Історія справи

Ухвала КГС ВП від 05.02.2018 року у справі №904/2868/17

УХВАЛА

20 березня 2018 року

м. Київ

Справа № 904/2868/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.

розглянувши матеріали заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Сінергія-Груп" про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 9 листопада 2017 року (судова колегія у складі:

Яценко О.В. - головуючий, Бакуліна С.В., Ходаківська І.П.)

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Марафон"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сінергія-Груп"

про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами, 3% річних та інфляційних втрат

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 25.04.2017 (суддя Петренко І.В.) позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сінергія-Груп" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Марафон" 401 659,37 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, 10 987,09 грн. відсотків річних, 19
406,22 грн. інфляційних втрат; в решті позовних вимог - відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.06.2017 (судді: Коваль Л.А.-головуючий, Верхогляд Т.А., Чередко А.Є.) рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.04.2017 скасовано. Прийнято нове рішення про часткове задоволення позовних вимог. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сінергія-Груп" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Марафон" проценти за користування чужими грошовими коштами (проценти річних) у сумі 1 099,40 грн., інфляційні втрати у сумі 19 406,22 грн. В решті позовних вимог відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 09.11.2017 постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.06.2017 у даній справі скасовано, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від
25.04.2017, залишено в силі.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Сінергія-Груп" подало заяву про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 09.11.2017, в якій заявник просить: вказану постанову скасувати, залишивши в силі постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від
27.06.2017.

Заяву, з посиланням на постанови Вищого господарського суду України від
11.02.2015 у справі №921/289/14-г/15, від 23.04.2013 у справі №17/51/2012/5003, від 18.06.2014 у справі №902/1466/13, мотивовано неоднаковим застосуванням Вищим господарським судом України одних і тих самих норм матеріального права у подібних відносинах, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення, а саме: частини 2 статті 625 та статті 536 Цивільного кодексу України.

Вказана заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Сінергія-Груп", як така, що подана без дотримання положень частини 3 статті 11119 Господарського процесуального кодексу України у редакції до 15.12.2017, залишена без руху ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.02.2018 і заявнику було надано строк для усунення недоліків заяви до 05.03.2018.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Сінергія-Груп" 02.03.2018, тобто у межах строку визначеного ухвалою Верховного Суду від 05.02.2018 усунуло недоліки заяви, про які було зазначено вказаною ухвалою.

Відповідно до положень частини 3 статті 11120 Господарського процесуального кодексу України у редакції до 15.12.2017, якщо заявник усунув недоліки заяви в установлений строк, вона вважається поданою в день її первинного подання до Верховного Суду України.

Відповідно до пункту 1 статті 11116 ГПК України заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана на підставі неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.

Встановлений статтею 11116 ГПК України перелік підстав для подання заяви про перегляд судових рішень є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Ухвалення різних за змістом судових рішень (пункт 1 цієї статті) матиме місце в разі, коли суд (суди) касаційної інстанції у розгляді двох чи більше справ за подібних предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.

Поряд з цим, ухвалення різних за змістом судових рішень (пункт 1 вказаної вище статті) матиме місце в разі, коли суд (суди) касаційної інстанції у розгляді двох чи більше справ за подібних предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.

Перевіривши заяву про перегляд судових рішень господарських судів та додані до неї матеріали, колегія суддів вважає необхідним відмовити у допуску справи до провадження Верховного Суду, оскільки із наведених доводів та доданих для порівняння судових рішень не вбачаються ознаки неоднакового застосування Вищим господарським судом України одних і тих самих норм матеріального права у подібних відносинах, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення.

У постанові Вищого господарського суду України від 09.11.2017 у справі №904/2868/17, про перегляд якої просить заявник, суд касаційної інстанції визнав, що передбачені умовами договору поставки проценти за користування чужими грошовими коштами підпадають під визначення пені, оскільки їх обчислення передбачено у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України), що відповідає саме правовій природі пені. Оскільки закон не містить обмежень у можливості одночасного застосування пені, що в спірному випадку слід ототожнювати з передбаченою договором платою за користування чужими грошовими коштами, та 3% річних від простроченої суми (ст. 625 ЦК України), касаційний суд визнав, що апеляційна інстанція помилково ототожнила обумовлену умовами договору сплату процентів за користування чужими грошовими коштами з відповідальністю за порушення грошового зобов'язання у розумінні ч. 2 ст. 625 ЦК України, і як наслідок безпідставно відмовила у стягненні передбачених договором процентів за користування чужими грошовими коштами, не врахувавши їх правової природи (пені), та процентів річних від простроченої суми (ч. 2 ст. 625 ЦК України), одночасне стягнення яких законом не заборонено.

Поряд з цим, у постанові Вищого господарського суду України від 18.06.2014 у справі №902/1466/13 суд погодився із висновками судів про наявність правових підстав для визнання недійсним умов п.7.9 Договору купівлі-продажу оскільки пунктом 7.2. Договору сторони вже передбачили нарахування пені в розмірі 0,08 % від вартості непоставленого товару за кожен день прострочення, які було заявлено до стягнення та стягнуто під час розгляду іншої справи №17/51/2012/5003, касаційний суд підтримав висновок попередніх інстанцій про те, що подвійне стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язання покупцем не узгоджується з приписами статті 61 Конституції України відповідно до якої, ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, тому залишив без змін рішення судів про визнання недійсним умов п.7.9 Договору купівлі-продажу, яким було передбачено нарахування процентів за користування чужими коштами.

Вищий господарський суд України у постанові від 23.04.2013 у справі №17/51/2012/5003 підтримав апеляційну інстанцію в тому числі щодо відмови у стягненні 30% річних нарахованих в порядку статті 625 Цивільного кодексу України, які фактично заявлені не як за прострочення виконання грошового зобов'язання, а як за користування коштами продавця, позаяк ці поняття не є тотожними поняттями в розумінні цивільного законодавства, оскільки відповідальність за користування чужими коштами носить іншу правову природу відповідно до сукупності статей 536 та 692 Цивільного кодексу України та підлягає окремому самостійному захисту, як порушене право

У постанові від 11.02.2015 зі справи №921/289/14-г/15 Вищий господарський суд України аналогічно з вказаною правовою позицією у справі №17/51/2012/5003 визначився, що звертаючись з вимогами про стягнення 30 % річних від простроченої суми, позивач у цій справі 30% річних фактично застосував не як за прострочення виконання грошового зобов'язання, а як за користування коштами продавця, що не є тотожними поняттями в розумінні цивільного законодавства та має іншу правову природу відповідно до сукупності статей 536 та 692 Цивільного кодексу України.

Як вбачається із викладеного, у постанові Вищого господарського суду України від
09.11.2017 у справі №904/2868/17, про перегляд якої просить заявник, так і у постановах Вищого господарського суду України від 11.02.2015 у справі №921/289/14-г/15, від 23.04.2013 у справі №17/51/2012/5003, від 18.06.2014 у справі №902/1466/13, якими заявник вмотивовував неоднакове застосування Вищим господарським судом України одних і тих самих норм матеріального права (ч.2 ст.625 та ст.536 Цивільного кодексу України) у подібних відносинах, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення, суди дійшли однакових висновків про те, що за своєю правовою природою відповідальність за прострочення виконання грошового зобов'язання (ст.625 Цивільного кодексу України) і сплата процентів за користування чужими грошовими коштами (ст.536 цього ж Кодексу) не є тотожними поняттями в розумінні цивільного законодавства.

Отже, перевіривши заяву про перегляд постанови суду касаційної інстанції та додані до неї матеріали, колегія суддів вважає необхідним в допуску справу до провадження Верховного Суду відмовити, оскільки із наведених доводів та доданих для порівняння судових рішень не вбачається ознак неоднакового застосування Вищим господарським судом України одних і тих самих норм матеріального права у подібних відносинах, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення.

Керуючись підпунктом 1 пункту 1 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VІІІ, статтею 86, частиною 3 статті 111-20, статтями 111-21, 111-22 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, яка діяла до
15.12.2017),

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у допуску справи №904/2868/17 до провадження Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

2. Надіслати копію ухвали разом із копією заяви особам, які беруть участь у справі.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді І.В. Кушнір

Є.В. Краснов