Історія справи

Ухвала ККС ВП від 20.07.2021 року у справі №949/174/20

Ухвала

іменем України

16 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 949/174/20

провадження № 51-3521ск21

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого судді Анісімова Г. М.,

суддів Булейко О. Л., Мазура М. В.,

розглянувши касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_1 на ухвалу Зарічненського районного суду Рівненської області від 20 січня 2021 року та ухвалу Рівненського апеляційного суду від 27 травня 2021 року щодо ОСОБА_2,

встановив:

Ухвалою Зарічненського районного суду Рівненської області від 20 січня 2021 року, на підставі ч. 1 ст. 49 Кримінального кодексу України (далі - КК), ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК, у зв'язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження щодо нього - закрито.

Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 27 травня 2021 року апеляційні скарги потерпілих ОСОБА_1 і ОСОБА_3 залишено без задоволення, а ухвалу Зарічненського районного суду Рівненської області від 20 січня 2021 року - без змін.

З наданої копії ухвали суду першої інстанції вбачається, що згідно з обвинувальним актом ОСОБА_2 обвинувачувався у тому, що 05 січня 2018 року, близько 22 год. 20 хв. у темну пору доби, керуючи автомобілем марки "Mitsubishi Pajero", реєстраційний номер НОМЕР_1, рухаючись по асфальтобетонному сухому покритті по вул. Воробинській у м. Дубровиця Рівненської області, зі сторони центру вказаного населеного пункту у напрямку АЗС "Авіас", яка розташована на цій же вулиці, порушив вимоги підпункту "б", пункту 2.3 Правил дорожнього руху, що затверджені постановою КМУ від 10 жовтня 2001 року № 1306, проявив неуважність до дорожньої обстановки, маючи намір виконати маневр повороту ліворуч до кафе "Галант" по вищевказаній вулиці, неправильно оцінив дорожню обстановку, що склалась, в порушення вимог пунктів 10.1 та 10.4 ПДР, перед виїздом на зустрічну смугу руху, не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкоди або небезпеки іншим учасникам дорожнього руху, і що смуга, на яку він буде виїжджати, вільна від транспортних засобів на достатній від повороту відстані, не надав переваги у русі зустрічному транспортному засобу, раптово та в безпосередній близькості виїхав на смугу зустрічного руху, де допустив зіткнення із мотоциклом Viper V110 A, яким керував ОСОБА_3 та з пасажиром на задньому сидінні ОСОБА_1, які рухались у зустрічному напрямку та не мали технічної можливості уникнути зіткнення. У результаті зіткнення ОСОБА_3 та ОСОБА_1 - потерпілі, отримали середньої тяжкості тілесні ушкодження, а транспортні засоби зазнали механічних ушкоджень.

Такі дії ОСОБА_2 органом досудового розслідування кваліфіковано за ч. 1 ст. 286 КК,як порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження.

У касаційній скарзі потерпіла ОСОБА_1 порушує питання про скасування оскаржених судових рішень з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції.

В обґрунтування доводів касаційної скарги посилається на те, що з моменту надходження справи по обвинуваченню ОСОБА_2 до Зарічненського районного суду Рівненської області було проведено більш ніж 11 судових засідань, більшість з яких відкладалася у зв'язку з неявкою обвинуваченого та його захисника. При цьому, на переконання потерпілої, обвинувачений жодного разу документально не підтвердив поважність своїх неявок до суду, а крім того до обвинуваченого неодноразово застосовувався привід, що свідчить про його ухилення від судового розгляду.

Перевіривши касаційну скаргу та надані до неї копії судових рішень, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.

Згідно з положеннями ст. 44 КК особа, яка вчинила кримінальне правопорушення, звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених ст. 44 КК . Звільнення від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених ст. 44 КК , здійснюються виключно судом. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності встановлюється законом.

Кримінальне провадження закривається судом у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК.

Згідно із ч. 3 ст. 288 КПК суд своєю ухвалою закриває кримінальне провадження та звільняє підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності у випадку встановлення підстав, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.

Відповідно до ч. 4 ст. 286 КПК, якщо під час здійснення судового провадження щодо провадження, яке надійшло до суду з обвинувальним актом, сторона кримінального провадження звернеться до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого, суд має невідкладно розглянути таке клопотання.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 49 КК передбачено, що особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минуло три роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачено покарання у виді обмеження волі, чи у разі вчинення нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років.

Вирішуючи клопотання ОСОБА_2 про звільнення його від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК, суд першої інстанції виходив з того, що санкція

ч. 1 ст. 286 КК, у редакції, що діяла станом на дату вчинення кримінального правопорушення, передбачала максимальне основне покарання - обмеження волі на строк до трьох років та факультативне додаткове покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами на строк до трьох років, а тому інкриміноване ОСОБА_2 кримінальне правопорушення відноситься до нетяжкого злочину.

Обвинувальний акт надійшов до Зарічненського районного суду Рівненської області 28 квітня 2020 року. Підготовче судове засідання неодноразово відкладалось, однак підстав до зупинення перебігу давності, в аспекті приписів ст. 49 КК, під час судового розгляду встановлено не було.

Мотивуючи свої висновки про безумовний характер інституту звільнення від кримінальної відповідальності за спливом строків давності, судом першої інстанції обґрунтовано враховано правові висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 26 березня 2020 року у справі за № 730/67/16-к та від 17 червня 2020 року у справі за № 598/1781/17, відповідно до яких звільнення від кримінальної відповідальності за

ст. 49 КК здійснюється судом незалежно від факту примирення з потерпілим, відшкодування шкоди потерпілому, щирого каяття, невизнання вини у вчиненні кримінального правопорушення, за наявності згоди обвинуваченого на звільнення від кримінальної відповідальності.

Оскільки визначені п. 2 ч. 1 ст. 49 КК умови дотримано, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання і звільнення ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 286 КК на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК.

Суд апеляційної інстанції з дотриманням положень статей 404, 405, 419 КПК розглянув скаргу потерпілих ОСОБА_1 та ОСОБА_3, доводи яких є аналогічними доводам касаційної скарги, та дійшов обґрунтованого висновку, що ухвала місцевого суду відповідає вимогам кримінального процесуального закону. При цьому, погоджуючись із висновками суду першої інстанції та врахувавши положення статей 12, 49, ч. 1 ст. 286 КК, правовий висновок, зазначений у постанові Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі № 345/2618/16-к, дійшов вірного висновку про прийняття обґрунтованого рішення судом першої інстанції щодо звільнення ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК у зв'язку із закінченням строку давності та обґрунтував висновок про безпідставність доводів апеляційної скарги в цій частині.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, які враховують правові позиції Верховного Суду. Згідно з приписами ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Істотних порушень вимог КПК чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які б давали підстави для скасування чи зміни ухвали Зарічненського районного суду Рівненської області від 20 січня 2021 року та ухвали Рівненського апеляційного суду від 27 травня 2021 року, касаційним судом не встановлено.

Доводи касаційної скарги потерпілої про передчасність висновку судів стосовно звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строку давності та закриття кримінального провадження, з урахуванням встановлених фактичних обставин, мотивів суду першої інстанції до застосування положень ст. 49 КК та висновків суду апеляційної інстанції за наслідком перевірки матеріалів кримінального провадження, на думку колегії суддів Верховного Суду не спростовують правильності висновків судів попередніх інстанцій щодо застосування положень п. 2

ч. 1 ст. 49 КК.

За ч. 2 ст. 49 КК перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила кримінальне правопорушення, ухилилася від досудового розслідування або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення особи із зізнанням або її затримання. Факт ухилення від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності за вчинене правопорушення повинен бути встановлений відповідним процесуальним рішенням суду, натомість в судах першої та апеляційної інстанції підстав до такого рішення встановлено не було і відповідного процесуального рішення не постановлено.

За правовим висновком, викладеним у постанові Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 05 квітня 2021 року у справі № 328/1109/19, під ухиленням від слідства або суду в аспекті застосування ст. 49 КК слід розуміти умисні дії, вчинені особою з метою уникнути кримінальної відповідальності за вчинене кримінальне правопорушення, що змушує правоохоронні органи вживати заходи, спрямовані на розшук і затримання правопорушника.

За приписами ст. 131 КПК судовий виклик, привід та затримання особи є самостійними заходами забезпечення кримінального провадження. За змістом касаційної скарги та оскаржених судових рішень не йдеться про те, що до ОСОБА_2 застосовувалося затримання під час судового провадження. Водночас, зупинення перебігу давності згідно ч. 2 ст. 49 КК пов'язане саме із затриманням особи, де про привід як підставу до зупинення давності не йдеться.

З урахуванням імперативного характеру приписів ст. 49 КК застосування до ОСОБА_2 приводу з метою забезпечення його участі в судовому засіданні не є підставою, передбаченою ст. 49 КК для зупинення перебігу строку давності.

Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому при розгляді касаційної скарги виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій. За приписами ст. 433 КПК, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Враховуючи наведене, колегія суддів не вбачає підстав для скасування або зміни оскаржених судових рішень з мотивів, зазначених у касаційній скарзі потерпілої, та вважає, що у відкритті провадження за її касаційною скаргою слід відмовити.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, суд

постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргоюпотерпілої ОСОБА_1 на ухвалу Зарічненського районного суду Рівненської області від 20 січня 2021 року та ухвалу Рівненського апеляційного суду від 27 травня 2021 року щодо ОСОБА_2.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

Г. М. Анісімов О. Л. Булейко М. В. Мазур