1. Способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.
2. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.
3. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
{Частина третя статті 181 в редакції Закону № 2037-VIII від 17.05.2017 }
4. У разі виїзду одного з батьків за кордон на постійне проживання у державу, з якою Україна не має договору про надання правової допомоги, аліменти стягуються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
5. Якщо після виконання аліментних зобов'язань згідно з частиною четвертою цієї статті один з батьків не виїхав на постійне проживання у державу, з якою Україна не має договорів про правову допомогу, та залишився або повернувся для постійного проживання в Україну, порядок стягнення аліментів з урахуванням сплаченої суми встановлюється законодавством.
{Статтю 181 доповнено частиною згідно із Законом № 3539-IV від 15.03.2006 }
6. Якщо після набрання рішенням суду законної сили, згідно з яким з одного із батьків стягуються аліменти, він виїжджає для постійного проживання у державу, з якою Україна не має договору про правову допомогу, з нього за рішенням суду до його виїзду за межі України може бути стягнуто аліменти за весь період до досягнення дитиною повноліття.
{Статтю 181 доповнено частиною згідно із Законом № 3539-IV від 15.03.2006 }
7. Якщо після набрання законної сили рішенням суду про сплату аліментів за весь період до досягнення дитиною повноліття особа, з якої стягуються аліменти, продовжує постійно проживати в Україні або повертається в Україну для постійного проживання та змінюються обставини, які вплинули на визначення розміру аліментів, у судовому порядку може бути встановлено періодичне стягнення аліментів з урахуванням сплаченої суми.
{Статтю 181 доповнено частиною згідно із Законом № 3539-IV від 15.03.2006 }
8. Якщо місце проживання чи перебування батьків невідоме, або вони ухиляються від сплати аліментів, або не мають можливості утримувати дитину, дитині призначається тимчасова державна допомога з урахуванням матеріального стану сім’ї, у якій виховується дитина, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Виплата тимчасової державної допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
{Частина статті 181 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2901-IV від 22.09.2005 ; в редакції Закону № 2853-IV від 08.09.2005 ; із змінами, внесеними згідно із Законами № 1276-VI від 16.04.2009 , № 911-VIII від 24.12.2015 ; в редакції Закону № 2008-IX від 26.01.2022 - застосовується з 1 січня 2022 року}
9. Порядок призначення та виплати тимчасової державної допомоги, її розмір визначається Кабінетом Міністрів України.
{Абзац перший частини дев'ятої статті 181 із змінами, внесеними згідно із Законом № 911-VIII від 24.12.2015 }
Роботу щодо призначення та виплати тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце проживання їх невідоме, організовує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері усиновлення та захисту прав дітей.
{Частину дев'яту статті 181 доповнено абзацом другим згідно із Законом № 5462-VI від 16.10.2012 }
{Статтю 181 доповнено частиною згідно із Законом № 2853-IV від 08.09.2005 }
10. Суми наданої дитині тимчасової державної допомоги підлягають стягненню з платника аліментів до Державного бюджету України у судовому порядку.
{Статтю 181 доповнено частиною згідно із Законом № 2853-IV від 08.09.2005 }
Protocol.ua обладает авторскими правами на информацию, размещенную на веб - страницах данного ресурса, если не указано иное. Под информацией понимаются тексты, комментарии, статьи, фотоизображения, рисунки, ящик-шота, сканы, видео, аудио, другие материалы. При использовании материалов, размещенных на веб - страницах «Протокол» наличие гиперссылки открытого для индексации поисковыми системами на protocol.ua обязательна. Под использованием понимается копирования, адаптация, рерайтинг, модификация и тому подобное.
Полный текстПриймаємо до оплати
Copyright © 2014-2024 «Протокол». Все права защищены.
page
youtube
Аналізуйте судовий акт: Право на стягнення аліментів має той з батьків з яким визначено місце проживання дитини (ВС/КЦС у справі № 158/1638/18 від 17.06.2020)
В принципі цілком очевидне рішення у якому Касаційний цивільний суд не сказав нічого нового у аліментних відносинах.
Однак, я хочу звернути увагу читача на певну несправедливість, яка жодним чином не усунута – формалізм перемагає здоровий глузд.
Так, нормами неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання. За змістом ст. 181 СК України, аліментами є кошти на утримання дитини, які присуджуються за рішенням суду до стягнення з одного з батьків дитини на користь того з батьків, разом з яким проживає дитина.
Законом визначено кілька способів визначення місця проживання дитини: домовленість між батьками, рішення органу опіки та піклування або суду.
Однак у житті трапляються випадки коли дитина може деякий час проживати із тим з батьків, з яким місце її проживання не визначено – наприклад під час літніх канікул або за проханням того з батьків, з яким визначено місце проживання дитини.
І виходить наступна ситуація – батько з яким тимчасово проживає дитина несе витрати на її утримання, але ж повинен сплатити аліменти іншому з батьків з яким визначено місце проживання сина або доньки.
Добро коли батьки знаходять якесь порозуміння, а що ж роботи коли такого порозуміння нема?
А нічого – треба платити двічі! Справедливо? Аж ніяк! І прикрим є те, що законодавцем дану проблему жодним чином не усунуто та й волі на вирішення такої проблеми у законодавця нема.
Але ж повернемось до постанови Касаційного цивільного суду, яку запропоновано до уваги.
У даній справі мати подала позов до батька дитини про стягнення аліментів мотивуючи його тим, що дитина проживає разом із нею, проте батько матеріально не допомагає, що і є підставою для задоволення позову.
В свою чергу відповідачем подано зустрічний позов у якому він просив стягнути аліменти із позивача.
Судом першої інстанції первісний позов задоволено, а у задоволені зустрічного позову відмовлено. На думку місцевого суду первісний позов підлягає задоволенню враховуючи матеріальне становище сторін, рівні обов`язки батьків щодо утримання дітей, а також те, що основне місце проживання дітей визначено з матір`ю.
Апеляційний суд із такими висновками погодився.
На такі рішення батьком дитини подано касаційну скаргу, яку вмотивовано тим, що мати дитини не надала доказів проживання дітей разом з нею, а він навпаки надав докази проживання дітей разом з ним; позивач за зустрічним позовом утримує та виховує дітей, оплачує рахунки; суди помилково не взяли до уваги недотримання умов мирової угоди у справі про визначення місця проживання дітей.
Однак, Касаційний цивільний суд визнав такі доводи необґрунтованими.
Приймаючи таке рішення КЦС послався на те, що виходячи з аналізу норм, визначених ст.ст. 141, 150, 180, 181, 182 СК України за загальним правилом спосіб виконання батьками своїх обов`язків по утриманню неповнолітніх дітей, зокрема, сплаті аліментів, залежить від домовленості між ними, однак, у разі відсутності такої домовленості той з батьків, з ким проживають діти, має право звернутися до суду з відповідним позовом і в цьому разі аліменти на них можуть бути присуджені в частці від заробітку (доходу) їх матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
При цьому встановивши, що батьком не доведено, що основне місце проживання дітей з ним, а мировою угодою сторони визначили місце проживання з матір`ю, а також врахувавши те, що законом не передбачено право на стягнення аліментів тим із батьків, з яким не проживають діти, суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права та дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні зустрічного позову.
І головне! Доводи касаційної скарги про те, що мати дитини не надала доказів проживання дітей разом з нею, а позивач навпаки надав докази проживання дітей разом з ним; позивач за зустрічним позовом утримує та виховує дітей, оплачує рахунки; суди помилково не взяли до уваги недотримання умов мирової угоди у справі за позовом матері до батька про визначення місця проживання дітей, висновків суду не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Отже, батьки, збирайте докази та вчасно надавайте їх суду. Хоч і при наявності таких доказів все одно у вас, нажаль, навряд чи щось вийде…