Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 12.04.2021 року у справі №161/4450/19

Ухвала

Іменем України

05 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 161/4450/19

провадження № 61-4494ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Мартєва С.

Ю.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 грудня 2020 року та постанову Волинського апеляційного суду від 17 лютого

2021 року за заявою ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1,

третя особа - ОСОБА_3, про визнання права власності

на спадкове майно,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_3, про визнання права власності на спадкове майно.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області

від 04 листопада 2020 року позов ОСОБА_2 задоволено.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на спадкове майно за заповітом, що залишилось після смерті матері - ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, а саме: на 5/16 частин земельної ділянки площею 0,0053 га на АДРЕСА_1, на підставі державного акта на право власності на землю серії

ВЛ № 006083, виданого 01 березня 2002 року.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на спадкове майно за заповітом, що залишилось після смерті матері - ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, а саме на: 5/8 частин земельної ділянки площею 0,0057 га на АДРЕСА_1, з цільовим призначенням - для обслуговування торгового закладу,

на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ВЛ № 043099, виданого 27 квітня 2004 року.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на спадкове майно

за заповітом, що залишилось після смерті матері - ОСОБА_4,

яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, а саме на: 5/8 частин житлового будинку АДРЕСА_1.

У листопаді 2020 року ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Бондаренко В. Г., звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення, в якій просив стягнути з ОСОБА_1 понесені ним витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 41 600 грн.

Додатковим рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області

від 02 грудня 2020 року заяву ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Бондаренко В. Г., про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 695,25 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 10 000 грн понесених витрат на професійну правничу допомогу.

Додаткове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що розмір витрат на професійну правничу допомогу є неспівмірним із складністю справи, витраченим адвокатом часом, обсягом наданих послуг та значенням справи для позивача, а тому розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає зменшенню до суми 10 000
грн.

Разом з тим, оскільки рішенням суду першої інстанції позовні вимоги задоволено у повному обсязі, тому підлягає задоволенню вимога позивача про відшкодування відповідачем понесених ним судових витрат, які складаються із судового збору у розмірі 1 695,25 грн.

Постановою Волинського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року додаткове рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області

від 02 грудня 2020 року в частиністягнення судового збору скасовано.

В решті додаткове рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що постановою суду

від 17 лютого 2021 року змінено рішення суду першої інстанції

від 04 листопада 2021 року в частині визначення часток у спадковому майні та змінено розподіл понесених судових витрат, тому питання щодо розподілу судових витрат має бути вирішено відповідно до частини 13 статті 131 ЦПК України.

Постановою Волинського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області

від 04 листопада 2020 року в частині визначення часток у спадковому майні змінено, викладено його резолютивну частину в такій редакції.

Позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування

на спадкове майно за заповітом після смерті матері - ОСОБА_4,

яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, а саме:

- на 7/24 частин земельної ділянки площею 0,0053 га на АДРЕСА_1, на підставі державного акта на право власності на землю серії ВЛ № 006083, виданого 01 березня

2002 року;

- на 7/12 частин земельної ділянки площею 0,0057 га на АДРЕСА_1, з цільовим призначенням - для обслуговування торгового закладу, на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ВЛ № 043099, виданого 27 квітня 2004 року,

- на 7/12 частин житлового будинку АДРЕСА_1.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 411,63 грн.

У касаційній скарзі, ОСОБА_1 просить скасувати додаткове рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 грудня 2020 року

та постанову Волинського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року

в частині вирішення питання про стягнення витрат на правничу допомогу

і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення питання про стягнення судового збору не оскаржуються, тому перегляду в касаційному порядку не підлягають.

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому Частиною 1 статті 4 ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з частиною 1 статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Статтею 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, вирішуючи питання про розподіл витрат, понесених ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Бондаренко В.

Г., на професійну правничу допомогу, взявши до уваги складність справи та обсяг виконаної адвокатом роботи, дослідивши пропорційність понесених заявником витрат на правничу допомогу до предмета спору, з урахуванням заперечень позивача щодо розміру заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу, дійшов правильного висновку, що розмір витрат на правову допомогу є завищеним, на підставі чого обґрунтовано стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.

Зазначене узгоджується з правовими висновками, викладеними

в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого

2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), а також в ухвалах Верховного Суду від 18 січня 2021 року у справі № 766/22430/19 (провадження № 61-19379ск20), від 28 січня 2021 року № 285/3055/19 (провадження № 61-938ск21) та від 11 березня 2021 року у справі № 347/2020/18 (провадження № 61-3828ск21).

Згідно з частиною 1 статті 394 ЦПК України, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог частиною 1 статті 394 ЦПК України, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).

Пунктом 5 частини 2 статті 394 ЦПК України визначено, що суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо у разі подання касаційної скарги на підставі Пунктом 5 частини 2 статті 394 ЦПК України суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Відповідно до частини 6 статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

Із змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що скарга є необґрунтованою, Верховний Суд уже викладав у своїх судових рішеннях висновки щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до таких висновків.

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною.

Оскільки правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, тому колегія суддів вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

Керуючись пунктом 5 частини 2 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за заявою ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_3, про визнання права власності на спадкове майно, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на додаткове рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 грудня 2020 року та постанову Волинського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року в частині вирішення питання про стягнення витрат на правничу допомогу відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: І. М. Фаловська

С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв