Історія справи

Постанова КЦС ВП від 03.04.2025 року у справі №756/11331/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 756/11331/23

провадження № 61-704св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя - доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Державна казначейська служба України, Волинська обласна прокуратура,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва в складі судді Диби О. В. від 11 березня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду в складі колегії суддів: Ящук Т. І., Кирилюк Г. М., Рейнарт І. М., від 30 жовтня 2024 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України, Волинської обласної прокуратури про відшкодування шкоди, завданої органом досудового розслідування та прокуратури.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 06 лютого 2018 року йому було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 366 КК України, в межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) 19 липня 2017 року № 32017030000000047.

Зазначає, що відносно нього, як директора Дочірнього підприємства «СК Сервіс» (далі - ДП «СК Сервіс»), здійснювались активні слідчі дії ще до вручення йому підозри, починаючи з липня 2017 року, а саме: обшуки у квартирі, в офісі, на складі, накладення арешту на продукцію, вилучення документів, техніки тощо, після передачі до суду кримінальне провадження тривало понад два роки.

26 грудня 2022 року Любомльським районним судом Волинської області щодо нього винесено виправдувальний вирок, залишений без змін ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 02 березня 2023 року.

Як вказує позивач, внаслідок незаконного кримінального переслідування з вини прокуратури він витратив час на оскарження протиправних дій та бездіяльності правоохоронних органів, що в свою чергу спричинило йому хвилювання та переживання. Він зазнав приниження з боку працівників прокуратури, від нервового стресу у нього погіршився стан здоров`я, порушився режим сну, що негативно вплинуло на звичайний ритм його життя.

Протягом тривалого часу він був позбавлений можливості користуватися арештованим та вилученим майном, була зупинена діяльність підприємства, відсутність роботи та грошових коштів спричинило йому значні моральні страждання.

Зауважує, що він перебував під слідством з 06 лютого 2018 року до 02 березня 2023 року (61 місяць), проте починаючи з 19 липня 2017 року прокурором вчинялись дії, направлені на притягнення його до кримінальної відповідальності, що порушило нормальні сімейні зв`язки, спричинило душевні страждання, що відобразилось на його самопочутті, у стосунках з оточуючими, діловими партнерами та рідними.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив стягнути з Державного бюджету України на його користь 2 000 000 грн компенсації моральної шкоди.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 11 березня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 97 600,00 грн компенсації моральної шкоди. У задоволенні решти позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач перебував під слідством та судом з 06 лютого 2018 року до 02 березня 2023 року, тобто майже 61 місяць, та відносно нього було ухвалено виправдувальний вирок,

Отже позивач має право на відшкодування моральної шкоди згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з 01 січня 2024 року визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1 600 грн.

Таким чином, беручи до уваги обсяг заподіяної позивачу шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, пов`язаних із перебуванням позивача під слідством, що призвело до порушення нормальних життєвих зв`язків, погіршення стану здоров`я, інших негативних наслідків морального характеру, конкретних обставин цієї справи, з огляду на засади розумності та справедливості, суд першої інстанції дійшов висновку про відшкодування ОСОБА_1 з Державного бюджету України 97 600,00 грн моральної шкоди(1600 грн. х 61 м).

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Київського апеляційного суду від 30 жовтня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 11 березня 2024 року змінено, збільшено розмір відшкодування моральної шкоди, що підлягає стягненню з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , з 97 600,00 грн до 433 100,00 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована таким.

За змістом статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Таким чином у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом, а не граничним.

Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості, співмірності та виходити із встановлених фактичних обставин кожної справи. При цьому розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.

Внаслідок незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення та необґрунтованого кримінального переслідування позивачу завдано моральної шкоди, право на відшкодування якої він набув на підставі виправдувального вироку Любомльського районного суду Волинської області від 26 грудня 2022 року.

ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством та судом в період з 06 лютого 2018 року (дата повідомлення про підозру) до 02 березня 2023 року (дата набрання виправдувальним вироком законної сили), що складає 60 місяців 25 днів.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» з 01 січня 2024 року встановлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі 7100 грн.

З урахуванням терміну перебування позивача під слідством мінімальний гарантований законодавцем розмір компенсації моральної шкоди складає 433 100 грн (7 100 грн х 61).

Визначаючи розмір моральної шкоди, суд апеляційної інстанції врахував обсяг заподіяної шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, пов`язаних із перебуванням позивача під слідством та судом, обмеження вільного пересування, необхідність з`являтися для проведення слідчих дій та в судові засідання до суду, що знаходиться на значній відстані від місця проживання позивача, накладення арешту на майно та товари, що належали ДП СК «Сервіс», директором якого є позивач.

Разом з цим позивачем не надано доказів відповідно до статей 76-79 ЦПК України на підтвердження заявленого розміру заподіяної моральної шкоди 2 000 000 грн, а судом не встановлено обставин, які б давали підстави для визначення моральної шкоди у розмірі більшому, ніж визначений законом гарантований рівень.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

13 січня 2025 рокудо Верховного Суду засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 11 березня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 жовтня 2024 року.

Ухвалою Верховного Суду від 23 січня 2025 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою, витребувано з суду першої інстанції цивільну справу № 756/11331/23.

У лютому 2025 року матеріали цивільної справи № 756/11331/23 надійшли до Верховного Суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове про задоволення позову у повному обсязі.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду від 24 липня 2023 року у справі № 766/5551/17, від 16 січня 2019 року у справі № 203/3541/15-ц, від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17, від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17, від 28 жовтня 2020 року у справі № 610/3221/19-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував важливі чинники моральних та душевних страждань: характер і обсяг страждань, фізичний біль, душевні негативні переживання і психічні страждання, яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.

Суд апеляційної інстанції не з`ясував усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, не дослідив надані докази, не оцінив їх, неправильно визначив розмір моральної шкоди.

Неправомірні дій органів прокуратури та шестирічне кримінальне переслідування, що мало характер тортур, знущання, зловмисних дій посадових осіб правоохоронного органу, спричинили погіршення психічного стану позивача.

Також судом не враховано витрати, пов`язані із забезпеченням явки позивача на судові засідання, припинення здійснення позивачем підприємницької діяльності.

Виходячи із засад розумності, виваженості і справедливості, а також доведеності того факту, що позивач зазнав моральних страждань у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, обмеженням у конституційних правах, зокрема, вимушених змін у життєвих стосунках, позбавлення можливості реалізувати свої звички, порушення нормальних життєвих та соціальних зв`язків, обмежень у вільному пересуванні, зміни способу життя, необхідністю звернення за правовою допомогою до адвоката для здійснення захисту прав та інтересів в суді для підтвердження доведеності добропорядності, позивач вважає наявними правові підстави для збільшення розміру відшкодування моральної шкоди, визначивши її у розмірі 2 000 000 грн.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу, поданому до Верховного Суду у лютому 2025 року, Волинська обласна прокуратура заперечує проти доводів ОСОБА_1 , просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Оболонського районного суду міста Києва від 11 березня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 жовтня 2024 року - без змін.

Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

ОСОБА_1 є директором ДП «СК Сервіс».

19 липня 2017 року старшим слідчим з особливо важливих справ слідчого управління фінансових розслідувань ГУ ДФС у Волинській області внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про початок досудового розслідування у кримінальному провадженні № 32017030000000047 за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 366 КК України, щодо вчинення службового підроблення.

Виконуючим обов`язки прокурора Волинської області 19 липня 2017 року винесено постанову про визначення групи прокурорів та старшого прокурора групи прокурорів у кримінальному провадженні, розпочато досудове розслідування.

В ході досудового розслідування за вказаним кримінальним провадженням на підставі ухвали слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 серпня 2017 року надано дозвіл на проведення огляду за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області

від 14 серпня 2019 року надано тимчасовий доступ до документів, що знаходяться у володінні Волинської митниці ДФС, які подавались, утворювались у ході митного оформлення вантажів, ввезених ДП «СК Сервіс» на територію України.

Ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області

від 23 серпня 2017 року накладено арешт на майно, вилучене в ході огляду митного складу митного поста «Ягодин» Волинської митниці ДФС.

Ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області

від 31 серпня 2017 року надано тимчасовий доступ до речей і документів, що перебувають у володінні ДП «СК Сервіс».

Ухвалами слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області

від 09 жовтня 2017 року надано дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи за адресами: АДРЕСА_2 ; АДРЕСА_3 ; АДРЕСА_4 ; АДРЕСА_5 ; АДРЕСА_6 .

Ухвалами слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області

від 20 жовтня 2017 року накладено арешт на майно, вилучене в ході обшуку за адресами: АДРЕСА_5 ; АДРЕСА_6 .

Листом ГУ ДФС у Волинській області від 08 листопада 2017 року № 10802/10/03-20-23-02-10 повідомлено ОСОБА_1 про здійснення досудового розслідування, проведення обшуку за адресою складського приміщення ДП «СК Сервіс» у АДРЕСА_6 , в ході якого виявлено та вилучено ряд товарно-матеріальних цінностей, які передані на відповідальне зберігання представнику ДП «СК Сервіс» та зберігаються за адресою їх вилучення (а. с. 48).

06 лютого 2018 року керівником регіональної прокуратури (прокуратура Волинської області) Киричуком М. Ю. було повідомлено ОСОБА_1 про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 366 КК України і вручено під розписку повідомлення про підозру (а. с. 44-47).

18 березня 2020 року обвинувальний акт у кримінальному провадженні

№ 32017030000000047 за фактом вчинення ОСОБА_1 злочину, передбаченого частиною другою статті 366 КК України, прокурором Волинської області Квятковським М. Ю. передано на розгляд до Любомльського районного суду Волинської області (а. с. 24-30).

Вироком Любомльського районного суду Волинської області від 26 грудня 2022 року, залишеним без змін ухвалою Волинського апеляційного суду від 02 березня 2023 року та постановою Верховного Суду від 13 вересня 2023 року, ОСОБА_1 визнано невинуватим за недоведеністю в його діянні складу злочину і по суду виправданим. Вилучені в ході обшуків документи, техніку, грошові кошти, матеріали повернуто ДП «СК Сервіс», арешт, накладений ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 жовтня 2017 року, знято.

Встановлено, що ОСОБА_1 перебував під слідством та судом з 06 лютого 2018 року (дата повідомлення про підозру) до 02 березня 2023 року (дата набрання виправдувальним вироком законної сили), що складає 60 місяців 25 днів.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України

Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Згідно із частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Крім того, стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (пункт 64, заява № 40450/04, від 15 жовтня 2009 року) Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.

Отже, адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту.

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до частини першої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Частиною шостою статті 1176 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

У пунктах 5.4, 6.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110цс18) вказано, що у випадку, коли шкода завдається органом державної влади, його посадовою або службовою особою, відшкодовувати таку шкоду зобов`язана держава, яка бере участь у справі через відповідні органи: орган, дії, бездіяльність якого призвели до негативних наслідків, та орган Державної казначейської служби України.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Статтями 2, 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку, зокрема, закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається відповідно до частини першої статті 12 цього Закону. Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Аналіз вищевказаної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі (див.: постанову Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17 (провадження

№ 61-8102св21)).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц дійшла висновку, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Законодавством України встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб і не повинен призводити до безпідставного збагачення.

Отже, визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати більший розмір відшкодування, а обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено.

Тобто, вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди та визначаючи її розмір, суди, керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності, мають виходити із встановлених фактичних обставин кожної окремо взятої справи (див. постанову Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 202/1722/19-ц (провадження № 61-8370св21)).

Вказане узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), яка зазначила, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Аналогічні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), на яку заявник посилається у касаційній скарзі, та постановах Верховного Суду: від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 23 вересня 2021 року у справі № 295/13971/20 (провадження № 61-10849св21), від 29 вересня 2021 року у справі № 607/16567/20 (провадження № 61-9023св21), від 04 жовтня 2023 року у справі № 757/5351/21-ц (провадження № 61-5502св22), від 18 жовтня 2023 року у справі № 705/4489/20 (провадження № 61-2214св23), від 19 лютого 2025 року у справі № 199/3248/23 (провадження № 61-7413св24) та інших.

Судова практика з указаного питання є сталою, відмінність залежить лише від доказування й фактичних обставин конкретної справи.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що внаслідок незаконного перебування під слідством та судом позивачу завдано моральної шкоди, право на відшкодування якої він набув в силу положень Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у зв`язку із винесенням відносно нього виправдувального вироку у кримінальному провадженні № 32017030000000047.

Змінюючи розмір морального відшкодування, визначеного судом першої інстанції, апеляційний суд урахував обсяг заподіяної шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, перебування позивача протягом тривалого часу, що загалом становить 60 місяців 25 днів, під слідством та судом (без тримання під вартою), обмеження вільного пересування, необхідність з`являтися для проведення слідчих дій та в судові засідання до суду, накладення арешту на майно та товари, що належали ДП СК «Сервіс», директором якого є позивач, і, виходячи із засад розумності та справедливості, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення моральної шкоди у розмірі 433 100 грн, яка визначена з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування, та конкретних обставин справи.

Відхиляючи доводи позивача про необхідність задоволення позову у повному обсязі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів відповідно до статей 76-79 ЦПК України на обґрунтування заявленого розміру заподіяної моральної шкоди 2 000 000 грн.

Колегія суддів погоджується з визначеним апеляційним судом розміром відшкодування моральної шкоди позивачеві.

Доводи касаційної скарги про наявність правових підстав для збільшення розміру відшкодування моральної шкоди до 2 000 000 грн, колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22).

Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21).

Суд апеляційної інстанції не встановив обставин, які б давали підстави для визначення моральної шкоди у розмірі більшому, ніж визначений законом гарантований рівень.

Враховуючи викладене, а також зважаючи на те, що законодавством не встановлено чіткого розміру відшкодування моральної шкоди у цій категорії справ, а зазначено тільки мінімальний розмір, з якого необхідно виходити при її визначенні, то вимоги касаційної скарги заявника щодо розміру відшкодування моральної шкоди зводяться до переоцінки судом доказів, що на підставі вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Крім того, слід зазначити, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її надмірного збагачення за рахунок держави.

Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року).

Висновки суду апеляційної інстанції щодо підходу та обґрунтування у визначенні розміру відшкодування моральної шкоди не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 24 липня 2023 року у справі № 766/5551/17, від 16 січня 2019 року у справі № 203/3541/15-ц, від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17, від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17, від 28 жовтня 2020 року у справі № 610/3221/19-ц, на які посилається заявник у цій справі.

Аргументи позивача про необхідність врахування судом у цій справі витрат, пов`язаних із забезпеченням явки позивача на судові засідання у межах кримінального провадження № 32017030000000047, припинення здійснення позивачем підприємницької діяльності, - безпідставні.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються):

1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій;

2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт;

3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином;

4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги;

5) моральна шкода.

Зазначені позивачем у касаційній скарзі види витрат не є моральною шкодою, а відносяться до майнових втрат, відшкодування яких не є предметом позову у цій справі.

Доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду щодо визначення розміру моральної шкоди, завданої позивачу, не спростовують, значною мірою зводяться до встановлення протилежних зазначеному обставин, тоді як встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16).

Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони, хоча пункт 1 статті 6 і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент (рішення у справі «Ruiz Toriya v. Spaine», заява від 09 грудня 1994 року № 18390/91, § 29). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення у справі «HIRVISAARI v. FINLAND», заява від 27 вересня 2001 року № 49684/99, § 2).

У справі, що розглядається, вичерпно надано оцінку питанню компенсації позивачу моральної шкоди, завданої органом досудового розслідування та прокуратури у кримінальному провадженні, за результатом розгляду якого щодо позивача постановлено виправдувальний вирок. Наявність у скаржника іншої точки зору на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості прийнятої апеляційним судом постанови, та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь скаржника.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

В межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що суди попередніх інстанцій ухвалили рішення в оскаржуваній частині з неправильним застосуванням норм матеріального права або із порушенням норм процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки колегія суддів встановила, що рішення суду першої інстанції в незміненій частині та постанов апеляційного суду ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому його, відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України, необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись статтями 400 401 409 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 11 березня 2024 року в незміненій частині та постанову Київського апеляційного суду від 30 жовтня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара