Історія справи

Постанова КЦС ВП від 12.02.2025 року у справі №644/6686/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2025 року

м. Київ

справа № 644/6686/19

провадження № 61-7129св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач- ОСОБА_1 ,

відповідач- ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

треті особи:приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Чуприна Галина Олександрівна, ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Чумака Романа Васильовича на рішення Київського районного суду м. Полтави від 19 вересня 2023 року, ухвалене у складі судді Яковенко Н. Л., та постанову Полтавського апеляційного суду від 30 квітня 2024 року, прийняту у складі колегії суддів: Одринської Т. В., Панченка О. О., Пікуля В. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору, визнання права власності, скасування державної реєстрації.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що вона на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 06 червня 2018 року набула права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , і складається із: літ. «А-1»- житловий будинок, загальною площею 53,2 кв. м, житловою площею 33,8 кв. м; літ. «Б» - літня кухні, літ. «Е» - гараж, літ. «М» - вбиральня, № 4 - дворовий водопровід, № 8, 9, 11, 12, 13 - огорожа, № 10 - зливна яма, 1 - замощення. Також на земельній ділянці знаходився житловий будинок літ. «К», який не був введений в експлуатацію.

20 грудня 2018 року між нею та ОСОБА_2 укладений іпотечний договір на забезпечення виконання зобов`язань за укладеним 20 грудня 2018 року договором позики на суму 392 000,00 грн. Предметом іпотеки є житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 53,2 кв. м, житловою площею 33,8 кв. м.

19 лютого 2019 року ОСОБА_2 , діючи на підставі довіреності від 20 грудня 2018 року, від її імені уклав зі своїм батьком ОСОБА_3 договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 . Предметом договору є житловий будинок загальною площею 190,3 кв. м, житловою 120,8 кв. м, ринковою вартістю 621 900,00 грн.

Як їй стало відомо, 26 грудня 2018 року у Державний реєстр речових прав на нерухоме майно внесені зміни щодо площі будинку. Інвентаризацією займався ОСОБА_2 на підставі довіреності.

Зазначала, що в діях ОСОБА_2 та ОСОБА_3 наявні ознаки зловмисної домовленості. Після продажу будинку ОСОБА_2 не повернув їй кошти, сплачені за будинок, тобто фактично їх привласнили покупець та продавець, які є батьком та сином. Зміст договору купівлі-продажу не відповідає її волі та інтересам, оскільки у ньому вказана завищена площа нерухомого майна.

З урахуванням зазначеного та уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 , що укладений 19 лютого 2019 року між ОСОБА_1 , в інтересах якої діяв ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чуприною Г. О. за реєстровим номером 190; скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 та визнати за нею право власності на вказаний житловий будинок.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 24 вересня 2019 року провадження у справі відкрито за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 03 лютого 2020 року підготовче провадження у справі закрито, справа призначена до судового розгляду по суті.

Відповідно до розпорядження Голови Верховного Суду від 14 березня 2022 року № 7/0/9-22 змінено територіальну підсудність судових справ Орджонікідзевського районного суду м. Харкова на Київський районний суд м. Полтави.

Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 19 вересня 2022 року справу прийнято до провадження Київського районного суду м. Полтави, призначено судове засідання з розгляду справи.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 19 вересня 2023 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 30 квітня 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Чумака Р.В. залишено без задоволення, рішення Київського районного суду м. Полтави від 19 вересня 2023 року залишено без змін.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що позивачка не довела і судом не встановлено наявності зловмисної домовленості представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , оскільки ОСОБА_2 діяв на підставі та в межах повноважень, виданих йому ОСОБА_1 , а тому відсутні правові підстави для визнання недійсним договору купівлі-продажу від 19 лютого 2019 року на підставі частини першої статті 232 ЦК України, відповідно, відсутні підстави для задоволення похідних вимог.

Крім того, апеляційний суд зазначив, що спірний житловий будинок на підставі договору купівлі-продажу від 31 жовтня 2019 року ОСОБА_3 відчужив ОСОБА_4 , який не залучений до участі у цій справі як відповідач, а тому позивач обрав неналежний спосіб захисту, оскільки визнання договору купівлі-продажу від 19 лютого 2019 року недійсним не поновить порушене право позивача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У травні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Чумак Р. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов ОСОБА_1 .

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що ОСОБА_2 , хоча і діяв від імені позивача на підставі довіреності, проте відчужив спірний житловий будинок всупереч волі та інтересам позивача, що підтверджується змістом довіреності від 20 грудня 2018 року, якою ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_2 користуватися і розпоряджатися (продати, обміняти, здавати в оренду, укласти попередній договір, укладати додаткові договори, угоди, договори про розірвання вказаних договорів, тощо, за ціну та на умовах на його розсуд) належним їй житловим будинком, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 53,2 кв. м, житловою площею 33,8 кв. м.

Водночас договір купівлі-продажу від 19 лютого 2019 року № 190 укладений ОСОБА_2 за довіреністю (продавець) та ОСОБА_3 (покупець) щодо житлового будинку, загальною площею 190,3 кв. м, житловою площею 120,8 кв. м. Причиною збільшення площі житлового будинку було звернення ОСОБА_2 на підставі вказаної довіреності до державного реєстратора із заявою про державну реєстрацію на зміну площі житлового будинку. Водночас повноважень на вчинення таких дій ОСОБА_2 не мав.

ОСОБА_2 , маючи повноваження на відчуження житлового будинку, загальною площею 53,2 кв. м, житловою площею 33,8 кв. м, без належних на те повноважень, а отже і без волі позивача, здійснив відчуження житлового будинку, загальною площею 190,3 кв. м, житловою площею 120,8 кв. м.

Позивач, незважаючи на видачу довіреності від 20 грудня 2018 року з повноваженнями на відчуження житлового будинку, не мала волі на його відчуження, оскількивидача довіреності стосувалась лише питання забезпечення виконання зобов`язання за договором позики.

Обставинами справи підтверджується, що між представником позивача за довіреністю ОСОБА_2 , як продавцем, та ОСОБА_3 , як покупцем, родичами першої лінії, наявний умисний зговір щодо спричинення позивачу негативних наслідків.

Внаслідок відчуження ОСОБА_2 спірного житлового будинку для позивача виникли негативні наслідки, що полягають у майновій шкоді, а саме: позбавлення позивача всупереч її волі нерухомого майна; ОСОБА_2 не повернув позивачу грошові кошти у розмірі 621 900,00 грн за відчуження житлового будинку.

Апеляційний суд помилково зазначив, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту, оскільки на час звернення до суду з цим позовом спірний житловий будинок ще не був відчужений ОСОБА_4 , договір купівлі-продажу від 31 жовтня 2019 року укладений під час розгляду цієї справи.

Підставами касаційного оскарження рішення Київського районного суду м. Полтави від 19 вересня 2023 року та постанови Полтавського апеляційного суду від 30 квітня 2024 року представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 910/11079/17, від 25 квітня 2018 року у справі № 910/9915/17, від 16 травня 2018 року у справі № 910/1163/17, від 29 серпня 2108 року у справі № 522/15095/15-ц (провадження № 61-11797св18), від 07 серпня 2019 року у справі № 753/7290/17 (провадження № 61-11158св19), від 04 листопада 2022 року у справі № 370/2309/18 (провадження № 61-12793св19).

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2024 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 29 травня 2024 року клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Чумака Р. В. про зменшення розміру судового збору задоволено. Зменшено розмір судового збору за подачу касаційної скарги для ОСОБА_1 до 2 221,50 грн. Продовжено строк для усунення недоліків, вказаний в ухвалі Верховного Суду від 20 травня 2024 року.

Ухвалою Верховного Суду від 03 червня 2024 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

У червні 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 27 січня 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 06 червня 2018 року ОСОБА_1 набула право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 .На земельній ділянці розташовані: літ. «А-1»- житловий будинок, загальною площею 53,2 кв. м, житловою площею 33,8 кв. м; літ. «Б» - літня кухні, літ. «Е» - гараж, літ. «М» - вбиральня, № 4 - дворовий водопровід, № 8, 9, 11, 12, 13 - огорожа, № 10 - зливна яма, 1 - замощення.

20 грудня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений нотаріально посвідчений договір іпотеки на забезпечення виконання зобов`язання, яке виникло у ОСОБА_1 на підставі договору позики, укладеного 20 грудня 2018 року з іпотекодержателем ОСОБА_2 на суму 392 000,00 грн. Предметом іпотеки за цим договором є житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , загальна площа 53,2 кв. м, житлова площа 33,8 кв. м.Опис: житловий будинок літ. «А-1», 1952 року будівництва, дерево, обкладений цеглою, літня кухня -літ. «Б», гараж - літ. «Е», вбиральня - літ. «М», № 4 - дворовий водопровід, № 8, 9, 11, 12, 13 - огорожа, № 10 - зливна яма, 1 - замощення.

20 грудня 2018 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чуприною Г. О. посвідчено довіреність, згідно з якою ОСОБА_1 за попередньою домовленістю сторін уповноважила ОСОБА_2 користуватися і розпоряджатися (продати, обміняти, здавати в оренду, укласти попередній договір, укладати додаткові договори, угоди, договори про розірвання вказаних договорів, тощо, за ціну та на умовах на його розсуд) належним їй житловим будинком, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 53,2 кв. м, житловою площею 33,8 кв. м. Опис: житловий будинок літ. «А-1», 1952 року будівництва, дерево, обкладений цеглою, літня кухня -літ. «Б», гараж - літ. «Е», вбиральня - літ. «М», № 4 - дворовий водопровід, № 8, 9, 11, 12, 13 - огорожа, № 10 - зливна яма, 1 - замощення.

Відповідно до договору купівлі-продажу житлового будинку від 19 лютого 2019 року ОСОБА_1 , від імені якої діяв ОСОБА_2 на підставі довіреності від 20 грудня 2018 року, продала ОСОБА_3 житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами в АДРЕСА_2 ,загальною площею 190,3 кв. м, житловою площею 120,8 кв. м. Опис: житловий будинок літ. «А-1» з прибудовами загальною площею 190,3 кв. м, житловою площею 120,8 кв. м, літня кухня літ. «Б», льох лі. «В», гараж лі. «Е», гараж літ. «И», гараж літ. «Л», оглядова яма літ. «л», вбиральня літ. «М», дворовий водопровід № 4, хвіртки № 8, 11, паркани № 9, 13, зливна яма № 10, ворота № 12, замощення. Ціна продажу - 621 900,00 грн.

На підставі договору купівлі-продажу від 31 жовтня 2019 року, який укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , за останнім зареєстровано право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 190,3 кв. м, житловою площею 120,8 кв. м (житловий будинок літ. «А-1» з прибудовами загальною площею 190,3 кв. м, житловою площею 120,8 кв. м, літня кухня літ. «Б», льох літ. «В», гараж літ. «Е», гараж літ. «И», гараж літ. «Л», оглядова яма літ. «л», вбиральня літ. «М», дворовий водопровід № 4, хвіртки № 8, 11, паркани № 9, 13, зливна яма № 10, ворота № 12, замощення ) за адресою: АДРЕСА_2 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Чумака Р. В. підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цим вимогам судові рішення не відповідають.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частинами першою та другою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні і суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року у справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричинених цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 67), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (пункт 56), від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18 (пункт 55)).

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6, 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).

Якщо обраний позивачем спосіб захисту порушеного права враховує зміст порушеного права, характер його порушення, наслідки, які спричинило порушення, правову мету, якої прагне позивач, обставини, наслідки порушення, такий спосіб захисту відповідає властивості (критерію) належності. Іншою не менш важливою, окрім належності, є така властивість (критерій) способу захисту порушених прав та інтересів, як ефективність можливість за наслідком застосування засобу захисту відновлення, наскільки це можливо, порушених прав та інтересів позивача. Ефективним є спосіб захисту, який забезпечує відновлення порушеного права позивача (спричиняє потрібні результати) без необхідності вчинення інших дій з метою захисту такого права, повторного звернення до суду задля відновлення порушеного права. Тобто спосіб захисту, який виходячи з характеру спірних правовідносин та обставин справи здатен призвести до відновлення порушених, невизнаних або оспорюваних прав та інтересів (має найбільший ефект у відновленні). Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку від 19 лютого 2019 року ОСОБА_1 , від імені якої діяв ОСОБА_2 на підставі довіреності від 20 грудня 2018 року, продала ОСОБА_3 житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами в АДРЕСА_2 , а 31 жовтня 2019 року ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу відчужив цей житловий будинок ОСОБА_4 .

У листопаді 2019 року ОСОБА_4 звернувся до суду із заявою про залучення його до участі у справі як третю особу, посилаючись на те, що з 31 жовтня 2019 року він є власником спірного нерухомого майна.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 23 грудня 2019 року залучено ОСОБА_4 до участі у справі як третю особу.

У січні 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Третякова Л. Ф. подала уточнену позовну заяву, в якій остаточно просила визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 , що укладений 19 лютого 2019 року між ОСОБА_1 , в інтересах якої діяв ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 , на підставі статті 232 ЦК України, скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 та визнати за ОСОБА_1 право власності на вказаний житловий будинок.

Згідно з частиною першою статті 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (частина перша статті 387 ЦК України).

Частина перша статті 388 ЦК України містить перелік підстав, за яких власник майна має право витребувати своє майно, зокрема, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (підпункт 3 зазначеної статті).

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України).

За загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20), від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (провадження № 14-8цс21), та багатьох інших.

Пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19), від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21)).

Ефективність віндикаційного позову забезпечується саме наявністю державної реєстрації права власності за відповідачем, оскільки за відсутності такої реєстрації судове рішення про задоволення віндикаційного позову не є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем. Задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить пункту 1 частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в частині належності права власності на спірне майно. Отже, замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача. Такий запис вноситься на підставі судового рішення про задоволення віндикаційного позову.

Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20).

Враховуючи встановлені обставини справи, колегія суддів вважає, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту порушених прав, оскільки вирішення позовних вимог ОСОБА_1 провизнання недійсним договору, визнання права власності, скасування державної реєстрації не призведе до повернення у власність позивача спірного нерухомого майна, а отже, і до поновлення порушених прав, на що суди попередніх інстанцій уваги не звернули.

Відновлення порушеного права ОСОБА_1 можливо лише шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 388 ЦК України.

ОСОБА_1 позовні вимоги до ОСОБА_4 щодо витребування майна з чужого незаконного володіння не заявляла.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 за необґрунтованістю позову, не звернувши увагу на неефективність обраного позивачем способу захисту.

Апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції про відмову у позові без змін, мотивував своє судове рішення двома взаємовиключними підставами відмови у позові, а саме, за необґрунтованістю позову, а також іншими підставами, ніж суд першої інстанції, зазначивши, що позивач обрав неефективний спосіб захисту порушених прав.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , проте помилилися щодо мотивів такої відмови, тому оскаржені судові рішення слід змінити у мотивувальній частині, виклавши їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, касаційну скаргу належить задовольнити частково, судові рішення змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

Оскільки Верховний Суд змінює судові рішення судів попередніх інстанцій, але виключно у частині мотивів їх прийняття, то новий розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Чумака Романа Васильовича задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Полтави від 19 вересня 2023 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 30 квітня 2024 рокузмінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

В решті рішення Київського районного суду м. Полтави від 19 вересня 2023 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 30 квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець