Історія справи

Ухвала КАС ВП від 21.07.2021 року у справі №240/12563/20

УХВАЛА

21 липня 2021 року

м. Київ

справа № 240/12563/20

адміністративне провадження № К/9901/25121/21

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Мартинюк Н. М., перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДФС у місті Києві на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 8 червня 2021 року у справі №240/12563/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у місті Києві, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність ГУ ДФС у місті Києві щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні чергової відпустки за період служби з 1 до 21 січня 2005 року;

- зобов'язати ГУ ДФС у місті Києві нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні чергової відпустки за період служби з 1 до 21 січня 2005 року.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2021 року позов задоволено частково:

- визнано протиправною бездіяльність ГУ ДФС у місті Києві щодо невирішення питання про нарахування і виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні чергової відпустки за період служби з 1 січня 2005 року до 10 січня 2005 року;

- зобов'язано ГУ ДФС у місті Києві вирішити питання щодо нарахування і виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні чергової відпустки за період служби з 1 січня 2005 року до 10 січня 2005 року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 8 червня 2021 року рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2021 року скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено частково:

- визнано протиправною бездіяльність Головного управління ДФС у місті Києві щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні чергової відпустки за період служби з 1 до 21 січня 2005 року;

- зобов'язано Головне управління ДФС у місті Києві вирішити питання щодо нарахування і виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні чергової відпустки за період служби з 1 січня 2005 року до 21 січня 2005 року, з урахуванням висновків викладених у цьому судовому рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із цим судовим рішенням суду апеляційної інстанції, Головне управління ДФС у місті Києві звернулось із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України"), надіславши її засобами поштового зв'язку 6 липня 2021 року.

У своїй касаційній скарзі скаржник просить скасувати постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 8 червня 2021 року у справі №240/12563/20 й ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Дослідивши зміст касаційної скарги, Суд вважає за потрібне повернути її скаржнику з наступних підстав.

Пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.

З 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким внесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.

Імперативними приписами частини 4 статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 4 статті 328 КАС України.

Згідно з пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).

Системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині 1 статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини 4 статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

Перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній не викладені передбачені частиною 4 статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку та відсутнє посилання на відповідний пункт вказаної статті.

Зазначене свідчить, що скаржник формально підійшов до питання належного оформлення касаційної скарги, зокрема, в частині зазначення підстав касаційного оскарження судового рішення суду апеляційної інстанції із урахуванням вимог частини 4 статті 328 КАС України. Аргументи касаційної скарги зводяться до викладення обставин справи, цитування нормативно правових актів, зазначення, що судом попередньої інстанції судове рішення ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною 4 статті 328 КАС України.

Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.

Згідно з пунктом 4 частини 5 статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені пунктом 4 частини 5 статті 332 КАС України підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Отже, касаційну скаргу Головного управління ДФС у місті Києві належить повернути як таку, що не містить підстав, визначених частиною 4 статті 328 КАС України, для касаційного оскарження постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 8 червня 2021 року у справі №240/12563/20.

На підставі наведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України, Верховний Суд,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у місті Києві на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 8 червня 2021 року у справі №240/12563/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії повернути особі, яка її подала.

Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.

Роз'яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і не може бути оскаржена................

Н. М. Мартинюк,

Суддя Верховного Суду