Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 15.07.2020 року у справі №607/11645/15

Ухвала

Іменем України

14 липня 2020 року

м. Київ

справа № 607/11645/15

провадження № 61-9729ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В., розглянув касаційну скаргу представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 01 червня 2020 року у складі судді Щавурської Н. Б., у справі за заявами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання виконавчих листів такими, що не підлягають виконанню,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заявлених вимог та ухвалених судових рішень

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від

04 вересня 2015 року у задоволенні позову Акціонерного товариства "Універсал Банк" (далі - АТ "Універсал Банк") до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про визнання приміщень предметом іпотеки та звернення стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення заборгованості за кредитними договорами від 22 лютого 2008 року та 22 вересня 2008 року відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Тернопільської області від 04 листопада 2015 року апеляційну скаргу АТ "Універсал Банк" задоволено. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04 вересня 2015 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення позову.

Визнано предметом іпотеки приміщення промтоварного магазину № 111 розташованого за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 134,5 кв. м та приміщення промтоварного магазину № 4 розташованого за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 86,4 кв. м, що належать на праві спільної часткової власності в рівних частках по 1/2 частині ОСОБА_2 та ОСОБА_1.

Звернуто стягнення на предмет іпотеки - приміщення промтоварного магазину № 111 розташованого за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 134,5 кв. м, що належить на праві спільної часткової власності в рівних частках по 1/2 частині ОСОБА_2 та ОСОБА_1 шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах за початковою ціною продажу 1 920 330,00 грн

у рахунок погашення заборгованості перед АТ "Універсал Банк" за

кредитним договором від 29 лютого 2008 року № 022-2008-496 у розмірі

2 077 663,59 грн.

Звернуто стягнення на предмет іпотеки - приміщення промтоварного магазину № 4 розташованого за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 86,4 кв. м, що належить на праві спільної часткової власності в рівних частках по 1/2 частині ОСОБА_2 та ОСОБА_1 шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах за початковою ціною продажу 1 233 580,00 грн у рахунок погашення заборгованості перед АТ "Універсал Банк" у розмірі

1 525 122,80 грн, з яких: за договором від 22 вересня 2008 року № ВL9234/К-1 - 788 564,98 грн - заборгованість із суми кредиту; 1 001,95 грн - прострочена заборгованість із суми кредиту; 152 371,06 грн - заборгованість зі сплати процентів; за договором від 22 вересня 2008 року № ВL9247/К-1 - 471 896,99 грн - заборгованість із суми кредиту; 1 035,94 грн - прострочена заборгованість із суми кредиту; 110 251,94 грн - заборгованість зі сплати процентів.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 червня 2016 року рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 04 листопада 2015 року залишено без змін.

11 травня 2019 року у справі № 607/11645/15 Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області видано два виконавчі листи щодо боржників ОСОБА_2 та ОСОБА_1.

Постановами приватного виконавця виконавчого округу Тернопільської області від 26 липня 2019 року відкрито виконавчі провадження.

У серпні 2020 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду із заявами про визнання виконавчих листів такими, що не підлягають виконанню.

Заяви мотивовано тим, що у виконавчих листах неправильно зазначено дату набрання рішенням суду законної сили та встановлено строк пред'явлення виконавчих листів до виконання.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від

23 вересня 2019 року у задоволенні заяв ОСОБА_1, ОСОБА_2 відмовлено.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 задоволено.

Ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від

23 вересня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про визнання виконавчих листів, виданих Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області 11 травня 2019 року у справі № 607/11645/15, такими, що не підлягають виконанню.

Постановою Верховного Суду від 29 квітня 2020 року постанову Тернопільського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року скасовано, справу направлено до суду апеляційної інстанції для вирішення питання наявності підстав для відкриття апеляційного провадження.

Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 01 червня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 вересня 2020 року повернуто заявникам.

Повертаючи апеляційну скаргу заявників, апеляційний суд виходив з того, що ухвала суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви про визнання виконавчих листів такими, що не підлягають виконанню не входить переліку ухвал, які підлягають апеляційному оскарженню окремо від рішення суду, визначеного частиною 1 статті 353 ЦПК України.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У липні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_3, у якій заявник просила скасувати ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 01 червня 2020 року та направити справу для продовження розгляду до апеляційного суду, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована посиланням на те, що постановою Верховного Суду від 29 квітня 2020 року скасовано лише постанову Тернопільського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року. Однак апеляційне провадження за апеляційним скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було відкрите ухвалою від 21 жовтня 2019 року, яка є чинною, а тому у апеляційного суду були відсутні підстави для повторного вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Крім того, апеляційний суд не врахував, що за змістом частини 5 статті 432 ЦПК України ухвала суду постановлена за результатами розгляду заяви може бути оскаржена у порядку, встановленому частини 5 статті 432 ЦПК України, тобто положенням зазначеної норми ЦПК передбачено можливість оскарження будь - якої ухвали постановленої за наслідками розгляду заяви боржника, не залежно від результату її вирішення.

Відповідно до вимог частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Згідно з положеннями частини 4 статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необгрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.

Із касаційної скарги вбачається, що вона є необгрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновку щодо незаконності та неправильності оскаржуваного судового рішення.

Серед основних засад судочинства Конституцією України встановлено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини 2 статті 129 Конституції України).

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Згідно з частиною 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому частиною 1 статті 4 ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом пункту 25 частини 1 статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо виправлення помилки у виконавчому документі або визнання його таким, що не підлягає виконанню

У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 753/23412/17, (провадження № 61-44581сво18) зроблено висновок щодо застосування положень пункту 25 частини 1 статті 353 ЦПК України, згідно з яким ухвала суду щодо задоволення заяви про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, може бути оскаржена в апеляційному порядку.

З урахуванням наведеного, тлумачення пункту 25 частини 1 статті 353 ЦПК України свідчить про те, що оскарження ухвали суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, в апеляційному порядку не передбачено.

За змістом частини 2 статті 353 ЦПК України заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.

Згідно з пунктом 4 частини 5 статті 357 ЦПК України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції також, якщо скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.

Ураховуючи наведене, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що ухвала суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню не віднесена до визначеного частиною 1 статті 353 ЦПК України переліку ухвал, які можуть бути оскаржені окремо від рішення суду та обгрунтовано повернув апеляційну скаргу заявнику на підставі пункту 4 частини 5 статті 357 ЦПК України.

Доводи касаційної скарги про те, що постановою Верховного Суду від 29 квітня 2020 року скасовано лише постанову Тернопільського апеляційного суду від

03 грудня 2019 року, а апеляційне провадження за апеляційним скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було відкрите ухвалою від 21 жовтня 2019 року, яка є чинною, а тому у апеляційного суду були відсутні підстави для повторного вирішення питання про відкриття апеляційного провадження є неспроможними, оскільки ухвала апеляційного суду про відкриття апеляційного провадження в силу положень пункту 3 частини 1 статті 389 ЦПК України не підлягає касаційному оскарженню окремо від рішення.

Посилання у касаційної скарзі на не врахування апеляційним судом положень частини 5 статті 432 ЦПК України, за змістом якої ухвала суду за результатами розгляду заяви може бути оскаржена у порядку, встановленому частини 5 статті 432 ЦПК України, тобто будь - яка ухвала суду першої інстанції постановлена за наслідками розгляду заяви боржника, не залежно від результату її вирішення підлягає апеляційному оскарженню, є безпідставними та зводяться до власного тлумачення заявником норм ЦПК України.

В ухвалі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо прийнятності заяви № 32671/02 у справі "Скорик проти України" (Skorik v. Ukraine) зазначено, що право на суд, одним із аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним, воно може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги. Однак ці обмеження не повинні впливати на користування правом у такий спосіб і до такої міри, що саму його суть буде порушено. Вони повинні відповідати законній меті, і тут має бути розумний ступінь пропорційності між засобами, що застосовуються, та метою, якої намагаються досягти.

ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду, такі обмеження мають переслідувати легітимну мету, не порушувати саму сутність цього права, а між цією метою та запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення (рішення ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі "Ашингдейн проти Сполученого Королівства" (Ashingdane v. United Kingdom, заява 8225/78, § 57, від 13 лютого 2001 року у справі "Кромбах проти Франції" (Krombach v. France, заява 29731/96, § 96).

Обмеження права на апеляційне оскарження окремо від рішення суду щодо суті спору ухвал, не передбачених у частині 1 статті 353 ЦПК України, є передбачуваним, оскільки чітко регламентується процесуальним законом.

Звертаючись з апеляційною скаргою на ухвалу суду, що за законом не може виступати самостійним об'єктом апеляційного оскарження, учасник справи може спрогнозувати юридичні наслідки такого оскарження, визначені у пункті 4 частини 5 статті 357 ЦПК України. Так, апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції, якщо скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.

Аналогічні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 127/13362/13-ц (провадження 61-14123св19).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Ураховуючи наведене, ухвала Тернопільського апеляційного суду від 01 червня 2020 року постановлена з дотриманням норм процесуального права.

Доводи касаційної скарги щодо порушення апеляційним судом норм процесуального права не знайшли свого підтвердження, правильне застосування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, що свідчить про необгрунтованість скарги та відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

Керуючись частиною 4 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 01 червня 2020 року у справі за заявами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання виконавчих листів такими, що не підлягають виконанню, відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.

Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.

Судді: Г. І. Усик

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак