Скасування арешту майна у ВАКС: робота над помилками

12.10.2020 | Автор: Ксенія Гольдарб
Задать вопрос автору
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube
 Скасування арешту майна у ВАКС: робота над помилками - a79ac915efa12b79001bd16d809ec334_5f84088a17f3a.jpg

Кримінальне процесуальне законодавство передбачає два можливі шляхи скасування арешту у кримінальному провадженні: оскарження ухвали слідчого судді (суду) про арешт майна в апеляційному порядку (ст. 309 КПК України) або звернення до суду з клопотанням про скасування арешту (ст. 174 КПК України).

Апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді (суду), якою було накладено арешт на майно може бути подана безпосередньо до суду апеляційної інстанції, зокрема у разі неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, допущення судом першої інстанції істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, які дозволяють вважати відповідну ухвалу незаконною та необґрунтованою.

Натомість, подаючи суду клопотання про скасування арешту майна особа, яка заявляє відповідне клопотання, має довести, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано (абз. 2 ч. 1 ст. 174 КПК України).

Як свідчить аналіз практики Вищого антикорупційного суду (ВАКС) за період часу з 06.09.2019 року по 05.10.2020 року (був зроблений автором за допомогою системи аналізу судових рішень Verdictum), шанси на скасування арешту майна в порядку ст. 174 КПК України саме у цьому суді – один до двох (226 ухвал про відмову у задоволенні клопотання проти 134 ухвал про скасування арешту). Отже, якщо ви найближчим часом плануєте звертатися до ВАКС з відповідним клопотанням, раджу звернути увагу на наступні висновки та мотивування, які були покладені в основу судових рішень про відмову у скасуванні арешту, щоб не повторювати чужих помилок або заздалегідь попрацювати над спірними моментами, які будуть наведені нижче.

1. Режим спільної сумісної власності не передбачає виділ часток кожного власника в натурі, що унеможливлює ідентифікацію конкретних часток обвинуваченого та його дружини у спільному майні, через що обтяження майна підозрюваного (обвинуваченого) в цілому є єдиним можливим та ефективним заходом забезпечення кримінального провадження з метою можливої конфіскації майна у випадку призначення такого виду покарання (ухвала ВАСК від 30.09.2020 року у справі №317/2973/18; http://reyestr.court.gov.ua/Review/92000820).

Мотивування відмови:

Суд не заперечує положень чинного законодавства, на яке посилається заявник, зокрема ч. 3 ст. 368 ЦК України, відповідно до якого майно набуте подружжям під час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. При цьому спільну сумісна власність подружжя належить подружжю незалежно від того, на чиє ім'я видано та оформлено документи. Разом з тим, самі положення вищевказаної статті містять відповідні можливі виключення із вказаної норми на підставі договору чи закону, що свідчить про неабсолютний характер вказаної норми та можливі винятки, закріплені відповідними правовстановлюючими документами про право власності на майно.

З вимог ч. 1 ст. 174 КПК України випливає, що право на подання клопотання про скасування арешту майна має, зокрема, і власник або інший володілець майна. Отже, саме на заявникові лежить обов'язок довести наявність права власності на майно, з якого заявник просить зняти арешт, у зазначеній нею частці (1/2 частина).

Самим заявником не надано суду належних доказів правових підстав виникнення у неї права власності на майно, на яке було накладено арешт. Посилання в клопотанні на те, що вказане майно було придбано протягом періоду подружнього життя заявниці з обвинуваченим не підтверджує підстав набуття нею права власності на вказані об'єкти, саме у зазначених заявником частках.

Режим спільної сумісної власності, на відміну від режиму спільної часткової власності, не передбачає виділ часток кожного власника в натурі, що унеможливлює ідентифікацію конкретних часток обвинуваченого та його дружини у спільному майні, через що обтяження майна підозрюваного (обвинуваченого) в цілому є єдиним можливим та ефективним заходом забезпечення кримінального провадження з метою можливої конфіскації майна у випадку призначення такого виду покарання.

Тож, оскільки частки подружжя у праві спільної сумісної власності не визначені, суд позбавлений можливості їх визначати поза межами цивільного позовного провадження. Таким чином, заявниця не довела, що арешт, накладений ухвалою слідчого судді, є необґрунтованим, а тому зазначений захід забезпечення кримінального провадження не підлягає скасуванню.

2. Факт переходу в особисту приватну власність заявниці квартири на обґрунтованість арешту чи його доцільність та необхідність не впливає, оскільки поділ майна в результаті якого ця квартира шляхом укладення мирової угоди перейшла у особисту приватну власність заявниці мав місце через два місяці після арешту майна (ухвала слідчого судді ВАКС від 17.09.2020 року у справі № 991/7675/20; http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/91670128).

Мотивування відмови:

Оскільки заявницею не надано відомостей про те, що на дату накладення арешту були визначені частки кожного із власників на цю квартиру, то у такому разі на момент накладення арешту квартира була об'єктом права спільної сумісної власності, а підозрюваний був одним із співвласників. Таким чином висновок слідчого судді про те, що ця квартира могла бути об'єктом конфіскації майна є обґрунтованим.

З огляду на те, що матеріали клопотання не містять доказів на підтвердження закриття кримінального провадження за підозрою ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, то у такому разі необхідність у застосуванні такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна не відпала.

Факт переходу в особисту приватну власність заявниці квартири на обґрунтованість арешту чи його доцільність та необхідність не впливає, оскільки поділ майна в результаті якого ця квартира шляхом укладення мирової угоди перейшла у її особисту приватну власність мав місце через два місяці після арешту майна.

З аналогічних підстав відмовлено у задоволенні клопотання про скасування арешту й у справі №991/7328/20 (ухвала ВАКС від 28.09.2020 року): «твердження заявника щодо наявності мирової угоди про розподіл спільного майна подружжя, яка затверджена ухвалою судді від 07.02.2019, слідчий суддя відхиляє. Оскільки на момент ухвалення такого рішення арештовані прикраси та монети вже були під арештом (05.06.2017 - дата постановлення ухвали про арешт майна), отже, такі речі не могли бути предметом мирової угоди, укладеної між ОСОБА_2 та ОСОБА_1».

3. Зважаючи на те, що арештоване майно має статус речових доказів у кримінальному провадженні, доля яких має вирішуватися у порядку, встановленому ст. 100 КПК України, та за наявності подальшої необхідності такого арешту в цілях кримінального провадження, про які заявляє детектив, слідчий суддя не вбачає підстав для скасування арешту майна, про яке йдеться в клопотанні (ухвала слідчого судді ВАКС від 23.09.2020 року у справі №991/7532/20; http://reyestr.court.gov.ua/Review/91734952).

Мотивування відмови:

Відповідно до ч. 2, 9 ст. 100 КПК України речовий доказ зберігається у сторони кримінального провадження, якій він наданий. Сторона кримінального провадження, якій наданий речовий доказ, зобов'язана зберігати його у стані, придатному для використання у кримінальному провадженні. Питання про долю речових доказів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Такі докази повинні зберігатися до набрання рішенням законної сили. У разі закриття кримінального провадження слідчим або прокурором питання про долю речових доказів і документів вирішується ухвалою суду на підставі відповідного клопотання, яке розглядається згідно із статтями 171-174 цього Кодексу.

Спеціальні положення про збереження речових доказів та вирішення питання про них одночасно з постановленням судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження, базується на засаді безпосередності дослідження показань, речей і документів (стаття 23 КПК України), відповідно до якої суд досліджує докази безпосередньо. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в речах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Зважаючи на те, що арештоване майно має статус речових доказів у цьому кримінальному провадженні, долю яких має вирішуватися у порядку, встановленому ст. 100 КПК України, та за наявності подальшої необхідності такого арешту в цілях кримінального провадження, про які заявляє детектив, слідчий суддя не вбачає підстав для скасування арешту майна, про яке йдеться в клопотанні.

4. Одна і та ж підстава для скасування арешту майна, передбачена ч. 1 ст. 174 КПК України, не може бути предметом неодноразового розгляду різними судами (слідчими суддями) та засобом зловживання стороною правом на скасування арешту (ухвала слідчого судді ВАКС від 23.09.2020 року у справі №991/7532/20; http://reyestr.court.gov.ua/Review/91734952).

Мотивування відмови:

Одним з основоположних аспектів верховенства права є вимога щодо юридичної визначеності, згідно з якою у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів. Юридична визначеність вимагає поваги до принципу res judicata, тобто "остаточності" рішення суду у спірних правовідносинах.

Реалізація права на звернення до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту майна обумовлена не тим, що відповідний суб'єкт не погоджується із застосованим заходом забезпечення кримінального провадження. Інститут скасування арешту пов'язаний з наявністю двох умов, закріплених у ст. 174 КПК України - необґрунтованістю його накладення та відсутності подальшої потреби в ньому. Однак одна і та ж підстава не може бути предметом неодноразового розгляду різними судами (слідчими суддями) та засобом зловживання стороною правом на скасування арешту.

ТОВ (яке є власником майна) оскаржувало ухвалу слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва від 05.04.2019 про накладення арешту на майно та за результатами розгляду ухвалою Київського апеляційного суду від 17.07.2019 апеляційна скарга була залишена без задоволення, а ухвала без змін. Отже, обґрунтованість накладення арешту вказаного майна підтверджена апеляційною інстанцією. Також, представник ТОВ вже звертався до слідчого судді ВАКС з клопотанням про скасування арешту майна, накладеного ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 05.04.2019, підставою для скасування арешту представник зазначав те, що відпала потреба у такому арешті. За результатами розгляду цього клопотання ухвалою слідчого судді ВАКС у задоволенні цього клопотання відмовлено. Однак, адвокат знову подав до ВАКС повторно аналогічне клопотання про скасування того ж арешту майна, накладеного згідно з ухвалою слідчого судді Солом'янського районного суду міста Києва від 05.04.2019, яке розглядається у цій справі. При цьому клопотання в частині обґрунтування підстав скасування такого арешту містить майже ті самі аргументи, що зазначалися заявником у аналогічному клопотанні, поданому раніше, яке вже розглянуте. Слідчий суддя розцінює такі дії представника ТОВ як неповагу до принципу res judicata, тобто "остаточності" рішення суду у спірних правовідносинах.

Слідчий суддя доходить висновку, що подання клопотання про скасування арешту майна у цій справі обумовлене тим, що ТОВ (в особі її представників) не погоджується із застосованим заходом забезпечення кримінального провадження, що є несумісним із підставами для скасування арешту майна. Водночас відсутність потреби зазначеного арешту на теперішній час заявником не доведена, а органом досудового розслідування заперечується. А факт, що минув понад рік, не може бути підставою для скасування арешту майна накладеного з метою збереження речових доказів в кримінальному провадженні, досудове розслідування в якому триває.

Аналогічні висновки знайшли свого відображення й в ухвалі слідчого судді ВАКС від 15.09.2020 року у справі №991/5849/20; http://reyestr.court.gov.ua/Review/91670121 ): «Попри те, що кримінальний процес не передбачає преюдиціальності судових рішень (окрім передбачених статтею 90 КПК України), розгляд клопотання про скасування арешту майна має відбуватися з урахуванням того, що особа мала можливість звернутися з клопотанням про скасування арешту до суду та мати можливість оскаржити таке рішення, а також мати можливість викласти свої аргументи та бути заслуханою щодо свого питання. Надання такої можливості є основою дотримання органами держави положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод про справедливий суд.

Слідча суддя не може розглядати питання оскарження арешту майна ще раз, якщо заявник не наводить нових підстав для скасування арешту в частині неспіврозмірності (непропорційності), оскільки воно вже було вирішено іншими суддями (зокрема, слідчою суддею Вищого антикорупційного суду 08.07.2020 року), а законність та обґрунтованість накладення арешту оцінювалася також судом апеляційної інстанції, тому що такий розгляд буде порушувати принцип юридичної визначеності».

5. Скасування арешту у кримінальному провадженні до скасування інших обтяжень цього нерухомого майна, ніяк не вплине на реалізацію майнових прав власника на арештований будинок (ухвала слідчого судді ВАКС від 16.09.2020 року у справі №757/7845/19-к; http://reyestr.court.gov.ua/Review/91670145).

Мотивування відмови:

Посилання заявника на те, що накладений на його будинок арешт у даному кримінальному провадженні, перешкоджає реалізації його речових прав, зокрема, відчуженню будинку, суд вважає необґрунтованими, адже на будинок накладені й інші обтяження, що вбачається з доданого до клопотання витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Відповідно, скасування арешту у даному кримінальному провадженні до скасування інших обтяжень, ніяк не вплине на реалізацію майнових прав ОСОБА_1 на арештований будинок

Окрему увагу хочу звернути на таку дуже поширену підставу для відмови у задоволенні клопотання про скасування арешту майна, як недоведеність заявником тієї обставини, що саме він є власником арештованого майна. З цього приводу наводжу мотивувальну частину ухвали слідчого судді ВАКС від 28.09.2020 року у справі №991/7328/20 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/91998320):

«Обґрунтованість арешту обумовлюється наявністю підстав для накладення арешту; дотриманням законодавчих приписів при вирішенні питання про арешт; співвідношенням майна, на яке накладено арешт, з заявленою у клопотанні метою; зв'язком майна з обставинами, що розслідуються (крім конфіскації та відшкодування шкоди); обґрунтованістю належності майна певній особі; належним мотивуванням застосованого заходу забезпечення кримінального провадження в ухвалі слідчого судді про накладенні арешту; розумністю і співмірністю арешту.

Заявник, посилаючись на те, що арештовані прикраси та монети є її особистою приватною власністю, жодних доказів на підтвердження вказаного слідчому судді не надає. Відсутність таких доказів представник заявника пояснює тим, що вказане майно було подаровано ОСОБА_1. Слідчий суддя не приймає до уваги такий аргумент захисника, оскільки матеріали клопотання не містять доказів на підтвердження обставин, на які вона посилається, а тому слідчий суддя позбавлена можливості щодо здійснення перевірки та дослідження таких аргументів захисника. Отже, при вирішенні цього клопотання представником заявника не наведено належних обґрунтувань для того, щоб слідчий суддя могла дійти висновку про необґрунтованість рішення про накладення арешту на ювелірні вироби та монети. Аргументи захисники щодо приватного права власності ОСОБА_1 на вказане майно не підтверджені жодними доказами.

Посилання заявника на те, що ОСОБА_1 немає статусу підозрюваної у даному кримінальному провадженні, зважаючи на ту обставину, що нею не було підтверджено право власності на арештоване майно, не впливає на висновок слідчого судді щодо обґрунтованості накладеного арешту».

В ухвалі слідчого судді ВАКС від 02.09.2020 року у справі № 991/2182/20 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/91396863 ) зазначається наступне:

«ОСОБА_1, як вбачається з матеріалів клопотання, не має статусу у кримінальному провадженні, а тому оскаржувати арешт вона може лише як власник чи володілець майна. Важливо зазначити, що якщо особа не є власником чи володільцем, або це не доведено стороною, слідча суддя відмовляє у задоволенні клопотання, оскільки воно подане неповноважним суб'єктом. Клопотання було подане заявником, який вважає, що ОСОБА_1 є справжнім володільцем грошових коштів у розмірі 124 000 доларів США, які було вилучено під час обшуку від 26.07.2016 року в квартирі за адресою: АДРЕСА_1.

Слідча суддя критично оцінює доводи заявника щодо належності грошових коштів ОСОБА_1. Так, приміщення квартири, у якій проводився обшук, належить на праві власності ОСОБА_2. Слідча суддя враховує доводи детектива у судовому засіданні, який зазначив, що під час проведення першого обшуку 26.07.2016 року у цій квартирі, ОСОБА_1 не мала ключа від сейфу (згідно з протоколом обшуку ключ привезла донька ОСОБА_1), а тому слідча суддя критично ставиться до того, що знання ОСОБА_1 стосовно приблизної суми грошових коштів, що знаходиться у сейфі, вказує на її володіння цим майном.

Також, слідча суддя зазначає, що інші доводи (такі як підтверджене місце реєстрації ОСОБА_1 за цією адресою) та те, що вона стверджує, що ОСОБА_2 не залишав своїх речей у квартирі, не вказують на те, що ОСОБА_1 є володільцем цього майна, оскільки у цій квартирі, окрім неї, проживають інші особи.

Слідча суддя критично оцінює й доводи щодо можливого зв'язку грошових коштів, що було вилучено, з виплаченими доходами сім'ї ОСОБА_1. В цілому, сукупний дохід хоч і вказує на можливість мати ці кошти, він жодним чином не підтверджує того, що ОСОБА_1 є власником чи володільцем цього майна. Надані докази стосуються не тільки її, а й членів її сім'ї та неідентифікованої заявником особи - ОСОБА_9. При цьому, заявник не зазначає, яка частина грошових коштів належить ОСОБА_1, посилаючись на сукупний дохід її сім'ї та неідентифікованої особи. Тому, цей аргумент також відхиляється як такий, що не підтверджує власність або володіння ОСОБА_1 цими грошовими коштами.

Отже, між особою ОСОБА_1 та вилученими грошовими коштами не доведено достатній зв'язок, не надано підтверджуючих документів чи переконливих доказів стосовно того, що саме вона є власником чи володільцем цих грошових коштів. Більше того, у матеріалах справи містяться докази, які можуть вказувати на те, що власником чи володільцем цих грошових коштів може бути інша особа (серед інших, власник житла, власник чи володілець сейфа, інші члени сім'ї ОСОБА_1 чи ОСОБА_2). Таким чином, слідча суддя робить висновок, що заявник не має повноважень на звернення з клопотанням про скасування арешту майна. Отже, слід відмовити у задоволенні клопотання заявника про скасування арешту майна».

З якимись з наведених вище висновків (мотивувань) слідчих суддів ВАКС ми, адвокати можемо не погоджуватись та категорично їх заперечувати, деякі – вважати слушними, втім, як мінімум, корисно знати про них перед тим, як подавати відповідні клопотання до ВАКС, адже, як каже стара приказка: «не лізь у воду не знаючи броду».

Сподіваюсь, що наведена мною судова практика у справах про скасування арешту майна в порядку ст. 174 КПК України, допоможе власникам майна та їх представникам вірно визначитись з власною правовою позицією, належним чином її обґрунтувати та довести. Бажаю перемог!

Авто дайджесту: Адвокат АО «Гольдарб. Едвайс», Ксенія Гольдар

6343
Просмотров
0
Комментариев
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярные судебные решения
ЕСПЧ
0