Постанова

Іменем України

04 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 757/30984/18-ц

провадження № 61-12258 св 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представник позивача - адвокат Сташків Катерина Іванівна,

відповідачі: Офіс Генерального прокурора, ОСОБА_2,

представник Офісу Генерального прокурора - заступник начальника відділу представництва інтересів органів прокуратури першого управління Департаменту представництва інтересів держави в суді Офісу Генерального прокурора Конакова Вікторія Олегівна,

представник ОСОБА_2 - адвокат Богданова Яна Олександрівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Сташків Катерини Іванівни, на рішення Печерського районного суду міста Києва від 13 березня 2020 року у складі судді Бортницької В. В. та постанову Київського апеляційного суду від 16 липня 2020 року у складі колегії суддів:

Журби С. О., Писаної Т. О., Приходька К. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом

до Генеральної прокуратури України, правонаступником якої є Офіс Генерального прокурора, ОСОБА_2 про захист честі, гідності і ділової репутації, визнання інформації недостовірною, зобов'язання вчинити дії.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_5

на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України у розділі "Новини" було опубліковано виступ Генерального прокурора України ОСОБА_2

на дебатах високого рівня Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй з нагоди п'ятнадцятої річниці схвалення Конвенції Організації Об'єднаних Націй проти корупції, місто Нью-Йорк, Сполучені Штати Америки від ІНФОРМАЦІЯ_1. Зі змісту вказаного виступу вбачається,

що Генеральний прокурор України ОСОБА_2 поширив інформацію

про ОСОБА_1, яка порушує його честь, гідність та ділову репутацію,

а саме: "Колишній Президент України ОСОБА_1 та його злочинна організація, втікаючи з країни, привласнили понад 40 мільярдів доларів США"; "Насамперед, ми застосували спеціальну конфіскацію та повернули

для національного розвитку до Державного бюджету України 1,5 мільярди доларів США, які були привласнені "державною мафією" ОСОБА_1".

Крім того, у цей самий день ОСОБА_2 на своїй персональній сторінці

у соціальній інтернет-мережі "Facebook" ("Фейсбук") також поширив інформацію, яка стосується його та порушує честь, гідність та ділову репутацію: "Спільними зусиллями ми конфіскували до державного бюджету 1,5 млрд дол державної мафії ОСОБА_1".

Вказана інформація є фактичними твердженнями про привласнення ним великої суми грошових коштів, яка була повернута до Державного бюджету України шляхом проведення спеціальної конфіскації, і про вчинення ним злочину, за який передбачена кримінальна відповідальність. Разом з цим, такі фактичні твердження потребують доведення, мають базуватися

на відповідних фактах та доказах, чого у даному випадку немає. При цьому поширена інформація є негативною й такою, що порушує його особисті немайнові права, суперечить встановленим правилам поведінки та моралі, а її розповсюдження завдає шкоди його діловій репутації.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд:

- визнати недостовірною й такою, що принижує його честь, гідність

та ділову репутацію, вищевказану інформацію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 Генеральним прокурором України у виступі на дебатах високого рівня Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй, яка стосується ОСОБА_1, текст якого опубліковано ІНФОРМАЦІЯ_5

на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України;

- зобов'язати Офіс Генерального прокурора не пізніше одного місяця з дня набрання рішенням законної сили спростувати недостовірну інформацію, яка стосується ОСОБА_1, шляхом розміщення на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора (www. gp. gov. ua) у розділі "Новини" тим самим шрифтом, що і поширена недостовірна інформація, тексту наступного змісту: "Генеральним прокурором України ОСОБА_2 під час виступу

ІНФОРМАЦІЯ_1 на дебатах високого рівня Генеральної Асамблеї ООН

з нагоди п'ятнадцятої річниці схвалення Конвенції ООН проти корупції,

м. Нью-Йорк, США, була поширена недостовірна інформація про привласнення колишнім Президентом України ОСОБА_1 понад 40 мільярдів доларів США, та про привласнення ОСОБА_1 1,5 мільярдів доларів США, які були повернуті до Державного бюджету України шляхом проведення спецконфіскації";

- визнати недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1, вищевказану інформацію, яка поширена

ІНФОРМАЦІЯ_1 Генеральним прокурором України ОСОБА_2

на своїй персональній сторінці у соціальній інтернет-мережі "Facebook" ("Фейсбук"), яка стосується позивача;

- зобов'язати ОСОБА_2 спростувати недостовірну інформацію шляхом розміщення на його персональній сторінці у соціальній інтернет-мережі "Facebook" ("Фейсбук") (ІНФОРМАЦІЯ_3) не пізніше одного місяця з дня набрання рішенням законної сили тим самим шрифтом,

що і поширена недостовірна інформація, тексту наступного змісту:

"ІНФОРМАЦІЯ_1 на моїй сторінці у Fасевоок була опублікована недостовірна інформація, яка стосується ОСОБА_1,

про привласнення ним 1,5 мільярдів доларів США, які були конфісковані

до Державного бюджету".

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 13 березня 2020 року

у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що інформація "Насамперед, ми застосували спеціальну конфіскацію та повернули для національного розвитку до Державного бюджету України 1,5 мільярди доларів США,

які були привласнені "державною мафією" ОСОБА_1" та "Спільними зусиллями ми конфіскували до державного бюджету 1,5 млрд дол державної мафії ОСОБА_1" не стосується конкретно позивача,

а є узагальнюючим визначенням дій осіб, правомірність яких перевіряється в межах кримінального провадження, а тому в частині позовних вимог,

які стосуються вищезазначених висловлювань, відсутній склад юридичного правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову.

Інформація "Колишній Президент України ОСОБА_1 та його злочинна організація, втікаючи з країни, привласнили понад 40 мільярдів доларів США", з урахуванням значної кількості кримінальних проваджень, досудове розслідування в яких здійснювалося на момент звернення до суду

із вказаним позовом, базується на обґрунтованих припущеннях і не може вважатися недостовірною, оскільки щодо цього здійснюється кримінальне провадження.

Крім того, презумпція невинуватості має призначення

не лише оберігати честь і гідність особи від необґрунтованих звинувачень

у вчиненні злочину, а й має запобігати формуванню громадської думки щодо винуватості/невинуватості особи за відсутності остаточного судового рішення, тому свобода вираження поглядів та переконань (стаття 34 Конституції України, стаття 10 Конвенції про захист прав людини

і основоположних свобод) не є абсолютним правом, а має межі, окреслені правами інших осіб або ж законодавчо встановленими обов'язками

(стаття 68 Конституції України).

Суд першої інстанції не взяв до уваги наданий стороною позивача висновок лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи від 07 вересня 2018 року № 86/18, який не відповідає положенням частини 3 статті 7 Закону України "Про судову експертизу", так як виключно державними спеціалізованими установами здійснюється судово-експертна діяльність, пов'язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних і судово-психіатричних експертиз, а експерт Фраймович Л. В. зазначеним вимогам не відповідає.

Суд послався на відповідну прецедентну практику Європейського суду

з прав людини.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 16 липня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Сташків К. І., залишено без задоволення.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 13 березня 2020 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що судом першої інстанції вірно з'ясовані фактичні обставини справи та дана їм належна правова оцінка, а висновки районного суду підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на нормах діючого законодавства.

Суд апеляційної інстанції зазначив, щоспірну інформацію не можна вважати обґрунтованими припущеннями, але правові підстави для задоволення позову у цій справі відсутні. Висловлювання Генерального прокурора України не є твердженнями про вчинення позивачем конкретних діянь,

а сам характер таких висловлювань та контекст, в якому вони були здійснені, призводить до їх сприйняття саме як висловлення оціночних суджень, а не твердження. Вказанепідтверджується висновком судової лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи від 06 листопада

2018 року № 18861/18-61. При цьому апеляційний суд вказав, що на час складання висновку лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи

від 07 вересня 2018 року № 86/18, який було надано стороною позивача

та не взято до уваги судом першої інстанції, свідоцтво експерта, що склав цей висновок, припинило свою дію і було анульовано.

Суд апеляційної інстанції, врахувавши прецедентну практику Європейського суду з прав людини у даній категорії справ та відповідну судову практику Верховного Суду, вказав, що межа допустимої критики по відношенню

до позивача, колишнього Президента України та публічної особи, може бути висловлена в значно гострішій формі, ніж по відношенню до звичайного громадянина.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Сташків К. І., посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва

від 13 березня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду

від 16 липня 2020 року й ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов ОСОБА_1.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від01 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу № 757/30984/18-ц

із Печерського районного суду міста Києва. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз'яснено право подати відзив на касаційну скаргу.

У вересні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від15 жовтня 2020 року у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Сташків К. І.,

про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від15 жовтня 2020 року справу призначено

до розгляду в складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій зробили помилковий висновок про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1, оскільки зі змісту поширеної Генеральним прокурором України ОСОБА_2 інформації вбачається, що у його висловлюваннях містяться фактичні дані, які можуть бути перевірені на предмет

їх відповідності дійсним фактам. Інформація, яку позивач просив визнати недостовірною і спростувати, не підпадає під визначення оціночного судження та не містить критики позивача як публічної особи.

При цьому у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того,

що ОСОБА_1 має статус підозрюваного, обвинуваченого

або засудженого у кримінальних провадженнях, на які посилалася сторона відповідача.

Вказує, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 08 травня 2019 року у справі № 761/37180/17 (провадження № 61-4265св19); від 05 червня 2019 року у справі № 727/8388/17 (провадження № 61-39916св18). Також посилається

на неврахування судами ухвали Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 березня 2012 року

у справі № 6-44680св11.

Крім того, висновок лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи

від 07 вересня 2018 року № 86/18 безпідставно не прийнятий судами попередніх інстанцій до уваги, так як відповідає вимогам законодавства,

оскільки відсутність експерта в державному Реєстрі атестованих судових експертів згідно зі статтею 72 ЦПК України не є підставою не враховувати висновок експерта, який має відповідну кваліфікацію та стаж роботи, а тому є належним та допустимим доказом.

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу

У вересні 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від представника Офісу Генерального прокурора Конакової В. О., в якому вказується,

що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Посилається на прецедентну практику Європейського суду з прав людини

у даній категорії справ та відповідну судову практику Верховного Суду.

У жовтні 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від представника ОСОБА_2 - адвоката Богданової Я. О., в якому зазначено, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дали належну правову оцінку доказам, наданим сторонам.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_5 на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України (www. gp. gov. ua) у розділі "Новини" було опубліковано виступ Генерального прокурора України ОСОБА_2 на дебатах високого рівня Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй з нагоди п'ятнадцятої річниці схвалення Конвенції Організації Об'єднаних Націй проти корупції,

місто Нью-Йорк, Сполучені Штати Америки від ІНФОРМАЦІЯ_1.

Зі змісту опублікованого виступу вбачається, що Генеральний прокурор України ОСОБА_2 поширив інформацію наступного змісту: "Колишній Президент України ОСОБА_1 та його злочинна організація, втікаючи

з країни, привласнили понад 40 мільярдів доларів США"; "Насамперед,

ми застосували спеціальну конфіскацію та повернули для національного розвитку до Державного бюджету України 1,5 мільярди доларів США,

які були привласнені "державною мафією" ОСОБА_1".

ІНФОРМАЦІЯ_1 Генеральний прокурор України ОСОБА_2 на своїй персональній сторінці у соціальній інтернет-мережі ""Facebook" ("Фейсбук") (ІНФОРМАЦІЯ_3) поширив інформацію наступного змісту: "Спільними зусиллями ми конфіскували до державного бюджету 1,5 млрд дол державної мафії ОСОБА_1".

Вказаний факт сторонами не оспорюється.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині 2 статті 389 ЦПК України.

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Сташків К. І., задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої

або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права

і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини,

що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання

про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права,

які передбачені статті 400 ЦПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною 1 статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням Частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

Положеннями частини 1 статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" закріплено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду

з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 34 Конституції України, кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Згідно зі статтею 68 Конституції Україникожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституціїта законів України, не посягати на права

і свободи, честь і гідність інших людей.

Кожен має право на свободу вираження поглядів у розумінні статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати

і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади

і незалежно від кордонів.

За змістом частини 1 статті 302 ЦК Українифізична особа має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію.

За положеннями статті 29 Закону України "Про інформацію", суспільство має право на отримання суспільно необхідної інформації і предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов'язків; свідчить

про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.

При цьому суспільство також має право на отримання інформації,

яка відповідає дійсності та надає можливість суспільству здійснити її оцінку самостійно на основі усіх фактів та різноманіття думок щодо оцінки такої інформації та її значення для суспільства, тому так важливо, щоб інформація, яка розповсюджується будь-ким, а особливо засобами масової інформації або лідерами суспільної думки, посадовими особами, державними службовцями, відповідала дійсності з одного боку, а з іншого, була суспільно значуща та задовольняла попит суспільства на необхідність контролю за діяльністю державних органів та їх посадових осіб.

За таких обставин, з огляду на необхідність громадського контролю

за діяльністю державних органів та посадових осіб інформація,

яка розповсюджується щодо державних посадовців, публічних осіб

є суспільно важливою інформацією, а обмеження щодо розповсюдження цієї інформації та межі критики та оцінки поведінки є більш ширшими

ніж межі критики та оцінки поведінки пересічного громадянина.

Публічна особа, державний службовець, повинен бути готовим

до підвищеного рівня критики, у тому числі у грубій формі, прискіпливої уваги суспільства і підвищеної зацікавленості суспільства його діяльністю та/або особистим життям тощо, адже вони, обираючи кар'єру публічної особи, погодились на таку увагу.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, чи критикою та чи

є вона такою, що виходить за межі допустимої критики за встановлених судами фактичних обставин справи.

Відповідно до частини 2 статті 30 Закону України "Про інформацію" оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання,

що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема

з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Таким чином, згідно зі статтею 277 ЦК Українине є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності

(на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини

і основоположних свобод, особливо якщо такі висловлювання стосуються публічної особи або посадової особи рівня суспільного значення та його діяльність представляє суспільний інтерес.

Суду слід уважно розрізняти факти та оціночні судження і критику

у поєднанні з дотримання розумних меж цих суджень.

Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень

не можна. Що ж стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати, і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Лінгенс проти Австрії").

Відповідно до частини 1 статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також

на спростування цієї інформації.

У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого

2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" судам роз'яснено, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі

у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної

чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно

і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах,

в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності

або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища,

яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них

не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

З урахуванням наведеного, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що висловлювання, які є предметом розгляду

у даній справі, не є твердженнями про вчинення позивачем конкретних діянь, а сам характер таких висловлювань та контекст, в якому вони були здійснені, призводить до їх сприйняття саме як висловлення оцінки,

а не твердження.

Вказане підтверджується висновком судової лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи від 06 листопада 2018 року № 18861/18-61, якому суд апеляційної інстанції дав належну оцінку (стаття 110 ЦПК України).

Крім того, у разі якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи

і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен ураховувати положення Декларації Комітету Міністрів Ради Європи про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої

12 лютого 2004 року (далі - Декларація), а також рекомендації,

що містяться у Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя (далі - Резолюція).

У Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

У статтях 3,4,6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі

та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися "виставити" себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно

з іншими особами.

Проблеми, пов'язані з особливостями реалізації права громадян на свободу вираження поглядів і критику стосовно дій (бездіяльності) посадових

та службових осіб, неодноразово були предметом розгляду Європейського суду з прав людини.

Застосовуючи положення статті 10 Конвенції про захист прав людини

і основоположних свобод у рішеннях "Газета "Україна-центр" проти України", "Нікула проти Фінляндії ", "Яновський проти Польщі" та інших,

Суд підкреслює, що межі допустимої інформації щодо посадових

та службових осіб можуть бути ширшими порівняно з межами такої

ж інформації щодо звичайних громадян.

Свобода дотримуватися своїх поглядів є основною передумовою інших свобод, гарантованих статтею 10 Конвенції про захист прав людини

і основоположних свобод, і вона користується майже абсолютним захистом у тому сенсі, що можливі обмеження, закладені в пункті 2 цієї статті.

Крім того, поряд з інформацією чи даними, що підлягають перевірці, стаття 10 захищає і погляди, критичні зауваження або припущення, правдивість яких не може бути піддана перевірці на правдивість. Оціночні судження також користуються захистом - це передумова плюралізму поглядів.

Європейський суд з прав людини 2 червня 2016 року ухвалив рішення

у справі № 61561/08 "Інститут економічних реформ проти України",

де розглядаючи питання забезпечення балансу між свободою вираження поглядів та захистом репутації особи, зазначив, що відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції, існує мало можливостей для обмеження політичних висловлювань чи дебатів з питань, що становлять суспільний інтерес,

при цьому високий рівень захисту свободи вираження поглядів буде надаватися у випадках, коли висловлювання стосуються питання,

що становить суспільний інтерес.

У зазначеному рішення суд проводить відмінність між твердженнями

про факти і оціночними судженнями. Існування фактів можна довести,

тоді як правдивість оціночних суджень не підлягає доведенню. Оціночне судження не може бути доведене, це порушує саму свободу думки,

яка є основною частиною права, гарантованого статтею 10 Конвенції.

Для того, щоб розрізняти фактичне твердження і оціночне судження, необхідно брати до уваги обставини справи і загальний тон зауважень, оскільки твердження про питання, що становлять суспільний інтерес,

є оціночними судженнями, а не констатацію фактів.

Таким чином, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про те, що позивач є колишнім Президентом України, має особливий статус і є публічною особою, а тому межа допустимої критики та обсяги поширеної інформації щодо нього є значно ширшими, оскільки він безпосередньо відіграє важливу роль у діяльності держави

та його безпосередні дії становлять суспільний інтерес.

З урахуванням наведеного, прецедентної практики Європейського суду

з прав людини, суди попередніх інстанцій, належним чином дослідивши

та оцінивши надані сторонами докази, дійшли правильного висновку про те, що спірні висловлювання є оціночними критичними судженнями з огляду

на неможливість їх сприйняття в якості твердження про вчинення конкретної дії.

Поширення таких висновків відповідачем повинно оцінюватись з точки зору суспільно відповідальної поведінки будь-якої особи перед суспільством,

а аналіз таких висновків повинен здійснюватися суспільством на основі усієї інформації отриманої з різних джерел.

До аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах:

від 21 серпня 2018 року у справі № 607/4318/16-ц (провадження № 61-24241св18); від 22 травня 2019 року у справі № 757/22307/17-ц (провадження № 61-48302св18); від 11 вересня 2019 року у справі № 757/40646/17-ц (провадження №№ 61-8718св19); від 17 січня 2020 року

у справі № 343/1867/17 (провадження № 61-4278св19).

При цьому у постанові від 11 липня 2019 року у справі № 757/1136/17-ц (провадження № 61-1311св19) Верховним Судом зроблено аналогічні правові висновки щодо позивача у справі, яка переглядається, який

з 2010 року по 2014 рік обіймав посаду Президента України, тобто був наділений владними повноваженнями та був главою держави, отже межа допустимої критики щодо нього як політика є значно ширшою, а його діяльність є об'єктом значного суспільного інтересу.

Верховний Суд відхиляє посилання касаційної скарги на відсутність

у матеріалах справи доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 має статус підозрюваного, обвинуваченого або засудженого у кримінальних провадженнях, на які посилалася сторона відповідача, як на підставу скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки такі не спростовують характеру спірних висловлювань як оціночних суджень, а з урахуванням особливого політичного статусу позивача, розповсюджена інформація

не може сприйматися як твердження про вчинення конкретної дії, і щодо такої інформації існував правомірний суспільний інтерес.

Колегія суддів вважає безпідставними посилання касаційної скарги

на неврахування судами відповідної судової практики Верховного Суду,

так як у наведених заявником справах та у справі, яка переглядається,

різні фактичні обставини.

Зроблені апеляційним судом висновки узгоджуються з висновками щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України),

і підстав для відступлення від яких колегія суддів не вбачає.

Доводи касаційної скарги щодо неврахування судами попередніх інстанцій висновку лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи від 07 вересня 2018 року № 86/18 є безпідставними, оскільки відхилення судами вказаного висновку мотивовано, а, крім того, в силу положень частини першої

статті 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом з іншими доказами

за правилами, встановленими статті 110 ЦПК України.

При цьому колегія суддів вважає, що в силу положень частини 3 статті 89 ЦПК України судами попередніх інстанцій всебічно, повно та об'єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони

не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують,

на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, розподіл судових витрат Верховим Судом

не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Сташків Катерини Іванівни, залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 13 березня 2020 року

та постанову Київського апеляційного суду від 16 липня 2020 року

залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець