Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 18.02.2021 року у справі №325/573/20

Ухвала

16 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 325/573/20

провадження № 61-1657ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Приазовського районного суду м.

Запоріжжя від 14 вересня 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 15 січня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України в Запорізькій області, Прокуратури Запорізької області, Державної казначейської служби про відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Національної поліції України в Запорізькій області (далі - ГУНП України в Запорізькій області), Прокуратури Запорізької області, Державної казначейської служби про відшкодування моральної шкоди.

Позов обґрунтовано тим, що 08 листопада 2018 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про кримінальне правопорушення № 1201808033000530 за частиною 1 статті 240 Кримінального кодексу України (далі - КК України). 08 листопада 2018 року слідчим Приазовського Відділення поліції Мелітопольського ВП ГУНП в Запорізькій області під час огляду місця події у ОСОБА_3 вилучено на узбережжі Азовського моря трактор Т-16МГ без державного номера з причепом завантаженим піском. 09 листопада 2018 року слідчий Слідчого відділу Приазовського Відділення поліції Мелітопольського ВП ГУНП в Запорізькій області звернувся до Приазовського районного суду Запорізької області з клопотання про арешт майна, в якому зазначив, що вилучений раніше трактор, який фактично був придбаний позивачем з чоловіком ОСОБА_3 у шлюбі, та який знаходиться у їхньому спільному фактичному користуванні, а також 320 кг піску та лопата, мають у кримінальному провадженні значення речових доказів.

03 грудня 2018 року ухвалою слідчого судді Приазовського районного суду Запорізької області за клопотанням слідчого, погодженого з прокурором, накладено арешт на вказаний трактор і 320 кг піску.

22 березня 2019 року постановою слідчого кримінальне провадження було закрите за відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.

10 травня 2019 року слідчим суддею Приазовського районного суду Запорізької області задоволено клопотання представника володільця майна ОСОБА_3 та скасовано арешт, накладений ухвалою суду від 03 грудня 2018 року на трактор, пісок та лопату.

Після цього, ОСОБА_1 з чоловіком ОСОБА_3 прибули до Приазовського Відділення поліції Мелітопольського ВП ГУНП в Запорізькій області та виявили, що вилучений трактор перебуває у пошкодженому стані, одне з коліс відірване.

ОСОБА_1 зазначала, що у зв'язку з розслідуванням вищезазначеного кримінального провадження були застосовані обмеження у користуванні та розпорядженні її спільним з чоловіком майном, шляхом накладення арешту з 07 листопада 2018 року до 10 травня 2019 року, тобто протягом 6 календарних місяців.

ОСОБА_1 також вказувала, що вищенаведені обставини значною мірою вплинули на її чоловіка, який після безпідставного вилучення трактора став замкнутим, фактично припинив спілкування з рідними та почав зловживати спиртними напоями. Після виявлення пошкодження трактору, ОСОБА_3 взагалі замкнувся, та припинив спілкуватися з будь-ким. Внаслідок отриманого тривалого та суттєвого емоційного стресу, 30 червня 2019 року, чоловік позивача покінчив життя самогубством.

Таким чином, оскільки за результатами досудового розслідування кримінального провадження беззаперечно встановлено, що склад будь-якого кримінального правопорушення в діях чоловіка ОСОБА_1 чи діях будь-яких інших осіб відсутній, заходи обмеження її права фактичного користування майном, яким вона з чоловіком мирно та відповідно до закону володіли, протягом півроку застосовувались безпідставно. Вчинення протиправних дій відносно особи саме по собі тягне моральні страждання та переживання саме у зв'язку з порушенням передбачених законодавством прав. Більш того, що ці порушення призвели до розвалу родини та смерті чоловіка позивача.

Посилаючись на наведені обставини, ОСОБА_1 просила суд стягнути з Державної Казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на її користь 28 338,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Приазовського районного суду м. Запоріжжя від 14 вересня 2020 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 15 січня 2021 року в задоволені позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з їх недоведеності, оскільки позивачем не надано жодних доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 була користувачем трактора, і що саме її права були обмежені накладенням арешту в рамках кримінального провадження. Так, судом встановлено, що відповідно до технічного паспорту, власником трактору є ОСОБА_4. Судовими рішеннями також встановлено, що фактичним користувачем цього майна на момент вилучення трактора і його повернення був ОСОБА_3, чоловік позивача. Разом з тим, виходячи з відсутності у ОСОБА_3 права власності на вказаний трактор, суд дійшов висновку про неможливість розповсюдження на цей трактор режиму спільної власності подружжя. Посилання ОСОБА_1 на те, що її чоловік ОСОБА_3 покінчив життя самогубством саме через незаконні дії працівників правоохоронних органів судами визнано безпідставними, оскільки жодних доказів на підтвердження цього не надано.

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 у січні 2021 року засобами поштового зв'язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на Приазовського районного суду м. Запоріжжя від 14 вересня 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 15 січня 2021 року у вищевказаній справі, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Верховний Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Згідно з пунктом 1 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина 9 статті 19 ЦПК України).

Ціна позову у даній справі становить 28 338,00 грн, яка станом на 01 січня 2021 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 270,00 грн х 100 = 227 000,00 грн), а тому у розумінні ЦПК України справа є малозначною.

Отже, зазначена справа є малозначною в силу вимог закону, яким, за загальним правилом, виключається можливість перегляду ухвалених у ній судових рішень судом касаційної інстанції.

Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами а, б, в, г пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від Суду, оскільки в іншому випадку принцип правової визначеності буде порушено.

Доводи касаційної скарги про відсутність правового висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у спорах про відшкодування моральної шкоди, завданої правоохоронними органами за порушення прав особи щодо фактичного володіння майном, право власності на яке не оформлене не свідчать про виняткові обставини за наявності яких касаційне провадження у малозначній справі підлягає відкриттю.

Верховний Суд у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, виходить з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку та становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.

Верховний Суд констатує, що заявником не зазначено у чому полягає необхідність формування єдиної правозастосовчої практики відповідно до підпункту "а" пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга не містить інших посилань на винятки, передбачені пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню. Верховний Суд таких випадків не встановив, заявник їх наявність не обґрунтував.

При цьому Верховний Суд враховує рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року № R (95) 5, згідно яких державам-членам необхідно вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Зазначення судом апеляційної інстанції у постанові про можливість її оскарження до суду касаційної інстанції не змінює характер та предмет позову у даній справі, та не спростовує наявність у Верховного Суду повноважень на визнання справи малозначною, оскільки частина 6 статті 19 ЦПК України розміщена у загальних положеннях частина 6 статті 19 ЦПК України, то вона поширюються й на касаційне провадження.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

З урахуванням наведеного, оскільки заявник подав касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, а обставини, передбачені пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, не підтвердились, то відсутні підстави для відкриття касаційного провадження у справі.

Керуючись статтями 19, 389, 394 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Приазовського районного суду м. Запоріжжя від 14 вересня 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 15 січня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України в Запорізькій області, Прокуратури Запорізької області, Державної казначейської служби про відшкодування моральної шкоди відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков О. В. Ступак Г. І. Усик