Історія справи

Ухвала ККС ВП від 25.02.2020 року у справі №154/276/19

Ухвала Іменем України

24 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 154/276/19

провадження № 51-950ск20

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Шевченко Т. В.,

суддів Григор'євої І. В., Крет Г. Р.,

розглянувши касаційну скаргу першого заступника військового прокурора Західного регіону України на вирок Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 13 лютого 2019 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року щодо ОСОБА_1,

встановив:

За вироком Володимир-Волинського міського суду Волинської області

від 13 лютого 2019 року

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Чевель Старовижівського району Волинської області, зареєстрованого в

АДРЕСА_1), який має військове звання солдат, у силу ст. 89 Кримінального кодексу України (далі - КК України) не судимого,

засуджено за ч. 4 ст. 407 КК України та призначено йому покарання із застосуванням ч. 1 ст. 69 КК України у виді штрафу в розмірі

400 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 6800 грн.

Ухвалою Волинського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року вирок щодо ОСОБА_1 залишено без змін.

Як установив суд, 29 січня 2017 року між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України в особі командира військової частини В4264 укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу на строк три роки. Відповідно до наказу командира військової частини ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу частини та призначено на відповідну посаду. ОСОБА_1, діючи умисно, усвідомлюючи протиправність своїх дій, не маючи наміру назавжди ухилитися від проходження військової служби, не отримавши дозволу відповідного командира (начальника), 18 грудня 2017 року в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, не з'явився вчасно на службу без поважних причин до місця постійної дислокації військової частини А1008, розташованої на вул. Ковельській, 265 у

м. Володимирі-Волинському Волинської області. У період часу з 18 грудня 2017 року до 26 березня 2018 року солдат ОСОБА_1, усвідомлюючи, що він є військовослужбовцем Збройних Сил України і не звільнений з військової служби, без поважних причин був відсутній на службі та не виконував службових обов'язків, а службовий час проводив на власний розсуд за місцем свого проживання на той час у м. Любомлі Волинської області. 26 березня 2018 року ОСОБА_1 прибув до розташування військової частини, припинивши вчинення кримінального правопорушення.

У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування оскаржуваних судових рішень і призначення нового розгляду в суді першої інстанції. Вимогу мотивовував невідповідністю призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого через м'якість. Прокурор не погоджується із застосуванням до ОСОБА_1 положень ст. 69 КК України.

Перевіривши доводи касаційної скарги та додані до неї копії судових рішень, Верховний Суд дійшов такого висновку.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, та кваліфікація його дій за ч. 4 ст. 407 КК України не оспорюються.

Відповідно до статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. При цьому підлягають урахуванню ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа винного й обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Згідно з ст. 69 КК Україниза наявності декількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті Особливої частини ст. 69 КК України, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті за цей злочин.

Як убачається з копій судових рішень, призначаючи ОСОБА_1 покарання, суд першої інстанції врахував тяжкість вчиненого злочину, який відповідно

до ст. 12 КК України є тяжким злочином, дані про його особу: що він не судимий, позитивно характеризується за місцем проживання та посередньо характеризується за місцем проходження служби, в даний час є військовослужбовцем за контрактом, неодноразово брав активну участь у бойових діях під час проведення антитерористичної операції. Обставинами, які пом'якшують покарання, визнано щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, обставин, які обтяжують покарання, судом не встановлено. Крім того,

ОСОБА_1 до набрання вироком законної сили сплатив майже третину штрафу, продовжує службу за контрактом.

Урахувавши всі ці обставини апеляційний суд умотивовано погодився з рішенням суду першої інстанції про призначення покарання ОСОБА_1 із застосуванням положень ст. 69 КК України.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України). Доводи прокурора щодо невідповідності призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого через м'якість всебічно розглянуті апеляційним судом, який відмовив у їх задоволенні з наведенням докладних мотивів прийнятого рішення.

Ураховуючи наведене, обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх за матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та наданих до неї копій судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Верховний Суд

постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою першого заступника військового прокурора Західного регіону України на вирок Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 13 лютого

2019 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року щодо ОСОБА_1.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

Т. В. Шевченко І. В. Григор'єва Г. Р. Крет