Історія справи

Постанова ВССУ від 10.03.2026 року у справі №172/520/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 березня 2026 року

м. Київ

справа № 172/520/24

провадження № 61-2648св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Гудими Д. А., Краснощокова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Комунальне некомерційне підприємство «Васильківський центр первинної медико-санітарної допомоги»,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Василькіського районного суду Дніпропетровської області від 03 вересня 2024 року в складі судді Битяка І. Г. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 січня 2025 року в складі колегії суддів: Петешенкової М. Ю., Городничої В. С., Красвітної Т. П.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до Комунального некомерційного підприємства «Васильківський центр первинної медико-санітарної допомоги» (далі - КНП «Васильківський ЦПМСД») про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди.

Позов мотивований тим, що 22 січня 2024 року згідно з наказом КНП «Васильківський ЦПМСД» № 1-к-24 її було прийнято на 0,75 ставки посади сестри медичної Васильківської амбулаторії загальної практики сімейної медицини № 1 Комунального некомерційного підприємства «Васильківський центр первинної медико-санітарної допомоги» (далі - Васильківська АЗПСМ № 1) з випробувальним терміном 3 місяці.

Відповідно до наказу КНП «Васильківський ЦПМСД» від 11 березня 2024 року № 11-к-24 її звільнено на підставі пункту 11 статті 40 КЗпП України у зв`язку з встановленням невідповідності працівника займаній посаді, на яку вона прийнята, або виконуваній роботі протягом випробувального терміну.

Вважає своє звільнення незаконним, адже вона сумлінно виконувала роботу медичної сестри відповідно до щоденних доручень керівництва, у тому числі, серед іншого, здійснювала супроводження та допомогу під час прийому пацієнтів сімейними лікарями Центру, що вимагало роботу в електронній системі охорони здоров`я (ЕСОЗ), котра включає в себе, передусім, роботу в базі даних пацієнтів «МедЕйр». Вхід до ЕСОЗ здійснювався нею за вказівкою відповідного лікаря його власним електронним ключем, адже особистого ключа вона не мала, відповідних розпоряджень про призначення уповноваженою особою щодо користування ЕСОЗ та базою даних пацієнтів «МедЕйр» від керівництва Центру не надходило, навчання щодо роботи у зазначеній системі відповідальними за цей напрям роботи працівниками не проводилося.

Разом з цим інженером-програмістом ОСОБА_2 була проведена перевірка знань по роботі на комп`ютерній техніці та в медично-інформаційній системі «МедЕйр», про що доповідною запискою від 29 лютого 2024 року поінформовано директора Центру та вказано, що за період з 22 січня 2024 року до 29 лютого 2024 року вона показала низький рівень знань, але яких саме, не зазначено.

Також 29 лютого 2024 року медичною сестрою ОСОБА_3 проведено перевірку її навичок по роботі у програмі «УкрВак» й зазначено, що вона має низький рівень знань та на момент перевірки працювати без допомоги наставника не зможе.

На підставі цих перевірок старшою медичною сестрою Васильківської АЗПСМ № 1 ОСОБА_4 29 лютого 2024 року надано доповідну записку на ім`я директора Центру, в якій зроблено висновок, що позивач за місяць роботи у закладі не досягла навіть середнього рівня знань, необхідних для щоденної роботи та виконання своїх обов`язків.

Є незрозумілим вимагання від неї певних показників роботи, яка не передбачена посадовими обов`язками або іншими нормативними документами, які б встановлювали коло або обсяг її роботи.

Крім того, 05 березня 2024 року інспектор з кадрів ОСОБА_9 вимагала у неї поставити підписи на трьох примірниках посадової інструкції без зазначення дати ознайомлення. На її заперечення щодо необхідності ознайомитися з цими документами не зважали та наполягали на підписанні. Це відбувалося у кабінеті лікаря, де проводився прийом пацієнтів.

06 березня 2024 року вона повторно просила надати для ознайомлення посадові інструкції, в тому числі для зазначення дати, після чого побачила на документах дату підписання - 22 січня 2024 року, тобто дату її прийому на роботу, що суперечить дійсності. Такі дії осіб, які були зобов`язані своєчасно її ознайомити з посадовими обов`язками, свідчать про фальсифікацію документа. Про ці обставини вона проінформувала директора Центру доповідною запискою від 06 березня 2024 року. У цій же записці вона зазначила, що нею опанування комп`ютерної техніки та відповідного програмного застосування для ведення обліку хворих та іншого здійснюється самостійно, без супроводу відповідного фахівця, що унеможливлює або значно знижує належне виконання її посадових обов`язків і покладених на неї завдань. Просила посприяти щодо її професійного адаптування на займаній посаді та зобов`язати відповідних осіб здійснити навчання і технічне забезпечення. Відповідь на доповідну вона не отримала ні у письмовій, ні в усній формі.

Наказом КНП «Васильківський ЦПМСД» від 06 березня 2024 року з метою адаптації до роботи їй призначили наставника - заступника директора з медичного обслуговування населення ОСОБА_5 , строк наставництва встановлено з 06 до 07 березня 2024 року включно. За цим наказом наставник повинен був забезпечити не навчання та передачу досвіду, а об`єктивний аналіз здобутих знань та навичок позивача в роботі з прийому пацієнтів та роботі в ЕСОЗ, системний контроль за якістю проведення наставництва, після закінчення терміну наставництва подати доповідну записку на ім`я директора щодо результатів проведеної роботи медичною сестрою ОСОБА_1 . Розуміючи, що на неї здійснюється певний тиск, вона 07 березня 2024 року службовою запискою просила надати їй копію наказу про прийняття на роботу та копії функціональних обов`язків, у чому їй відмовили.

У повідомленні про звільнення було зазначено про її недостатній рівень вмінь та знань у роботі ЕСОЗ, котра включає передусім роботу в базі даних пацієнтів «МедЕйр». Підставою її звільнення є невиконання нею завдань та обов`язків, передбачених розділом ІІ посадової інструкції.

З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просила:

визнати неправомірним та скасувати наказ КНП «Васильківський ЦПМСД» від 11 березня 2024 року № 11-к-24 про її звільнення з посади сестри медичної Васильківської АЗПСМ № 1 згідно з пунктом 11 статті 40 КЗпП України;

поновити її на посаді сестри медичної Васильківської АЗПСМ № 1 із 11 березня 2024 року;

стягнути з КНП «Васильківський ЦПМСД» на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 11 березня 2024 року до дня поновлення її на роботі;

стягнути з КНП «Васильківський ЦПМСД» на її користь 50 000,00 грн моральної шкоди.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Василькіського районного суду Дніпропетровської області від 03 вересня 2024 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що позивач, ознайомившись з наказом про прийняття на роботу з випробувальним терміном на три місяці, який видано відповідачем на підставі її особистої заяви, погодилась із застереженням про випробувальний термін. За час проходження випробувального терміну відповідач на підставі висновків комісії прийняв рішення про невідповідність позивача займаній посаді, що підтвердили допитані судом свідки.

Зазначені обставини стали підставою для звільнення позивача, проведеного протягом строку випробовування, яку було письмово попереджено про звільнення за три дні до звільнення.

Тому немає підстав для задоволення позову в частині вимог про скасування наказу про звільнення, а також про поновлення позивача на відповідній посаді зі стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу і моральної шкоди як похідних вимог.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 08 січня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Василькіського районного суду Дніпропетровської області від 03 вересня 2024 року - без змін.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що звільнення працівника під час строку випробування не можна визнати таким, що провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, адже працівник при прийнятті на роботу, даючи згоду на випробування, фактично дає згоду і на можливість звільнення, якщо протягом строку випробування буде встановлено невідповідність його роботі, на яку його прийнято.

При цьому суб`єкт призначення у період випробувального строку з`ясовує професійні та ділові якості працівника, його здатність виконувати якісно і сумлінно свої обов`язки. У разі якщо роботодавець в період випробування працівника прийде до негативного висновку щодо відповідності працівника роботі, яка йому доручається, він має право його звільнити з причини незадовільного результату випробування. Суб`єкт призначення має право самостійно визначати, чи відповідає працівник посаді, на яку його призначено.

Разом з тим, висновок про невідповідність працівника займаній посаді має бути обґрунтованим і документально підтвердженим. Тобто для висновку про невідповідність займаній посаді повинні бути достатні очевидні (фактичні) підстави, на основі яких можна пересвідчитися у тому, наскільки обґрунтованими є висновки суб`єкта призначення.

Доводи ОСОБА_1 про те, що надані відповідачем до суду доповідні записки службових осіб, які безпосередньо здійснювали нагляд за роботою позивача в період випробувального терміну, є нічим іншим, як тиском на неї та підробленням відомостей для безпідставного звільнення, апеляційний суд відхилив. У період випробування роботодавець сам приймає рішення про відповідність чи невідповідність працівника посаді з подальшим його звільненням. Таке звільнення в період випробування погоджувалось із позивачем, зокрема, при прийнятті її на роботу на таких умовах, з якими остання погодилась, підписавши наказ про прийняття на роботу.

Позивач також не спростувала як в суді першої інстанції, так і при розгляді її апеляційної скарги того факту, що висновки комісії не відповідають дійсності. Так, під сумнів керівництво відповідача поставило здібність позивача вільно володіти електронними програмами, які застосовуються безпосередньо у роботі лікарні, та знання позивача щодо профілактичних дитячих щеплень. У посадовій інструкції сестри медичної, яку при прийомі на роботу підписала 22 січня 2024 року позивач, у розділі V наведений перелік обов`язків сестри медичної, якими вона повинна володіти, зокрема, вміти працювати в спеціальній програмі медичної інформаційної системи «МедЕйр», та безпосередньо дотримуватись наказів МОЗ з надання первинної медичної допомоги. Матеріали справи містять письмові докази у вигляді доповідних записок та висновків комісії, утвореної керівництвом закладу за для встановлення відповідності чи невідповідності позивача посаді, на яку вона прийнята, що позивачем не спростовано. Тому апеляційний суд вважав, що суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про відсутність підстав для задоволення вимоги про скасування наказу про звільнення позивача та поновлення її на роботі.

Також суд першої інстанції допитав свідків, які складали такі документи та які в судовому засіданні підтвердили їх, пояснили їх походження, що спростовує відповідні доводи скаржника.

Суд першої інстанції зробив правильний висновок про законність встановлення випробування для позивача, з яким вона погодилась, а також обґрунтовано вважав доведеним відсутність підстав незаконного звільнення позивача у період випробувального терміну на підставі пункту 11 статті 40 КЗпП України.

Хоча звільнення позивача і відбулось у зв`язку з непроходженням випробувального терміну, для чого встановлений спрощений порядок звільнення, роботодавець не позбавлений обов`язку аргументувати та довести підстави такого звільнення, що він і здійснив як у суді першої інстанції, так і при розгляді апеляційної скарги. Натомість, позивач такі доводи щодо підстав звільнення не спростувала жодним належним доказом, і, як наслідок, вимоги її про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди також не знайшли свого підтвердження.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У лютому 2025 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

суди неправильно застосували пункт 11 статті 40 КЗпП України, що регулює звільнення за невідповідність займаній посаді, всебічно та об`єктивно не дослідили аргументи та докази неправомірного звільнення. Крім того, роботодавець не надав доказів належного проведення оцінки кваліфікації позивача, її адаптації на робочому місці чи організації необхідного навчання;

коло завдань та обов`язків сестри медичної лікувального закладу визначено посадовою інструкцією сестри медичної Васильківської АЗПСМ № 1, відповідно до якої на позивача були покладені певні завдання та обов`язки за займаною посадою. Проте відповідач порушив вимоги вказаної інструкції та не виконав обов`язки, передбачені ними, до початку роботи;

маючи безперервний досвід роботи на посаді медичної сестри відділення реанімації 24 роки, яку позивач вимушено залишила через хворобу, вона сумлінно виконувала роботу медичної сестри Центру відповідно до щоденних доручень керівництва, в тому числі здійснювала супроводження та допомогу під час прийому пацієнтів сімейними лікарями Центру, що вимагало роботу в електронній системі охорони здоров`я (ЕСОЗ), котра включає в себе, передусім, роботу в базі даних пацієнтів «МедЕйр». Вхід до ЕСЗО здійснювався нею за вказівкою відповідного лікаря його власним електронним ключем (ЕЦП). Особистого електронного ключа з її електронно-цифровим підписом (ЕЦП) вона не мала, відповідних розпоряджень щодо призначення її уповноваженою особою щодо користування ЕСЗО та базою даних пацієнтів «МедЕйр» від керівництва Центру не надходило, навчання щодо роботи в зазначеній системі відповідальними за цей напрям роботи працівниками не проводилось. Тому є незрозумілим вимагання від неї певних показників роботи, яка не передбачена посадовими обов`язками та іншими нормативними документами, які встановлювали коло або обсяг цієї роботи;

з початку роботи позивача у Центрі її не було своєчасно ознайомлено з колом функціональних обов`язків, переліком нормативних документів, що застосовуються при виконанні цих обов`язків. Також її не було повідомлено про те, що вона має здійснювати роботу в електронній системі охорони здоров`я (ЕСОЗ), котра включає в себе, передусім, роботу в базі даних пацієнтів «МедЕйр», та відповідно не надано керівництвом відповідних повноважень для цього, як того вимагає законодавство. Про зазначений факт порушення вона поінформувала доповідною запискою від 06 березня 2024 року директорку Центру. Крім того, в цій доповідній записці зазначила, що опанування комп`ютерної техніки та відповідного програмного застосування для ведення обліку хворих та іншого здійснюється нею самостійно, без супроводу відповідного фахівця. Проте відповідь на цю доповідну записку вона не отримувала;

у повідомлені про звільнення підставою звільнення позивача є не невиконання нею завдань та обов`язків, передбачених посадовою інструкцією сестри медичної, затвердженої директором КНП «Васильківський ЦПМСД», а недостатній рівень вмінь та знань в роботі електронної системи охорони здоров`я (ЕСОЗ) та в інших програмах, які передбачають роботу в базах даних пацієнтів, що суперечить не тільки посадовій інструкції, але й чинному законодавству;

для отримання доступу до даних електронної системи охорони здоров`я сестра медична має бути зареєстрована у медичній інформаційній системі, мати власний електронний кабінет для внесення до системи відповідних даних. Наділення сестри медичної повноваженнями щодо користування даними, що внесені до ЕСОЗ, що відповідно до законодавства є інформацією з обмеженим доступом, посадовою інструкцією сестри медичної Васильківської амбулаторії загальної практики сімейної медицини №1 КНП «Васильківський ЦПМСД» не передбачено. Іншими розпорядчими документами роботодавця такі функції на позивача не покладалися;

одним із способів виявлення невідповідності працівника займаній посаді чи виконуваній роботі є проведення атестації. 03 грудня 2021 року за результатами атестації при Департаменті охорони здоров`я Дніпропетровської обласної державної адміністрації наказом Департаменту охорони здоров`я Дніпропетровської обласної державної адміністрації від 03 грудня 2021 року №1169-о позивачу підтверджена вища кваліфікаційна категорія за спеціальністю «Сестринська справа»;

відповідач порушив законодавство про працю, зокрема статтю 28, пункт 11 статті 40 КЗпП України, результатом чого стало звільнення позивача за відсутності для цього підстав, адже роботодавець не забезпечив необхідними умовами праці, не надав доступу до електронної системи охорони здоров`я та не організував належне навчання щодо роботи в електронній системі охорони здоров`я (ЕСОЗ), котра включає в себе, передусім, роботу в базі даних пацієнтів «МедЕйр». Крім того, суди не дослідили підстави та докази стосовно звільнення позивача на підставі пункту 11 статті 40 КЗпП України, оскільки проігноровано той факт, що її звільнено за невідповідність виконання дій, на виконання яких вона не була уповноважена з урахуванням вимог чинного законодавства;

внаслідок неправомірного звільнення позивачу було завдано моральну шкоду, адже вона має багаторічний досвід роботи медичною сестрою, в тому числі операційною, кваліфікацію вищої категорії, неодноразові подяки за сумлінну працю, в тому числі такі, що занесені до трудової книжки, не мала жодних зауважень з боку керівництва Центру за час роботи, а також є особою з інвалідністю 2 групи з причини загального захворювання, що звужує можливість її працевлаштування, особливо в сільській місцевості, де вона мешкає, та спричиняє значні труднощі щодо утримання неповнолітньої дитини (сина). Такі дії відповідача завдали позивачу моральних страждань, пов`язаних з пошуком роботи, скрутним матеріальним становищем, пов`язаним з тимчасовим безробіттям, а також принизили її честь, гідність, ділову репутацію. Завдану їй моральну шкоду позивач оцінила у 50 000,00 грн;

під час розгляду справи суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права. Так, суд не розглянув справу в порядку спрощеного провадження з порушенням визначених законом строків. При цьому ухвали про розгляд справи за правилами загального позовного провадження постановлено судом не було, тобто порядок розгляду справи не змінювався. Крім того, у мотивувальній частині рішення суду зазначено про допит свідків під час судового засідання, яке відбулося 12 липня 2024 року. Проте позивача не було повідомлено про призначене на цей день судове засідання.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

У травні 2025 року від КНП «Васильківський ЦПМСД» надійшов відзив, в якому відповідач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Відзив на касаційну скаргу обґрунтований тим, що:

твердження позивача про незаконність наказу КНП «Васильківський ЦПМСД» про її звільнення є необґрунтованими;

доводи ОСОБА_1 про те, що вона була ознайомлена з посадовою Інструкцією тільки 05 березня 2024 року, коли її надала для підпису інспектор з кадрів, не відповідають дійсним обставинам справи;

у зв`язку з невідповідністю позивача займаній посаді (сестри медичної) та невиконання обов`язків протягом строку випробування позивач і була звільнена. У діях посадових осіб КНП «Васильківський ЦПМСД» відсутні неправомірні або незаконні дії стосовно звільнення позивача; наказ КНП «Васильківський ЦПМСД» від 11 березня 2024 року № 11-к-24 про звільнення ОСОБА_1 з посади сестри медичної прийнято правомірно;

вимога ОСОБА_1 про стягнення з КНП «Васильківський ЦПМСД» моральної шкоди в розмірі 50 000,00 грн є безпідставною. На підтвердження вказаної вимоги позивач не надала будь-яких належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів про спричинення їй відповідачем моральної шкоди та в чому вона полягала. Крім того, позивач не довела у суді під час розгляду справи те, з яких міркувань вона виходила при визначенні суми спричиненої їй відповідачем моральної шкоди у розмірі 50 000,00 грн.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк для усунення її недоліків. Особа, яка подала касаційну скаргу, на виконання ухвали Верховного Суду від 18 березня 2025 року указані в ухвалі недоліки було усунула.

Ухвалою Верховного Суду від 18 квітня 2025 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Василькіського районного суду Дніпропетровської області від 03 вересня 2024 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 08 січня 2025 року, відкрито касаційне провадження у справі № 172/520/24 та витребувано справу із суду першої інстанції.

У травні 2025 року матеріали справи № 172/520/24 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 16 січня 2026 рокуу задоволенні клопотання Васильківського ЦПМСД про долучення доказів до матеріалів справи, яке підписане представником ОСОБА_6 , відмовлено.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 13 травня 2025 року зазначено, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 16 березня 2020 року в справі № 755/12037/17; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України).

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що 22 січня 2024 року ОСОБА_1 прийнята на 0,75 посади сестри медичної Васильківської АЗПСМ № 1 згідно з штатним розписом з випробувальним терміном 3 місяці на підставі наказу КНП «Васильківський ЦПМСД» від 22 січня 2024 року № 1-к-24. Із наказом ОСОБА_1 була ознайомлена під підпис.

Згідно з посадовою інструкцією сестри медичної Васильківської АЗПМСМ № 1, яка затверджена директором Центру Куценко І. 22 січня 2024 року і з якою ознайомлена ОСОБА_1 під підпис, сестра медична має такі завдання та обов`язки, зокрема: брати участь у лікувально-діагностичному процесі, підготувати перед амбулаторним прийомом пацієнтів робоче місце лікаря, контролюючи наявність необхідного медичного інструментарію, інвентарю, документації, перевіряючи справність апаратури і засобів оргтехніки, регулювати потік пацієнтів шляхом забезпечення позачергового прийому хворих, які мають на те право, вести облік диспансерних хворих і своєчасно викликати їх на прийом до лікаря, здійснювати після закінчення амбулаторного прийому хворих заповнення медичної документації, оформляти під контролем лікаря медичну документацію, проводити профілактичні щеплення, вести медичну документацію.

Відповідно до службових та доповідних записок сестер медичних Васильківської АКПСМ № 1 ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , інженера-програміста Васильківської АКПСМ № 1 ОСОБА_2 . ОСОБА_1 на низькому рівні володіє знаннями комп`ютерних програм, які використовуються у роботі Васильківської АКПСМ № 1, а також не володіє знаннями з профілактичних щеплень, амбулаторного прийому пацієнтів.

Згідно з наказом КНП «Васильківський ЦПМСД» від 05 березня 2024 року № 19-н-24 проведена перевірка ОСОБА_1 щодо навичок роботи в ЕСОЗ, виконання плану щеплень, знання посадових обов`язків.

У звіті про проведену перевірку вказано, що сестра медична ОСОБА_1 не відповідає займаній посаді та не приділяє достатньої уваги та рішучості для освоєння покладених на неї посадових обов`язків. Комісія подала на розгляд директора Центру пропозиції щодо розгляду питання про винесення позивачу попередження про звільнення згідно з пунктом 11 статті 40 КЗпП України з урахуванням статті 28 КЗпП України.

07 березня 2024 року ОСОБА_1 вручене повідомлення про звільнення під підпис.

Відповідно до наказу КНП «Васильківський ЦПМСД» від 11 березня 2024 року № 11-к-24 ОСОБА_1 звільнено з посади сестри медичної Васильківської АЗПСМ № 1 з 11 березня 2024 року згідно з пунктом 11 статті 40 КЗпП України.

Позиція Верховного Суду

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (стаття 43 Конституції України).

Право громадянина України на працю є одним з основних трудових прав працівників (стаття 2 КЗпП України).

У статті 5-1 КЗпП України передбачено гарантії забезпечення права громадян на працю, зокрема, щодо правового захисту від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

При укладенні трудового договору може бути обумовлене угодою сторін випробування з метою перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається. Умова про випробування повинна бути застережена в наказі (розпорядженні) про прийняття на роботу. В період випробування на працівників поширюється законодавство про працю. Випробування не встановлюється при прийнятті на роботу: осіб, які не досягли вісімнадцяти років; молодих робітників після закінчення професійних навчально-виховних закладів; молодих спеціалістів після закінчення вищих навчальних закладів; осіб, звільнених у запас з військової чи альтернативної (невійськової) служби; осіб з інвалідністю, направлених на роботу відповідно до рекомендації медико-соціальної експертизи; осіб, обраних на посаду; переможців конкурсного відбору на заміщення вакантної посади; осіб, які пройшли стажування при прийнятті на роботу з відривом від основної роботи; вагітних жінок; одиноких матерів, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; осіб, з якими укладається строковий трудовий договір строком до 12 місяців; осіб на тимчасові та сезонні роботи; внутрішньо переміщених осіб. Випробування не встановлюється також при прийнятті на роботу в іншу місцевість і при переведенні на роботу на інше підприємство, в установу, організацію, а також в інших випадках, якщо це передбачено законодавством (стаття 26 КЗпП України).

Згідно з частиною другою статті 28 КЗпП України у разі встановлення власником або уповноваженим ним органом невідповідності працівника займаній посаді, на яку його прийнято, або виконуваній роботі він має право протягом строку випробування звільнити такого працівника, письмово попередивши його про це за три дні. Розірвання трудового договору з цих підстав може бути оскаржене працівником в порядку, встановленому для розгляду трудових спорів у питаннях звільнення.

Відповідно до пункту 11 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: встановлення невідповідності працівника займаній посаді, на яку його прийнято, або виконуваній роботі протягом строку випробування.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Підставою для звільнення за результатами випробування може бути лише невідповідність працівника посаді, на яку він прийнятий. Термін «невідповідність» означає, що підставою для звільнення не може бути порушення трудової дисципліни. За такі порушення працівник може бути звільнений на підставі відповідних статей КЗпП України, а не за результатами випробування. Виходячи зі сформованого висновку Верховного Суду можна допустити, що повинні бути належні докази, які підтверджували б невідповідність працівника займаній посаді див. постанову Верховного Суду від 16 березня 2020 року в справі № 755/12037/17).

Розірвання трудового договору з працівником під час терміну випробування не можна визнати таким, що провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, оскільки працівник при прийнятті на роботу, даючи згоду на випробування, фактично дає згоду і на можливість розірвання з ним трудового договору, якщо протягом строку випробування буде встановлено невідповідність його роботі, на яку його прийнято (див. постанову Верховного Суду від 02 грудня 2020 року в справі № 554/120/20).

У період випробувального терміну суб`єкт призначення з`ясовує професійні та ділові якості працівника, його здатність виконувати якісно і сумлінно свої обов`язки. У разі, якщо суб`єкт призначення в період випробування працівника прийде до негативного висновку щодо відповідності працівника роботі, яка йому доручається, він має право його звільнити з причини незадовільного результату випробування. При цьому суб`єкт призначення самостійно визначає, чи відповідає працівник посаді, на яку його призначено, і, визначаючи у цьому контексті критерії якості виконання роботи за посадою, наділений певною свободою розсуду (див. постанови Верховного Суду від 11 грудня 2019 року в справі № 374/274/18-ц, від 22 липня 2020 року в справі № 826/12446/17, від 12 червня 2023 року в справі № 202/1444/21, від 09 серпня 2023 року в справі № 641/9467/20).

Умова про випробування буде вважатися законною у таких випадках: 1) умова про випробування внесена в письмово оформлений трудовий договір і повторена у наказі про прийняття на роботу; 2) умова про випробування застережена в заяві про прийняття на роботу і повторена в наказі про прийняття на роботу; 3) умова про випробування не міститься в заяві про прийняття на роботу, але внесена в наказ про прийняття на роботу, з яким працівник ознайомлений під розписку до початку роботи; 4) умова про випробування не застережена в заяві про прийняття на роботу, але внесена в наказ про прийняття на роботу, з яким працівник ознайомлений після початку роботи і при цьому він не заперечував проти внесення в наказ такої умови (див. постанову Верховного Суду від 11 грудня 2019 року в справі № 374/274/18).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 липня 2019 року у справі № 757/76692/17-ц зроблено висновки, що «звільнення на підставі пункту 11 статті 40 КЗпП України з урахуванням частини другої статті 28 КЗпП України має відбуватися за наступних умов: 1) встановлення власником або уповноваженим ним органом невідповідності працівника займаній посаді, на яку його прийнято, або виконуваній роботі; 2) письмове попередження працівника про звільнення за три дні; 3) звільнення проводиться протягом строку випробування».

Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункт 4 та 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя, четверта статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

при зверненні до суду з позовом про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди ОСОБА_1 зазначала, що її звільнено з роботи у КНП «Васильківський ЦПМСД» незаконно, всупереч нормам трудового законодавства;

суди встановили, що умова про випробовування позивача була застережена у наказі про прийняття її на роботу, тобто є законною;

звільнення на підставі пункту 11 статті 40 КЗпП України з урахуванням частини другої статті 28 КЗпП України має відбуватися за наступних умов: 1) встановлення власником або уповноваженим ним органом невідповідності працівника займаній посаді, на яку його прийнято, або виконуваній роботі; 2) письмове попередження працівника про звільнення за три дні; 3) звільнення проводиться протягом строку випробування;

КНП «Васильківський ЦПМСД» як роботодавець скористався своїм правом самостійно визначити відповідність ОСОБА_1 займаній посаді, за результатами реалізації якого констатовано невідповідність позивача посаді, яку вона займала;

оскільки роботодавцем була встановлена невідповідність ОСОБА_1 займаній посаді, на яку її прийнято, звільнення проведено протягом строку випробовування, позивача було письмово попереджено про звільнення за три дні до звільнення, суди зробили правильний висновок про відсутність підстав для задоволення позову в частині скасування наказу про звільнення позивача та поновлення її на посаді сестри медичної;

вимога щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з дати звільнення до дня фактичного поновлення на роботі та стягнення моральної шкоди, завданої неправомірними діями відповідача під час звільнення з роботи, є похідними від вимог про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, а тому підстав для її задоволення також немає.

За таких обставин суди зробили правильний висновок про відсутність підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги про те, що позивача не було повідомлено про призначене на 12 липня 2024 року судове засідання безпідставні.

Аналіз матеріалів справи свідчить, що:

12 червня 2024 року під час судового засідання, в якому була присутня позивач була оголошена перерва на 12 липня 2024 року (а. с. 93), позивач про явку в судове засідання на 12 липня 2024 року повідомлена під особистий підпис на розписці (а. с. 94);

12 липня 2024 року позивач була присутня в судовому засіданні під час допиту свідків. Задавала їм питання (протокол судового засідання - а. с. 101);

про оголошення перерви на 09 вересня 2024 року позивач ознайомлена під особистий підпис (а. с. 103);

09 вересня 2024 року ухвалено рішення у справі за відсутності позивача, яка належним чином повідомлена про розгляд справи.

Доводи ОСОБА_1 про те, що роботодавець не забезпечив її необхідними умовами праці, не надав доступу до електронної системи охорони здоров`я та не організував належне навчання щодо роботи в електронній системі охорони здоров`я (ЕСОЗ), котра включає в себе, передусім, роботу в базі даних пацієнтів «МедЕйр», є необґрунтованими. Ці доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з висновками судів щодо встановлених обставин справи та необхідності переоцінки доказів, що відповідно статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21)).

Тому доводи позивача про порушення судом першої інстанції норм процесуального права є неспроможними, адже не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм процесуального та матеріального права. Таким чином, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400 401 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Василькіського районного суду Дніпропетровської області від 03 вересня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 січня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді І. О. Дундар

Д. А. Гудима

Є. В. Краснощоков