Історія справи

Ухвала ККС ВП від 23.11.2020 року у справі №522/20747/17

Ухвала Іменем України

19 листопада 2020 року м. Київ

справа № 522/20747/17 провадження № 51-5569ск20

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Шевченко Т. В.,

суддів Григор'євої І. В., Крет Г. Р.,

розглянувши касаційну скаргу потерпілого ОСОБА_1 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 26 вересня 2019 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року щодо ОСОБА_2,

встановив:

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 26 вересня 2019 року задоволено клопотання захисника Мироненко Н. Л. про звільнення від кримінальної відповідальності ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Москви Російської Федерації та жителя АДРЕСА_1), за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК), на підставі ст. 49 КК у зв'язку із закінченням строків давності та кримінальне провадження закрито.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року апеляційні скарги представника Лобової Л. М. в інтересах потерпілого ОСОБА_1 та прокурора залишено без задоволення, а ухвалу районного суду - без змін.

За ухвалою суду першої інстанції ОСОБА_2 20 липня 2009 року приблизно о 02-й год, керуючи технічно справним автомобілем "Mercedes-benz E280", р. н. НОМЕР_1, рухаючись у правій смузі по проїзній частині

вул. Фонтанська дорога, що у Приморському районі м. Одеси, з боку пров.

Економічного у напрямку вул. Черняховського, біля будинку № 35, допустив наїзд на пішохода ОСОБА_1, який рухався по нерегульованому пішохідному переході.

Такими своїми діями ОСОБА_2 порушив вимоги пунктів 1.5, 2.3 (б), 18.1 Правил дорожнього руху. В результаті дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_1 отримав тяжкі тілесні ушкодження.

У касаційній скарзі потерпілий ставить вимогу про скасування вказаних судових рішень щодо ОСОБА_2 та призначення нового розгляду в суді першої інстанції.

Вказує на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Стверджує про безпідставність закриття кримінального провадження відповідно до ст. 49 КК України, оскільки не було враховано того, що звільнений ОСОБА_2 не визнав своєї вини та

не відшкодував завданої матеріальної шкоди. Також зазначає пробезпідставне відкладення слухання справи на тривалий термін, що на його думку вплинуло на перебіг строків давності. Вважає, що суд неправильно визначив початок обчислення строку давності, а також порушив презумпцію невинуватості, оскільки не дослідив доказів.

Перевіривши доводи, наведені в касаційній скарзі, та додані до неї копії судових рішень, Верховний Суд дійшов такого висновку.

Частина 1 ст. 285 Кримінального процесуального кодексу України

(далі - КПК)встановлює, що особа звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК у разі звільнення особи від кримінальної відповідальності суд закриває кримінальне провадження. За правилами

ч. 8 вказаної статті, закриття кримінального провадження на підставі, передбаченій п. 1 ч. 2 цієї ж статті, не допускається лише у випадку, коли підозрюваний, обвинувачений проти цього заперечує. У цьому разі розгляд кримінального провадження продовжується в загальному порядку.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 49 КК особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло десять років - у разі вчинення тяжкого злочину.

Положеннями ч. 4 ст. 286 КПКвизначено, що в разі, якщо під час судового розгляду сторона у кримінальному провадженні звернеться до суду з клопотанням про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності, суд має невідкладно розглянути таке клопотання.

Правилами ч. 3 ст. 288 КПКпередбачено, що суд своєю ухвалою закриває кримінальне провадження та звільняє обвинуваченого від кримінальної відповідальності у випадку встановлення підстав, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.

Зі змісту судового рішення вбачається, що ОСОБА_2 обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, яке відповідно до ст.12 КК є тяжким злочином.

Як убачається з копій судових рішень, захисник Мироненко Н. Л. звернувся до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності ОСОБА_2 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого

ч. 2 ст. 286 КК, на підставі ст. 49 КК.

У клопотанні захисник вказував, що з моменту настання події минуло

10 років, протягом яких її підзахисний від явки до органів досудового розслідування, прокурора та суду не ухилявся і не переховувався, а строк притягнення до кримінальної відповідальності не зупинявся та не переривався. У судовому засіданні суду першої інстанції від 26 вересня

2019 року ОСОБА_2 та його захисник вказане клопотання підтримали.

Врахування норм ст. 49 КК для суду є обов'язковим. Це означає, що зазначені положення кримінального закону про звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності носять імперативний характер та у разі надання згоди обвинуваченого є безумовною підставою для закриття кримінального провадження, навіть якщо проти такого звільнення будуть заперечувати інші учасники судового розгляду.

Доводи потерпілого щодо неможливості застосування положень ст. 49 КК внаслідок невизнання ОСОБА_2 своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення не відповідають приписам закону.

Системний аналіз зазначених положень закону дозволяє дійти висновку, що визнання винуватості є правом, а не обов'язком підозрюваного, обвинуваченого, а отже невизнання підозрюваним, обвинуваченим вини у вчиненні кримінального правопорушення за наявності власної згоди та за умови роз'яснення судом суті підозри чи обвинувачення, підстав звільнення від кримінальної відповідальності та права заперечувати проти закриття кримінального провадження не є правовою підставою для відмови в задоволенні клопотання сторони кримінального провадження про таке звільнення.

Отже, невизнання ОСОБА_2 своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення не може бути підставою для незастосування положень

ст. 49 КК, адже доведеність винуватості особи та невизнання вини не впливають на прийняття рішення про закриття провадження за строком давності.

Зазначена позиція Суду узгоджується з практикою Верховного Суду в аналогічних категорій справ (постанова від 29 травня 2019 року у провадженні № 51-8555 км18; постанова від 17 вересня 2019 року у провадженні № 51-10229 км18).

Доводи потерпілого про те, що зазначені судові рішення негативно вплинули на відшкодування матеріальної шкоди є необґрунтованими.

Суд апеляційної інстанції роз'яснив представнику потерпілого, що звільнення від кримінальної відповідальності та закриття провадження не позбавляють його права звертатись із цивільним позовом у порядку цивільного судочинства.

Доводи в касаційній скарзі потерпілого про відкладення слухання справи на тривалий термін суд апеляційної інстанції обґрунтовано визнав безпідставними.

Переглядаючи кримінальне провадження в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції відповідно до вимог ст. 419 КПК ретельно перевірив доводи, викладені в апеляційній скарзі представника Лобової Л. М. в інтересах потерпілого ОСОБА_1, і дав на них мотивовані відповіді, з якими погоджується і суд касаційної інстанції.

Ухвала апеляційного суду є достатньо мотивованою та повною мірою відповідає приписам статей 370, 419 КПК.

Щодо доводів касаційної скарги про порушення судом презумпції невинуватості то слід зазначити, що відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 425 КПК потерпілий або його законний представник мають права подати касаційну скаргу у частині, що стосуються інтересів потерпілого, однак зазначене питання до таких не відноситься.

Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність оспорюваних вказаних судових рішень на підставах, зазначених у касаційній скарзі, потерпілий не навів, і таких даних зі змісту судових рішень не вбачається.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Верховний Суд

постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою потерпілого ОСОБА_1 на ухвалу Приморського районного суду

м. Одеси від 26 вересня 2019 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року щодо ОСОБА_2.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

Т. В. Шевченко І. В. Григор'єва Г. Р. Крет