Історія справи

Постанова ВССУ від 09.04.2026 року у справі №757/349/23-ц

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2026 року

м. Київ

справа № 757/349/23-ц

провадження № 61-9563св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач - Акціонерне товариство «Українська залізниця»,

розглянув при попередньому розгляді справи у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в інтересах яких діє представник - адвокат Кириченко Наталія Олексіївна, на постанову Київського апеляційного суду від 15 травня 2025 року у складі колегії суддів: Музичко С.Г., Болотова Є. В., Сушко Л. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2023 ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що постановою Кабінету Міністрів України від 25червня 2014 року № 200 «Про утворення Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», прийнятою відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», вирішено утворити Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» на базі Державної адміністрації залізничного транспорту, підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, які реорганізовуються шляхом злиття.

В подальшому Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» змінило організаційно-правову форму на Акціонерне товариство «Українська залізниця» (далі - АТ «Українська залізниця»).

Постановою Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2015 року № 735 затверджено Статут АТ «Українська залізниця», відповідно до якого товариство є правонаступником усіх прав та обов`язків Укрзалізниці та підприємств залізничного транспорту.

Відповідно до абзацу 2 пункту 17 розділу «Юридичний статус товариства» вказаного Статуту, товариство створює філії, представництва, інші відокремлені підрозділи без статусу юридичної особи як на території України, та і за її межами, які діють на підставі положень.

Відповідно до пункту 99 Статуту до компетенції правління AT «Укрзалізниця» належить визначення та затвердження організаційної структури товариства та його штатного розпису, встановлення чисельності працівників, затвердження положення про структурні підрозділи товариства, організація та здійснення поточного контролю за діяльністю структурних підрозділів товариства, філій, представництв, інших відокремлених підрозділів товариства, затвердження інструкцій та положень, що регламентують їх діяльність.

В структурі АТ «Укрзалізниця» було створено Представництво акціонерного товариства «Українська залізниця» в Російській Федерації та Республіці Білорусь. Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичний осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, вказане Представництво являється відокремленим підрозділом юридичної особи АТ «Укрзалізниця».

Відповідно до пункту 2.1 Положення про Представництво, в редакції наказу АТ «Укрзалізниця» від 15 лютого 2019 року, Представництво є відособленим структурним підрозділом АТ «Укрзалізниця», який немає статусу юридичної особи, зареєстровано та розташовано за межами України.

Представництво діє від імені та в інтересах, здійснює делеговані АТ «Укрзалізниця» функції за межами України в Російській Федерації та Республіці Білорусь.

Відповідно до пункту 2.9 Положення Представництво не здійснює господарську діяльність, фінансується за рахунок коштів АТ «Укрзалізниця».

Також вказаним Положенням передбачено, що трудові відносини з працівниками Представництва - громадянами України, включаючи режим праці і відпочинку, регулюється нормами законодавства України.

13 квітня 2016 року між АТ «Українська залізниця» та ОСОБА_1 , укладено безстроковий трудовий договір № 0000005.

Наказом № 3/5 від 13 квітня 2016 року, ОСОБА_1. призначено на посаду в. о. заступника начальника по реформуванню вказаного Представництва.

У зв`язку з укладенням 29 червня 2016 року трудового договору № 6, наказом № 14-п від 29 червня 2016 року ОСОБА_1 переведено на посаду заступника начальника Представництва по роботі з міжнародними організаціями і дирекцією ради по залізничному транспорту держав-учасників Співдружності.

02 квітня 2018 року між АТ «Українська залізниця» та ОСОБА_2 укладено безстроковий трудовий договір № 0000009.

Наказом № 3-п від 02 квітня 2018 року ОСОБА_2 призначено на посаду в. о. головного бухгалтера вказаного Представництва.

Зазначають, що під час виконання роботи у Представництві заробітна плата виплачувалася лише після затвердження відповідного кошторису.

У 2019 році подані Представництвом кошториси не було затверджено АТ «Українська залізниця».

У зв`язку із цим у період з січня 2019 року до 04 липня 2022 року позивачці ОСОБА_1 не було виплачено заробітну плату та компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 10 954 552,63 рос. руб, що, відповідно до офіційного курсу Національного банку України, становить 5 818 620,17 грн.

ОСОБА_2 у період з січня 2019 року до 04 липня 2022 року також не було виплачено заробітну плату та компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 5 478 155,34 рос. руб., що, відповідно до офіційного курсу Національного банку України, становить 2 909 776,99 грн.

Позивачі зазначають, що вони неодноразово зверталися до відповідача з вимогами щодо виплати заборгованості із заробітної плати, але заробітна плата так і не виплачена, що і стало підставою подачі зазначеного позову.

З урахуванням викладених обставин позивачі просили суд стягнути з АТ «Укрзалізниця» заборгованість із заробітної плати за період з січня 2019 року до липня 2022 року на користь ОСОБА_1 - в розмірі 5 818 620,17 грн, на користь ОСОБА_2 - 2 909 776,99 грн, а також 3 % річних в сумі 231 817,01 грн та 141 609,14 грн відповідно.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 08 травня 2024 року позов задоволено частково.

Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену заробітну плату за період з січня 2019 року до липня 2022 року у розмірі 5 818 620,17 грн.

Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_2 нараховану, але не виплачену заробітну плату за період з січня 2019 року до липня 2022 року у розмірі 2 909 776,99 грн.

Задовольняючи позов в частині стягнення заборгованості із заробітної плати, суд першої інстанції виходив з того, що сторони перебували у трудових правовідносинах, позивачки працювали у Представництві, але їм у період з січня 2019 року до липня 2022 року не була виплачена заробітна плата.

Разом із тим, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для застосування частини другої статті 625 Цивільного кодексуУкраїни, відмовивши у задоволенні позову в частині вимог про стягнення 3 % річних.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, АТ «Українська залізниця» оскаржило його в апеляційному порядку.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 15 травня 2025 року апеляційну скаргу АТ «Українська залізниця» задоволено.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 08 травня 2024 року скасовано.

Постановлено нове рішення про відмову у задоволенні позову про стягнення заробітної плати.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із його недоведеності та необґрунтованості.

Зокрема, суд апеляційної інстанції послався на те, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 протягом спірного періоду виконували свої функціональні обов`язки відповідно до укладених трудових договорів.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

24 липня 2025 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в інтересах яких діє представник - адвокат Кириченко Н. О., подали до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 15 травня 2025 року, в якій просять скасувати вказане судове рішеннята залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувана постанова ухвалена судом апеляційної інстанції з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, які мають значення для справи та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу від 29 серпня 2025 року АТ «Укрзалізниця» просить суд касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 серпня 2025 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

13 листопада 2026 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції

Судом встановлено, що позивачки та АТ «Українська залізниця» перебували у трудових правовідносинах.

13 квітня 2016 року між АТ «Українська залізниця» в особі начальника Представництва АТ «Українська залізниця» в Російській Федерації та Республіці Білорусь Філіппова М. В., який діяв на підставі довіреності HAT 205878 від 19 лютого 2016 року, та ОСОБА_1 укладено безстроковий трудовий договір № 0000005.

Згідно пункту 1.1 вказаного договору роботодавець приймає працівника в Представництво АТ «Українська залізниця» в Російській Федерації та Республіці Білорусь на посаду заступника начальника по роботі з міжнародними організаціями і дирекцією ради по залізничному транспорту держав-учасників Співдружності з реформування.

Наказом № 3/5 від 13 квітня 2016 року ОСОБА_1. призначено на посаду в. о. заступника начальника по реформуванню вказаного Представництва АТ «Українська залізниця» в Російській Федерації та Республіці Білорусь.

У зв`язку з укладенням 29 червня 2016 року трудового договору № 6, наказом начальника № 14-п від 29 червня 2016 року ОСОБА_1. переведено на посаду заступника начальника Представництва по роботі з міжнародними організаціями і дирекцією ради по залізничному транспорту держав-учасників Співдружності з 01 липня 2016 року.

02 квітня 2018 року між АТ «Українська залізниця» в особі начальника Представництва акціонерного товариства «Українська залізниця» в Російській Федерації та Республіці Білорусь Філіппова М. В., який діяв на підставі довіреності № Ц/4-04/220-17 від 27 грудня 2017 року, та ОСОБА_2 укладено безстроковий трудовий договір № 0000009.

Згідно пункту 1.1 вказаного договору роботодавець приймає працівника на роботу в Представництво АТ «Українська залізниця» в Російській Федерації та Республіці Білорусь на посаду виконуючого обов`язки головного бухгалтера.

Наказом № 3-п від 02 квітня 2018 року призначено ОСОБА_2. на посаду в. о. головного бухгалтера Представництва АТ «Українська залізниця» в Російській Федерації та Республіці Білорусь з 02 квітня 2018 року.

Наказом № 14/01-2022 від 14 січня 2022 року Представництво АТ «Українська залізниця» в Російській Федерації та Республіці Білорусь призупинило свою діяльність до рішення Правління АТ «Укрзалізниця».

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова апеляційного суду відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

У частині першій статті 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частиною першою статті 94 КЗпП України встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Частиною третьою статті 15 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці. Аналогічне положення закріплено в частині п`ятій статті 97 КЗпП України.

Зазначені норми трудового законодавства свідчать про пріоритет виплати заробітної плати перед іншими виплатами та про підвищену захищеність таких виплат. Одночасно звертає на себе увагу той факт, що заробітна плата виплачується лише за виконану працівником роботу, а якщо працівник такої роботи не виконував, то заробітна плата йому не виплачується, за винятком виплат, передбачених законодавством (зокрема, у випадку простою). Саме такого висновку дійшов Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 243/2071/18, і підстав для відступу від такого правового висновку Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 905/857/19 не знайшла.

Системний аналіз статей 21 94 233 КЗпП України дає підстави дійти висновку про те, що захисту підлягають трудові права працівника у разі порушення їх роботодавцем.

За таких обставин, з урахуванням положень статей 77 81 ЦПК України саме працівник має належними та допустимими доказами довести факт порушення роботодавцем його трудових прав.

Для вирішення питання щодо заборгованості по заробітній платі позивачу необхідно довести розмір заробітної плати, яка встановлена за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки).

Такого ж висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшов Верховний суд у постанові від 16 серпня 2018 року у справі № 242/5780/16-ц (провадження № 61-34037св18).

Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (статті 77 81 ЦПК України).

Встановивши, що матеріали справи не містять будь-яких належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 протягом спірного періоду фактично виконували свої функціональні обов`язки відповідно до укладених трудових договорів, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у позові.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16 (провадження № 14-446цс18)).

При цьому слід приймати до уваги, що у відповідності до статті 34 КЗпП України стан простою у Представництві АТ «Українська залізниця» в Російській Федерації та Республіці Білорусь не вводився.

Доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених заявником постановах Верховного Суду, є необґрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів Верховного Суду залишає касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки підстави для її скасування відсутні.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в інтересах яких діє представник - адвокат Кириченко Наталія Олексіївна, залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 15 травня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

М. Ю. Тітов