що належним способом захисту прав держави на спірні землі лісогосподарського призначення, які вибули з державної власності не у спосіб, встановлений законодавством, є негаторний позов.

19 липня 2024 року заступник керівника Київської обласної прокуратури із застосуванням засобів поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 29 травня 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, з урахуванням уточнень, просить скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду, а рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 жовтня 2023 року залишити в силі.

Як на підставу касаційного оскарження прокурор посилається на неврахування апеляційним судом правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14, від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, та у постановах Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 911/3311/17, від 08 червня 2022 року у справі № 307/3155/19, від 16 лютого 2022 року у справі № 363/669/17, від 22 червня 2022 року у справі № 367/4140/16, від 07 вересня 2022 року у справі № 697/2434/16-ц, від 19 січня 2022 року у справі № 363/2877/18, від 18 січня 2023 року у справі № 369/10847/19, (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга обґрунтована тим, що апеляційний суд:

- не врахував, що спірні земельні ділянки не відповідають визначеним статтями 56 ЗК України 12 ЛК України критеріям, за якими земельні ділянки лісогосподарського признання можуть перебувати у приватній власності фізичних та юридичних осіб;

- проігнорував, що зайняття земельних ділянок лісогосподарського призначення, які були вилучені за порушенням положень ЗК України та ЛК України, а саме з порушенням права власності держави чи відповідної територіальної громади з позбавленням правомочності володіння, слід розглядати як порушення прав, не пов`язане з позбавленням титульного володіння;

- не врахував, що належним та ефективним способом захисту прав власності держави на спірні земельні ділянки є негаторний позов про їх повернення;

- не звернув увагу на те, що відповідно до інформації ВО «Укрдержліспроект» від 20 вересня 2018 року № 481 та фрагменту Публічної кадастрової карти України накладення спірних земель на землі лісогосподарського призначення є лише частковим;

- з огляду на встановлення факту приналежності спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення та виходячи з принципу jura novit curia, мав задовольнити вимогу сторони позивача про скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію за відповідачами права приватної власності на спірну земельну ділянку.

Також у касаційній скарзі заявник виклав клопотання про розгляд справи за участю прокурора Офісу Генерального прокурора.

20 липня 2024 року Дмитрівська сільська рада Бучанського району Київської області через підсистему «Електронний суд» звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 29 травня 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду, а рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 жовтня 2023 року залишити в силі.

Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на неврахування апеляційним судом правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц та постанові Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 369/7127/22 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга обґрунтована тим, що апеляційний суд:

- безпідставно скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції;

- не врахував, що зайняття спірних земельних ділянок з порушенням положень ЗК України та ЛК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави;

- проігнорував, що у цій справі підстава для набуття права власності первинними власниками спірних земельних ділянок скасована на підставі постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2015 року у справі № 826/3289/14;

- не врахував, що належним та ефективним способом захисту прав власності держави на спірні земельні ділянки є негаторний позов про їх повернення.

09 серпня 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Фляшовський В. А., через підсистему «Електронний суд» подала до Верховного Суду відзив на касаційні скарги ОСОБА_2 та Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області, в якому зазначила про необґрунтованість та безпідставність доводів касаційних скарг, а також про відсутність підстав для скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду.

10 вересня 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Фляшовський В. А., через підсистему «Електронний суд» подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури, в якому зазначила про необґрунтованість та безпідставність доводів касаційної скарги, а також про відсутність підстав для скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Згідно з протоколами автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 та 22 липня 2024 року касаційні скарги ОСОБА_2 , в інтересах якої діє представник Бітківський В. М. , Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області та заступника керівника Київської обласної прокуратури на постанову Київського апеляційного суду від 29 травня 2024 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.; судді які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду від 24 липня 2024 року відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_2 , в інтересах якої діє представник Бітківський В. М., з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано із Києво-Святошинського районного суду Київської області матеріали справи № 369/7127/22; надано учасникам справи строк на подання відзивів на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 31 липня 2024 року відкрито касаційне провадження за скаргою Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України; надано учасникам справи строк на подання відзивів на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 02 серпня 2024 року касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури залишено без руху, надано заявнику строк для усунення недоліків, а саме уточнення вимог прохальної частини його касаційної скарги.

12 серпня 2024 року матеріали справи № 369/7127/22 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 02 вересня 2024 року (після усунення недоліків касаційної скарги) відкрито касаційне провадження у справі за скаргою заступника керівника Київської обласної прокуратури з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України; надано учасникам справи строк на подання відзивів на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 07 квітня 2025 року відмовлено у задоволенні клопотання заступника керівника Київської обласної прокуратури про розгляд справи з викликом сторін; справу № 369/7127/22 призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що розпорядженням Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 25 грудня 2012 року № 3641 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок та виготовлення державних актів на право власності на земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства 2-м громадянам України в адміністративних межах Петрушківської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області за межами населеного пункту» відведено у приватну власність земельні ділянки лісогосподарського призначення ДП «Київське лісове господарство» загальною площею 3,00 га, на території Петрушківської сільської ради Києво-Святошинського району.

На підставі вказаного розпорядження громадяни отримали у власність земельні ділянки, а саме: ОСОБА_3 земельну ділянку площею 1,00 га, кадастровий номер 3222486000:03:002:0025; ОСОБА_4 земельну ділянку площею 1,00 га, кадастровий номер 3222486000:03:002:0026; ОСОБА_5 земельну ділянку площею 1,00 га, кадастровий номер 3222486000:03:002:0027.

На підставі договорів купівлі-продажу від 22 листопада 2017 року та від 13 грудня 2017 року, укладених між ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , як продавців, та відповідачем ОСОБА_1 , як покупцем, зазначені земельні ділянки продані останній.

У свою чергу ОСОБА_1 здійснено неодноразовий поділ та об`єднання вказаних земельних ділянок.

Так, внаслідок об`єднання земельних ділянок, кадастрові номери: 3222486000:03:002:0025, 3222486000:03:002:0026 утворено нову земельну ділянку, кадастровий номер 3222486000:03:002:5085, площею 2,00 га.

Внаслідок поділу земельної ділянки, кадастровий номер 3222486000:03:002:0027, утворилися земельні ділянки: площею 0,4 га, кадастровий номер 3222486000:03:002:5086, та площею 0,6 га, кадастровий номер 3222486000:03:002:5087.

Надалі внаслідок поділу земельної ділянки, кадастровий номер 63222486000:03:002:5085, утворені ділянки: площею 0,1478 га, кадастровий номер 3222486000:03.002.5088; площею 1,2493 га, кадастровий номер 3222486000:03:002.5091, площею 0,6029 га, кадастровий номер 3222486000:03:002:5092.

Внаслідок поділу земельної ділянки: кадастровий номер 63222486000:03:002:5085, утворені земельні ділянки, кадастровий номер 3222486000:03:002:5093, площею 0,2473 га; кадастровий номер 3222486000:03:002:5094, площею 0,1522 га.

Внаслідок поділу земельної ділянки, кадастровий номер 3222486000:03:002:5087, утворені земельні ділянки: площею 0,0173 га, кадастровий номер 3222486000:03:002:5095; площею 0,4275 га, кадастровий номер 3222486000:03:002:5096; площею 0,1012 га, кадастровий номер 3222486000:03:002:5097.

Згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та відомостей Державного земельного кадастру право власності на земельні ділянки, кадастрові номери: 3222486000:03:002:5088, 3222486000:03:002:5091, 3222486000:03:002:5092, 3222486000:03:002:5094, 3222486000:03:002:5093, 3222486000:03:002:5097, 3222486000:03:002:5096 та 3222486000:03:002:5095, наразі не оформлено.

Натомість відповідачка ОСОБА_1 є власницею земельних ділянок, кадастрові номери: 3222486000:03:002:5085, 3222486000:03:002:5086 та 3222486000:03:002:5087.

Також судами встановлено, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2015 року у справі № 826/3289/14 скасовано розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 25 грудня 2012 року № 3641.

Під час прийняття згаданої вище постанови, Київським апеляційним адміністративним судом зазначено, що спірні земельні ділянки, які відведено у приватну власність на підставі розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 25 грудня 2012 року № 3641, розташовані в межах с. Петрушки Києво-Святошинського району, як наслідок, розпорядження останніми не відноситься до компетенції Києво-Святошинської районної державної адміністрації.

Судом також встановлено, що згідно з проєктом організації та розвитку лісового господарства ДП «Київське лісове господарство» 2004 року таксаційний опис, відомості поквартальних підсумків), земельні ділянки передані у власність 3-м громадянам на підставі розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 25 грудня 2012 року № 3641, є землями лісогосподарського призначення кварталу 44 виділу 31 Приміського лісництва: загальна площа - 4,8 га, склад: сосна звичайна, вік - 55 років, висота - 20 м, діаметр - 24 см, середній запас на 1 га - 330 куб. м.

Згідно з проєктом організації та розвитку лісового господарства ДП «Київське лісове господарство» 2015 року спірні земельні ділянки є землями лісогосподарського призначення та розташовані у кварталі 44, виділи 4, 14 Приміського лісництва, та останні мають такі таксаційні характеристики: квартал 44 виділ 4: загальна площа - 1,6 га, склад - сосна звичайна, вік - 66 років, висота - 26 м, діаметр - 28 см, загальний запас деревини на 1 га - 340 куб. м; квартал 44 виділ 14: загальна площа - 2,4 га, склад - сосна звичайна, вік - 66 років, висота - 26 м, діаметр - 28 см, запас деревини на 1 га - 340 куб. м.

Відповідно до інформації Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» від 20 вересня 2018 року № 481 та наданого фрагменту Публічної кадастрової карти України спірні земельні ділянки, відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2003 і 2014 року відносяться до лісів ДП «Київське лісове господарство» і накладаються на квартал 44 Приміського лісництва.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та їх правове обґрунтування

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина друга статті 1 ЛК України).

В Україні ліси та землі лісогосподарського призначення є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.

Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави (частина третя статті 1 ЛК України).

До одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування (пункт 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини першої статті 8, частини першої статті 9 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. У комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності.

Згідно зі статтею 10 ЛК України ліси в Україні можуть перебувати у приватній власності. Суб`єктами права приватної власності на ліси є громадяни та юридичні особи України.

Відповідно до статті 12 ЛК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів. Ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом. Громадяни та юридичні особи можуть мати у власності ліси, створені ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі. Ліси, створені громадянами та юридичними особами на земельних ділянках, що належать їм на праві власності, перебувають у приватній власності цих громадян і юридичних осіб.

Можливість набуття права приватної власності на земельну ділянку лісогосподарського призначення передбачена також нормами статей 56 57 ЗК України.

Звертаючись до суду з цим позовом, прокурор посилався зокрема на те, що спірні земельні ділянки належать до земель лісового фонду і перебувають у державній власності, їх передача у приватну власність фізичним особам та подальше відчуження цивільно-правових угод є незаконною, що є підставою для усунення перешкод у здійсненні державою в особі Бучанської районної державної адміністрації Київської області права розпорядження та користування земельними ділянками шляхом її повернення на користь держави із приватної власності відповідачів.

Серед способів захисту майнових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку статей 387-388 ЦК України (віндикаційний позов) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном згідно зі статтею 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) (негаторний позов).

Позовом про витребування майна, зокрема віндикаційним позовом, є вимога власника, який не є володільцем належного йому на праві власності (на правах володіння, користування та розпорядження) індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа ним, про витребування (повернення) цього майна з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов - це вимога власника, який є володільцем майна (відновив володіння майном), до будь-якої особи про усунення перешкод (шляхом повернення майна, виселення, демонтажу самочинного будівництва тощо), які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод. Зазначений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Факт володіння нерухомим майном за загальним правилом можна підтвердити, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, провадження № 14-181цс18 (пункт 90). Цей фактичний стан володіння слід відрізняти від права володіння, яке належить власникові (частина перша статті 317 ЦК України) незалежно від того, є він фактичним володільцем майна чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість ця особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем останнього, але не набуває право володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчує державна реєстрація права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, провадження № 14-2цс21 (пункти 65-67).

Відповідно до принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном його фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на нерухоме майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. Інакше кажучи, зайняття земельної ділянки, зокрема, фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цією ділянкою. У таких випадках її власник має право вимагати усунення цих перешкод (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, провадження № 14-2цс21 (пункти 70-71).

Заволодіння земельними ділянками є неможливим лише у разі, якщо на такі ділянки в принципі, за жодних умов, не може виникнути право власності. Якщо ж закон допускає набуття права власності на земельні ділянки, але обмежує їх використання лише з певною метою, то передання ділянок з порушенням такого обмеження може свідчити про те, що право власності порушника на земельну ділянку не виникло, але не свідчить про неможливість заволодіння (зокрема, неправомірного) земельною ділянкою.

З урахуванням наведеного визначальним критерієм для розмежування віндикаційного і негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном.

Метою позову про витребування майна (незалежно від того, на підставі положень яких статей ЦК України цю вимогу заявив позивач) є забезпечення введення власника-позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений.

Так, у випадку нерухомого майна означене введення полягає у внесенні запису (відомостей) про державну реєстрацію за позивачем права власності на відповідне майно (близькі за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, провадження № 14-181цс18 (пункт 89), від 07 листопада 2018 року у справах № 488/5027/14-ц, провадження № 14-256цс18 (пункт 95) і № 488/6211/14-ц, провадження № 14-235цс18 (пункт 84), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, провадження № 14-208цс18 (пункти 114, 142), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, провадження № 14-452цс18 (пункт 67), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13, провадження № 12-158гс19 (пункт 10.29), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18, провадження № 12-140гс19 (пункт 100), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, провадження № 14-2цс21 (пункт 146), від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15-ц, провадження № 14-31цс20, від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16, провадження № 12-25гс21 (пункт 37).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності (див.: постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц, провадження № 14-140цс18, від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, провадження № 14-256цс18, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, провадження № 14-2цс21).

Крім того, в ухвалі від 19 лютого 2025 року у справі № 369/11062/17 (провадження № 14-7цс25) Велика Палата Верховного Суду констатувала наявність усталеної та однозначної судової практики у подібних правовідносинах і відсутність підстав для відступу від висновків щодо викладених у її постановах від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц та від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц щодо ефективності віндикаційного позову як способу захисту прав держави на землі лісогосподарського призначення.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Держава в особі Бучанської районної державної адміністрації Київської області, в інтересах якої прокурор звернувся до суду, не є володільцем спірної земельної ділянки, але як власник має право володіння ними (частина перша статті 317 ЦК України).

Тому права держави підлягають захисту шляхом витребування такої ділянки з володіння кінцевих набувачів. Статус володільця у держави буде відновлений у разі задоволення вимог про витребування на її користь спірної земельної ділянки та внесення до відповідного державного реєстру запису про право власності держави на цю ділянку.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Встановивши, що з власності держави на користь фізичних осіб незаконно вибули спірні земельні ділянки лісогосподарського призначення, які були відчужені на користь відповідачки та неодноразово поділені, апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції у цій справі та ухвалюючи нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, правильно виходив із того, що заявлений прокурором негаторний позов про усунення перешкод у користуванні і розпорядженні землями лісового господарства, з урахуванням зазначених обставин, не спрямований на ефективне відновлення права держави на спірні землі лісового фонду.

Водночас апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що у контексті обставин цієї справи належним способом захисту прав держави є звернення до суду з вимогами про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, ураховуючи, що держава в особі Бучанської районної державної адміністрації Київської області позбавлена права володіння спірними земельними ділянками.

Аргументи касаційних скарг про те, що належним способом захисту прав держави на спірні землі лісогосподарського призначення є негаторний позов, Верховний Суд відхиляє, оскільки негаторний позов може бути пред`явлений виключно володільцем майна (виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння), яким держава в особі Бучанської районної державної адміністрації Київської області, від інтересах якої прокурором був пред`явлений цей позов, наразі не є. Натомість, як свідчать матеріали справи, яка переглядається, дійсним володільцем спірних земельних ділянок є саме відповідачка.

Тому прокурор, який діє в інтересах держави як власника спірного майна, а саме земель лісогосподарського призначення, з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати таке майно від особи, яка є останнім його набувачем, та в такому випадку має бути заявлена вимога саме про витребування майна з чужого незаконного володіння, інші вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Водночас Верховний Суд звертає увагу на те, що прокурор у цій справі не зазначав як фактичну підставу позову віднесення спірних земельних ділянок і до інших категорій земель земельного фонду України, які перебувають під особливою охороною держави, з огляду на їх фактичне місцезнаходження та інші суттєві природні характеристики.

Крім того, Верховний Суд враховує, що у грудні 2018 року перший заступник керівника Прокуратури Київської області вже звертався до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , щодо захисту інтересів держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства «Київське лісове господарство» щодо спірних земельні ділянки та як спосіб захисту обрав саме вимогу про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов), однак у задоволенні таких позовних вимог прокурора було відмовлено, оскільки він не надав достатніх та обґрунтованих доказів, які б підтвердили здійснення захисту відповідних інтересів належним чином (справа № 369/7127/22).

Доводи касаційної скарги заступника керівника Київської обласної прокуратури про те, що апеляційний суд, з огляду на встановлення факту приналежності спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення та виходячи з принципу jura novit curia, мав задовольнити вимогу сторони позивача про скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію за відповідачами права приватної власності на спірну земельну ділянку, є необґрунтованими.

Верховний Суд наголошує на тому, що застосування судом принципу jura novit curia («суд знає закони»), безпосередньо залежить як від предмета пред`явленого позову, так і від конкретних фактичних обставин, встановлених судом у кожній справі окремо.

У цій справі прокурор протягом всього часу розгляду справи як у суді першої інстанції, так і у суді апеляційної інстанції наполягав на тому, що підставою у цих спірних правовідносинах є приписи статі 391 ЦК України та статті 152 ЗК України та просив захистити порушені права держави шляхом задоволення негаторного позову (усунення перешкод у користуванні і розпорядженні землями лісового господарства), тому суд апеляційної інстанції, розглянувши позов у межах предмета і підстав заявленого позову, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні всіх позовних прокурора у зв`язку з обранням ним неефективного способу захисту інтересів держави на землі лісогосподарського призначення.

Верховний Суд звертає увагу заявника на те, що попри обов`язок суду вирішити наявний між сторонами спір з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів відповідних осіб, предмет та підстави позову визначаються та можуть в установленому порядку змінюватися тільки позивачем, тоді як суд позбавлений права на відповідну процесуальну ініціативу.

Подібний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 06 грудня 2018 року у справі № 902/1592/15, від 18 березня 2019 року у справі № 908/1165/17, від 05 червня 2019 року у справі № 909/452/18.

За наведених вище обставин Верховний Суд вважає, що скаржник належним чином не обґрунтував необхідності застосування судами принципу jura novit curia («суд знає закони») при вирішенні цього спору.

Аргументи касаційних скарг стосовно того, що апеляційний суд не врахував правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14, від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, та у постановах Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 911/3311/17, від 08 червня 2022 року у справі № 307/3155/19, від 16 лютого 2022 року у справі № 363/669/17, від 22 червня 2022 року у справі № 367/4140/16, від 07 вересня 2022 року у справі № 697/2434/16-ц, від 19 січня 2022 року у справі № 363/2877/18, від 18 січня 2023 року у справі № 369/10847/19, є необґрунтованими, оскільки оскаржуване судове рішення таким висновкам не суперечить, і встановлені судами у цих справах фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є іншими ніж у справі, яка переглядається. У цій справі суд апеляційної інстанцій виходив з конкретних обставин справи з урахуванням наданих сторонами доказів.

У постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (пункт 39) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то в такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Посилання у касаційній скарзі заступника керівника Київської обласної прокуратури на те, що відповідно до інформації ВО «Укрдержліспроект» від 20 вересня 2018 року № 481 та фрагменту Публічної кадастрової карти України накладення спірних земель на землі лісогосподарського призначення є лише частковим, є безпідставними, оскільки вони по своїй суті не спростовують правильність висновків апеляційного суду щодо неналежності обраного прокурором способу захисту інтересів держави щодо спірних земельних ділянок.

Доводи касаційних скарг про те, що апеляційний суд проігнорував, що у цій справі підстава для набуття права власності первинними власниками спірних земельних ділянок скасована на підставі постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2015 року у справі № 826/3289/14, спростовуються змістом оскаржуваних судових рішень.

Інші наведені у касаційних скаргах доводи зводяться до незгоди заявників з висновками суду апеляційної інстанції стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки апеляційного суду, який їх обґрунтовано спростував, та не можуть бути підставами для скасування ухваленого у справі апеляційним судом судового рішення.

Водночас Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99).

Викладене дає підстави для висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова апеляційного суду без змін із підстав, передбачених частиною першою статті 410 ЦПК України.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із розподілу судових витрат.

Оскільки касаційні скарги залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області, заступника керівника Київської обласної прокуратури та ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Бітківський Володимир Михайлович, залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 29 травня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийД. Д. Луспеник Судді:І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець