Історія справи

Постанова ВАСУ від 30.07.2015 року у справі №800/188/15
Постанова ВСУ від 24.05.2016 року у справі №800/188/15

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 липня 2015 року м. Київ справа № 800/188/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Лосєва А.М.,

Веденяпіна О.А.,

Загороднього А.Ф.,

Зайцева М.П.,

Цвіркуна Ю.І.,

за участю секретаря Титенко М.П.

представників сторін:

позивача ОСОБА_6

відповідача Селіванов А.О.

третьої особи Ґудзь О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовомОСОБА_8до третя особаВерховної Ради України Генеральна прокуратура України провизнання протиправною та скасування постанови,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_8 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_8.) звернувся до Вищого адміністративного суду України з позовом до Верховної Ради України (далі по тексту - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною та скасувати Ростанову Верховної Ради України від 03 червня 2015 року «Про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності народного депутата України ОСОБА_8»;

- визнати незаконними дії та рішення Верховної Ради України щодо доручення повторно провести засідання Комітету з питань Регламенту та організації роботи Верховної Ради України (далі по тексту - Комітет), за результатом якого прийняте рішення від 02 червня 2015 року, протокол №22, та дії і рішення з внесення на розгляд на пленарному засіданні Верховної Ради України 03 червня 2015 року питання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_8;

- зобов'язати Верховну Раду України повернути Генеральному прокуророві України ОСОБА_10 подання «Про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності народного депутата України ОСОБА_8», підтримане та внесене до Верховної Ради України Генеральним прокурором України ОСОБА_10 від 12 травня 2015 року №13/1-27вих. із вмотивованим висновком Комітету з питань Регламенту та організації роботи Верховної Ради України від 29 травня 2015 року, протокол №21, з пропозицією подати додаткові обґрунтування.

На обґрунтування заявленого позову, ОСОБА_8 зазначає про прийняття Комітетом з питань регламенту та організації роботи Верховної Ради України двох рішень за результатами розгляду подання «Про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності народного депутата України ОСОБА_8», підтримане та внесене до Верховної Ради України Генеральним прокурором України ОСОБА_10 від 12 травня 2015 року №13/1-27вих., а саме 29 травня 2015 року та 02 червня 2015 року, що є грубим порушенням норм Регламенту Верховної Ради України, оскільки нормами чинного законодавства не передбачено існування двох рішень Комітету стосовно вирішення одного і того ж питання.

Крім того, рішення Комітету від 02 червня 2015 року не містить мотивованого висновку щодо визначення достатності, законності і обґрунтованості подання, законності одержання доказів, зазначених у поданні, тому не відповідає вимогам, що ставляться до висновку частиною 1 статті 220 Регламенту Верховної Ради України.

Також позивач зазначає про вчинення тиску на членів Комітету з питань регламенту та організації роботи Верховної Ради України, участь у засіданні зазначеного Комітету 02 червня 2015 року першого заступника Генерального прокурора України ОСОБА_11, а не самого Генерального прокурора України, який підтримав та вніс до парламенту подання, що є грубим порушенням процедури проведення засідання Комітету.

Зауважено, що під час проведення засідання Комітету 02 червня 2015 року взагалі не обговорювалось питання вмотивованості та достатності подання Генерального прокурора України, наявності в ньому конкретних фактів і доказів чим позивача позбавлено можливості надати пояснення та скористатись правами, закріпленими у статті 6 Європейської конвенції з прав людини.

Обґрунтовуючи протиправність оскаржуваної Постанови Верховної Ради України позивач посилається на незаконність та невмотивованість рішення Комітету від 02 червня 2015 року, яке стало підставою для її прийняття. Додатково позивач зауважує, що відповідно до приписів частини 4 статті 220 Регламенту Верховної Ради України Голова Верховної Ради України повинен був повернути подання з висновком Комітету Генеральному прокурору України та поінформувати про це Верховну Раду України.

Крім того, в адміністративному позові зазначено, що прийняття незаконного і протиправного рішення Комітету 02 червня 2015 року, внесення на розгляд на пленарному засіданні подання і, як наслідок, прийняття незаконної і протиправної Постанови Верховної Ради України від 03 червня 2015 року стало можливим внаслідок вчинення Головою Верховної Ради України протиправних дій та прийняття протиправних рішень.

Внаслідок викладеного, на переконання позивача, оскаржувана Постанова Верховної Ради України прийнята безпідставно, з перевищенням наданих законом повноважень та у спосіб, що не передбачений Конституцією та законами України; необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій); упереджено і під тиском, недобросовісно і нерозсудливо; з грубими порушеннями принципу рівності перед законом, непропорційно, зокрема, без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямовані ці рішення і дії.

На виконання вимог ухвали Вищого адміністративного суду України від 15 червня 2015 року про відкриття провадження у справі представником відповідача надано витребувані судом документи.

Також представником відповідача надані заперечення на адміністративний позов, в яких зазначено про його необґрунтованість. Посилаючись на дотримання відповідачем правових норм, якими врегульована процедура розгляду та порядок прийняття парламентом рішення про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності народного депутата, представник відповідача просив у задоволенні позову відмовити.

За результатами розгляду клопотання представника відповідача протокольною ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23 липня 2015 року до участі у справі залучено як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Генеральну прокуратуру України.

Представник третьої особи проти задоволення позову заперечував з огляду на його безпідставність та надав суду письмові пояснення, які долучені до матеріалів справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Вищий адміністративний суд України встановив наступне.

За результатами проведення позачергових виборів народних депутатів України в одномандатному виборчому окрузі №46 ОСОБА_8 був обраний народним депутатом України.

Як вбачається із матеріалів справи, 13 травня 2015 року до Верховної Ради України листом від 12 травня 2015 року №13/1-27вих за підписом Генерального прокурора України ОСОБА_10 відповідно до частини 2 статті 80 Конституції України, частини 1 статті 27 Закону України «Про статус народного депутата України», частини 2 статті 482 Кримінального процесуального кодексу України, статті 218 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України» направлено для розгляду подання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності народного депутата України ОСОБА_8, підготовлене старшим прокурором відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України радником юстиції ОСОБА_13 та підтримане Генеральним прокурором України (а.с. 121-129).

Згідно з дорученням Голови Верховної Ради України ОСОБА_14 від 13 травня 2015 року, зазначене подання було передано на розгляд Комітету з питань регламенту та організації роботи Верховної Ради України.

Розглянувши зазначене подання, відповідь Генерального прокурора України на звернення Комітету від 26 травня 2015 року №01/1-29вих-15, пояснення від 19 травня 2015 року та клопотання від 20 травня 2015 року №23/256, №24/256, №25/256, від 26 травня 2015 року №26/256 та №27/256 народного депутата України ОСОБА_8, відповідно до статей 218 - 220 Регламенту Верховної Ради України 29 травня 2015 року Комітетом прийнято рішення про подання «Про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності народного депутата України ОСОБА_8», підтримане та внесене до Верховної Ради України Генеральним прокурором України ОСОБА_10 від 12 травня 2015 року №13/1-27вих., протокол №21 (а.с. 130-131), до якого долучено окремі думки народних депутатів України членів Комітету ОСОБА_15 та ОСОБА_16 (а.с. 132-137).

Зі змісту зазначеного рішення вбачається, що Комітет вирішив ухвалити висновок щодо подання, в якому, зокрема, Комітет вважає:

що законність внесення подання полягає в його відповідності вимогам закону, зокрема, статті 218 Регламенту Верховної Ради України, статті 482 Кримінального процесуального кодексу України;

подання є недостатньо обґрунтованим, надані докази не можна вважати повністю достатніми;

не можна дійти висновку щодо законності одержання доказів, зазначених у поданні, оскільки Генеральним прокурором України не було надано, на звернення Комітету, відповідних матеріалів, які б це підтверджували.

Відповідно до частини 4 статті 220 Регламенту Верховної ради України висновок щодо подання вирішено надіслати Голові Верховної Ради України.

За результатами отримання доручення Голови Верховної Ради України від 02 червня 2015 року, 02 червня 2015 року Комітет, розглянувши подання, відповідь Генерального прокурора України на звернення Комітету від 26 травня 2015 року №01/1-29вих-15, пояснення від 19 травня 2015 року та клопотання від 20 травня 2015 року №23/256, №24/256, №25/256, від 26 травня 2015 року №26/256, №27/256 від 28 травня 2015 року №29/256, №32/256 та №33/256 народного депутата України ОСОБА_8, прийняв рішення про подання «Про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності народного депутата України ОСОБА_8», підтримане та внесене до Верховної Ради України Генеральним прокурором України ОСОБА_10 від 12 травня 2015 року №13/1-27вих., протокол №22 (а.с. 181).

Зі змісту зазначеного рішення вбачається, що Комітет вирішив ухвалити висновок щодо подання, в якому, зокрема, Комітет вважає, що законність внесення подання полягає в його відповідності вимогам закону, зокрема, статті 218 Регламенту Верховної Ради України, статті 482 Кримінального процесуального кодексу України.

У пункті 2 рішення Комітету зазначено про надіслання Голові Верховної Ради України для внесення на розгляд Верховної Ради України висновку Комітету щодо подання відповідно до частини 4 статті 220 Регламенту Верховної Ради України.

03 червня 2015 року Головою Верховної Ради України на розгляд парламенту було внесено подання «Про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності народного депутата України ОСОБА_8», підтримане та внесене до Верховної Ради України Генеральним прокурором України ОСОБА_10 від 12 травня 2015 року №13/1-27вих.

За результатами заслуховування виконуючого обов'язки Генерального прокурора України, народного депутата ОСОБА_8, голови Комітету, обговорення подання, Верховною Радою України проведено голосування, за наслідками якого прийнято оскаржувану позивачем Постанову про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності народного депутата України ОСОБА_8

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вищезазначеного, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до положень статті 6 Конституції України у редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Конституція України, Основний Закон), державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Згідно зі статтею 75 Основного Закону України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України.

Конституційний склад Верховної Ради України - чотириста п'ятдесят народних депутатів України, які обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років.

Відповідно до статті 80 Конституції України народним депутатам України гарантується депутатська недоторканність.

Народні депутати України не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у парламенті та його органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп.

Згідно з частиною 3 статті 80 Основного Закону народні депутати України не можуть бути без згоди Верховної Ради України притягнені до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 27 жовтня 1999 року №9-рп/99 кримінальна відповідальність є різновидом юридичної відповідальності, особливим елементом у механізмі кримінально-правового реагування держави щодо особи, яка вчинила злочин. Поняття «кримінальна відповідальність» законодавчо не визначено і в теорії кримінального та кримінально-процесуального права трактується по-різному.

За результатами аналізу норм кримінального та кримінально-процесуального законодавства України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що притягнення до кримінальної відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту пред'явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину.

Статус народного депутата України визначається Конституцією та законами України. Важливою конституційною гарантією є депутатська недоторканність, яка має цільове призначення - забезпечення безперешкодного та ефективного здійснення народним депутатом України своїх функцій. Вона не є особистим привілеєм, а має публічно-правовий характер.

Депутатська недоторканність передбачає також особливий порядок притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешту народних депутатів України. Вони не можуть бути без згоди Верховної Ради України притягнені до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані (частина 3 статті 80 Конституції України).

На підставі системного аналізу норм Конституції України Конституційний Суд України у своєму рішенні від 27 жовтня 1999 року №9-рп/99 дійшов висновку, що гарантії депутатської недоторканності відповідно до положень частини 3 статті 80 Конституції України поширюються на народних депутатів України з моменту визнання їх обраними за результатами виборів, засвідченими рішенням відповідної виборчої комісії, і до моменту припинення у встановленому порядку депутатських повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 1 Регламенту Верховної Ради України, затвердженого Законом України від 10 лютого 2010 року №1861-VI, порядок роботи Верховної Ради України, її органів та посадових осіб, засади формування, організації діяльності та припинення діяльності депутатських фракцій (депутатських груп) у Верховній Раді встановлюються Конституцією України, Регламентом Верховної Ради України та законами України «Про комітети Верховної Ради України», «;Про статус народного депутата України», «;Про тимчасові слідчі комісії, спеціальну тимчасову слідчу комісію і тимчасові спеціальні комісії Верховної Ради України».

Регламент встановлює порядок підготовки і проведення сесій Верховної Ради, її засідань, формування державних органів, визначає законодавчу процедуру, процедуру розгляду інших питань, віднесених до її повноважень, та порядок здійснення контрольних функцій Верховної Ради.

Розгляд питань про згоду на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт народного депутата України визначений у главі 35 Регламенту Верховної Ради України.

Статтею 218 Регламенту закріплено, що подання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт народного депутата, затримання чи арешт судді Конституційного Суду України, судді суду загальної юрисдикції ініціюється відповідно прокурором і судовими органами. При цьому щодо кожного виду запобіжного заходу подається окреме подання. Подання щодо народного депутата повинно бути підтримано і внесено до Верховної Ради Генеральним прокурором України (виконувачем обов'язків Генерального прокурора України), а подання щодо судді суду загальної юрисдикції, судді Конституційного Суду України - Головою Верховного Суду України.

Подання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт народного депутата, затримання чи арешт судді суду загальної юрисдикції, судді Конституційного Суду України повинно бути вмотивованим і достатнім, містити конкретні факти і докази, що підтверджують факт вчинення зазначеною в поданні особою суспільно небезпечного діяння, визначеного Кримінальним кодексом України. У поданні про затримання чи арешт повинно бути чітке обґрунтування необхідності затримання чи арешту.

Згідно із частиною 4 названої статті Регламенту подання, що не відповідає вимогам цієї статті, Голова Верховної Ради України повертає відповідно Генеральному прокуророві України (виконувачу обов'язків Генерального прокурора України) або Голові Верховного Суду України, про що повідомляє Верховну Раду на найближчому пленарному засіданні Верховної Ради.

Статтею 219 Регламенту передбачено, що Голова Верховної Ради України пропонує народному депутату, щодо якого внесено подання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт, подати протягом п'яти днів письмові пояснення комітету, до предмета відання якого належать питання регламенту, і доручає зазначеному комітету надати висновок щодо подання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт народного депутата згідно із законом.

Відповідно до статті 220 Регламенту комітет, якому доручено надати висновок щодо питання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт, відповідно до закону визначає достатність, законність і обґрунтованість подання, законність одержання доказів, зазначених у поданні, і встановлює наявність відповідних скарг. Підготовку цього питання комітет здійснює у терміновому порядку, але в строк не більш як 20 днів. На засідання комітету запрошується особа, щодо якої внесено подання. Відсутність зазначеної запрошеної особи на засіданні відповідного комітету без поважних причин не є перешкодою для розгляду питання і прийняття рішення комітетом.

Частинами 2 та 3 названої статті Регламенту закріплено, що у засіданнях комітету бере участь Генеральний прокурор України (виконувач обов'язків Генерального прокурора України), якщо подання внесено Генеральним прокурором України (виконувачем обов'язків Генерального прокурора України), або Голова Верховного Суду України (виконувач обов'язків Голови Верховного Суду України), якщо подання внесено Головою Верховного Суду України. Комітет у разі необхідності може витребувати додаткові матеріали кримінального провадження, заслухати пояснення осіб за клопотанням особи, щодо якої внесено подання.

Згідно з частиною 4 статті 220 Регламенту у разі відсутності достатніх доказів щодо обґрунтування подання Голова Верховної Ради України має право повернути його разом із вмотивованим висновком комітету відповідно Генеральному прокуророві України (виконувачу обов'язків Генерального прокурора України) або Голові Верховного Суду України з пропозицією подати додаткові обґрунтування. У такому випадку комітет зупиняє перевірку, про що повідомляється Голова Верховної Ради України, який інформує про це Верховну Раду.

Розгляд Верховною Радою України питання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт визначений у статті 221 Регламенту.

Так, Верховна Рада України розглядає на пленарному засіданні внесене подання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт народного депутата, затримання чи арешт судді Конституційного Суду України, судді суду загальної юрисдикції у визначений нею день, але не пізніше семи днів з дня подання відповідного висновку комітетом.

Частиною 2 названої статті Регламенту закріплено, що розгляд питання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт починається з інформації головуючого на пленарному засіданні Верховної Ради України про подання, що надійшло, проведену роботу щодо підготовки висновку комітету, до предмета відання якого належить підготовка висновку щодо внесеного подання. Головуючий на пленарному засіданні оголошує подання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт народного депутата, затримання чи арешт судді Конституційного Суду України, судді суду загальної юрисдикції.

Після оголошення подання головуючий на пленарному засіданні надає слово до 30 хвилин:

1) Генеральному прокуророві України (виконувачу обов'язків Генерального прокурора України) чи Голові Верховного Суду України для відповідей на запитання представників депутатських фракцій (депутатських груп), народних депутатів;

2) народному депутату, судді Конституційного Суду України, судді суду загальної юрисдикції, щодо яких внесено подання, для пояснення.

Якщо на пленарному засіданні Верховної Ради буде встановлено, що особа, стосовно якої внесено подання, відмовляється від дачі пояснень, Верховна Рада розглядає питання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт без її пояснень.

Згідно з частиною 5 статті 221 Регламенту висновок комітету оголошує його голова або визначений комітетом представник комітету.

Обговорення питання здійснюється за процедурою повного обговорення, визначеною у статті 30 Регламенту.

Після цього головуючий на пленарному засіданні відповідно до подання ставить на голосування питання про надання згоди на:

1) притягнення до кримінальної відповідальності народного депутата;

2) затримання народного депутата, судді Конституційного Суду України, судді суду загальної юрисдикції;

3) арешт народного депутата, судді Конституційного Суду України, судді суду загальної юрисдикції.

Відповідно до частини 8 та 9 статті 221 Регламенту рішення про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт Верховна Рада приймає відкритим поіменним голосуванням більшістю голосів народних депутатів від її конституційного складу, яке оформляється Постановою Верховної Ради. Рішення Верховної Ради про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт не переглядаються, крім випадку виявлення обставин, що не були відомі Верховній Раді під час розгляду відповідного подання.

Про прийняте рішення Голова Верховної Ради України негайно повідомляє відповідно Генерального прокурора України (виконувача обов'язків Генерального прокурора України) чи Голову Верховного Суду України.

Як вбачається із наявних у матеріалах справи доказів, а саме витягу із стенограми пленарного засідання №47 (а.с. 80-120) 03 червня 2015 року, у повній відповідності до наведених вище правових норм Регламенту, Верховною Радою України було розглянуто подання «Про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності народного депутата України ОСОБА_8», підтримане та внесене до Верховної Ради України Генеральним прокурором України ОСОБА_10 від 12 травня 2015 року №13/1-27вих.

Ввідповідне рішення прийнято 287-ма народними депутатами України (а.с. 119).

Посилання позивача на положення частини 4 статті 220 Регламенту на обґрунтування твердження щодо обов'язку Голови Верховної Ради України повернути подання, колегія суддів вважає помилковим, оскільки закріпленою у названій частині нормою передбачено право Голови Верховної Ради України на повернення подання відповідно Генеральному прокуророві України (виконувачу обов'язків Генерального прокурора України) або Голові Верховного Суду України з пропозицією подати додаткові обґрунтування у разі відсутності достатніх доказів щодо його обґрунтування разом із вмотивованим висновком комітету.

Стаття 6 Конституції України закріплює, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що положеннями частини 4 статті 220 Регламенту до повноважень Голови Верховної Ради України віднесено право на прийняття рішення про повернення подання у разі відсутності достатніх доказів щодо його обґрунтування разом із вмотивованим висновком комітету, а тому до повноважень суду в рамках адміністративного судочинства не віднесено надання правової оцінки діянням щодо реалізації такого права.

Посилання позивача на існування двох рішень Комітету щодо подання «Про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності народного депутата України ОСОБА_8», підтримане та внесене до Верховної Ради України Генеральним прокурором України ОСОБА_10 від 12 травня 2015 року №13/1-27вих. колегія суддів також вважає помилковим.

Так, правовий статус комітетів Верховної Ради України, їх функції та організаційні основи діяльності визначений положеннями Закону України «Про комітети Верховної Ради України» від 04 квітня 1995 року №116/95-ВР з наступними змінами та доповненнями у редакції, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Закон України №116/95-ВР).

Відповідно до частини 1 статті 42 названого Закону формами роботи комітетів є засідання, слухання в комітетах.

У статті 44 Закону України №116/95-ВР зафіксовано порядок проведення засідань комітетів.

За результатами розгляду питань на засіданнях комітетів більшістю голосів присутніх, за винятком випадків, передбачених цим Законом, приймаються акти, зазначені в частині 1 статті 49 цього Закону.

Відповідно до частини 5 статті 44 Закону України №116/95-ВР прийняті комітетом акти можуть бути переглянуті, якщо за це проголосує більшість від затвердженого Верховною Радою України складу членів комітету. Перегляд актів комітету у випадках, коли рішення з відповідного питання уже прийнято Верховною Радою України, не допускається.

З викладеного вбачається, що акти комітету Верховної Ради України приймаються за результатами голосування та можуть бути переглянуті, якщо за це проголосувало більшість від затвердженого Верховною Радою України складу членів комітету.

У повній відповідності з наведеними вище нормами Комітетом з питань Регламенту та організації роботи Верховної Ради України за дорученням Голови Верховної Ради України 29 травня 2015 року було розглянуто подання «Про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності народного депутата України ОСОБА_8», підтримане та внесене до Верховної Ради України Генеральним прокурором України ОСОБА_10 від 12 травня 2015 року №13/1-27вих., та прийнято рішення.

Як встановлено судом, у засіданнях Комітету під час розгляду подання «Про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності народного депутата України ОСОБА_8», підтримане та внесене до Верховної Ради України Генеральним прокурором України ОСОБА_10 від 12 травня 2015 року №13/1-27вих., брав участь Генеральний прокурор України та виконувач обов'язків Генерльаного прокурора України.

Відповідно до витягу з протоколу засідання Комітету №22 від 02 червня 2015 року за результатами проведення голосування Комітетом було прийнято рішення про перегляд рішення Комітету, прийнятого 29 травня 2015 року за результатами розгляду подання «Про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності народного депутата України ОСОБА_8», підтримане та внесене до Верховної Ради України Генеральним прокурором України ОСОБА_10 від 12 травня 2015 року №13/1-27вих. (а.с. 141-143).

За наслідками такого перегляду Комітетом прийнято рішення з урахуванням змін, яке, згідно витягу із стенограми пленарного засідання №47 за 03 червня 2015 року, надіслане, розтиражоване і роздане народним депутатам України до початку розгляду подання «Про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності народного депутата України ОСОБА_8», підтримане та внесене до Верховної Ради України Генеральним прокурором України ОСОБА_10 від 12 травня 2015 року №13/1-27вих. на пленарному засіданні Верховної Ради України.

З огляду на викладене, враховуючи ненадання представником позивача пояснень з приводу того, які саме незаконні дії та рішення Верховної Ради України щодо доручення повторно провести засідання Комітету з питань Регламенту та організації роботи Верховної Ради України, за результатом якого прийняте рішення від 02 червня 2015 року, протокол №22, та дії і рішення з внесення на розгляд на пленарному засіданні Верховної Ради України 03 червня 2015 року питання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_8 вчинені відповідачем - Верховною Радою України, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову у відповідній частині.

Твердження позивача про вчинення тиску на членів Комітету та народних депутатів України під час розгляду подання «Про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності народного депутата України ОСОБА_8», підтримане та внесене до Верховної Ради України Генеральним прокурором України ОСОБА_10 від 12 травня 2015 року №13/1-27вих. колегія суддів до уваги не приймає, оскільки такі твердження жодними належними та допустимими доказами не підтверджуються.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно із частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На виконання наведеної правової норми Кодексу адміністратвиного судочинства України представником відповідача надано докази на підтвердження дотримання Верховною Радою України вимог закону при прийнятті оскаржуваного рішення.

Під час судового розгляду справи порушень відповідачем вимог законодавства не виявлено, як і підстав для визнання протиправною та скасування Постанови Верховної Ради України від 03 червня 2015 року «Про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності народного депутата України ОСОБА_8», у зв'язку з чим колегія суддів приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для задоволення позову.

Таким чином, суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити повністю.

Керуючись частиною 3 статті 160, статтями 161 - 163, 1711 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_8 до Верховної Ради України, третя особа Генеральна прокуратура України про визнання протиправною та скасування постанови відмовити.

Постанова може бути переглянута Верховним Судом України у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, та набирає законної сили після закінчення строку на подання заяви про її перегляд Верховним Судом України, якщо таку заяву не було подано.

Головуючий суддя: А.М. Лосєв

Судді: О.А. Веденяпін

А.Ф. Загородній

М.П. Зайцев

Ю.І. Цвіркун