Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.08.2018 року у справі №183/1332/17

Постанова

Іменем України

20 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 183/1332/17

провадження № 61-39864 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О., Погрібного С. О., Ступак О. В., Усика Г. І. (суддя-доповідач)

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа - приватний нотаріус Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Дейнего СвітланаІванівна

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 червня 2018 року у складі колегії суддів: Свистунової О. В., Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_2, третя особа приватний нотаріус Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Дейнего С. І. про визнання недійсним договору дарування.

Позовні вимоги обгрунтовувала тим, що їй на праві власності належить чотирикімнатна квартира АДРЕСА_1, у якій вона зареєстрована та проживає разом з онукою, яка здійснює догляд за нею, її чоловіком та двома малолітніми дітьми.

13 жовтня 2001 року вона склала заповіт, яким заповіла належну їй квартиру своїй дочці ОСОБА_4 та передала їй на зберігання правовстановлюючі документи на нерухоме майно, мотивуючи вказані дії похилим віком та станом здоров'я, унаслідок чого вона іноді не розуміє значення своїх дій.

За життя вона не мала наміру відчужувати належну їй квартиру на користь дітей чи онуків, про що свідчить складений нею заповіт.

Відповідач є їй онуком. Восени 2016 року ОСОБА_2 відвіз її до нотаріуса, де вона, як потім з'ясувалося, підписала договір дарування, відповідно до якого подарувала йому квартиру АДРЕСА_1

Посилаючись на те, що ОСОБА_2, скориставшись її похилим віком та станом здоров'я, обманним шляхом первинно змусив її посвідчити довіреність на ім'я невідомої їй особи, що дало змогу отримати дублікати правовстановлюючих документів на належну їй квартиру, а в подальшому - підписати договір дарування квартири, волевиявлення на укладення якого у неї не було, ОСОБА_1, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила розірвати укладений договір дарування, з огляду на те, що дарунок є збереженим, ОСОБА_2 у квартиру не вселився і немає від неї ключів, особистого рахунку не переоформив, але добровільно відмовляється його розірвати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 січня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 про розірвання договору дарування квартири відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що розірвання договору дарування є однією з підстав його припинення. Хоча положеннями частини 4 статті 727 ЦК України закріплено, можливість розірвання договору дарування за умови збереження дарунку на момент пред'явлення вимоги, зазначене положення необхідно розглядати у сукупності з підставами йогоприпинення, визначених частинами 1 -3 статті 727 ЦК України, до яких відноситься умисне вчинення злочину проти життя, здоров'я, власності дарувальника, його батьків, дружини (чоловіка) або дітей; створення загрози безповоротної втрати дарунка, що має для дарувальника велику немайнову цінність; недбалого ставлення обдаровуваного до речі, що становить культурну цінність, що може призвести до знищення речі або її істотного пошкодження. Надані позивачем докази на підтвердження того, що відповідач після укладення договору дарування не проживає у квартирі АДРЕСА_1 та не оплачує вартості комунальних послуг, не свідчать про наявність безумовних підстав для розірвання договору дарування за рішенням суду.

Зважаючи на те, що в уточненій позовній заяві, позивач не відмовилася від заявлених нею вимог про визнання договору дарування недійсним, з підстав визначених статтею 230 ЦК України, та не залишила вимоги у вказаній частині без розгляду, суд першої інстанції вважав необхідним надати оцінку обгрунтованості первісно заявлених вимог. Відмовляючи у задоволенні вимог про визнання оспорюваного договору недійсним, суд виходив з того, що позивачем не доведено наявності у діях відповідача умислу щодо обставин введення її в оману при укладенні договору дарування.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 червня

2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 січня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним договір дарування квартири від 16 листопада 2016 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Дайнего С. І., зареєстрований у реєстрі за №1131.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції помилково не взяв до уваги, що позивач є особою похилого віку, після укладення договору дарування продовжила проживати у спірній квартирі яка є її єдиним житлом, у тому числі продовжила оплачувати комунальні послуги, не вчиняла дій, які б свідчили про її небажання користуватися спірною квартирою та не передала квартиру обдаровуваному. Крім того суд не врахував, що позивач через похилий вік та безпорадний стан не розуміла, які насправді документи підписує, вчинила дії спрямовані на скасування нотаріально посвідченої довіреності від 30 серпня 2016 року, на підставі якої було отримано дублікати правовстановлюючих документів з метою подальшого укладення оспорюваного правочину. Зазначене, на думку суду, підтверджує, що вона не мала наміру безоплатно передати нерухоме майно у власність онуку, укладаючи спірний договір дарування помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, зокрема щодо юридичної природи вказаного правочину, прав та обов'язків сторін за договором, про що свідчить і складення нею заповіту на ім'я дочки та передача їй на зберігання оригіналів правовстановлюючих документів на квартиру. Ураховуючи встановлені судом обставин та право суду, згідно статті 5 ЦПК України, визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону, відповідно до викладеної у позові вимоги, апеляційний суд вважав наявними підстави для визнання договору дарування недійсним.

Узагальнені доводи касаційної скарги та аргументів інших учасників справи

У липні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій заявник просив скасувати постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 червня 2018 року та залишити в силі рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 січня 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована посиланням на те, що визнаючи недійсний договір дарування квартири, апеляційний суд вийшов за межі позовних вимог, з урахуванням заяви про їх уточнення, зокрема не урахував, що предметом позову є розірвання оспорюваного правочину, а не визнання його недійсним. Крім того суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про невідповідність договору дарування квартири внутрішній волі ОСОБА_1, яка, як убачається з встановлених судом першої інстанції фактичних обставин, вчинила низку дій, спрямованих на нотаріальне посвідчення оспорюваного договору, у тому числі звернулася до Перещепинської міської ради щодо видачі їй дублікатів правовстановлюючих документів, надала довіреність на ім'я ОСОБА_6 щодо представлення її інтересів на отримання дублікатів правовстановлюючих документів. Наявність заповіту не позбавляло позивача права на власний розсуд розпорядитися належною їй квартирою, а дотримання процедури укладання договору дарування вимогам законодавства України було підтверджено показами приватного нотаріуса Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Дейнего С. І.

У вересні 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 обгрунтований тим, що у заяві про уточнення позовних вимог, вона не відмовлялася від вимог про визнання недійсним договору дарування квартири, а тому апеляційний суд задовольняючи позовні вимоги, обгрунтовано переглянув у цій частині рішення суду першої інстанції. Зазначила, що через похилий вік та безпорадний стан, підписуючи документи у нотаріуса, вона не розуміла, що насправді безоплатно передає належну їй на праві власності квартиру ОСОБА_2, а відтак помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, зокрема щодо юридичної природи правочину, прав та обов'язків сторін за договором дарування.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 07 лютого 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Згідно частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами установлено, щона підставі свідоцтва про право власності на житло від 08 жовтня 1997 року, ОСОБА_1 належала квартира АДРЕСА_1.

16 листопада 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір дарування квартири, посвідчений приватним нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Дейнего С. І., зареєстрований в реєстрі за № 1131, згідно умов якого

ОСОБА_1 подарувала, а ОСОБА_2 прийняв у дар квартиру

АДРЕСА_1.

Відчуження належної позивачу квартири відбулося на підставі дубліката свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 08 жовтня 1997 року, виданого 05 жовтня 2016 року.

Після укладення оспорюваного договору, ОСОБА_2 у квартирі не проживає, вартість комунальних послуг не оплачує, витрати по оплаті зазначених послуг несе ОСОБА_1

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

За змістом статті 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Відповідно до частини 1 -3 , 5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити частини 1 -3 , 5 статті 203 ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені.

Відповідно до вимог частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частини 1 статті 215 ЦК України.

Частиною 1 статті 230 ЦК України визначено, що суд може визнати недійсним правочин у випадку, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина 1 статті 229 ЦК України. )

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина 1 статті 229 ЦК України).

Відповідно до частини 4 статті 727 ЦК України дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування, якщо на момент пред'явлення вимоги дарунок є збереженим.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у частині другій статті

16 ЦК України.

Зі змісту частини 3 статті 16 ЦК України убачається, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

У первинній редакції позовної заяви ОСОБА_1 заявляла матеріально-правову вимогу про визнання недійсним договору дарування, обгрунтовуючи її тим, що ОСОБА_2, скориставшись її похилим віком та станом здоров'я, обманним шляхом первинно змусив підписати договір дарування квартири, волевиявлення на укладення якого у неї не було.

У заяві про уточнення позовних вимог від 17 липня 2017 року, позивач уточнила заявлені нею позовні вимоги (фактично змінила предмет та підстави позову), а саме: просила розірвати укладений між нею та відповідачем договір дарування квартири з підстав, передбачених частиною 4 статті 727 ЦК України, посилаючись на те, що дарунок є збереженим, ОСОБА_2 у квартиру не вселився, ключів від квартири не має, особистого рахунку не переоформив, оплату комунальних послуг не здійснює, однак відмовляється від його розірвання у позасудовому порядку.

Відповідно до частини 2 статті 31 ЦПК України 2004 року позивач має право протягом усього часу розгляду справи збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову, а відповідач має право визнати позов повністю або частково. До початку розгляду судом справи по суті позивач має право шляхом подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову, а відповідач - пред'явити зустрічний позов.

Зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову передбачає зміну обставин, на яких грунтується вимога позивача. Одночасна зміна предмета позову та підстав позову не допускається. У разі одночасної зміни предмета та підстав позову фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обгрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю становить новий позов.

Правильне визначення предмета позову має важливе значення, оскільки він визначає суть позовної вимоги. Матеріально-правова вимога має грунтуватися на відповідних підставах (обставинах), якими позивач обгрунтовує свої вимоги, якими можуть бути відповідні факти, що тягнуть за собою певні правові наслідки для виникнення, зміни чи припинення правовідносин.

Вирішуючи питання щодо прийняття уточнених позовних вимог, суд першої інстанції, у порушення положень статті 31 ЦПК України 2004 року, якій кореспондує стаття 49 ЦПК України, не уточнив та не встановив кінцевого обсягу матеріально-правових вимог позивача, допустивши одночасний розгляд у справі взаємовиключних вимог про розірвання договору дарування квартири та визнання його недійсним з відмінними предметом і підставами позову.

При цьому не звернув увагу, що представник ОСОБА_1 -

ОСОБА_7 у судовому засіданні наголошувала на обраній позивачем, згідно уточненої позовної заяви вимозі про розірвання договору дарування квартир з підстав, передбачених частиною 4 статті 727 ЦК України.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про визнання недійсним оспорюваного договору, суд апеляційної інстанції не врахував допущених судом першої інстанції процесуальних порушень, та задовольнив позов ОСОБА_1 про розірвання договору дарування квартири, одночасно визнавши його недійсним.

Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що вирішуючи спір суди першої та апеляційної інстанцій не встановили правову природу та характер матеріально-правових вимог позивача, унаслідок чого дійшли передчасних висновків відповідно про відсутність чи наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Отже, в силу наданих процесуальним законом повноважень, суд касаційної інстанції позбавлений права встановлювати, або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, надавати оцінку доказам, що не були предметом їх перевірки, чи робити їх переоцінку.

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду ураховує тривалість розгляду зазначеної справи у суді, разом з тим, оскільки до повноважень Верховного Суду не належить установлення фактичних обставин справи, надання оцінки та переоцінки доказів, зазначене унеможливлює ухвалення ним нового судового рішення.

Ураховуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій при вирішенні позовних вимог ОСОБА_1 не з'ясували характер матеріально-правової вимоги позивача, не надали оцінки визначеному позивачем способу захисту порушеного права та його нормативному обгрунтуванню, не дослідили надані сторонами докази на підтвердження та заперечення заявлених позовних вимог, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, що відповідно до пункту 1 частини 3 статті 411 ЦПК України є підставою для скасування оскаржуваних рішень із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 червня 2018 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий: В. А. Стрільчук

Судді: В. О. Кузнєцов

С. О. Погрібний

О. В. Ступак

Г. І. Усик