Історія справи

Постанова ВССУ від 18.02.2026 року у справі №275/372/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2026 року

м. Київ

справа № 275/372/24

провадження № 61-7118св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Ступак О. В., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - ОСОБА_2 ;

третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 17 грудня 2024 року у складі судді Миколайчука П. В. та постанову Житомирського апеляційного суду від 10 березня 2025 року у складі колегії суддів: Коломієць О. С., Борисюка Р. М., Шевчук А. М.

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Житомирській області), про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що їй на праві власності належить частина житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 . Житловий будинок розташований на земельній ділянці площею 0,1073 га, цільове призначення якої для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

З метою отримання у власність зазначеної земельної ділянки, позивачка замовила в землевпорядника технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) загальною площею 0,1073 га для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за вказаною адресою. Під час виконання землевпорядних робіт по складанню технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) були виявлені помилки у визначені меж суміжної земельної ділянки, а саме розташування в межах її земельної ділянки частини іншої земельної ділянки, кадастровий номер 1820955100:01:003:1074 (71,968 % перетину), яка належить ОСОБА_2 .

Наявність даного перетину земельних ділянок позбавляє позивачку можливості зареєструвати належну їй земельну ділянку у Державному земельну кадастрі з присвоєнням кадастрового номера, тобто реєстрація земельної ділянки у Державному земельному кадастрі з кадастровим номером 1820955100:01:003:1074, порушує її права на проведення державної реєстрації своєї земельної ділянки.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила скасувати державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,1114 га, кадастровий номер 1820955100:01:003:1074, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Брусилівського районного суду Житомирської області від 17 грудня 2024 року, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 10 березня 2025 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, мотивоване тим, що кадастровий номер земельній ділянці, яка належить ОСОБА_2 , був присвоєний в порядку приватизації, на підставі рішення Брусилівської селищної ради від 12 вересня 2008 року відповідачка отримала державний акт серії ЯЕ №754471, тобто відповідачка набула земельну ділянку у встановленому порядку та в цій справі позивачкою не оскаржуються правовстановлюючі документи щодо набуття земельної ділянки відповідачкою.

Між сторонами не існує спору щодо фактичних розмірів їх сусідніх земельних ділянок, порядку користування ними, а єдиною підставою для звернення до суду є помилки в координатах земельної ділянки відповідачки. Позивачка безперешкодно користується земельною ділянкою та на місцевості земельні ділянки не перетинаються, тобто перетин існує лише в Державному земельному кадастрі у зв`язку з технічними помилками при перенесені координат ділянки відповідачки. При цьому відповідачка не заперечувала проти усунення помилок шляхом внесення відповідних змін до Державного земельного кадастру.

Таким чином, враховуючи правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 12 грудня 2023 року у справі № 187/1945/21 (провадження №61-4689св23), оскільки позивачка не надала жодних доказів на підтвердження вжиття заходів позасудового врегулювання спору, насамперед щодо виправлення виявлених помилок в передбачений законом спосіб, тобто не довела належним чином ту обставину, що державною реєстрацією земельної ділянки ОСОБА_2 порушуються її права на земельну ділянку, а також те, що лише у вказаний спосіб можуть бути належним чином захищені її права, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

30 травня 2025 року ОСОБА_1 подала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 17 грудня 2024 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 10 березня 2025 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389, пункту 1 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та обґрунтована тим, що суди не врахували правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16, від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц, у постановах Верховного Суду від 07 червня 2022 року у справі № 599/1466/19, від 06 лютого 2023 року у справі № 686/2229/22, а також - не дослідили зібрані у справі докази.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 червня 2025 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Брусилівського районного суду Житомирської області.

11 липня 2025 року справа № 275/372/24 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 лютого 2026 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що накладення частини земельної ділянки з кадастровим номером 1820955100:01:003:1074, яка належить на праві власності ОСОБА_2 , на земельну ділянку позивачки підтверджується відомостям Державного земельного кадастру, рішенням державного кадастрового реєстратора відділу № 4 Управління забезпечення реалізації державної політики у сфері земельних відносин Головного управління Держгеокадастру в Одеській області Коврик Ю. В. від 04 грудня 2024 року № РВ-5100072762024 та повідомленням землевпорядника, який виготовляв технічну документацію із землеустрою.

Позивачем було надано належні, достовірні та допустимі докази на підтвердження тих обставин, що державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 1820955100:01:003:1074 порушує її права та перешкоджає сформувати земельну ділянку відповідно до статті 79-1 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), отримати кадастровий номер на земельну ділянку, зареєструвати її в Держгеокадастрі та оформити право власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідачка ОСОБА_2 в ході судового розгляду справи не заперечувала факту накладення її земельної ділянки на земельну ділянку позивача, натомість посилалася на те, що вона не буде вирішувати це питання у зв`язку з відсутністю коштів.

Крім того, позивачка вживала заходи позасудового врегулювання спору, зверталася до Державного кадастрового реєстратора із заявою про внесення виправлених відомостей до Державного земельного кадастру, однак отримала відмову ГУ Держгеокадастру у Житомирській області. Тому суди попередніх інстанцій необґрунтовано виходили з того, що звернення позивача до суду з даним позовом є передчасним.

Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу

У липні 2025 року представник ГУ Держгеокадастру у Житомирській області - Яроповець Т. С. подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначила, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи, тому підстави для їх скасування відсутні.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Свідоцтвом про право на спадщину від 19 травня 2008 року та витягом про державну реєстрацію прав підтверджується, що ОСОБА_1 набула у власність житловий будинок, який розташований в АДРЕСА_1 (а.с.3, 4).

В рішенні про відмову у поданні внесення відомостей до Державного земельного кадастру інженер землевпорядник Цалко О. М. констатував перетин на 71,968 % земельної ділянки, на яку має право ОСОБА_1 , із зареєстрованою сусідньою ділянкою за кадастровим номером 1820955100:01:003:1074, яка належить ОСОБА_2 (а.с.8).

З викопіювання з кадастрової карти, здійсненого землевпорядником Цалко О. М. , вбачається перетин земельної ділянки, на яку має право ОСОБА_1 , із зареєстрованою сусідньою ділянкою з кадастровим номером 1820955100:01:003:1074, яка належить ОСОБА_2 (а.с.9).

Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 01 березня 2024 року № НВ-9931704412024 підтверджується, що земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1114 га з кадастровим номером 1820955100:01:003:1074, розташована в АДРЕСА_1 на праві власності належить ОСОБА_2 згідно з рішенням Брусилівської селищної ради від 12 вересня 2008 року; ділянка має координати, в її межах наявні будівлі, сусідня ділянка належить ОСОБА_1 (а.с.12-17).

Згідно Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 754471 від 23 березня 2009 року ОСОБА_2 належить земельна ділянка площею 0,1114 га, кадастровий номер 1820955100:01:003:1074, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . (а.с.100).

В матеріалах технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі та складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, міститься протокол від 10 грудня 2007 року, яким підтверджується, що межі земельної ділянки ОСОБА_2 були погоджені, зокрема з ОСОБА_1 (а.с.101).

Відповідно до висновку Відділу Держкомзему у Брусилівському районі Житомирської області технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку ОСОБА_2 , загальною площею 0,5324 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , розроблена відповідно до чинного законодавства, обмежень прав третіх осіб та сервітутів на використання земельної ділянки немає (а.с.103).

Рішенням державного кадастрового реєстратора відділу № 4 Управління забезпечення реалізації державної політики у сфері земельних відносин Головного управління Держгеокадастру в Одеській області Коврик Ю. В. від 04 грудня 2024 року № РВ-5100072762024 було відмовлено у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру за заявою ОСОБА_1 з тих підстав, що: електронний документ не відповідає установленим вимогам, про що зазначено в протоколі проведення перевірки електронного документа; розташування в межах земельної ділянку, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини. У зв`язку з цим рекомендовано попередньо виправити перетин з ділянкою 1820955100:01:003:1074, площа співпадає на 71,968 % (а.с.112).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно з частиною другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

З урахуванням цих приписів правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Зазначені норми права визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес. Отже, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту.

Під час розгляду спору суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права та можливість його захисту в обраний позивачем спосіб.

Здійснюючи право на судовий захист, звертаючись до суду, особа повинна зазначити суб`єктивне бачення порушеного права чи охоронюваного інтересу та спосіб його захисту. Вирішуючи спір, суд зобов`язаний надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відтак, при вирішенні спору важливе значення має встановлення наявності в особи, яка звернулася із позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов.

Відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин. Тобто, встановивши, що права або інтереси позивача не порушені, суд відмовляє в задоволенні позову за безпідставністю, недоведеністю чи необґрунтованістю.

Водночас, якщо суд дійде переконання про порушення прав, свобод чи інтересів позивача, він має надати оцінку обраному позивачем способу захисту та з`ясувати, чи є цей спосіб правомірним та ефективним, оскільки обрання способу захисту, що не відповідає цим критеріям, є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18) зроблено висновок, що для застосування того чи іншого способу захисту потрібно встановити, які саме права (правомірні інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного права чи неправомірність або неефективність вибраного позивачем способу захисту прав, які суд за результатами вирішення спору вважатиме порушеними, невизнаними або оспорюваними, є підставою для ухвалення судом рішення про відмову в позові.

У статті 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Порушення цивільних прав може проявлятися, зокрема, у створенні власнику перешкод у здійсненні права користування чи розпорядження своїм майном.

За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частин першої, другої статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Частиною першою статті 79 ЗК України визначено, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

За змістом частин першої, третьої та четвертої статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Правилами частини першої статті 81 ЗК України визначено такі способи набуття права власності на земельні ділянки: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Відповідно до частини другої статті 116 ЗК України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно зі статтею 90 ЗК України порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини першої статті 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати права власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів та дотримуватися правил добросусідства.

Статтею 158 ЗК України встановлено, що земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування. Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах території територіальних громад щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, обмежень у використанні земель та земельних сервітутів, додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органу місцевого самоврядування спір вирішується у судовому порядку.

Відповідно до частини першої статті 21 Закону України «Про Державний земельний кадастр» відомості про межі земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру: на підставі відповідної документації із землеустрою щодо формування земельних ділянок - у випадках, визначених статтею 79-1 ЗК України, при їх формуванні; на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) - у разі встановлення (відновлення) меж земельної ділянки за її фактичним використанням відповідно до статті 107 ЗК України та у разі зміни меж суміжних земельних ділянок їх власниками; на підставі технічної документації із землеустрою щодо проведення інвентаризації земель - за результатами інвентаризації земель; на підставі проектів землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) - у разі виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв).

Згідно з частинами першою, третьою-п`ятою статті 37 Закону України «Про Державний земельний кадастр» у разі виявлення фізичною або юридичною особою у витязі, довідці з Державного земельного кадастру, викопіюванні з картографічних матеріалів Державного земельного кадастру технічної помилки (описка, друкарська, граматична, арифметична чи інша помилка), допущеної органом, що здійснює ведення Державного земельного кадастру, заінтересована особа письмово повідомляє про це центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, який перевіряє відповідність відомостей Державного земельного кадастру інформації, що міститься в документах, які стали підставою для внесення цих відомостей. Якщо факт невідповідності підтверджено, орган, що здійснює ведення Державного земельного кадастру, безоплатно виправляє допущену помилку в день надходження повідомлення та не пізніше наступного дня повідомляє про це заінтересованих осіб. Виправлення технічних помилок, допущених у відомостях Державного земельного кадастру внаслідок наявності технічних помилок у документах, на підставі яких були внесені такі відомості, здійснюється після виправлення помилок у зазначених документах. Виправлення інших помилок, допущених у відомостях Державного земельного кадастру внаслідок помилки у документації із землеустрою, оцінки земель, здійснюється після внесення змін до такої документації. Виправлення помилок у відомостях про земельну ділянку може здійснюватися також на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок у натурі (на місцевості) або матеріалів інвентаризації земель чи рішення суду.

Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Державний земельний кадастр» передбачено, що у разі якщо після перенесення інформації про земельні ділянки з Державного реєстру земель до Державного земельного кадастру виявлені помилки у визначенні площ та/або меж земельних ділянок (розташування в межах земельної ділянки частини іншої земельної ділянки; невідповідність меж земельної ділянки, вказаних у Державному реєстрі земель, її дійсним межам; невідповідність площі земельної ділянки, вказаної у Державному реєстрі земель, її дійсній площі у зв`язку із зміною методів підрахунку (округлення); присвоєння декільком земельним ділянкам однакових кадастрових номерів), такі помилки за згодою власника земельної ділянки, користувача земельної ділянки державної чи комунальної власності можуть бути виправлені на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) або за матеріалами інвентаризації земель. Зміна меж земельної ділянки при виправленні вказаних помилок допускається за письмовим погодженням з особами, яким належить право власності (а щодо земель державної та комунальної власності - право користування) на суміжні земельні ділянки. Відсутність згоди власника земельної ділянки, користувача земельної ділянки державної чи комунальної власності на виправлення вказаних помилок не є підставою для відмови у перенесенні відомостей про відповідну земельну ділянку до Державного земельного кадастру, надання відомостей про земельну ділянку з Державного земельного кадастру. Про виявлені помилки центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, письмово безоплатно повідомляє власників (користувачів) земельних ділянок.

Відповідно до пункту 138 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051, помилками у Державному земельному кадастрі є:

1)технічна помилка (описка,друкарська, граматична, арифметична чи іншапомилка), допущена органом, що здійснює ведення Державного земельного кадастру;

2) технічна помилка (описка, друкарська, граматична, арифметична чи інша помилка), допущена не з вини органу, що здійснює ведення Державного земельного кадастру (в тому числі технічна помилка у документах, на підставі яких внесені відомості до Державного земельного кадастру);

3) помилка, допущена у відомостях Державного земельного кадастру внаслідок помилки у документації із землеустрою та оцінки земель щодо визначення характеристик об`єктів Державного земельного кадастру в натурі (на місцевості) із порушенням (зміною) їх значень внутрішніх кутів та мір ліній між поворотними точками меж земельних ділянок та/або площі (в тому числі виявлена під час або після перенесення інформації про земельні ділянки з державного реєстру земель та відомостей про земельні ділянки та інші об`єкти Державного земельного кадастру, що містяться в документації із землеустрою та оцінки земель, затвердженій та переданій до 1 січня 2013 р. до Державного фонду документації із землеустрою);

4) помилка, допущена у відомостях Державного земельного кадастру, внесених до нього з інших кадастрів та інформаційних систем у порядку інформаційної взаємодії;

5) технічна помилка, допущена у відомостях Державного земельного кадастру внаслідок перенесення до Державного земельного кадастру відомостей про земельну ділянку, яка не була зареєстрована в державному реєстрі земель;

6) помилка, допущена у відомостях Державного земельного кадастру під час державної реєстрації земельної ділянки;

7) помилка у застосуванні систем координат земельних ділянок (в тому числі помилка, що виникає під час перерахунку із однієї системи координат в іншу), які були сформовані до 1 січня 2013 р. та відомості про які були перенесені до Державного земельного кадастру, та помилка у відомостях щодо місця розташування земельних ділянок (зміщення, розворот, віддзеркалювання) з урахуванням суміжних землеволодінь та землекористувань.

Відомості про земельну ділянку та інші об`єкти Державного земельного кадастру у разі виправлення помилки щодо реєстрації земельної ділянки або виправлення помилкового перенесення відомостей про земельну ділянку з Державного реєстру земель до Державного земельного кадастру та у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки або виправлення помилки щодо інших об`єктів Державного земельного кадастру: набувають статусу архівних за рішенням Державного кадастрового реєстратора; відображаються на кадастровій карті в архівному шарі даних геоінформаційної системи; зберігаються в Державному земельному кадастрі постійно разом з відомостями про відповідного Державного кадастрового реєстратора, дату та час набуття статусу архівних такими відомостями.

Отже, чинним законодавством встановлено порядок виправлення технічних помилок, зокрема допущених під час визначення меж суміжних земельних ділянок.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Обґрунтовуючи позовні вимоги в цій справі, ОСОБА_1 посилалася на те, що з метою отримання у власність земельної ділянки площею 0,1073 га для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1 , вона замовила технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), однак під час виконання землевпорядних робіт були виявлені помилки у визначені меж суміжної земельної ділянки, а саме розташування в межах її земельної ділянки частини іншої земельної ділянки, кадастровий номер 1820955100:01:003:1074 (71,968 % перетину), яка належить ОСОБА_2 . Тому позивачка просила скасувати державну реєстрацію зазначеної земельної ділянки відповідачки.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, встановив, що земельна ділянка площею 0,1114 га, кадастровий номер 1820955100:01:003:1074, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 належить ОСОБА_2 на підставі державного акта серії ЯЕ №754471 від 23 березня 2009 року.

Згідно з частиною третьою статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Відповідно до статті 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним. Збитки, завдані власникам земельних ділянок внаслідок видання зазначених актів, підлягають відшкодуванню в повному обсязі органом, який видав акт.

Отже державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов`язаних з правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку.

Вказаний висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11 (провадження № 14-525цс18).

Отже, саме державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №754471, виданий 23 березня 2009 року ОСОБА_2 є документом, що посвідчує право на земельну ділянку 1820955100:01:003:1074.

Згідно з частиною десятою статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі: поділу чи об`єднання земельних ділянок; якщо протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстровано з вини заявника; ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності).

У частинах другій, третій статті 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

У справі, яка переглядається, позивачка не оспорювала правомірності набуття ОСОБА_2 у власність вищевказаної земельної ділянка, не заявляла вимог про визнання недійснимивідповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, не просила скасувати документи, на підставі яких відповідачка набула у власність зазначену земельну ділянку, а також не надала доказів вжиття заходів позасудового врегулювання спору, зокрема в порядку, передбаченому пунктом 4 розділу VІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державний земельний кадастр», тому суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, обґрунтовано зазначив про недоведеність позивачем порушення відповідачем її права власності на землю, внаслідок чого дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78 81 89 367 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, посилання заявника в касаційній скарзі на правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16, від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц, у постановах Верховного Суду від 07 червня 2022 року у справі № 599/1466/19, від 06 лютого 2023 року у справі № 686/2229/22, є безпідставним, оскільки висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах,а відповідні аргументи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди із встановленими обставинами справи та необхідності переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

З урахуванням того, що інші наведені в касаційній скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 17 грудня 2024 рокута постанову Житомирського апеляційного суду від 10 березня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

О. В. Ступак

В. В. Шипович