Історія справи

Постанова ВССУ від 26.03.2026 року у справі №761/25671/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2026 року

м. Київ

справа № 761/25671/21

провадження № 61-13212св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: товариство з обмеженою відповідальністю «Інформаційне агентство «Новини України», товариство з обмеженою відповідальністю «Українське Незалежне Інформаційне Агентство Новин»,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Блинду Анастасії Василівни на рішення Шевченківського районного суду міста Києва

від 15 грудня 2022 року у складі судді Пономаренко Н. В. та постанову Київського апеляційного суду від 02 серпня 2023 року у складі колегії суддів Стрижеуса А. М., Поливач Л. Д., Шкоріної О. І.

у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Інформаційне агентство «Новини України», товариства з обмеженою відповідальністю «Українське Незалежне Інформаційне Агентство Новин» про захист честі, гідності та ділової репутації, визнання поширеної інформації недостовірною та її спростування, зобов?язання вчинити дії.

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Інформаційне агентство «Новини України» (далі - ТОВ «Інформаційне агентство «Новини України»), товариства з обмеженою відповідальністю «Українське Незалежне Інформаційне Агентство Новин» (далі - ТОВ УНІАН) про захист честі, гідності та ділової репутації, визнання поширеної інформації недостовірною та її спростування, зобов?язання вчинити дії.

В обґрунтування позову вказував на те, що ІНФОРМАЦІЯ_7 року у приміщенні Інформаційного агентства «УНІАН» проведена прес-конференція на тему: «ІНФОРМАЦІЯ_8», у якому про позивача розповсюджено неправдиву та негативну інформацію.

Згідно опублікованого оголошення, яке міститься за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_1 (україномовна версія) та за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_1 (російськомовна версія), організатором цієї прес-конференції виступило Інформаційне агентство «Новини України», тобто ТОВ «Інформаційне агентство «Новини України», а учасниками виступили: ОСОБА_2 , директор Інформаційного агентства «Новини України»; ОСОБА_3 , інформаційний продюсер Інформаційного агентства «Новини України»; Станіслав Степанович Іваницький , адвокат.

Позивач зазначав, що вказана прес-конференція проводилася, в тому числі, із онлайн-трансляцією в мережі Інтернет на веб-сайті ТОВ УНІАН та на його каналі в мережі відеохостингу Youtube.

При цьому, після проведення прес-конференції ТОВ УНІАН розмістило відео проведеної прес-конференції на своєму веб-сайті в україномовній версії за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_2 та в російськомовній версії за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_9.

Також, відеозапис проведеної прес-конференції розміщено на каналі ТОВ УНІАН в мережі відеохостингу Youtube за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_10.

Разом з тим, позивач вважав, що інформація, яка поширена відповідачами відносно нього, є недостовірною та такою, що порушує його особисті немайнові права, зокрема принижує честь, гідність і ділову репутацію.

Зважаючи на відсутність вироку суду про визнання винним позивача у вчиненні будь-якого кримінального правопорушення, висловлювання відповідачів у формі фактичних тверджень про вчинення позивачем злочинів є поширенням відносно нього недостовірних та неправдивих відомостей, тобто відомостей про події та явища, яких не існувало взагалі.

Крім того, оскільки ТОВ «Фреш Форекс Україна» ліквідовано за рішенням засновників 26 квітня 2018 року, поширена інформація як про вчинення та продовження начебто незаконної діяльності вказаної юридичної особи, так і про проведення обшуку у вказаній юридичній особі, є недостовірною та негативною інформацією.

При цьому, відомостями з ресурсу WHOIS підтверджується, що позивач та юридичні особи, засновані ним, не мають відношення до будь-яких веб-ресурсів в мережі Інтернет, не є власниками веб-сайтів fresshforex.com чи freshforex.org, а також не мають жодного відношення до веб-порталів начебто торгових бірж FX Space, Daxioma, Fresh Forex, Want Trade, Want Broker, FX Coin, FX Maximum, FIC Market та інших, на які посилався відповідач під час проведення прес-конференції.

На підставі викладеного, ОСОБА_1 просив суд:

1) визнати інформацію недостовірною і такою, що принижує честь, гідність та порушує право на недоторканість ділової репутації ОСОБА_1 , поширену відносно нього ТОВ «Інформаційне агентство «Новини України» та ТОВ УНІАН під час проведення прес-конференції, яка відбулася ІНФОРМАЦІЯ_3 у приміщенні конференц-залу ТОВ УНІАН, відеозапис якої розміщений в мережі Інтернет на сайті https://www.unian.net/ в україномовній версії за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_2 та російськомовній версії за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_11, а саме:

- «ІНФОРМАЦІЯ_12 »;

- «ІНФОРМАЦІЯ_13»;

- «ІНФОРМАЦІЯ_14»;

- « ІНФОРМАЦІЯ_5 »;

- «ІНФОРМАЦІЯ_15»;

- « ІНФОРМАЦІЯ_17»;

- «ІНФОРМАЦІЯ_18»;

- «ІНФОРМАЦІЯ_19»;

- « ІНФОРМАЦІЯ_20»;

- «ІНФОРМАЦІЯ_21»;

- «ІНФОРМАЦІЯ_22»;

- «ІНФОРМАЦІЯ_23»;

- «ІНФОРМАЦІЯ_24 »;

- « ІНФОРМАЦІЯ_25»;

- «ІНФОРМАЦІЯ_26»;

- «ІНФОРМАЦІЯ_27 »;

- «ІНФОРМАЦІЯ_28 »;

- « ІНФОРМАЦІЯ_29 »;

- «ІНФОРМАЦІЯ_30»;

- «ІНФОРМАЦІЯ_31»;

2) зобов`язати ТОВ «Інформаційне агентство «Новини України» та ТОВ УНІАН у строк не пізніше семи календарних днів з дня набрання чинності рішенням суду у цій справі спростувати недостовірну інформацію відносно ОСОБА_1 шляхом опублікування в мережі Інтернет на сайті ІНФОРМАЦІЯ_6 під заголовком «Спростування» вступну та резолютивну частини цього рішення суду, не допускаючи при цьому власних коментарів.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Шевченківський районний суд міста Києва рішенням від 15 грудня 2022 року, яке залишив без змін Київський апеляційний суд постановою від 02 серпня 2023 року, у задоволенні позову відмовив.

Рішення, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, суд першої інстанції, мотивував тим, що наданий позивачем компакт-диск, який міг би підтвердити поширення інформації у мережі Інтернет, не є доказом такого поширення, адже позивач не довів належними та допустимими доказами, що саме відповідач - ТОВ УНІАН поширив оспорювану інформацію в мережі Інтернет. Крім того, надана стороною позивача виготовлена в паперовому вигляді стенограма прес-конференції, яка відбулась ІНФОРМАЦІЯ_7 року не відповідала вимогам, визначеним статтею 78 ЦПК України.

Враховуючи те, що за обставинами цієї справи відбулася пряма трансляція в мережі Інтернет прес-конференції, на якій службові особи ТОВ «Інформаційне агентство» «Новини України», які є також представниками інформаційного агентства, висловлювали свої думки, наводили результати журналістського розслідування, виступали із критикою, суд погодився з доводами ТОВ УНІАН про те, що товариство не несе відповідальності за поширення інформації, яку позивач вважає недостовірною.

Щодо поширення, на думку позивача, неправдивої інформації про вчинення ним злочину який має ознаки шахрайства, то вказана фраза взагалі не містять жодних обвинувачень у вчиненні позивачем злочину, передбаченого статтею 190 КК України (шахрайство).

Суд вважав, що наведені в журналістському розслідуванні висновки підкреслюють суб`єктивність авторів цього розслідування, яка висловлена у формі оціночного судження. Наведені в позовних вимогах цитати не містять жодних фактичних даних, а є лише суб`єктивним аналізом і в певній мірі критичної оцінки діяльності позивача і є критичними судженнями з огляду на неможливість їх сприйняття в якості конкретного твердження про вчинення конкретних, окремо відокремлених дій позивачем.

Аналізуючи інформацію, яку позивач просив визнати недостовірною та зобов`язати спростувати, визначаючи її характер та мету, а також з огляду на характер використання мовних засобів та враховуючи ту обставину, що вказані вислювання, які оспорював позивач, не є ізольованими, а звучать у контексті розлогого журналістського розслідування, фактично є частинами, уривками із певних висловів (або речень) які позивач не оспорював. Ця інформація є нічим іншим як оціночними судженнями, які містять виключно критичну суб`єктивну думку журналістів щодо особи і діяльності позивача і ця думка не викладена в непристойній формі, що могло би принизити честь, гідність та ділову репутацію позивача.

Позивач є публічною особою, тому в контексті статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) він має бути готовим, що межа критики його особи та дій є більшою, ніж у непублічної особи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Блинду А. В. засобами поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на вказані судові рішення у цій справі.

В касаційній скарзі заявник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті

389 ЦПК України та просить скасувати оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 08 вересня 2023 року відкрив касаційне провадження у даній справі, витребував її з Шевченківського районного суду міста Києва.

22 вересня 2023 року справу передано колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Представник заявника посилається на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 750/2052/16-ц, від 07 грудня 2021 року у справі № 905/902/20, Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі

№ 761/29315/16-ц, від 05 грудня 2018 року у справі № 522/23454/13-ц, від 10 лютого 2021 року у справі № 753/338/19, від 21 липня 2021 року у справі № 757/47312/15-ц, від 04 листопада 2020 року у справі № 757/30984/18-ц, від 01 вересня 2020 року у справі № 716/2112/17, від 18 березня 2020 року у справі № 725/6601/18, від 17 січня 2020 року у справі № 343/1867/17, від 17 липня 2019 року у справі № 756/3363/16-ц, від 18 червня 2020 року у справі № 522/18103/14-ц, від 27 травня 2020 року у справі № 216/739/17, від 05 червня 2019 року у справі № 727/8388/17, від 04 травня 2022 року у справі № 757/58351/19-ц, від 21 серпня 2019 року у справі № 483/1556/16-ц.

Позивач визначив належних відповідачів у цій справі, оскільки ТОВ УНІАН провело прес-конференцію та створило умови для поширення інформації і є власником веб-сайту, а ТОВ «Інформаційне агентство «Новини України» є організатором та автором цієї прес-конференції та оспорюваної інформації.

Надані позивачем докази свідчать, що відповідачі поширили оспорювану позивачем інформацію під час проведення прес-конференції ІНФОРМАЦІЯ_7 року та в мережі Інтернет. Внаслідок поширення оспорюваної інформації, відповідачі порушили особисті немайнові права позивача.

Суди першої і апеляційної інстанцій помилково дійшли висновку про приналежність позивача до публічної особи.

У матеріалах справи відсутні підтверджені факти притягнення позивача до кримінальної відповідальності за скоєння правопорушень, пов`язаних з заволодінням грошових коштів громадян, а також відсутні докази причетності позивача до діяльності вказаних веб-сайтів.

Доводи інших учасників справи

Від інших учасників справи відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_7 року поширена оспорювана позивачем інформація у межах онлайн-трансляції в мережі Інтернет на веб-сайті ТОВ УНІАН та на його каналі в мережі відеохостингу Youtube під час проведення прес-конференції на тему: «ІНФОРМАЦІЯ_8».

Крім того, після проведення прес-конференції ТОВ УНІАН розмістило відео проведеної прес-конференції на своєму веб-сайті в україномовній версії за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_2 та в російськомовній версії за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_32, а також на каналі ТОВ УНІАН в мережі відеохостингу Youtube за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_10.

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону відповідають.

Відповідно до частини четвертої статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

За змістом частин першої та другої статті 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя (частина третя статті 34 Конституції України).

Разом із тим, згідно зі статтею 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб.

Беручи до уваги зазначені конституційні положення, суди під час вирішення справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

У статті 201 ЦК України встановлено, що, зокрема, честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, а статтями 297 299 ЦК України передбачено право на повагу до гідності та честі, а також право на недоторканність ділової репутації.

Так, під гідністю необхідно розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. А під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей під час виконання нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків.

Позови про захист гідності, честі чи ділової репутації має право пред`явити, зокрема, фізична особа в разі поширення про неї недостовірної інформації, що порушує її особисті немайнові права.

Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (частина перша статті 277 ЦК України).

Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила (абзац третій частини шостої статті 277 ЦК України).

Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18).

Інформація - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді (стаття 1 Закону України «Про інформацію»).

Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання її з використанням радіо, телебачення чи інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Поширенням інформації також є демонстрація у громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділову репутацію фізичної та юридичної особи.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Викладене узгоджується із правовими висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 грудня 2021 року у справі № 905/902/20 (пункт 6.18).

Одним з основних питань, яке підлягає вирішенню у цій категорії справ, є визначення характеру поширеної інформації та з`ясування, чи є вона фактичним твердженням чи оціночним судженням. Врахуванню підлягає зміст поширеної інформації, її значення для суспільної дискусії, важливість посади, яку обіймає особа, щодо якої поширена інформація, достовірність інформації, наслідки її поширення.

Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

Таким чином, необхідно відрізняти деякі висловлювання, які хоч і мають характер образи, однак у цілому контексті є оцінюючими судженнями з урахуванням вживаних слів та виразів із використанням мовностилістичних засобів.

Судження - це те саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.

Спростованою може бути інформація, яка містить відомості про події та явища (факти), яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). У будь-якому випадку це має бути інформація, істинність якої можливо перевірити, існування таких фактів не залежить від їх суб`єктивного сприйняття чи заперечення через думки і погляди особи.

Вільне вираження поглядів є істотним чинником повноцінного розвитку особистості в суспільстві, як і здатність особи сприймати заперечення, спонукання, заохочення через думки, ідеї, висловлені іншими людьми.

Згідно зі статтею 10 Конвенції і частинами другою та третьою статті 34 Конституції України кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними у демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб.

Подібні правові висновки висловлені у постановах Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 826/4406/16 та від 22 лютого 2023 року у справі № 757/39521/20.

Отже, за змістом статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки, поширені в засобі масової інформації, принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй частиною першою статті 277 ЦК України та відповідним законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому ж засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на відповідача може бути покладено обов`язок відшкодувати моральну шкоду.

Суди під час вирішення справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи.

Свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10 Конвенції, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе.

Засоби масової інформації відіграють істотну роль у демократичному суспільстві. І хоча вони не можуть переступати певні межі, зокрема, щодо репутації, прав інших осіб і необхідності запобігання розголошенню конфіденційної інформації, однак їх обов`язком є передавати у спосіб, сумісний із їх обов`язками та відповідальністю, інформацію та ідеї з усіх питань суспільного інтересу, включно з тими, що стосуються правосуддя. Не тільки на них покладається завдання передавати таку інформацію та ідеї; громадськість також має право їх отримувати. Стаття 10 Конвенції захищає не лише суть висвітлених ідей та інформації, але також і форму, в якій вони надаються.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Thoma v. Luxembourg» від 29 березня 2001 року суд зазначив, що для обмеження поширення інформації, що вже була оприлюднена та широко обговорюється, повинні існувати переконливі підстави; покарання журналіста за те, що він допомагав поширювати твердження, зроблені іншою особою, серйозно перешкоджатиме участі преси у обговоренні проблем, які становлять громадський інтерес, і його не потрібно передбачати, хіба що за наявності особливо переконливих підстав для цього.

Для того щоб відрізнити фактичне твердження від оціночного судження, необхідно враховувати обставини справи і загальний тон висловлювань (рішення ЄСПЛ «Brasilier v. France», № 71343/01, § 37, 11 квітня 2006 року; «Balaskas v. Greece», № 73087/17, § 58, 05 листопада 2020 року), маючи на увазі, що твердження щодо питань, які становлять суспільний інтерес, можуть на цій підставі становити оціночні судження, а не констатацію фактів (рішення ЄСПЛ «Paturel v. France», № 54968/00, § 37, 22 грудня 2005 року).

ЄСПЛ, розглядаючи подібні справи, перевіряє дотримання балансу між правом, передбаченим статтею 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя), та правом, передбаченим статтею 10 (свобода вираження поглядів) Конвенції.

У таких справах необхідно враховувати дві ключові обставини: 1) ступінь суспільного інтересу до поширеної інформації і 2) ступінь публічності особи, щодо якої поширена інформація.

Значний суспільний інтерес наявний тоді, коли інформація безпосередньо впливає на суспільство значною мірою і суспільство проявляє законний інтерес до цієї інформації (рішення ЄСПЛ «Sunday Times v. the United Kingdom», № 6538/74, § 66, 26 квітня 1979 року), особливо, якщо це стосується добробуту населення (рішення ЄСПЛ «Barthold v. Germany», № 8734/79, § 58, 25 березня 1985 року).

Суди встановили, що позивач є публічною особою, тому в контексті статті 10 Конвенції він має бути готовим, що межа критики його особи та дій є більшою, ніж у непублічної особи.

У своїх висновках Верховний Суд виходить з того, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, фінансів, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі). Публічні особи повинні усвідомлювати, що особливий статус, який вони мають у суспільстві, автоматично збільшує рівень тиску на їхню приватність.

Верховний Суд, застосовуючи усталений підхід, в черговий раз повторює, що межа допустимої критики та обсяги поширеної інформації щодо публічних осіб є значно ширшими, ніж щодо звичайних громадян.

Публічні діячі підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. Водночас зазначені особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв`язку з цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи або органу державної влади є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Указані особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їхніх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Позивач в силу його публічності відкритий для суворої критики і пильного нагляду громадськості. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Верховний Суд враховує, що повідомлення новин, заснованих на інтерв`ю, або відтворення висловлювань інших осіб, відредагованих чи ні, становить один з найбільш важливих засобів, за допомогою яких преса може відігравати свою важливу роль «сторожового пса» суспільства. У таких справах слід розрізняти ситуації, коли такі висловлювання належали журналісту і коли були цитатою висловлювання іншої особи, оскільки покарання журналіста за участь у поширенні висловлювань інших осіб буде суттєво заважати пресі сприяти обговоренню питань суспільного значення та не повинно розглядатись, якщо для іншого немає винятково вагомих причин (рішення у справі «Pedersen and Baadsgaard v. Denmark» 19 червня 2003 року, № 49017/99; рішення у справі «Thorgeir Thorgeirson v. Iceland» 07 листопада 2008 року, № 56925/08; рішення у справі «Jersild v. Denmark» 23 вересня 1994 року, № 15890/89).

Журналістська свобода охоплює можливе використання певної міри перебільшення або навіть провокації (рішення ЄСПЛ «Prager and Oberschlick v. Austria», № 15974/90, § 38, 26 квітня 1995 року). Свобода вираження поглядів також застосовується до «інформації» або «ідей», які ображають, шокують або викликають занепокоєння (рішення ЄСПЛ «Janowski v. Poland» [ВП], № 25716/94, § 30, 21 січня 1999 року).

Гарантії, надані статтею 10 Конвенції журналістам щодо висвітлення питань, які становлять загальний інтерес, залежать від умови, що вони діють добросовісно з метою надання точної та достовірної інформації відповідно до журналістської етики. У ситуаціях, коли, з одного боку, робиться констатація факту і не надається достатніх доказів для його підтвердження, а з іншого боку, журналіст обговорює питання, що становить справжній суспільний інтерес, перевірка того, чи діяв журналіст професійно і добросовісно, набуває першочергового значення (рішення ЄСПЛ «Flux v. Moldova» (№ 7)», № 25367/05, § 41, 24 листопада 2009 року, рішення ЄСПЛ «Tavares de Almeida Fernandes and Almeida Fernandes v. Portugal», № 31566/13, § 56, 17 січня 2017 року).

За правилами статей 12 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини першої статті 76, частини першої статті 77 та статті 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

В касаційній скарзі заявник посилається на те, що внаслідок поширення оспорюваної інформації, відповідачі порушили особисті немайнові права позивача.

Проте зазначені доводи касаційній суд не бере до уваги з огляду на таке.

Згідно з пунктами 2, 3 частини другої статті 302 ЦК України фізична особа, яка поширює інформацію, отриману з офіційних джерел (інформація органів державної влади, органів місцевого самоврядування, звіти, стенограми тощо), не зобов`язана перевіряти її достовірність та не несе відповідальності в разі її спростування. Фізична особа, яка поширює інформацію, отриману з офіційних джерел, зобов`язана робити посилання на таке джерело.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 35 Закону України «Про інформаційні агентства» встановлено, що інформаційне агентство не несе відповідальності за розповсюдження інформації, яка не відповідає дійсності, принижує честь і гідність громадян та організацій, порушує їх права і законні інтереси або являє собою зловживання свободою діяльності інформаційних агентств і права журналіста, якщо ця інформація є дослівним відтворенням публічних виступів або повідомлень суб`єктів владних повноважень, фізичних та юридичних осіб.

Статтею 67 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» передбачено, що телеорганізація та її працівники не несуть відповідальності за поширення інформації, що не відповідає дійсності, у разі: якщо ця інформація розповсюджувалася без попереднього запису та містилися у виступах осіб, які не є працівниками телеорганізації; якщо вона є дослівним відтворенням матеріалів, поширених іншим засобом масової інформації або інформаційним агентством, з посиланням на нього.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 42 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» редакція, журналіст не несуть відповідальності за публікацію відомостей, які не відповідають дійсності, принижують честь і гідність громадян і організацій, порушують права і законні інтереси громадян або являють собою зловживання свободою діяльності друкованих засобів масової інформації і правами журналіста, якщо вони є дослівним відтворенням публічних виступів або повідомлень суб`єктів владних повноважень, фізичних та юридичних осіб.

Суди першої і апеляційної інстанцій при правовій оцінці поширеної інформації врахували, що, по-перше, позивач є публічною особою, отже інформація про його діяльність становить суспільний інтерес; по-друге, наведені в журналістському розслідуванні висновки підкреслюють суб`єктивність авторів цього розслідування, яка висловлена у формі оціночного судження; по-третє, оспорювана інформація не містить твердження про факти вчинення позивачем конкретного правопорушення.

Позивач просив спростувати інформацію, яка за своїм змістом має характер громадської критики діяльності публічної особи. Зазначені висловлювання щодо позивача не переходять межі допустимої критики, як публічної особи.

Хоча позивач й не має статусу державного діяча, сам факт інтересу інформаційних агентств щодо його особи свідчить про його значну роль у суспільному житті. При цьому, статус публічної особи може мати не лише державний діяч, але й особа, яка має визначні досягнення у інших сферах діяльності (економіки, фінансів).

Разом з тим, ОСОБА_1 не довів, що оспорена ним інформація порушувала його особисті немайнові права, або завдала шкоди його особистим немайновим благам, або призвела до негативних наслідків внаслідок її поширення, як і не надав доказів того, що метою поширення оспореної інформації було саме намагання опорочити його честь, гідність та ділову репутацію.

Отже, Верховний Суд у цій справі погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог та визнання недостовірною та такою, що порушує честь, гідність, ділову репутацію позивача, поширену інформацію.

Верховний Суд зауважує, що хоча опублікована відповідачами спірна інформація хоч і містить елементи провокативного характеру, однак її не можна витлумачити як таку, що містить фактичні дані, оскільки вона є оцінкою дій і не містить ствердження про порушення позивачем законодавства чи моральних принципів, а лише дає можливість проаналізувати та сприйняти зміст інформації згідно з власними суб`єктивними переконаннями.

Посилання касаційної скарги на застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 750/2052/16-ц, від 07 грудня 2021 року у справі № 905/902/20, Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі

№ 761/29315/16-ц, від 05 грудня 2018 року у справі № 522/23454/13-ц, від 10 лютого 2021 року у справі № 753/338/19, від 21 липня 2021 року у справі № 757/47312/15-ц, від 04 листопада 2020 року у справі № 757/30984/18-ц, від 01 вересня 2020 року у справі № 716/2112/17, від 18 березня 2020 року у справі № 725/6601/18, від 17 січня 2020 року у справі № 343/1867/17, від 17 липня 2019 року у справі № 756/3363/16-ц, від 18 червня 2020 року у справі № 522/18103/14-ц, від 27 травня 2020 року у справі № 216/739/17, від 05 червня 2019 року у справі № 727/8388/17, від 04 травня 2022 року у справі № 757/58351/19-ц, від 21 серпня 2019 року у справі № 483/1556/16-ц колегія суддів відхиляє, оскільки такі зводяться до незгоди заявника з висновками судів щодо встановлення обставин справи та оцінкою ним доказів. Висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать правовим висновкам Верховного Суду, на які посилається заявник.

Аргументи касаційної скарги щодо визначення позивачем належних відповідачів у цій справі, не спростовують висновків судів першої і апеляційної інстанцій про відсутність порушеного права ОСОБА_1 з боку відповідачів поширенням оспорюваної інформації під час проведення прес-конференції ІНФОРМАЦІЯ_7 року.

Інші доводи, за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Суди першої і апеляційної інстанцій, оцінивши надані сторонами докази в сукупності та враховуючи, що зазначені докази не підтверджують, що інформація висловлена у вказаній формі принижує гідність, честь чи ділову репутацію позивача, дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позову.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують зроблені у справі висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпунктів «б» та «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення суд касаційної інстанції повинен вирішити питання нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції; про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, немає.

Керуючись статтями 400 401 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Блинду Анастасії Василівни залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 15 грудня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 серпня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров