1. У СК України закріплені принципово нові правила щодо визначення судом розміру аліментів на дитину. Свого часу це питання визначалося в законі однозначно. Кодекс про шлюб та сім'ю України 1969 р. (ч. 1 ст. 82) передбачав, що аліменти на неповнолітніх дітей з їхніх батьків стягуються в розмірі: на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) батьків. У СК України 2002 р. не встановлено фіксованих часток. За новою концепцією розмір аліментів визначається судом у кожному конкретному випадку.
У зв'язку з таким нововведенням стало необхідним розробити критерії, якими б керувався суд у всіх випадках при визначенні розміру аліментів на дитину. З урахуванням законодавчого досвіду й аналізу судової практики складений приблизний перелік життєвих обставин, які впливають на розмір аліментів. До них зокрема належать:
1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини;
2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів;
3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;
4) інші обставини, що мають істотне значення.
Послідовність, у якій дані обставини закріплені в коментованій статті, не визначає їхньої ієрархії. Вони всі рівнозначні й ураховуються судом однаковою мірою.
2. При визначенні розміру аліментів суд ураховує стан здоров'я й матеріальне становище дитини. Стан здоров'я дитини перебуває в безпосередньому зв'язку з її матеріальним становищем, яке певною мірою визначається матеріальним становищем того з батьків, з ким вона проживає й пов'язана спільністю побуту. Тому хвора дитина потребує більш значних матеріальних витрат на своє утримання, ніж та, яка не страждає на ті чи інші захворювання. Для відновлення функцій життєдіяльності дитини, що страждає захворюванням, потрібні більші, ніж звичайно, фізичні й матеріальні витрати. Тому ця обставина в першу чергу має враховуватися судом при визначенні розміру аліментів.
При цьому слід зазначити, що в даному випадку не йдеться про особливі, а інколи - надзвичайні обставини, що можуть виникнути в житті. Такі випадки, як хвороба дитини, її каліцтво та інші особливі обставини можуть стати причиною для подання окремого позову, передбаченого спеціальною нормою (див. ст. 185 СК України та коментар до неї).
Майновий стан дитини може бути стабільним. Дитина може мати власні доходи (заробіток) і утримувати себе самостійно. Відповідно до ст. 21 Закону України "Про охорону дитинства" від 26.04.2001 р. № 2402-П1, ст. 188 КЗпП, затвердженого Законом № 322-VIII від 10.12.1971 р. прийняття на роботу неповнолітніх осіб допускається із шістнадцятирічного віку. За згодою одного із батьків або особи, що його замінює, можуть, як виняток, прийматись на роботу особи, які досягли п'ятнадцяти років, а в окремих випадках чотирнадцяти років. Крім того, малолітні й неповнолітні особи можуть мати майно на різних цивільно-правових підставах й одержувати від нього дохід. З настанням неповної дієздатності, придбанням до повноліття повної дієздатності в дитини з'являється більше можливостей для поліпшення свого матеріального стану. Чим краще забезпечена дитина, тим менше вона потребує надання їй утримання.
3. При визначенні розміру аліментів суд ураховує стан здоров'я платника аліментів, що прямо пов'язаний з його працездатністю й відповідно матеріальним становищем. Матеріальне становище платника оцінюється, виходячи з вартості приналежного йому майна, розміру його заробітку (доходу). Про матеріальне становище також свідчить розмір витрат, які здійснюються платником на утримання себе й членів своєї сім'ї.
Постановою Кабінету Міністрів України від 26.02.1993 р. № 146 (в редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 01.07.2002 p. № 869) затверджений Перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб (далі - Перелік). Відповідно до Переліку утримання аліментів із працівників провадиться з усіх видів заробітку і додаткової винагороди, як за основною роботою, так і за роботою за сумісництвом (п. 1). Для встановлення таких доходів за клопотанням заінтересованої сторони суд направляє запити у відповідні органи (ДПІ), а також бере до уваги інші надані докази. Крім розміру доходів, враховується вартість належного платникові аліментів майна.
Рішенням суду позов про стягнення аліментів на утримання дитини задоволений частково. З відповідача стягнуті аліменти в розмірі 200 грн. щомісяця до повноліття сина.
Апеляційний суд взяв до уваги пояснення позивачки про те, що відповідач працює на деревообробному пристрої, що торік приносило йому дохід, який дозволяє сплачувати аліменти в сумі 710 грн. Про використання пристрою свідчать рахунки по оплаті відповідачем послуг енергопостачання. З огляду на те, що відповідач є працездатною особою, має можливість забезпечити себе роботою, зареєстрований як приватний підприємець, а також з огляду на стан здоров'я неповнолітнього сина сторін і розмір доходів позивачки, які становлять 410 грн. на місяць, апеляційний суд визнав за необхідне збільшити суму стягнутих судом першої інстанції аліментів до 400 грн. Факт відсутності у батька або матері можливості надавати дитині утримання не фігурує в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів. Ця обставина не звільняє батьків від обов'язку по утриманню дитини, однак, безумовно, враховується судом при визначенні розміру аліментів. У нормах СК України міститься ряд механізмів, які розроблені у забезпечення принципу пріоритету інтересів дитини при регулюванні сімейних відносин (ч. 8 ст. 7 СК України). Так, якщо батьки не мають можливості утримувати дитину, їй призначається тимчасова державна допомога (ч. 8 ст. 181 СК України). У випадку якщо розмір аліментів, установлений рішенням суду, недостатній для забезпечення дитини, частка майна того з батьків, з яким проживає дитина, може бути збільшена рішенням суду про поділ майна подружжя (ч. 3 ст. 70 СК України).
4. При визначенні розміру аліментів суд ураховує також наявність у платника аліментів інших осіб, яких він зобов'язаний утримувати. До категорії таких осіб належать:
• інші діти;
• непрацездатний чоловік, дружина;
• непрацездатні батьки;
• непрацездатні повнолітні дочка, син;
• працездатні повнолітні дочка, син, які продовжують навчання. Наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина враховується судом незалежно від їхньої належності до складу однієї сім'ї. В інших нормах СК України, в яких йдеться про визначення розміру сум, що підлягають стягненню із платника, згадується сімейний стан платника аліментів (ч. 1 ст. 192, ч. 2 ст. 196 СК України). Хоча зазначені обставини не тотожні, вони в певній мері накладаються одна на одну. Поняттям "сімейний стан" не охоплюються всі випадки наявності у відповідача осіб, яких він зобов'язаний утримувати за законом. Такі особи можуть і не належати до членів його сім'ї на момент розгляду судом спору. Однак, мабуть, через свою лаконічність й ємкість поняття "сімейний стан" використане в СК України у тому числі й для визначення випадків наявності в платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, які не належать до членів його сім'ї.
Наявність в платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина враховується судом незалежно від того, надає він їм фактично утримання чи ні. Не виключені випадки, коли той з батьків, до якого пред'явлені позовні вимоги, вже виплачує аліменти на інших осіб (дітей, непрацездатного чоловіка, жінку в іншому шлюбі, батьків). Однак, якщо такі вимоги не заявлені, суд ураховує можливість їхньої появи в перспективі. У таких випадках суд, як правило, залучає заінтересованих осіб до участі в справі як третіх осіб на стороні відповідача (ст. ст. 35 36 ЦПК України). Зазначені особи можуть заявити самостійні вимоги (ст. 34 ЦПК України). На практиці діє принцип, відповідно до якого всі діти платника аліментів, у тому числі народжені в різних шлюбах, мають бути однаково матеріально забезпечені.
5. При визначенні розміру аліментів суд ураховує також інші обставини, що мають істотне значення. Це можуть бути будь-які обставини, що стосуються сторін або дитини і відносяться до справи:
• сімейний стан дитини (наявність або відсутність у неї другого з батьків);
• стан здоров'я, матеріальний і сімейний стан того з батьків, з яким проживає дитина (є безробітним, пенсіонером, непрацездатним, перебуває на утриманні);
• наявність в того з батьків, з яким проживає дитина, осіб, яких він за законом зобов'язаний утримувати (непрацездатних батьків, дітей в іншому шлюбі);
• необхідність провадити інші виплати (погасити кредит за житло тощо);
• установлений у законі прожитковий мінімум;
• обсяг коштів, які звичайно направлялися батьками на утримання дитини, тобто її колишній рівень життя тощо.
Та обставина, що рівень доходу батька, з яким проживає дитина, дозволяє йому утримувати дитину самостійно, не звільняє іншого з батьків від обов'язку по утриманню дитини. Хоча в п. 3 ч. 1 ст. 182 СК України зазначене обмежене коло осіб, суд може врахувати як іншу обставину, що має істотне значення, факт перебування на утриманні платника інших непрацездатних осіб.
Оскільки саме зобов'язання по утриманню носить майновий характер, всі обставини, що враховуються судом при визначенні розміру аліментів, теж мають майновий аспект свого прояву й тим або іншим чином впливають на матеріальне становище сторін.
Обставини, що не мають істотного значення, не враховуються судом при визначенні розміру аліментів на дитину (наприклад, платник аліментів не працює й не зареєстрований у службі зайнятості як безробітний).
6. У СК України збережена ідея щодо визначення мінімального розміру аліментів на одну дитину. Проте сам розмір, а також константа, відносно якої він установлюється, продовжили перетерплювати змін. Законодавство, що діяло раніше (ч. 1 ст. 82 КпШС України 1969 p.), містило різні правила. Так, у законі встановлювався спочатку фіксований мінімальний розмір аліментів (не менше 20 рублів), а потім (з 23.06.1992 р.) - відносно мінімальної заробітної плати (не менше 25 %). Починаючи з 30.01.1996 р. розмір аліментів визначався відносно неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (не менше 1/2).
Нове сімейне законодавство в цьому питанні також не відзначається стабільністю. У першій редакції ч. 2 ст. 182 СК України було закріплене правило, відповідно до якого розмір аліментів на одну дитину ні за яких умов не міг бути меншим неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Тобто мінімальна сума, що підлягає стягненню як аліменти, порівняно з колишньою, була збільшена вдвічі. В останній редакції ч. 2 ст. 182 СК України прив'язка зроблена до прожиткового мінімуму дитини відповідного віку. Останній підхід вбачається цілком виправданим у сучасних реаліях.
page
youtube
Аналізуйте судовий акт: При зміні законом мінімального розміру аліментів окремий позов подавати не треба – розмір аліментів змінюється автоматично (ВС/ВП у справі № 682/3112/18 від 04.03.2020)
Аліментні спори, напевно, є найпоширенішою категорією справ, які розглядаються судами.
Як правило будь-яких проблем розгляд таких справ не складає. Норми Сімейного кодексу України чітко визначають як порядок стягнення аліментів так і порядок зміни розміру стягнення таких платежів як у бік збільшення так і у бік зменшення.
Змінами до ч. 2 ст. 182 СК України, які було внесено у 2017 році, було збільшено мінімальний розмір аліментів з 30% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Водночас згідно норм ст. 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Отже сукупність зазначених норм викликає питання – а у якій саме сумі держвиконавець має стягувати аліменти та на якій підставі? Чи потрібно подавати позов про збільшення розміру аліментів? Чи їх розмір збільшиться автоматично?
У даній справі платник аліментів звернувся до суду на скаргою про визнання протиправними та скасування постанов державного виконавця про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України та про накладення на нього штрафу за невиконання рішення суду, а також визнання незаконними дій щодо визначення суми заборгованості по сплаті аліментів, оскільки він сплачував аліменти належним чином, проте це не було враховано при визначенні розміру заборгованості зі сплати аліментів. Крім того, при визначенні розміру заборгованості зі сплати аліментів держвиконавець виходив із невірного розміру відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Також заявник посилався на те, що неврахування державним виконавцем фактичної сплати аліментів та невірного визначення суми заборгованості зі сплати аліментів стало підставою для необґрунтованого обмеження його у праві виїзду за межі України.
Рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій у задоволенні скарги було відмовлено.
У зв’язку із такою відмовою боржником було подано касаційну скаргу, яку вмотивовано тим, що рішенням суду із нього стягнули аліменти у розмірі 30% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, проте розрахунок заборгованості проведено із застосуванням 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, що призвело до збільшення розміру заборгованості зі сплати аліментів.
Велика Палата Верховного Суду із такими доводами не погодилась та у своїй постанові зазначали наступне.
Аналіз змісту статті 192 СК України свідчить, що зміна законодавцем мінімального розміру аліментів, які підлягають стягненню з платника аліментів на одну дитину, не є підставою для зміни розміру аліментів відповідно до статті 192 СК України.
Проте зміна законодавцем мінімального розміру аліментів, які підлягають стягненню з платника аліментів на одну дитину, не є підставою для зміни розміру аліментів відповідно до статті 192 СК України, але є підставою для зміни мінімального розміру аліментів, зазначених у виконавчому листі у процедурі виконання та стягнення аліментів, та враховується під час визначення суми аліментів або заборгованості.
Законом України від 03 липня 2018 року № 2475-VIII частину першу статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» доповнено абзацом другим, яким передбачено, що виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України. Тобто законодавством передбачений механізм, який надає можливість забезпечити виплату аліментів у розмірі не нижче мінімального гарантованого розміру, передбаченого СК України навіть при наявності постановлених раніше судових рішень про стягнення аліментів у розмірі, нижчому ніж мінімальний гарантований розмір аліментів, встановлений законом на час стягнення.
Отже, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що державний виконавець, розраховуючи заборгованість по аліментам, правильно виходив із мінімально граничного розміру аліментів на рівні 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.