Постанова

Іменем України

5 квітня 2018 року

м. Київ

справа № 404/1515/16-ц

провадження № 61-8518 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Усика Г. І. (суддя-доповідач), Кузнєцова В. О., Олійник А. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідачі: ОСОБА_5, ОСОБА_6,

третя особа - територіальний сервісний центр Міністерства внутрішніх справ

№ 2641 в Івано-Франківській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 4 вересня 2017 року у складі судді Іванової Н. Ю. та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від

15 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Суровицької Л. В.,

Авраменко Т. М., Кіселика С. А.,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_5 про поділ спільного майна подружжя.

На обгрунтування позовних вимог зазначала, що 3 лютого 1992 року відділом реєстрації актів цивільного стану Чортківського районного управління юстиції Тернопільської області зареєстровано шлюб між нею та ОСОБА_5 На момент подачі позову питання щодо розірвання шлюбу вирішується в судовому порядку.

В період шлюбу та за спільні кошти сторін ними було придбано автомобіль «Hyundai Accent», реєстраційний номер НОМЕР_1, 2012 року випуску, який зареєстровано на ім'я відповідача.

Ураховуючи, що відповідач не визнає її право власності на 1/2 частини зазначеного автомобіля, в порядку поділу майна подружжя просила визнати за нею право власності на 1/2 частини автомобіля «Hyundai Accent», реєстраційний номер НОМЕР_1, та стягнути з ОСОБА_5 на її користь 130 000 грн 00 коп. вартості 1/2 частини зазначеного автомобіля, залишивши його у власності ОСОБА_5

У травні 2016 року ОСОБА_4 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа: територіальний сервісний центр Міністерства внутрішніх справ № 2641 в Івано-Франківській області, про визнання недійсним договору купівлі-продажу, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що після відкриття провадження у справі про поділ майна подружжя, ОСОБА_5 продав спірний автомобіль ОСОБА_6 за договором купівлі-продажу від 23 березня 2016 року. Зазначений договір був укладений щодо належного їй та ОСОБА_5 на праві спільної сумісної власності майна, однак без її згоди.

Посилаючись на наведене та на підставі статей 203, 215, 369 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 65 Сімейного кодексу України (далі - СК України) просила визнати недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу № 2032/01/2641/2016 від 23 березня 2016 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_9 в територіальному сервісному центрі Міністерства внутрішніх справ № 2641 в Івано-Франківській області, за яким продано автомобіль «Hyundai Accent», реєстраційний номер НОМЕР_1, кузов № НОМЕР_2, двигун № НОМЕР_3.

Ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 12 жовтня 2016 року позови ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя та про визнання недійсним договору купівлі-продажу об'єднано в одне провадження.

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 4 вересня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу

№ 2032/01/2641/2016 від 23 березня 2016 року, укладений між

ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у територіальному сервісному центрі Міністерства внутрішніх справ № 2641 в Івано-Франківській області.

Визнано автомобіль марки «Hyundai Accent», реєстраційний номер

НОМЕР_1, кузов № НОМЕР_2, двигун № НОМЕР_3, спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_4

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля марки «Hyundai Accent», реєстраційний номер

НОМЕР_1, в сумі 113 593 грн 55 коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що автомобіль марки «Hyundai Accent», реєстраційний номер НОМЕР_1, є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки придбаний ОСОБА_5 у період перебування сторін у шлюбі, при цьому належних та допустимих доказів його придбання за особисті кошти відповідачем не надано. Ураховуючи, що продаж спірного автомобіля був здійснений ОСОБА_5 без письмової згоди іншого співвласника - позивача у справі, суд, на підставі положень статей 203, 215 ЦК України та статті 65 СК України, визнав зазначений договір недійсним. В порядку поділу майна подружжя суд вважав за можливе стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 1/2 частини вартості автомобіля, визначеної на підставі звіту про оцінку № 118/17 від 30 серпня 2017 року.

Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 15 листопада

2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено частково, рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 4 вересня 2017 року скасовано в частині визнання договору купівлі-продажу автомобіля недійсним, ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову.

У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що висновок суду першої інстанції про те, що автомобіль марки «Hyundai Accent», реєстраційний номер

НОМЕР_1, є спільною сумісною власністю подружжя, у зв'язку з чим позивачу належить 1/2 частина у праві власності на нього, є законним та обгрунтованим.

Водночас, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині визнання договору купівлі-продажу автомобіля недійсним, суд апеляційної інстанції виходив із того, що відсутність згоди другого з подружжя на продаж майна не є безумовною підставою для визнання такого договору недійсним, а є підставою для стягнення на його користь грошової компенсації вартості відчуженого не в інтересах сім'ї майна.

У грудні 2017 року ОСОБА_5 звернувся з касаційною скаргою, у якій просив скасувати рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від

4 вересня 2017 року та рішення апеляційного суду Кіровоградської області від

15 листопада 2017 року в частині залишення без змін рішення суду першої інстанції, ухвалити нове рішення про відмову у визнанні автомобіля спільною сумісною власністю подружжя та стягненні компенсації 1/2 частини його вартості, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Рішення судів попередніх інстанцій в частині визнання договору купівлі-продажу не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що автомобіль марки «Hyundai Accent», реєстраційний номер НОМЕР_1, є його особистою приватною власністю, оскільки придбаний ним за кошти отримані від продажу належних йому авто та за рахунок його особистих заощаджень, накопичених до шлюбу. Крім того, визначена судами вартість автомобіля не відповідає вимогам нормативно-правових актів щодо оцінки майна, зокрема звіт про оцінку спірного автомобіля, наданий позивачем, здійснений без огляду автомобіля та без урахування його несправностей, пробігу, зносу та додаткових опцій, що впливають на визначення його вартості.

У квітні 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_4 на касаційну скаргу, обгрунтований тим, що спірний автомобіль є спільною сумісною власністю, оскільки придбаний у період шлюбу. При цьому у період його придбання у неї був самостійний дохід у вигляді пенсії та заробітку від торгівлі на ринку. ОСОБА_5 при укладенні договору купівлі-продажу автомобіля без її згоди порушив вимоги чинного законодавства, оскільки такий правочин виходить за межі побутового. Ціна автомобіля визначена відповідно до методики оцінки товарів та згідно його середньої ринкової ціни.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Установлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 перебували у зареєстрованому шлюбі з 3 лютого 1992 року по 9 червня

2016 року.

Згідно договору № 3843 від 30 листопада 2012 року ОСОБА_5 придбав легковий автомобіль марки «Hyundai Accent», 2012 року випуску, вартістю

118 300 грн 00 коп., та зареєстрував його на своє ім'я.

За загальним правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Судами попередніх інстанцій установлено, що передумовою придбання спірного автомобіля був продаж придбаного сторонами у період шлюбу автомобіля

ВАЗ 11183 110 20, тип легковий седан-В,2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_4. Доказів того, що зазначений автомобіль був особистим майном ОСОБА_5, а також того, що спірний автомобіль марки «Hyundai Accent», реєстраційний номер НОМЕР_1, був придбаний виключно за його особисті кошти, відповідач на виконання вимог частини третьої статті 10 та частини першої статті 60 Цивільного процесуального кодексу України, 2004 року (далі - ЦПК України) не надав.

З урахуванням наведеного, суди першої та апеляційної інстанції надавши обґрунтовану правову оцінку наявним в матеріалах справи доказам дійшли правильного висновку про те, що оскільки спірний автомобіль марки «Hyundai Accent», реєстраційний номер НОМЕР_1, був придбаний у період шлюбу, і відповідач не спростував презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в цей період, належних та допустимих доказів придбання автомобіля за належні йому особисті кошти не надав, такий автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу між ними відповідно до положень статтей 69-70 СК України.

Судами установлено, що автомобіль «Хюндай Акцент», реєстраційний номер

НОМЕР_1, за договором купівлі- продажу транспортного засобу

№ 2032/01/2641/2016 від 23 березня 2016 року відчужено ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 без згоди ОСОБА_4

Відповідно до роз'яснень, наданих у пункту 30 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2017 року № 11, у випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Ураховуючи, що спірний автомобіль був відчужений ОСОБА_5 без згоди позивача, як його співвласника, при цьому відсутні підстави для визнання такого договору недійним, законними та обгрунтованими є висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для стягнення з нього на користь

ОСОБА_4 грошової компенсації вартості 1/2 частини зазначеного автомобіля.

Визначаючи вартість 1/2 частини автомобіля марки «Hyundai Accent», реєстраційний номер НОМЕР_1, суди попередніх інстанцій розглядаючи справу відповідно до положень частини першої статті 11 ЦПК України, 2004 року, в межах заявлених вимог та на підставі доказів сторін, обгрунтовано виходили із його вартості, визначеної на момент відчуження у звіті про оцінку

№ 118/17 від 30 серпня 2017 року.

Доводи касаційної скарги про невідповідність зазначеної у звіті вартості спірного автомобіля реальній його вартості є необґрунтованими, оскільки ґрунтуються виключно на припущеннях. ОСОБА_5 не спростував правильність зазначеного звіту, належних та допустимих доказів ринкової вартості автомобіля на момент його відчуження на виконання вимог частини третьої статті 10 та частини першої статті 60 ЦПК України, 2004 року не надав, та не заявляв про призначення у справі судової експертизи щодо визначення вартості спірного автомобіля.

Ураховуючи фундаментальні принципи цивільного процесу, а саме змагальність та диспозитивність (статті 10, 11 ЦПК України, 2004 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про наявність підстав для стягнення на користь позивача вартості 1/2 частини спірного автомобіля, визначеної у Звіті про оцінку № 118/17 від 30 серпня 2017 року.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів попередніх інстанцій не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, встановлених статтею 400 ЦПК України.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене касаційна скарга ОСОБА_5 не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 4 вересня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 15 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. І. Усик

В. О. Кузнєцов

А. С. Олійник