Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 11.08.2019 року у справі №376/175/18

Постанова

Іменем України

26 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 376/175/18

провадження № 61-14878св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",

відповідач - ОСОБА_1,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 08 липня 2019 року у складі колегії суддів: Матвієнко Ю. О., Іванової І. В., Мельника Я. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2018 року акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ
КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позов мотивовано тим, що у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором від 23 січня

2014 року, станом на 01 січня 2018 року утворилась заборгованість у розмірі 25
464 грн 14 коп., з яких: 2 820 грн - заборгованість за кредитом; 18 955 грн 37 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитом;

2 000 грн - заборгованість за пенею та комісією; 500 грн 00 коп. - штраф (фіксована частина); 1 188 грн 77 коп. - штраф (процентна складова), яку банк і просив стягнути з ОСОБА_1.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Сквирського районного суду Київської області від 19 лютого

2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що Умови та правила надання банківських послуг та Тарифи банку, на які посилається позивач, не містять підпису позичальника, а тому їх не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору.

Не містить домовленості сторін щодо нарахування процентів, пені та штрафів і анкета-заява позичальника від 23 січня 2014 року. Враховуючи, що сума основної заборгованості, про стягнення якої заявив позивач, є меншою від загальної суми фактично сплачених відповідачем коштів, які банк зараховував на погашення тих видів платежів, підстави для нарахування яких не були передбачені договірними умовами, суд вважав за можливе відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 08 липня 2019 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково, рішення Сквирського районного суду Київської області від 19 лютого 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 23 січня 2014 року у розмірі 23 464
грн 14 коп., яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 2 820 грн 00 коп., заборгованості за процентами - 18 955 грн 37 коп. та штрафів відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн фіксована частина, та 1 188 грн 77 коп. - процентна складова. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Апеляційний суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення заборгованості з ОСОБА_1, за виключенням пені, оскільки

відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи касаційної скарги

У серпні 2019 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу до Верховного Суду, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції не враховано, що 20 травня 2016 року він у повному обсязі сплатив кредит в сумі 3 000 грн, проте банк продовжував списувати кредитні кошти з його рахунку на членські внески, проценти, штрафи тощо. Крім того судом не враховано, що Умови та правила надання банківських послуг, на які посилається позивач, є неналежним доказом, оскільки банком не доведено, що саме з цим документом він був ознайомлений як позичальник під час підписання кредитного договору.

Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу

12 вересня 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив АТ КБ "ПриватБанк" на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому заявник просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалені у справі судові рішення - без змін.

Відзив мотивовано наступним. Правовідносини між банком та

ОСОБА_1 виникли на підставі договору приєднання й останній своїм підписом у заяві підтвердив свою згоду на приєднання та зобов'язався дотримуватись умов, викладених в Умовах і Правилах надання банківських послуг, Правилах користування платіжною картою та Тарифах банку. Враховуючи викладене, а також на те, що відповідач користувався кредитними коштами та сплачував періодичні платежі на погашення кредиту, АТ КБ "ПриватБанк" вважає, що ОСОБА_1 вводить суд в оману щодо непогодження сторонами кредитного договору істотних умов договору, оскільки такі умови визначені Умовами і Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08 серпня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві Бурлакову С. Ю.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від

09 вересня 2019 року справу № 376/175/18 призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що 23 січня 2014 року між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладено договір про надання банківських послуг, який складається із заяви позичальника, Умов, Правил надання банківських послуг, та Тарифів банку, на виконання якого позивач відкрив відповідачу рахунок із встановленим кредитним лімітом на платіжну картку, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 27,60 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

У заяві зазначено, що відповідач ознайомлений та згоден з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами АТ КБ "ПриватБанк", а також надав згоду про те, що ця заява разом з пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг.

До кредитного договору банк додав витяг з Умов та Правил надання банківських послуг.

Згідно наданого позивачем розрахунку, у зв'язку із неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх зобов'язань за кредитним договором від 23 січня

2014 року, станом на 01 січня 2018 року утворилась заборгованість у розмірі 25
464 грн 14 коп., з яких: 2 820 грн - заборгованість за кредитом; 18 955 грн 37 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитом;

2 000 грн - заборгованість за пенею та комісією; 500 грн 00 коп. - штраф (фіксована частина); 1 188 грн 77 коп. - штраф (процентна складова).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин 1 , 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог статті 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та

вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом частиною 1 статті 633 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ "ПриватБанк").

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі частини 1 статті 1048 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами 1 , 2 статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною 1 статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до частиною 1 статті 1050 ЦК України.

Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У заяві позичальника від 23 січня 2014 року процентна ставка не зазначена.

Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про

встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав у борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 23 січня 2014 року, посилався на Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті: https://privatbank. ua/terms/, як невід'ємні частини спірного договору.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини 1 статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www. privatbank. ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПриватБанк" в період - з часу виникнення спірних правовідносин (23 січня 2014 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом

(29 січня 2018 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Умов та Правил не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

При цьому, згідно із частиною 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, які містяться в матеріалах даної справи не визнаються відповідачем та не містять його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 23 січня 2014 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 ( №14-131цс19).

Отже, суд першої інстанції, врахувавши вказані обставини та вимоги закону, а також встановивши, що 20 травня 2016 року ОСОБА_1 здійснив черговий платіж у розмірі 3 000 грн., хоча заборгованість перед банком становила 2 800 грн, обґрунтовано дійшов висновку, що останній повністю погасив заборгованість перед банком.

Апеляційний суд, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, не врахував наведених положень законодавства, та скасував судове рішення, яке відповідає закону.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції були належним чином оцінені подані сторонами докази, вірно встановлені обставини справи та правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, а апеляційний суд помилково скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

За таких обставин постанову суду апеляційної інстанції не можна вважати законною та обґрунтованою, тому вона підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпунктів "б ", "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Ураховуючи те, що задоволено касаційну скаргу ОСОБА_1, який є ветераном війни - учасником бойових дій, та від сплати судового збору за подання касаційної скарги звільнений, скасовано постанову апеляційного суду та залишено в силі рішення суду першої інстанції, яким у задоволенні позову АТ КБ "Приват Банк" відмовлено, судовий збір, який підлягав сплаті за подання касаційної скарги, підлягає стягненню з АТ КБ "Приват Банк" на користь держави в сумі 3 524 грн.

Керуючись статтями 400, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Київського апеляційного суду від 08 липня 2019 року скасувати.

Рішенням Сквирського районного суду Київської області від 19 лютого

2019 року залишити в силі.

Стягнути з акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на користь держави судовий збір у розмірі 3 524 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:М. Є. Червинська С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В.

М. Коротун