Історія справи

Постанова КЦС ВП від 29.10.2025 року у справі №947/14492/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2025 року

м. Київ

справа № 947/14492/23

провадження № 61-1241св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Селезньова Тетяна Валентинівна, на рішення Київського районного суду

м. Одеси, в складі судді Коваленко О. Б., від 07 березня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду, в складі колегії суддів: Лозко Ю. П.,

Кострицького В. В., Назарової М. В., від 05 листопада 2024 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання нерухомого майна об`єктом спільної сумісної власності та визнання права власності.

2. Позов мотивований тим, що у період із червня 2008 року до 19 березня 2013 року сторони проживали спільно як чоловік і дружина без реєстрації шлюбу в орендованій квартирі

АДРЕСА_1 .

3. У листопаді 2008 року сторони обвінчались, мають спільних дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 ,

ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

4. Позивач вказує, що у період спільного проживання сторін він за власні кошти, одержані із заробітної плати, пенсії та заощаджень, придбав нерухоме майно в м. Одесі, а саме: два машиномісця № № НОМЕР_1 , НОМЕР_2 по АДРЕСА_2 та квартиру АДРЕСА_3 , у якій сторони почали проживати з березня 2013 року. Право власності на це майно було зареєстровано за відповідачкою ОСОБА_5 , а у квартирі було зроблено ремонт за його кошти. Відповідачка у цей період не працювала та не мала власних коштів на придбання спірного майна.

5. Стверджує, що з початку спільного проживання сторони ставились один до одного як чоловік та дружина, між ними склались усталені відносини, що притаманні подружжю, виникли взаємні права та обов`язки подружжя. Сторони були пов`язані спільним побутом, вели спільний бюджет, спільно планували витрати на потреби сім`ї, спільно піклувалися про дітей.

6. Із 19 березня 2013 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірваний рішенням Київського районного суду м. Одеси від 27 квітня 2023 року у справі № 947/940/23.

7. На день звернення до суду з цим позовом ОСОБА_1 та неповнолітні сини сторін проживають у спірній квартирі в м. Одесі, а відповідачка разом із дочкою - в Румунії.

8. Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд:

- встановити факт того, що він та ОСОБА_2 (дошлюбне прізвище ОСОБА_2 ) проживали однією сім`єю як чоловік та жінка без шлюбу з червня 2008 року до 18 березня 2013 року;

- визнати квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею 107,6 кв. м, житловою площею 37,2 кв. м; машиномісце

АДРЕСА_4 , загальною площею

32,5 кв. м; машиномісце № НОМЕР_2 за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 19,5 кв. м спільним сумісним майном сторін;

- визнати за ОСОБА_1 право власності на 2/3 частини квартири АДРЕСА_3 , загальною площею

107,6 кв. м, житловою площею 37,2 кв. м;

- визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини машиномісця № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 32,5 кв. м та на 1/2 частини машиномісця № НОМЕР_2 за адресою:

АДРЕСА_2 , загальною площею 19,5 кв. м.

Короткий зміст позиції відповідачки щодо заявлених позовних вимог

9. У суді першої інстанції відповідачка просила суд відмовити у задоволенні позову. Вказувала, що не згодна з доводами позивача, оскільки до реєстрації шлюбу сторони дійсно мали стосунки, але однією сім`єю не проживали, не вели спільний бюджет, побут, не придбавали майно в інтересах сім`ї за спільні кошти, між ними не було усталених відносин, що притаманні подружжю. Вона фактично проживала у будинку своїх батьків в м. Білгород-Дністровський. Спірна квартира та машиномісця були придбані за кошти її батьків. В той час як ОСОБА_1 у вересні 2008 року придбав та оформив на своє ім`я нерухомість у Болгарії, а також є власником 1/2 частки квартири по

АДРЕСА_5 .

Короткий зміст оскаржених судових рішень

10. Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 07 березня 2024 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 05 листопада 2024 року, в задоволенні позову відмовлено.

11. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, вважав, що позивач не надав належних доказів на підтвердження обставин, якими обґрунтовано позов щодо спільного проживання з відповідачкою як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, ведення спільного бюджету, господарства та побуту, спільної праці у період з червня 2008 року

до 18 березня 2013 року та придбання майна в інтересах сім`ї за спільні кошти.

12. Апеляційний суд також зазначив, що саме по собі проведення позивачем ремонту квартири у зв`язку з її пошкодженням внаслідок воєнної агресії рф не є підставою для задоволення позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

13. У касаційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Селезньова Т. В.,просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

14. У січні 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Селезньова Т. В., подав касаційну скаргу на рішення Київського районного суду м. Одеси від 07 березня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 05 листопада 2024 року.

15. Ухвалою Верховного Суду від 10 березня 2025 року відкрито касаційне провадження, витребувано із суду першої інстанції матеріали справи

№ 947/14492/23, які у березні 2025 року надійшли до Верховного Суду.

16. Ухвалою Верховного Суду від 16 жовтня 2025 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

17. Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає застосування судами норм права без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15, постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16, від 12 лютого 2020 року у справі

№ 725/1776/18, від 26 липня 2022 року у справі № 664/1206/19, від 13 березня 2024 року у справі № 161/13140/22, постанові Верховного Суду України

від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 (пункт 1 частини другої статті

389 ЦПК України).

18. Також вказує на порушення судами норм процесуального права та наявність передбачених пунктами 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підстав для скасування оскаржених судових рішень (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

19. Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не дослідив відеозапис від 02 листопада 2008 року, на якому зафіксоване вінчання ОСОБА_1 та ОСОБА_7 і святкування весілля в ресторані, де сторін вітали як чоловіка та дружину зі створенням нової сім`ї.

20. Крім того, суди не дали оцінки тому факту, що перший внесок за квартиру в сумі 47 012 грн був зроблений позивачем 03 листопада 2008 року, тобто, на наступний день після вінчання з відповідачкою.

21. Вважає, що суди залишили поза увагою відповідь ГУ ПФУ в Одеській області від 11 вересня 2023 року, з якої вбачається, що

ОСОБА_2 працювала недовгий час, що не давало їй можливості самостійно придбати спірне нерухоме майно.

22. Стверджує, що після здачі житлового будинку до експлуатації квартира знаходилась в технічному стані «від забудовника», не була придатна для проживання, потребувала капітального ремонту, який позивач зробив за власний рахунок. При цьому ОСОБА_1 був зареєстрований у спірній квартирі разом з відповідачкою та двома синами 16 березня 2013 року, тобто, до реєстрації шлюбу 19 березня 2013 року.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов

Фактичні обставини справи, встановлені судами

23. Із 19 березня 2013 року ОСОБА_1 1949 року народження та ОСОБА_5 1986 року народження, перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Київського районного суду м. Одеси від 27 квітня 2023 року.

24. Сторони є батьками неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

25. З відомостей будинкової книги та довідки КП «ЖЕО № 1» від 11 вересня 2023 року № 99, судами встановлено, що відповідачка була зареєстрована та проживала у АДРЕСА_6 .

26. ОСОБА_8 на підставі договорів інвестування будівництва шляхом купівлі-продажу цінних паперів в процесі розміщення від 30 вересня 2008 року № 213/ЦП та від 19 січня 2009 року

№ 57п/ЦП і № 92п/ЦП укладених із Виробничо-комерційною фірмою у формі ТОВ «Тірас» набула право власності квартиру АДРЕСА_3 та машиномісця № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 у тому ж будинку.

27. Допитаний в суді першої інстанції свідок ОСОБА_9 пояснив, що на час укладення договорів інвестування з відповідачкою, працював у ВКФ у формі ТОВ «Тірас» заступником директора, а директором товариства був ОСОБА_1 . Договори із ОСОБА_10 були укладені у такий же спосіб, як з іншими інвесторами. Він допомагав перевозити спільні речі сторін на квартиру по АДРЕСА_5 , однак на їх весіллі присутній не був.

28. Свідок ОСОБА_11 в суді першої інстанції пояснила, що працювала головним бухгалтером у ВКФ у формі ТОВ «Тірас». Кошти за спірну квартиру гроші в касу товариства вносив ОСОБА_1 . Вона не вимагала від нього документів, які б підтверджували повноваження на представництво інтересів ОСОБА_10 , оскільки випадки внесення коштів від імені покупців нерухомості третіми особами були непоодинокими. Також їй відомо, що сторони із літа

2008 року проживали по АДРЕСА_5 , а восени того ж року повінчались.

29. Свідок ОСОБА_12 в суді першої інстанції пояснив, що з відповідачкою позивач його познайомив у 2006 році коли та була ще студенткою і приїздила на навчання до м. Одеси з м. Білгород-Дністровський, де живуть її батьки.

У 2007 році сторони почали працювати разом, а потім ОСОБА_10 переїхала до позивача у квартиру по АДРЕСА_5 . Свідок бачив їх разом на святкуванні, а одного разу вони приїздили разом до нього в гості.

30. Свідок ОСОБА_13 пояснив, що знайомий з ОСОБА_1 понад

40 років. Із серпня 2008 року сторони почали проживати разом в квартирі позивача. Він із позивачем мав різні погляди на можливість проживання зі значно молодшою дівчиною. Свідок бачив ОСОБА_14 та ОСОБА_15 разом, а також знає, що вони їздили на відпочинок в Болгарію.

31. ОСОБА_1 надано суду відомості про його доходи у період

з 01 липня 2006 року по 30 березня 2009 року, а також довідку про пенсійні виплати за період із липня 2007 року по березень 2023 року.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

32. Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

33. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

34. Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

35. Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

36. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

37. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

38. У розглядуваній справі спір виник щодо поділу майна, яке, за твердженням позивача набуто сторонами за час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Однак відповідачка не визнає факт проживання із позивачем однією сім`єю без реєстрації шлюбу на час придбання спірного майна.

39. Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

40. Частинами першою та другою статті 21 СК України передбачено, що шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

41. Згідно з частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

42. Відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

43. Таким чином проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом) підставою для виникнення у них певних прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

44. У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3 74 СК України).

45. Отже, для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, і предметом доказування у таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.

46. Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99, обов`язковими умовами для визнання осіб членами сім`ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

47. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц).

48. Верховний Суд у постановах від 05 жовтня 2022 року у справі

№ 686/15993/21, від 09 листопада 2022 року у справі № 753/10315/19,

від 16 листопада 2022 року у справі № 199/3941/20 вказував, що для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні подружжю. Таким чином, предметом доказування у справах про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.

Критеріями, за якими майну може бути надано статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, відповідно до якої йому може бути надано правовий статус спільної власності подружжя.

З урахуванням зазначеного, вирішуючи спір про поділ майна, необхідно установити як обсяг спільного нажитого майна, так і з`ясувати час та джерела його придбання, а вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки.

49. Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці.

50. Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд, за загальним правилом, за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним з найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі (див. постанова Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі № 362/3705/20).

51. Згідно з частинами першою - третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

52. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

53. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

54. Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святах, перекази коштів, самі по собі окремо, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю (див. постанови Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 19 березня 2020 року у справі № 303/2865/17, від 23 вересня 2021 року у справі

№ 204/6931/20, від 30 червня 2022 року у справі № 694/1540/20).

55. У справі, яка переглядається, суди встановили, що спірне нерухоме майно, а саме: квартира та два машиномісця набуті відповідачкою у власність до реєстрації шлюбу із ОСОБА_1 .

56. Надавши, в межах своєї компетенції, правову оцінку доказам, наданим сторонами на підтвердження своїх вимог і заперечень, суди попередніх інстанцій, з урахуванням наведених вище принципів оцінки доказів та стандартів доказування у цивільній справі, дійшли обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем заявлених вимог.

57. Посилаючись на те, що у період з червня 2008 року до 18 березня

2013 року сторони спільно проживали як чоловік і жінка без реєстрації шлюбу, позивач мав довести суду ці обставини належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, відповідно до вимог статей 77-80 ЦПК України, а саме, факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між ними взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.

58. Водночас суди встановили, що обсяг наданих позивачем доказів на підтвердження вказаних обставин не дає підстав для висновку, що між сторонами, починаючи з червня 2008 року і до 18 березня 2013 року, існували відносини, характерні та притаманні для подружжя.

59. Апеляційний суд, з огляду на розподіл тягаря доказування, правильно відхилив як безпідставні посилання ОСОБА_1 про недоведеність відповідачкою ОСОБА_2 походження коштів, витрачених на придбання спірного нерухомого майна, оскільки саме на позивача, який заявив вимоги про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю, покладено обов`язок доведення обґрунтованості позову.

60. Суд першої інстанції також навів аналіз доходів позивача, з урахуванням факту придбання ним у 2008 році об`єкту нерухомості на території Болгарії.

61. Оцінюючи показання свідків, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що допитані свідки ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 повідомляли суду обставини, які не свідчать про обставини, що входять до предмету доказування у цій справі.

62. Крім того, із цих показань вбачається, що ОСОБА_1 , будучи директором ВКФ у формі ТОВ «Тірас», був достеменно обізнаний з фактом придбання нерухомості відповідачкою і процедурою оформлення нею права власності на це майно та, враховуючи свій значний життєвий і професійний досвід, не міг не усвідомлювати юридичні наслідки таких дій.

63. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

64. Натомість доводи касаційної скарги переважно спрямовані на необхідність Верховному Суду здійснити переоцінку доказів досліджених судами попередніх інстанцій, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

65. Суди попередніх інстанцій правильно визначились з характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають застосуванню, встановили фактичні обставини справи, які необхідні для правильного вирішення спору, надали належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності, у тому числі наданим відповідачкою доказам на спростування презумпції спільності права власності на майно, придбане у період проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу, та дійшли загалом правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

66. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявниці по суті спору та їх відображення в оскарженому судовому рішенні, питання вмотивованості висновків апеляційного суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої та апеляційної інстанцій.

67. З урахуванням встановлених у розглядуваній справі обставин, висновки судів попередніх інстанцій, не суперечать висновкам викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі

№ 372/504/17, від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15, постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16, від 12 лютого 2020 року у справі

№ 725/1776/18, від 26 липня 2022 року у справі № 664/1206/19, від 13 березня 2024 року у справі № 161/13140/22, постанові Верховного Суду України

від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, на які заявник посилався у касаційній скарзі.

68. Доводи ОСОБА_1 щодо проведення ним ремонту спірної квартири після її пошкодження у квітні 2022 року внаслідок воєнної агресії рф, не свідчать про наявність підстав про задоволення заявленого позову. Позовні вимоги про стягнення витрат на ремонт квартири у розглядуваній справі не заявлялись і судами не вирішувались.

69. В межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що суди попередніх інстанцій ухвалили оскаржені судові рішення із неправильним застосуванням норм матеріального права або із порушенням норм процесуального права.

70. Відповідно до першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального прав. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Селезньова Тетяна Валентинівна, залишити без задоволення.

2. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 07 березня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 05 листопада 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович