Історія справи

Постанова ВССУ від 10.12.2025 року у справі №553/2734/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2025 року

м. Київ

справа № 553/2734/23

провадження № 61-12807св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьоїсудової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Петрова Є. В.,

суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Литвиненко І. В., Пророка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: держава Україна, Національна поліція України, Державна казначейська служба України,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду міста Полтави від 26 березня 2024 року у складі судді Подмаркової Ю. М. та постанову Полтавського апеляційного суду від 02 вересня 2024 року у складі колегії суддів Триголова В. М., Одринської Т. В., Панченка О. О. у справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна, Національної поліції України, Державної казначейської служби України про відшкодування майнової та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовомдержави Україна, Національної поліції України, Державної казначейської служби України, в якому просив стягнути з державного бюджету України через Державну казначейську службу України на його користь 299 090 100,00 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок системної бездіяльності Національної поліції України, та 299 090 100,00 грн, що еквівалентно 300 біткоїнам на суму 7 641 300,00 євро, в рахунок компенсації майнової шкоди.

Свої вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, що упродовж 2013-2015 років ОСОБА_2 шахрайським шляхом заволодів грошовими коштами сім`ї позивача на загальну суму понад 10 500,00 дол. США.

За вказаним фактом 08 серпня 2015 року слідче відділення Полтавського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області (далі - Полтавський РВП ГУНП в Полтавській області) відкрило кримінальне провадження № 12015170300001109 за ознаками злочинів, передбачених частинами першою, другою, четвертою статті 190 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

07 грудня 2016 року правоохоронні органи видали позивачу довідку про завдання матеріальних збитків його сім`ї на загальну суму 10 500,00 дол. США, на які ОСОБА_2 , як зафіксовано слідчим під час допиту підозрюваного, придбав 300 біткоїнів. Однак вказану обставину органи досудового розслідування належним чином не врахували.

Станом на 05 жовтня 2023 року зазначені 300 біткоїнів позивачу не повернуті, унаслідок чого йому завдано матеріального збитку на суму понад 299 090 100,00 грн.

У межах кримінального провадження № 12015170300001109 позивача було визнано потерпілим. Водночас Полтавський районний суд Полтавської області вироком від 20 вересня 2023 року у справі № 545/3264/20 визнав ОСОБА_2 невинуватим та виправдав за недоведеністю в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України. За вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частинами першою та другою статті 190 КК України, суд звільнив обвинуваченого від кримінальної відповідальності на підставі статті 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, а кримінальне провадження у цій частині закрив.

Внаслідок протиправної бездіяльності працівників поліції ОСОБА_2 фактично уник кримінальної відповідальності, що спричинило завдання позивачу матеріальних збитків у розмірі 7 641 300,00 євро, що є еквівалентом вартості 300 біткоїнів, придбаних за кошти його сім`ї та не повернутих станом на 01 жовтня 2023 року.

З огляду на це позивач вважав, що має право вимагати відшкодування завданої матеріальної шкоди від держави Україна в особі Національної поліції України у зв`язку з порушенням розумних строків досудового розслідування, неналежним проведенням досудового слідства та допущенням бездіяльності органу досудового слідства.

Крім того, неефективне досудове розслідування спричинило позивачу моральну шкоду, що проявилася у відчуттях несправедливості, безпорадності, приниження, розчарування, а також інших негативних емоційних переживаннях.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ленінський районний суд міста Полтави рішенням від 26 березня 2024 року в задоволенні позову відмовив.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позивач ОСОБА_1 обґрунтовував позов тим, що матеріальна та моральна шкода завдана йому внаслідок бездіяльності структурних підрозділів Національної поліції України під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12015170300001109 від 08 серпня 2015 року.

Відшкодування шкоди відповідно до статей 1173 1174 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) можливе за умови доведення протиправної поведінки органу державної влади, наявності шкоди та причинного зв`язку між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Однак позивач не надав належних доказів бездіяльності відповідачів і факту завдання йому матеріальної чи моральної шкоди.

Разом із тим суд установив, що станом на час звернення позивача до суду та на момент вирішення спору кримінальне провадження перебувало на розгляді Полтавського апеляційного суду, а кінцеве судове рішення не ухвалено та не набрало законної сили.

Матеріали справи свідчать, що під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12015170300001109 було заявлено цивільний позов. Оскільки кінцеве рішення у кримінальній справі не набрало законної сили, твердження позивача про остаточне невідшкодування завданої шкоди є передчасним.

Позивач не надав належних доказів на підтвердження обставин володіння ним або членами його сім`ї у період 2013-2015 років грошовими коштами у розмірі 10 500,00 дол. США, а також доказів причинно-наслідкового зв`язку між діями чи бездіяльністю відповідачів та заявленими матеріальними збитками.

Крім того, Державна казначейська служба не може бути належним відповідачем у цій категорії справ.

Сам собою факт ухвалення виправдувального вироку не свідчить про бездіяльність органу досудового розслідування, а оскарження учасниками кримінального провадження процесуальних рішень органів досудового слідства в порядку кримінального судочинства є формою судового контролю та не створює безумовних підстав для відшкодування моральної шкоди.

За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Полтавський апеляційний суд постановою від 02 вересня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Ленінського районного суду міста Полтави від 26 березня 2024 року - без змін.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У вересні 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Ленінського районного суду міста Полтави від 26 березня 2024 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 02 вересня 2024 рокуі ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник зазначив, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 та у постановах Верховного Суду від 11 червня 2020 року у справі № 328/591/17, від 15 липня 2020 року у справі № 554/2224/18, від 01 вересня 2021 року у справі № 554/10055/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, суди не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційну скаргу ОСОБА_1 мотивував тим, що суди не встановили фактичні обставини справи та не врахували практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Системна відкрита бездіяльність органу досудового розслідування підтверджується наявними у матеріалах справи доказами та обставинами, які підтверджені рішеннями судів та відповідними листами, адже позивач відстоював свої порушені права та інтереси у судах та направляв велику кількість заяв щодо бездіяльності працівників поліції, порушення розумних строків досудового розслідування.

Тривалість досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12015170300001109 значно перевищувала максимальні загальні строки, встановлені для досудового розслідування, та не відповідала критерію розумності, що підтверджено ухвалами слідчих суддів Октябрського районного суду міста Полтави, а також вироком Полтавського районного суду Полтавської області від 20 вересня 2023 року у справі № 545/3264/20, яким ОСОБА_2 , обвинувачуваного у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами першою та другою статті 190 КК України, звільнено від кримінальної відповідальності на підставі статті 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Внаслідок протиправної бездіяльності працівників поліції ОСОБА_2 фактично уник кримінальної відповідальності, що спричинило завдання позивачу матеріальних збитків у розмірі 7 641 300,00 євро, що є еквівалентом вартості 300 біткоїнів, придбаних за кошти його сім`ї та не повернутих станом на 01 жовтня 2023 року.

Крім того, тривале та неефективне досудове розслідування спричинило позивачу моральну шкоду, що проявилася у відчуттях несправедливості, безпорадності, приниження, розчарування, а також інших негативних емоційних переживаннях.

Вважає, що пред`явлений ним позов підлягав задоволенню у повному обсязі.

Аргументи інших учасників справи

У жовтні 2024 року Національна поліція України подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити цю скаргу без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який перевірив їх та спростував відповідними висновками.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 23 вересня 2024 рокувідкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали з Ленінського районного суду міста Полтави.

31 жовтня 2024 року матеріали справи № 553/2734/23 надійшли до Верховного Суду.

Верховний Суд ухвалою від 02 грудня 2025 року призначив справу до судового розгляду.

Фактичні обставини, з`ясовані судами

Полтавський районний суд Полтавської області вироком від 20 вересня 2023 року у справі № 545/3264/20, який на час розгляду судами цієї справи не набрав законної сили, клопотання захисника про звільнення обвинуваченого ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності та закриття провадження за частинами першою, другою статті 190 КК України задовольнив. Звільнив ОСОБА_2 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами першою та другою статті 190 КК України, від кримінальної відповідальності на підставі статті 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, закривши в цій частині кримінальне провадження. Визнав ОСОБА_2 невинуватим та виправдав за недоведеністю в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України.Цивільні позови ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди залишив без розгляду.

Досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12015170300001109 від 08 серпня 2015 року, в якому ОСОБА_1 було визнано потерпілим, здійснювалося Полтавським РВП Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 22 лютого 2019 року є пенсіонером та має інвалідність II групи безстроково (том 1, а. с. 44, 45, 58).

Полтавський окружний адміністративний суд рішенням від 18 січня 2018 року у справі № 816/2309/17, яке набрало законної сили 20 лютого 2018 року, адміністративний позов ОСОБА_1 до Полтавського РВП Полтавського ВП ГУНП в Полтавській областіпро визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнив частково. Визнав протиправною бездіяльність Полтавського РВП Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області щодо нерозгляду звернення ОСОБА_1 від 27 жовтня 2017 року. Зобов`язав Полтавський РВП Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області розглянути зазначене звернення ОСОБА_1 . У задоволенні решти позовних вимог відмовив (том 1, а. с. 73-75).

Полтавський окружний адміністративний суд рішенням від 29 січня 2018 року у справі № 816/2327/18, яке набрало законної сили 01 березня 2018 року, адміністративний позов ОСОБА_1 до Полтавського РВП Полтавського ВП ГУНП в Полтавській областізадовольнив частково. Визнав протиправною бездіяльність Полтавського РВП Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області щодо нерозгляду звернення ОСОБА_1 від 26 жовтня 2017 року. Зобов`язав Полтавський РВП Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області розглянути зазначене звернення ОСОБА_1 та надати відповідь. У задоволенні решти позовних вимог відмовив (том 1, а. с. 99-101).

Полтавський окружний адміністративний суд рішенням від 31 січня 2018 року у справі № 816/2358/17, яке набрало законної сили 08 березня 2018 року, адміністративний позов ОСОБА_1 до Полтавського РВП Полтавського ВП ГУНП в Полтавській областіпро визнання протиправною бездіяльності задовольнив частково. Визнав протиправною бездіяльність Полтавського РВП Полтавського ВП ГУНП в Полтавській областіщодо нерозгляду звернення ОСОБА_1 від 22 жовтня 2017 року. Зобов`язав Полтавський РВП Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області розглянути зазначене звернення ОСОБА_1 . У задоволенні решти позовних вимог відмовив (том 1, а. с. 76-78).

Полтавський окружний адміністративний суд рішенням від 30 березня 2018 року у справі № 816/466/18, яке набрало законної сили 03 травня 2018 року, адміністративний позов ОСОБА_1 до Полтавського РВП Полтавського ВП ГУНП в Полтавській областіпро визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнив частково. Визнав протиправною бездіяльність Полтавського РВП Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області щодо нерозгляду звернення ОСОБА_1 від 17 січня 2018 року № ФИ-7749920. Зобов`язав Полтавський РВП Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області розглянути зазначене звернення ОСОБА_1 . У задоволенні решти позовних вимог відмовив (том 1, а. с. 96-98).

Полтавський окружний адміністративний суд рішенням від 30 березня 2018 року у справі № 816/467/18, яке набрало законної сили 30 травня 2018 року, адміністративний позов ОСОБА_1 до Полтавського РВП Полтавського ВП ГУНП в Полтавській областіпро визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнив частково. Визнав протиправними дії Полтавського РВП Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області щодо неналежного розгляду звернення ОСОБА_1 від 17 січня 2018 року № ФИ-7748439. Зобов`язав Полтавський РВП Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 17 січня 2018 року № ФИ-7748439 із наданням відповіді у розрізі кожного із поставлених у зверненні питань у порядку, встановленому Законом України «Про звернення громадян». У задоволенні решти позовних вимог відмовив (том 1, а. с. 108-111).

Полтавський окружний адміністративний суд рішенням від 30 березня 2018 року у справі № 816/468/18, яке набрало законної сили 03 травня 2018 року, адміністративний позов ОСОБА_1 до Полтавського РВП Полтавського ВП ГУНП в Полтавській областіпро визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнив частково. Визнав протиправною бездіяльність Полтавського РВП Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області щодо нерозгляду звернення ОСОБА_1 від 17 січня 2018 року № ФИ-7749480 та надання відповіді на вказане звернення. Зобов`язав Полтавський РВП Полтавського ВП ГУНП в Полтавській областіповторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 17 січня 2018 року № ФИ-7749480 із наданням відповіді у розрізі кожного із поставлених у зверненні питань у порядку, встановленому Законом України «Про звернення громадян». У задоволенні решти позовних вимог відмовив (том 1, а. с. 82-85).

Полтавський окружний адміністративний суд рішенням від 26 квітня 2018 року у справі № 816/492/18, яке набрало законної сили 30 травня 2018 року, адміністративний позов ОСОБА_1 до Полтавського РВП Полтавського ВП ГУНП в Полтавській областіпро визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнив частково. Визнав протиправною бездіяльність Полтавського РВП Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області щодо нерозгляду звернення ОСОБА_1 від 09 січня 2018 року, реєстраційний № 7718431. Зобов`язав Полтавський РВП Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області розглянути зазначене звернення ОСОБА_1 . У задоволенні решти позовних вимог відмовив (том 1, а. с. 79-81).

Полтавський окружний адміністративний суд рішенням від 10 травня 2018 року у справі № 816/1217/18, яке набрало законної сили 12 червня 2018 року, адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного слідчого управління Національної поліції України про визнання бездіяльності та дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії задовольнив частково. Визнав протиправною бездіяльність Головного слідчого управління Національної поліції України щодо нерозгляду звернення ОСОБА_1 від 26 березня 2018 року, реєстраційний № ФИ-7963901. Зобов`язав Головне слідче управління Національної поліції України розглянути зазначене звернення ОСОБА_1 . У задоволенні решти позовних вимог відмовив (том 1, а. с. 54-56).

Полтавський окружний адміністративний суд рішенням від 10 травня 2018 року у справі № 816/1218/18, яке набрало законної сили 12 червня 2018 року, адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного слідчого управління Національної поліції України про визнання бездіяльності та дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії задовольнив частково. Визнав протиправною бездіяльність Головного слідчого управління Національної поліції України щодо нерозгляду звернення ОСОБА_1 від 26 березня 2018 року, реєстраційний № ФИ-7963898. Зобов`язав Головне слідче управління Національної поліції України розглянути зазначене звернення ОСОБА_1 . У задоволенні решти позовних вимог відмовив (том 1, а. с. 48-50).

Полтавський окружний адміністративний суд рішенням від 16 травня 2018 року у справі № 816/1216/18, яке набрало законної сили 16 червня 2018 року, адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного слідчого управління Національної поліції України про визнання бездіяльності та дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії задовольнив частково. Визнав протиправною бездіяльність Головного слідчого управління Національної поліції України щодо нерозгляду звернення ОСОБА_1 від 26 березня 2018 року, реєстраційний № ФИ-7963902. Зобов`язав Головне слідче управління Національної поліції України розглянути зазначене звернення ОСОБА_1 . У задоволенні решти позовних вимог відмовив (том 1, а. с. 51-53).

Полтавський окружний адміністративний суд рішенням від 04 червня 2018 року у справі № 816/1400/18, яке набрало законної сили 05 липня 2018 року, адміністративний позов ОСОБА_1 до Полтавського РВП Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області, ГУНП в Полтавській областіпро визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії задовольнив частково. Визнав протиправними дії Полтавського РВП Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області щодо нерозгляду звернення ОСОБА_1 від 01 квітня 2018 року, реєстраційний № ФИ-7986936. Зобов`язав Полтавський РВП Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області повторно розглянути зазначене звернення ОСОБА_1 від 01 квітня 2018 року реєстраційний № ФИ-7986936 із наданням відповіді щодо кожного зазначеного позивачем у зверненні питання у порядку, встановленому Законом України «Про звернення громадян». У задоволенні решти позовних вимог відмовив (том 1, а. с. 86-88).

Полтавський окружний адміністративний суд рішенням від 14 червня 2018 року у справі № 816/1516/18, яке набрало законної сили 17 липня 2018 року, адміністративний позов ОСОБА_1 до Національної поліції України та Головного слідчого управління Національної поліції України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнив частково. Визнав протиправними дії Національної поліції України щодо неналежного розгляду звернення ОСОБА_1 від 21 квітня 2018 року № ФИ-8047171 та надання відповіді від 26 квітня 2018 року № № 24/Ф-2096, 24/Ф-2097, 24/Ф-2098, 24/Ф-2146, 24/Ф-2147, 24/Ф-2148, 24/Ф-2149, 24/Ф-2157, 24/Ф-2186, 24/Ф-2201, 24/Ф-2263, 24/Ф-2264, 24/Ф-2265, 24/Ф-2266, 24/Ф-2267, 24/Ф-2298, 24/Ф-2299, 24/Ф-2300 на вказане звернення. Зобов`язав Національну поліцію України повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 21 квітня 2018 року № ФИ-8047171 із наданням відповідей у розрізі кожного із поставлених у зверненні питань відповідно до порядку, визначеного Законом України «Про звернення громадян». У задоволенні решти позовних вимог відмовив (том 1, а. с. 59-62).

Полтавський окружний адміністративний суд рішенням від 20 березня 2018 року у справі № 816/463/18 адміністративний позов ОСОБА_1 до ГУНП в Полтавській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнив частково. Визнав протиправними дії ГУНП в Полтавській області щодо неналежного розгляду звернення ОСОБА_1 від 10 січня 2018 року. Зобов`язав ГУНП в Полтавській області повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 10 січня 2018 року відповідно до порядку, визначеного Законом України «Про звернення громадян». У задоволенні решти позовних вимог відмовив (том 1, а. с. 112-114).

Другий апеляційний адміністративний суд постановою від 19 квітня 2019 року у справі № 816/463/18 апеляційну скаргу ГУНП в Полтавській області задовольнив частково. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20 березня 2018 року скасував, а провадження у справі закрив. Роз`яснив позивачу право на звернення з аналогічними вимогами в порядку кримінального судочинства.

Суди також з`ясували, що слідчий суддя Октябрського районного суду міста Полтави ухвалою від 05 квітня 2017 року у справі № 554/12566/15-к (провадження № 1-кс/554/1977/17) скаргу ОСОБА_1 на рішення слідчого про закриття кримінального провадження задовольнив. Скасував постанову слідчого СВ Полтавського РВП Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області Кислима А. О. від 22 лютого 2017 року про закриття кримінального провадження № 12015170300001109 від 08 серпня 2015 року на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КК України. Матеріали кримінального провадження направив до Полтавського РВП Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області для проведення досудового розслідування (том 1, а. с. 151, 152).

Слідчий суддя Октябрського районного суду міста Полтави ухвалою від 18 травня 2017 року у справі № 554/12566/15-к (провадження № 1-кс/554/3229/2017) скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність слідчого задовольнив. Визнав протиправною бездіяльність слідчого щодо невиконання вимог статті 220 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України). Зобов`язав слідчого Полтавського РВП Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області, в провадженні якого перебувають матеріали кримінального провадження № 12015170300001109, розглянути клопотання ОСОБА_1 від 20 квітня 2017 року про застосування заходів забезпечення кримінального провадження щодо проведення тимчасового доступу до речей та документів, а саме цивільної справи Полтавського районного суду Полтавської області № 2/1625/1446/12, у якій міститься інформація щодо заволодіння титульними знаками системи «WebMoney Transfer» мережі Інтернет безпосередньо ОСОБА_2 , та прийняти вмотивовану постанову по суті розгляду клопотання (том 1, а. с. 120).

Слідчий суддя Октябрського районного суду міста Полтави ухвалою від 18 травня 2017 року у справі № 554/12566/15-к (провадження № 1-кс/554/3232/2017) скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність слідчого задовольнив. Визнав протиправною бездіяльність слідчого щодо невиконання вимог статті 220 КПК України. Зобов`язав слідчого Полтавського РВП Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області, в провадженні якого перебувають матеріали кримінального провадження № 12015170300001109, розглянути клопотання ОСОБА_1 від 20 квітня 2017 року про звернення за погодженням із прокурором до слідчого судді з клопотанням про застосування заходів забезпечення кримінального провадження щодо проведення тимчасового доступу до речей та документів, а саме електронного гаманця «WebMoney Transfer», зареєстрованого на ім`я ОСОБА_3 , який у своїх цілях використовував ОСОБА_2 з метою отримання інформації (місцезнаходження користувача, його IP-адрес з прив`язкою до місцевості, руху коштів по рахунку (електронному гаманцю) (том 1, а. с. 119).

Слідчий суддя Октябрського районного суду міста Полтави ухвалою від 18 травня 2017 року у справі № 554/12566/15-к (провадження № 1-кс/554/3234/2017) скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність слідчого задовольнив. Визнав протиправною бездіяльність слідчого щодо невиконання вимог статті 220 КПК України. Зобов`язав слідчого Полтавського РВП ГУНП в Полтавській області, в провадженні якого перебувають матеріали кримінального провадження № 12015170300001109, розглянути клопотання ОСОБА_1 від 20 квітня 2017 року про звернення за погодженням із прокурором до слідчого судді з клопотанням про застосування заходів забезпечення кримінального провадження щодо проведення тимчасового доступу до речей та документів, а саме електронного гаманця системи W1, зареєстрованого на ім`я ОСОБА_3 , з метою отримання інформації (місцеперебування користувача, його IP-адрес з прив`язкою до місцевості, руху коштів по рахунку (електронному гаманцю) щодо входження до системи W1 в електронний гаманець безпосередньо ОСОБА_2 (том 1, а. с. 128).

Слідчий суддя Октябрського районного суду міста Полтави ухвалою від 19 травня 2017 року у справі № 554/12566/15-к (провадження № 1-кс/554/3216/2017) скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність слідчого Полтавського РВП Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області щодо нерозгляду клопотання у кримінальному провадженні № 12015170300001109 від 08 серпня 2015 року задовольнив частково. Зобов`язав слідчого Полтавського РВП Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області розглянути клопотання ОСОБА_1 від 19 квітня 2017 року, зареєстроване 20 квітня 2017 року за вхідним номером Ф-245. У задоволенні решти вимог скарги відмовив (том 1, а. с. 122, 123).

Слідчий суддя Октябрського районного суду міста Полтави ухвалою від 07 червня 2017 року у справі № 554/12566/15-к (провадження № 1-кс/554/3230/2017) скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність слідчого щодо неприйняття рішення за клопотанням задовольнив частково. Визнав протиправною бездіяльність слідчого щодо відсутності процесуального реагування на клопотання потерпілого ОСОБА_1 від 20 квітня 2017 року про здійснення процесуальних дій у кримінальному провадженні № 12015170300001109 в порядку статті 220 КПК України. Зобов`язав слідчого Полтавського РВП ГУНП в Полтавській області розглянути клопотання потерпілого ОСОБА_1 від 20 квітня 2017 року у кримінальному провадженні № 12015170300001109 щодо допиту ОСОБА_5 відповідно до вимог статті 220 КПК України. У задоволенні решти вимог скарги відмовив (том 1, а. с. 124, 125).

Слідчий суддя Октябрського районного суду міста Полтави ухвалою від 21 червня 2017 року у справі № 554/12566/15-к (провадження № 1-кс/554/3861/2017) скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність слідчого щодо неприйняття рішення за клопотанням задовольнив частково. Визнав протиправною бездіяльність слідчого щодо відсутності процесуального реагування на клопотання потерпілого ОСОБА_1 від 29 травня 2017 року про здійснення процесуальних дій у кримінальному провадженні № 12015170300001109 в порядку статті 220 КПК України. Зобов`язав слідчого Полтавського РВП ГУНП в Полтавській області розглянути клопотання потерпілого ОСОБА_1 від 29 травня 2017 року щодо підготовки клопотання про надання дозволу на проведення обшуку за адресою реєстрації, тимчасового проживання чи перебування ОСОБА_5 . У задоволенні решти вимог скарги відмовив (том 1, а. с. 126, 127).

Слідчий суддя Октябрського районного суду міста Полтави ухвалою від 21 червня 2017 року у справі № 554/12566/15-к (провадження № 1-кс/554/3859/2017) скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність слідчого щодо неприйняття рішення за клопотанням задовольнив частково. Визнав протиправною бездіяльність слідчого щодо відсутності процесуального реагування на клопотання потерпілого ОСОБА_1 від 29 травня 2017 року про здійснення процесуальних дій у кримінальному провадженні № 12015170300001109 в порядку статті 220 КПК України. Зобов`язав слідчого Полтавського РВП ГУНП в Полтавській області, в провадженні якого перебувають матеріали кримінального провадження № 12015170300001109, розглянути клопотання ОСОБА_1 від 29 травня 2017 року щодо проведення відповідних слідчо-оперативних заходів у кримінальному провадженні. У задоволенні решти вимог скарги відмовив (том 1, а. с. 130, 131).

Слідчий суддя Октябрського районного суду міста Полтави ухвалою від 21 червня 2017 року у справі № 554/12566/15-к (провадження № 1-кс/554/3856/2017) скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність слідчого щодо неприйняття рішення за клопотанням задовольнив частково. Визнав протиправною бездіяльність слідчого щодо відсутності процесуального реагування на клопотання потерпілого ОСОБА_1 від 29 травня 2017 року про здійснення процесуальних дій у кримінальному провадженні № 12015170300001109 в порядку статті 220 КПК України. Зобов`язав слідчого Полтавського РВП ГУНП в Полтавській області, в провадженні якого перебувають матеріали кримінального провадження № 12015170300001109, розглянути клопотання потерпілого ОСОБА_1 від 29 травня 2017 року щодо вжиття належних заходів для перевірки інформації, викладеної ОСОБА_2 у письмовому поясненні, стосовно передання грошових коштів, та щодо повідомлення потерпілого про результати вжитих заходів. У задоволенні решти вимог скарги відмовив (том 1, а. с. 132, 133).

Слідчий суддя Октябрського районного суду міста Полтави ухвалою від 21 червня 2017 року у справі № 554/12566/15-к (провадження № 1-кс/554/3862/2017) скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність слідчого задовольнив частково. Визнав протиправною бездіяльність слідчого Полтавського РВП ГУНП в Полтавській області щодо відсутності процесуального реагування на клопотання потерпілого ОСОБА_1 від 29 травня 2017 року про здійснення процесуальних дій у порядку статті 220 КПК України. Зобов`язав слідчого Полтавського РВП ГУНП в Полтавській області розглянути клопотання потерпілого ОСОБА_1 від 29 травня 2017 року щодо підготовки клопотання про надання дозволу на проведення обшуку за адресою реєстрації, тимчасового проживання чи перебування ОСОБА_2 . У задоволенні решти вимог скарги відмовив (том 1, а. с. 163, 164)

Слідчий суддя Октябрського районного суду міста Полтави ухвалою від 13 листопада 2017 року у справі № 554/12566/15-к (провадження № 1-кс/554/7371/2017) клопотання ОСОБА_1 про встановлення процесуальних строків задовольнив. Встановив строк у 3 (три) місяці з моменту надходження до Полтавського РВП Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області матеріалів кримінального провадження № 12015170300001109 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 190 КК України, для проведення процесуальних дій, необхідних та достатніх для закінчення досудового розслідування (том 1, а. с. 140, 150).

Слідчий суддя Октябрського районного суду міста Полтави ухвалою від 25 січня 2018 року у справі № 554/12566/15-к (провадження № 1-кс/554/563/2018) скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Зобов`язав службову особу Полтавського РВП Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області, уповноважену на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальне правопорушення, внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про кримінальне правопорушення за заявою ОСОБА_1 від 04 грудня 2017 року відповідно до вимог статті 214 КПК України. У задоволенні решти вимог скарги відмовив (том 1, а. с. 142).

Слідчий суддя Октябрського районного суду міста Полтави ухвалою від 08 лютого 2018 року у справі № 554/12566/15-к (провадження № 1-кс/554/49/2018) скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність слідчого задовольнив частково. Зобов`язав слідчого Полтавського РВП Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області розглянути клопотання потерпілого ОСОБА_1 від 20 квітня 2017 року про вчинення певних дій у кримінальному провадженні № 12015170300001109, а саме про проведення слідчо-оперативних заходів із застосуванням оперативно-технічних можливостей, спрямованих на встановлення зв`язків та можливих спільників ОСОБА_2 , який, зловживаючи довірою, шахрайським шляхом заволодів грошовими коштами сім`ї скаржника; встановлення фактів використання, переводів та кінцевого місцезнаходження грошових коштів у сумі 10 500,00 дол. США, якими ОСОБА_2 заволодів шахрайським шляхом; проведення обшуку та тимчасового доступу до речей та документів; встановлення осіб, причетних до заволодіння грошовими коштами у сумі 10 500,00 дол. США; встановлення інших ошуканих громадян, які постраждали від протиправних дій ОСОБА_2 . У задоволенні решти вимог скарги відмовив (том 1, а. с. 155, 156).

Слідчий суддя Октябрського районного суду міста Полтави ухвалою від 08 лютого 2018 року у справі № 554/12566/15-к (провадження № 1-кс/554/50/2018) скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність слідчого задовольнив частково. Зобов`язав слідчого Полтавського РВП Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області розглянути клопотання потерпілого ОСОБА_1 від 20 квітня 2017 року про вчинення певних дій у кримінальному провадженні № 12015170300001109, а саме про звернення з клопотанням до прокурора для погодження проведення обшуку за адресою реєстрації та інших місць тимчасового проживання чи перебування ОСОБА_5 та згодом до слідчого судді. У задоволенні решти вимог скарги відмовив (том 1, а. с. 138, 139).

Слідчий суддя Октябрського районного суду міста Полтави ухвалою від 08 лютого 2018 року у справі № 554/12566/15-к (провадження № 1-кс/554/51/2018) скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність слідчого задовольнив частково. Зобов`язав слідчого Полтавського РВП Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області розглянути клопотання потерпілого ОСОБА_1 від 20 квітня 2017 року про вчинення певних дій у кримінальному провадженні № 12015170300001109, а саме про допит ОСОБА_5 , який мешкає разом із ОСОБА_2 , щодо отримання ним грошових коштів на картковий рахунок, на який за вказівкою ОСОБА_2 періодично перераховувалися грошові кошти та який, можливо, є спільником ОСОБА_2 , щодо заволодіння грошовими коштами у сумі 10 500,00 дол. США, а також стосовно надання нотаріального доручення ОСОБА_2 щодо зняття готівки в АТ «ПриватБанк» з рахунку, відкритого на ім`я ОСОБА_5 . У задоволенні решти вимог скарги відмовив (том 1, а. с. 136, 137).

Слідчий суддя Октябрського районного суду міста Полтави ухвалою від 08 лютого 2018 року у справі № 554/12566/15-к (провадження № 1-кс/554/53/2018) скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність слідчого задовольнив частково. Зобов`язав слідчого Полтавського РВП Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області розглянути клопотання потерпілого ОСОБА_1 від 20 квітня 2017 року про вчинення певних дій у кримінальному провадженні № 12015170300001109, а саме про звернення за погодженням із прокурором до слідчого судді з клопотанням про застосування заходів забезпечення кримінального провадження щодо проведення тимчасового доступу до речей та документів, електронного гаманця «WebMoney Transfer», який зареєстрований на ім`я ОСОБА_3 , з отриманням інформації (місцеперебування користувача, його IP-адрес з прив`язкою до місцевості, руху коштів по рахунку (електронному гаманцю)). У задоволенні решти вимог скарги відмовив (том 1, а. с. 134, 135).

Слідчий суддя Октябрського районного суду міста Полтави ухвалою від 15 серпня 2018 року у справі № 554/12566/15-к (провадження № 1-кс/554/6103/2018) скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність слідчого задовольнив частково. Зобов`язав слідчого Полтавського РВП ГУНП в Полтавській області розглянути клопотання ОСОБА_1 від 02 липня 2018 року та прийняти процесуальне рішення відповідно до вимог статті 220 КПК України (том 1, а. с. 129).

Слідчий суддя Октябрського районного суду міста Полтави ухвалою від 23 серпня 2018 року у справі № 554/12566/15-к (провадження № 1-кс/554/4842/2018) скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність слідчого задовольнив. Визнав протиправною бездіяльність слідчого Полтавського РВП Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області щодо тривалого досудового розслідування кримінального провадження № 12015170300001109, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 08 серпня 2015 року, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частинами другою та четвертою статті 190 КК України. Визнав протиправною бездіяльність слідчого Полтавського РВП Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області щодо порушення розумних строків досудового розслідування зазначеного кримінального провадження № 12015170300001109. Зобов`язав слідчого Полтавського РВП Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області здійснити процесуальні дії, необхідні для закінчення досудового розслідування кримінального провадження № 12015170300001109, у строк 2 (два) місяці (том 1, а. с. 141).

Слідчий суддя Октябрського районного суду міста Полтави ухвалою від 10 вересня 2018 року у справі № 554/12566/15-к (провадження № 1-кс/554/6098/2018, № 1-кс/554/6102/2018) скарги ОСОБА_1 на бездіяльність слідчого задовольнив частково. Зобов`язав слідчих Полтавського РВП Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області встановити та опитати громадян, яким ОСОБА_2 з електронного гаманця системи LIQPAY, зареєстрованого на ім`я ОСОБА_3 , перераховував (переводив) грошові кошти, які належали ОСОБА_3 ; провести обшук за адресою реєстрації та інших місць тимчасового перебування ОСОБА_5 з метою виявлення знарядь та засобів вчинення злочину. У задоволенні решти вимог скарг відмовив (том 1, а. с. 161).

Слідчий суддя Октябрського районного суду міста Полтави ухвалою від 18 лютого 2019 року у справі № 554/12566/15-к (провадження № 1-кс/554/2724/2019) заяву потерпілого ОСОБА_1 про відвід старшого слідчого СВ Полтавського РВП Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області майора поліції Козіна А. Г. у кримінальному провадженні № 12015170300001109 задовольнив. Призначив іншого слідчого у кримінальному провадженні № 12015170300001109 від 08 серпня 2015 року (том 1, а. с. 146, 147).

Слідчий суддя Октябрського районного суду міста Полтави ухвалою від 18 лютого 2019 року у справі № 554/12566/15-к (провадження № 1-кс/554/2756/2019) заяву потерпілого ОСОБА_1 про відвід слідчого - начальника СВ Полтавського РВП Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області майора поліції Голтвянського В. С. у кримінальному провадженні № 12015170300001109 задовольнив. Призначив іншого слідчого у кримінальному провадженні № 12015170300001109 від 08 серпня 2015 року (том 1, а. с. 148, 149).

Слідчий суддя Октябрського районного суду міста Полтави ухвалою від 29 березня 2019 року у справі № 554/12566/15-к (провадження № 1-кс/554/3740/2019) заяву ОСОБА_1 про відвід слідчого СВ Полтавського РВП Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області Нездійминоги В. М. від досудового розслідування кримінального провадження № 12015170300001109 задовольнив. Відвів слідчого - заступника начальника СВ Полтавського РВП Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області Нездійминогу В. М. від досудового розслідування кримінального провадження № 12015170300001109 від 08 серпня 2015 року (том 1, а. с. 144, 145).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пунктів 1, 4 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення повною мірою не відповідають.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статей 55 56 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

У частині першій статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України є частиною національного законодавства, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

За змістом статей 15 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Однак цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків або відшкодування моральної шкоди.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді відшкодування шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про відшкодування шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

Зазначений правовий висновок Велика Палата Верховного Суду виклала у постанові від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18).

Застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт завдання цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування» (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18)).

Статті 1173 1174 ЦК України визначають спеціальні умови притягнення суб`єктів публічного права до цивільно-правової відповідальності.

Щодо відшкодування моральної шкоди

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 просив стягнути з Державного бюджету України 299 090 100,00 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок неефективного ведення досудового розслідування кримінальної справи та надмірної тривалості кримінального провадження, а тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню стаття 1174 ЦК України.

У частинах першій та другій статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Отже, моральну шкоду розуміють як втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має керуватися засадами розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню під час вирішення спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди; протиправність діяння її заподіювача; наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіяювача та вини останнього в її заподіянні. Суд повинен з`ясувати, зокрема, чим підтверджується факт завдання позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони завдані, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює завдану йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

ЄСПЛ зазначає, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (рішення від 12 липня 2007 року у справі «Stankov v. Bulgaria» («Станков проти Болгарії»), заява № 68490/01).

Відповідно до статті 1 Конвенції Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Право особи на ефективний засіб правового захисту закріплено у статті 13 Конвенції, згідно з якою кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, були порушені, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Ефективність національного засобу правового захисту за змістом статті 13 Конвенції не залежить від упевненості в сприятливому результаті провадження. Ефективність має оцінюватися за можливістю виправлення порушення права, гарантованого Конвенцією, через поєднання наявних засобів правового захисту.

Щоб вважатися ефективним і в такий спосіб відповідати статті 13 Конвенції, внутрішній засіб правового захисту повинен надати змогу компетентному національному органу як розглянути суть відповідної скарги за Конвенцією, так і забезпечити «належний захист» (рішення ЄСПЛ від 27 вересня 1999 року у справі «Smith and Grady v. The UK» («Сміт і Ґрейді проти Сполученого Королівства»), від 18 грудня 1996 року у справі «Aksoy v. Turkey» («Аксой проти Туреччини»)). Результатом такого провадження може бути, зокрема, присудження відшкодування у зв`язку з порушенням.

ЄСПЛ, оцінюючи ефективність різних національних засобів правового захисту у зв`язку з надмірною тривалістю провадження, розробив кілька критеріїв та принципів, які сформулював у своїх рішеннях. Так, ЄСПЛ указав, що вирішальним питанням під час оцінювання ефективності засобу правового захисту у випадку скарги щодо тривалості провадження є те, чиможе заявник податицю скаргу до національних судів з вимогою конкретного відшкодування; іншими словами, чи існує будь-який засіб, який міг би вирішити його скаргу шляхом надання безпосереднього та швидкого відшкодування, а не просто опосередкованого захисту його прав, ґарантованих статтею 6 Конвенції (рішення від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України»). Суд також постановив, що цей засіб вважатиметься «ефективним», якщо його можна використати, щоб прискорити постановлення рішення судом, який розглядає справу, або надати скаржникові належне відшкодування за зволікання і затримки, що вже відбулися.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися у контексті відповідних обставин справи та з огляду на критерії, передбачені прецедентною практикою ЄСПЛ, зокрема складність справи, поведінку заявника, а також органів влади, пов`язаних зі справою (рішення ЄСПЛ від 25 березня 1999 року у справі «Pelissier and Sassi v France» («Пелісьє і Сассі проти Франції»), від 27 червня 1997 року у справі «Philis v. Greece» («Філіс проти Греції»)). Стаття 13 Конвенції не вимагає надання спеціального засобу правового захисту від надмірної тривалості провадження; достатніми можуть бути загальні конституційні та судові позови, наприклад, про встановлення позадоговірної відповідальності з боку держави.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18), на яку посилався заявник у касаційній скарзі, зазначила, що надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір.

Висновки про відшкодування моральної шкоди, завданої особі надмірною тривалістю досудового розслідування, викладені також у постановах Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 585/724/19 (провадження № 61-18673св19), від 16 вересня 2020 року у справі № 638/6363/19 (провадження № 61-9220св20), від 21 липня 2021 року у справі № 646/7015/19 (провадження № 61-1452св21), від 06 березня 2024 року у справі № 398/3747/22 (провадження № 61-16552св23), від 11 квітня 2024 року у справі № 335/12338/19 (провадження № 61-7930св23), від 22 травня 2024 року у справі № 757/30529/22 (провадження № 61-14820св23), від 31 липня 2024 року у справі № 183/960/23 (провадження № 61-2810св24), від 30 вересня 2024 року у справі № 201/227/23 (провадження № 61-698св24), від 02 жовтня 2024 року у справі № 554/2588/23 (провадження № 61-3629св24), від 31 жовтня 2024 року у справі № 463/1700/21 (провадження № 61-250св24).

У справі № 638/6363/19 Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, керувався тим, що позивач довів тривалу протиправну бездіяльність посадових осіб прокуратури щодо проведення необхідної перевірки заяви позивача про злочин, надмірну тривалість досудового розслідування у кримінальному провадженні за його заявою (з 2013 року), неодноразове прийняття слідчими прокуратури постанов про закриття кримінального провадження у спосіб, який демонструє заявнику ігнорування його доводів. Указані обставини свідчать про заподіяння позивачу моральної шкоди, суди визначили її розмір (5 000,00 грн) відповідно до характеру та розміру душевних страждань позивача, керуючись вимогами розумності, виваженості і справедливості.

У справі № 646/7015/19 Верховний Суд, скасовуючи рішення апеляційного суду та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, зазначив, що надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо. Ураховуючи викладене, Верховний Суд вважав, що суд першої інстанції, встановивши доведеними факти тривалої протиправної бездіяльності посадових осіб відповідача щодо проведення необхідної перевірки заяви позивача про злочин, надмірну тривалість досудового розслідування у кримінальному провадженні за її заявою, неодноразове прийняття слідчими прокуратури рішень про закриття кримінального провадження у спосіб, який для заявника демонструє ігнорування її доводів, дійшов обґрунтованого висновку про заподіяння позивачу моральної шкоди, визначивши її розмір (7 000,00 грн) відповідно до характеру та розміру душевних страждань, з урахуванням вимог виваженості, розумності і справедливості.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій керувалися тим, що позивач не надав достатніх та допустимих доказів на підтвердження доводів про завдання йому відповідачами моральної шкоди, а оскарження процесуальних рішень органів досудового слідства в порядку кримінального судочинства є формою судового контролю та не створює безумовних підстав для відшкодування моральної шкоди, оскільки не є порушенням прав позивача.

Верховний Суд зауважує, що у Рішенні від 30 травня 2001 року № 7-рп/2001 у справі № 1-22/2001 (справа про відповідальність юридичних осіб) Конституційний Суд України зазначив таке: «Конституція України закріпила принцип відповідальності держави перед людиною за свою діяльність, який проявляється передусім у конституційному визначенні обов`язків держави (статті 3, 16, 22). Така відповідальність не зводиться лише до політичної чи моральної відповідальності публічної влади перед суспільством, а має певні ознаки юридичної відповідальності держави та її органів за невиконання чи неналежне виконання своїх обов`язків».

Згідно з матеріалами справи із серпня 2015 року до 30 листопада 2020 року (день надходження обвинувального акта до Полтавського районного суду Полтавської області) тривало досудове розслідування кримінального провадження № 12015170300001109, де ОСОБА_1 визнаний потерпілим.

Відповідно до частин першої-третьої статті 28 КПК України (тут і далі - в редакції, чинній на час відкриття кримінального провадження) під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Розумними вважаються строки, що є об`єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. Розумні строки не можуть перевищувати передбачені цим Кодексом строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень. Проведення досудового розслідування у розумні строки забезпечує прокурор, слідчий суддя (в частині строків розгляду питань, віднесених до його компетенції), а судового провадження - суд.

Системний аналіз частини другої статті 219, частини другої статті 294 КПК України дає підстави для висновку, що максимальний загальний строк досудового розслідування не може перевищувати дванадцяти місяців із дня повідомлення особі про підозру у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, а у разі неможливості закінчити у вказаний строк, він може бути максимально продовжений Генеральним прокурором України чи його заступниками до дванадцяти місяців внаслідок виняткової складності провадження, тобто - до двадцяти чотирьох місяців.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що тривалість досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12015170300001109 значно перевищує максимальні загальні строки, встановлені для досудового розслідування, та не відповідає критерію розумності.

У справі, що переглядається, суди встановили, що ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду міста Полтави від 23 серпня 2018 року у справі № 554/12566/15-к (провадження № 1-кс/554/4842/2018) визнано протиправною бездіяльність слідчого Полтавського РВП Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області щодо тривалого досудового розслідування кримінального провадження № 12015170300001109, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 08 серпня 2015 року, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частинами другою та четвертою статті 190 КК України, а також щодо порушення розумних строків досудового розслідування зазначеного кримінального провадження № 12015170300001109.

Верховний Суд не погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що оскарження процесуальних рішень слідчого, прокурора є реалізацією позивачем свого процесуального права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності слідчого під час досудового розслідування у межах кримінальних проваджень, тому не є підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки підставою позову є не факт оскарження ОСОБА_1 процесуальних рішень слідчого, прокурора, а тривалий час досудового розслідування понад розумні строки (п`ять років) та бездіяльність слідчих у кримінальному провадженні № 12015170300001109, що неодноразово було встановлено судовими рішеннями слідчого судді за результатами розгляду скарг позивача на рішення, дії та бездіяльність слідчих під час досудового розслідування зазначеного кримінального провадження.

Верховний Суд, враховуючи вказані вище обставини, дійшов висновку, що позивач довів, що бездіяльність поліції та, як наслідок, тривалий час досудового розслідування, необхідність вживати додаткові заходи шляхом неодноразового направлення звернень до органів державної влади призвела до моральних страждань позивача і є підставою для відшкодування завданої моральної шкоди.

Суди попередніх інстанцій посилались на те, що у справі відсутні достатні докази на підтвердження такої глибини душевних страждань та немайнових втрат потерпілої особи, які заслуговують на відшкодування моральної шкоди у розмірі 299 090 100,00 грн.

Верховний Суд з урахуванням доводів касаційної скарги, тривалого порушення прав позивача, важливості для нього питань, з якими він звертався до правоохоронних органів для вирішення, керуючись принципами розумності та справедливості, загальнолюдськими принципами та суспільною мораллю, вважає, що обґрунтований розмір моральної шкоди становить 5 000,00 грн.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 09 листопада 2022 року у справі № 552/3929/20 (провадження № 61-1383св21).

Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).

Згідно зі статтею 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Отже, кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, або номера чи види рахунку, з якого має бути здійснено стягнення / списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своє суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не в резолютивній частині рішення.

Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18).

З огляду на викладене, з урахуванням доводів касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій, відмовивши у позові в частині відшкодування моральної шкоди, неправильно застосували норми матеріального права, а саме статтю 56 Конституції України, частину шосту статті 1176 ЦК України, тому підлягає відшкодуванню моральна шкода у розмірі 5 000,00 грн із держави на користь позивача.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи в частині вирішення позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення в означеній частині підлягають скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про часткове задоволення позову.

Щодо відшкодування майнової шкоди

Зобов`язання про відшкодування шкоди - це правовідношення, в силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов`язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).

Підставою виникнення зобов`язання про відшкодування шкоди є завдання майнової шкоди іншій особі.

Майнова шкода, як свідчить зміст статті 1166 ЦК України, завдається порушенням належних саме особі особистих немайнових прав та/або майнових прав.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині відшкодування майнової шкоди, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що позивач її не довів, а також порушення, які були допущені під час проведення слідчих дій, зокрема тривале розслідування кримінального провадження, не є підставою для відшкодування державою майнової шкоди, завданої злочином.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили, що під час вирішення спору про відшкодування майнової шкоди за статтями 1166 1167 1174 ЦК України доказуванню підлягає факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками.

Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.

Згідно з матеріалами справи майнову шкоду позивачу заподіяв ОСОБА_2 , який шахрайським шляхом заволодів грошовими коштами.

У матеріалах справи відсутні докази причинного зв`язку між завданою позивачу майновою шкодою та діями Національної поліції України і Державної казначейської служби України.

Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що порушення, допущені під час проведення слідчих дій, зокрема тривале розслідування кримінального провадження, не є підставою для відшкодування державою майнової шкоди на користь ОСОБА_1 , завданої злочином.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 зазначав, що майнову шкоду йому заподіяв ОСОБА_2 , який шахрайським шляхом заволодів його грошовими коштами, що не позбавляє його права безпосередньо пред`явити до зазначеної особи цивільний позов про відшкодування майнової шкоди.

Подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 25 січня 2022 року у справі № 554/7862/20 (провадження № 61-6816св21), від 09 листопада 2022 року у справі № 552/3929/20 (провадження № 61-1383св21).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформулювала правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Верховний Суд є судом права, а не судом факту, позбавлений можливості самостійно встановлювати обставини справи, не встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, а також досліджувати докази справи, змінюючи їх оцінку відповідно до статті 400 ЦПК України.

Таким чином, проаналізувавши зміст оскаржуваних судових рішень з точки зору застосування норм права, які стали підставою для вирішення справи в частині відшкодування майнової шкоди, колегія суддів дійшла висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили судові рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Висновки судів у цій справі не суперечать правовим висновкам, викладеним у постановах суду касаційної інстанції, на які посилався заявник у касаційній скарзі.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, а тому Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд враховує, що, як неодноразово вказував ЄСПЛ,право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» («Ruiz Torija v. Spain»), заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» («Hirvisaari v. Finland»), заява № 49684/99).

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Отже, оскаржувані судові рішення у частині вирішення позовної вимоги про відшкодування майнової шкоди відповідають вимогам закону й підстав для їх скасування немає.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

З огляду на викладене колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне:

касаційну скаргу задовольнити частково;

рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині вирішення позовної вимоги про відшкодування майнової шкоди за рахунок держави Україна залишити без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України;

рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині вирішення позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди за рахунок держави Україна скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення про часткове задоволення позову та стягнення за рахунок держави грошової компенсації у розмірі 5 000,00 грн.

Керуючись статтями 400 409 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду міста Полтави від 26 березня 2024 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 02 вересня 2024 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до держави Україна в особі Національної поліції України та Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення про часткове задоволення позову.

Стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 5 000 (п`ять тисяч) грн 00 коп. на відшкодування моральної шкоди.

Рішення Ленінського районного суду міста Полтави від 26 березня 2024 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 02 вересня 2024 року в частині вирішення позовної вимоги про стягнення компенсації майнової шкоди за рахунок держави Україна залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Є. В. Петров СуддіА. І. Грушицький А. А. Калараш І. В. Литвиненко В. В. Пророк