Історія справи

Постанова КЦС ВП від 29.01.2025 року у справі №753/11302/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2025 року

м. Київ

справа № 753/11302/21

провадження № 61-11865св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач- ОСОБА_1 ,

відповідач- ОСОБА_2 ,

треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гречана Руслана Тарасівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Змисловська Тетяна Василівна, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Чуби Володимира Дмитровича на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 13 липня 2023 року, ухвалене у складі суддіГусак О. С., та постанову Київського апеляційного суду від 16 липня 2024 року, прийняту у складі колегії суддів: Борисової О. В., Левенця Б. Б., Ратнікової В. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання нікчемним заповіту та визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за заповітом.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько - ОСОБА_6 , який на момент смерті перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , за заявою якої 03 травня 2019 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гречана Р. Т. завела спадкову справу № 4/2019.

Вказувала, що, крім дружини спадкодавця, із заявами про прийняття спадщини у передбачений законом строк звернулася вона та інші діти спадкодавця: дочка - ОСОБА_3 та сини: ОСОБА_3 та ОСОБА_4

03 травня 2019 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гречана Р. Т. перевірила у Спадковому реєстрі наявність заповіту ОСОБА_6 та, враховуючи, що на час відкриття спадщини та заведення спадкової справи будь-які відомості у вказаному реєстрі щодо наявності заповітів чи спадкових договорів, укладених спадкодавцем, були відсутні, то спадкування мало здійснюватися за законом у рівних частках між всіма спадкоємцями першої черги.

03 грудня 2019 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гречана Р. Т. під час оформлення права на спадщину за законом, а саме при видачі свідоцтв за заявою ОСОБА_2 , зробила повторний запит до Спадкового реєстру та виявила запис про заповіт померлого ОСОБА_6 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Змисловською Т. В. 26 квітня 2019 року, зареєстрований 17 травня 2019 року. Відповідно до вказаного заповіту ОСОБА_6 заповів усе належне йому майно ОСОБА_2 .

Позивачка зазначала, що ОСОБА_6 за життя будь-яких заповітів не складав і не мав такого наміру.

Вважала, що заповіт ОСОБА_6 складений з порушенням вимог щодо його оформлення та посвідчення.

Зазначала, що приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Змисловська Т. В. не надала оригінал примірника заповіту, який мав зберігатися в матеріалах справи нотаріуса, натомість такий оригінал відсутній, що вказує на порушення вимог щодо його форми та посвідчення. Заповіт не вчинявся в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій під реєстровим № 544 та не вчинявся на нотаріальному бланку серії ННЕ № 876277 . Станом на 26 квітня 2019 року не існувало нотаріального бланку, на якому нотаріус могла посвідчити заповіт, а відомості щодо бланку серії ННЕ № 876227 були змінені на заповіт у реєстрі бланків лише 17 травня 2019 року, у той час як на вказаному бланку 26 квітня 2019 року посвідчено заяву. Відомості про зазначений заповіт внесено до Спадкового реєстру лише 17 травня 2019 року, тобто більш ніж через 20 днів з моменту його посвідчення. У період часу, коли був складений заповіт, ОСОБА_6 перебував у зовсім іншому місці, а платіж «Реєстрація/зміна/скасування/дублікат заповіту» ОСОБА_6 здійснено 17 травня 2019 року. Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гречана Р. Т. не надала правову оцінку заповіту та неправомірно видала ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину за заповітом

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила суд:

- визнати нікчемним заповіт ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Змисловською Т. В. 26 квітня 2019 року та зареєстрований 17 травня 2019 року;

- визнати відсутнім у ОСОБА_2 права на спадкування за заповітом ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Змисловською Т. В. 26 квітня 2019 року та зареєстрований 17 травня 2019 року;

- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 09 грудня 2019 року, складене на бланку серії НОЕ № 654288, зареєстроване у Спадковому реєстрі під № 65197555, видане ОСОБА_2 ;

- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 09 грудня 2019 року, складене на бланку серії НОЕ № 654289, зареєстроване у Спадковому реєстрі під № 65197689, видане ОСОБА_2 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 13 липня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 16 липня 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Гусака А. М. залишено без задоволення, рішення Дарницького районного суду міста Києва від 13 липня 2023 року залишено без змін.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що вказаний заповіт відповідає вимогам ЦК України щодо форми та порядку посвідчення, а тому відсутні підстави для його кваліфікації як нікчемного, відповідно, відсутні підстави для застосування наслідків нікчемного правочину.

Суди першої та апеляційної інстанцій посилались на обставини, які встановлені постановою Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі № 761/49151/19, які, за висновком суду, мають преюдиційне значення для цієї справи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У серпні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Чуба В. Д. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення й ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог або про направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, посилаючись на те, що предметом позову у цій справі, так само, як і у справі № 761/49151/19 про визнання заповіту недійсним, є той самий заповіт, власних правових висновків не зробили, а в основу своїх рішень поклали правові висновки, які були зроблені Верховним Судом у постанові від 20 липня 2022 року у справі № 761/49151/19 про визнання заповіту недійсним.

Висновок Верховного Суду у справі № 761/49151/19 про те, що суди не встановили обставин, які б дозволяли кваліфікувати заповіт ОСОБА_6 як нікчемний, не носить преюдиційного характеру для цієї справи, а за своєю суттю є правовою оцінкою обставин конкретної справи, а тому стосується тільки судової справи № 761/49151/19, в якій він був наданий. Така правова оцінка не може застосовуватися при розгляді цієї справи про нікчемність заповіту. Такий висновок був зроблений Верховним Судом виключно в контексті конкретних невідповідностей заповіту закону, таких як порушення щодо строків реєстрації та порушення щодо підписання. Зазначений висновок Верховного Суду не стосувався недотримання вимог щодо нотаріального посвідчення заповіту, що є підставою позову у цій справі.

Суди попередніх інстанцій не врахували висновків Верховного Суду щодо необхідності розмежування преюдиційних обставин та правових висновків суду.

Підставами касаційного оскарження судових рішень представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17 (провадження № 12-144гс18), від 01 вересня 2020 року у справі № 907/29/19 (провадження № 12-17гс20), від 23 листопада 2023 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) та у постановах Верховного Суду від 18 березня 2021 року у справі № 902/608/19, від 29 вересня 2021 року у справі № 162/725/18 (провадження № 61-9659св21); відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України), а саме: статей 84 93 ЦПК України, частини першої статті 1257 ЦК України.

Доводи інших учасників справи

У жовтні 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Василенко А. В. подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судові рішення без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

У листопаді 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Василенко А. В. подала письмові пояснення, які по суті є доповненнями до відзиву.

Ураховуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 41-43 постанови від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц (провадження № 14-184цс20), у пунктах 20-21 постанови від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18 (провадження № 14-31цс22), у пункті 26 постанови від 14 грудня 2022 року у справі № 2-3887/2009 (провадження № 14-36цс21), колегія суддів залишає без розгляду подані представником ОСОБА_2 - адвокатом Василенко А. В. письмові пояснення, оскільки вони подані поза визначеними процесуальним законом строками, заявник не просив дозволу подати додаткові пояснення, а суд за межами строку для подання відзиву на касаційну скаргу не визнавав їх подання необхідним.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22 серпня 2024 року справу призначено судді-доповідачу ОСОБА_7 , судді, які входять до складу колегії: Ігнатенко В. М. , Фаловська І. М.

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 26 вересня 2024 року у зв`язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_7 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.

Системою автоматизованого розподілу справ (протокол повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26 вересня 2024 року) визначено суддю-доповідача - Коломієць Г. В. та суддів, які входять до складу колегії: Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду від 27 вересня 2024 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.

У строк, визначений судом, заявник усунув недоліки касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 03 жовтня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У жовтні 2024 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Ухвалою Верховного Суду від 03 січня 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6 , спадкоємцями якого є: його дружина - ОСОБА_2 (відповідач у справі) та діти: ОСОБА_1 (позивач у справі) , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 .

За заявою ОСОБА_2 про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 , 03 травня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гречаною Р. Т. заведена спадкова справа № 4/2019 щодо майна померлого.

21 червня 2019 року ОСОБА_1 подала до приватного нотаріуса заяву про прийняття спадщини після смерті батька.

Інші спадкоємці також в установлений статтею 1270 ЦК України строк подали заяви про прийняття спадщини за законом.

03 грудня 2019 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гречана Р. Т. при оформленні свідоцтв про право на спадщину за законом зробила запит до Спадкового реєстру та виявила запис про наявність заповіту від імені ОСОБА_6 , що датований 26 квітня 2019 року й посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Змисловською Т. В.

Відомості про вказаний заповіт внесені нотаріусом Змисловською Т. В. до спадкового реєстру 17 травня 2019 року о 17 год 18 хв.

За відомостями з Єдиного реєстру спеціальних бланків нотаріальних документів для реєстрації нотаріальних дій та відповідно до копії заповіту нотаріальна дія № 544 з посвідчення заповіту вчинена на бланку серії ННЕ № 876227 .

Згідно з копією дубліката заповіту від 26 квітня 2019 року ОСОБА_6 заповів все своє майно ОСОБА_2 .

На підставі вказаного заповіту ОСОБА_2 видано два свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 09 грудня 2019 року, складені на бланках серії НОЕ № 654288 та серії НОЕ № 654289.

ОСОБА_1 у грудні 2019 року зверталася до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Змисловської Т. В., треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гречана Р. Т., в якому просила визнати заповіт, складений 26 квітня 2019 року від імені ОСОБА_6 та посвідчений приватним нотаріусом Змисловською Т. В., недійсним (справа № 761/49151/19).

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 08 липня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано недійсним заповіт, укладений ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Змисловською Т. В. 26 квітня 2019 року та зареєстрований у Спадковому реєстрі 17 травня 2019 року.

У задоволенні позовних вимог до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Змисловської Т. В. відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 20 липня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 08 липня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено (провадження № 61-965св22).

Постанова суду касаційної інстанції у справі № 761/49151/19 мотивована тим, що:

- при задоволенні позову про визнання заповіту недійсним суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, вважав, що під час розгляду справи у суді не було встановлено фактів, які б підтвердили неможливість реєстрації заповіту саме 26 квітня 2019 року, на неодноразові витребування оригіналу заповіту останній так і не був витребуваний. Враховуючи наявність такого значного проміжку часу, який минув з дати начебто складання та посвідчення заповіту спадкодавцем до моменту появи відомостей у Спадковому реєстрі та подальшого виявлення заповіту, а також неможливістю огляду безпосереднього оригіналу заповіту, суди попередніх інстанцій вважали, що це вказує на відсутність відомостей того, що ОСОБА_6 підписував вказаний заповіт, а отже, і те, що його воля була направлена на відповідне його підписання;

- суди не врахували, що внесення відомостей про заповіт ОСОБА_6 до Спадкового реєстру 17 травня 2019 року, а не в день його складання 26 квітня 2019 року, як не зумовлює його нікчемність, так і не може бути підставою для його оспорення, оскільки вказані обставини не впливають на визначення волевиявлення спадкодавця. Не впливає на визначення волевиявлення і встановлена судами невідповідність у номерах нотаріальних бланків і вчинених нотаріальних дій;

- суди зробили помилкові висновки про те, що відсутність оригіналу заповіту та здійснення оплати за його посвідчення після вчинення нотаріальної дії відносяться до передбачених частиною другою статті 1257 ЦК України підстав для визнання заповіту недійсним;

- стосовно заявленої ОСОБА_1 підстави недійсності заповіту внаслідок невідповідності волевиявлення заповідача його волі (частина друга статті 1257 ЦК України), то суди не звернули увагу, що позивачка обґрунтовувала її саме непідписанням ОСОБА_6 тексту оспорюваного нею заповіту. Проте непідписання заповіту заповідачем свідчить про вчинення заповіту з порушенням вимог щодо його форми, що відповідно до частини першої статті 1257 ЦК України має наслідком його нікчемність;

- суди не врахували, що якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто, якщо цей правочин нікчемний, то позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину. Суди не встановили обставин, які б дозволяли кваліфікувати заповіт ОСОБА_6 як нікчемний.

Судовими рішеннями у справі № 761/49151/19 встановлено, що на момент розгляду справи код витрачання бланку серії ННЕ № 876227 значиться «4» - заповіт. Згідно з відповіддю ДП «НАІС» від 01 квітня 2021 року № 1779/16.3-13, 26 квітня 2019 року о 21 год. 26 хв. код витрачання бланку серії ННЕ № 876227 був «8» - заява і лише 17 травня 2019 року о 17 год. 23 хв. код витрачання бланку було змінено на «4» - заповіт.

17 травня 2019 року о 17 год. 18 хв. (за 5 хв. до зміни коду витрачання нотаріального бланка) у Спадковому реєстрі з`явились відомості про заповіт від імені ОСОБА_6 .

Наявність у реєстрі для реєстрації нотаріальних дій запису про заповіт від імені ОСОБА_6 на бланку серії ННЕ № 876227 порушує порядкову послідовність використання бланків нотаріальних документів та вчинення нотаріальних дій за 26 квітня 2019 року, яка за наявності запису про оспорюваний заповіт виглядає наступним чином: № 543 - бланк серії ННЕ № 876224 (довіреність); № 544 - бланк серії ННЕ № 876225 (довіреність); № 544 - бланк серії ННЕ № 876227 (заповіт); № 545 - бланк серії ННЕ № 876226 (довіреність); № 546 - бланк серії ННЕ № 876227 (заява); № 547 - бланк серії ННЕ № 876228 (договір купівлі-продажу).

Нотаріальні дії з посвідчення довіреностей № 543 і № 544 вчинені та зареєстровані в Єдиному реєстрі довіреностей 26 квітня 2019 року о 18:58 та 19:01 відповідно. При цьому за поясненнями нотаріуса заповіт було зареєстровано ще 26 квітня 2019 року о 17:00, однак унаслідок технічної несправності реєстру відомості про вчинення нотаріальної дії не збереглися, про що вона 26 квітня 2019 року повідомила адміністратора реєстру.

26 квітня 2019 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Змисловська Т. В. склала акт, в якому зазначила, що на сторінці 116 реєстру помилково двічі проставлено реєстровий номер № 544. При складанні статистичного звіту буде додана 1 нотаріальна дія.

27 серпня 2020 року на адвокатський запит представника позивача ДП «НАІС» надало відповідь про те, що з повідомленням від 26 квітня 2019 року № 22/01-16 нотаріус до підприємства (ДП «НАІС») не зверталася.

Нотаріальна дія з посвідчення заповіту вчинена на підставі квитанції з призначенням платежу реєстрація/зміна/скасування/дублікат заповіту ОСОБА_6 , платником за якою зазначений саме спадкодавець. Квитанція про сплату спадкодавцем обов`язкового платежу датована 17 травня 2019 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Чуби В. Д. підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року у справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)).

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

Недійсність договору як приватно-правова категорія покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати.

До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі) (див. постанову Верховного Суду від 21 грудня 2021 року у справі № 148/2112/19 (провадження № 61-18061св20)).

У ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, рецисорний позов).

Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 17 червня 2021 року у справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18)).

Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі № 613/1436/17 (провадження № 61-17583св20)).

Наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Тобто, недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов`язань, що виникли на підставі укладеного договору. Невиконання чи неналежне виконання зобов`язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для його визнання недійсним (див.: постанову Верховного Суду від 22 червня 2020 року у справі № 177/1942/16-ц (провадження № 61-2276св19)).

Тлумачення частини першої статті 203 ЦК України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 ЦК України. Втім більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із приватно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у приватно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах (див.: постанову Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі № 613/1436/17 (провадження № 61-17583св20)).

Натомість, нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним» (див. постанову Верховного Суду від 09 січня 2019 року у справі № 759/2328/16 (провадження № 61-5800зпв18)). Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.

Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 08 лютого 2023 року у справі № 359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21), постанову Верховного Суду від 13 березня 2023 року у справі № 398/1796/20 (провадження № 61-432сво22)).

Визнання недійсним нікчемного правочину чи встановлення нікчемності правочину не є належним способом захисту права чи інтересу. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (див.: пункти 53, 54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19), пункти 69, 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18)).

У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 , звертаючись до суду з позовом, просила суд:

- визнати нікчемним заповіт ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Змисловською Т. В. 26 квітня 2019 року та зареєстрованого 17 травня 2019 року;

- визнати відсутнім у ОСОБА_2 права на спадкування за заповітом ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Змисловською Т. В. 26 квітня 2019 року та зареєстрованим 17 травня 2019 року;

- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 09 грудня 2019 року, складене на бланку серії НОЕ № 654288, зареєстроване у Спадковому реєстрі під № 65197555, видане ОСОБА_2 ;

- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 09 грудня 2019 року, складене на бланку серії НОЕ № 654289, зареєстроване у Спадковому реєстрі під № 65197689, видане ОСОБА_2 .

Згідно зі статтями 1233-1235 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

Згідно зі статтею 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 1248 ЦК України нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу).

Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним (частина перша статті 1257 ЦК України).

Нормами Книги шостої ЦК України визначені вимоги до особи заповідача (стаття 1234 ЦК України), змісту заповіту (статті 1236-1240 1246 ЦК України), загальні вимоги до форми заповіту (стаття 1247 ЦК України), порядку його посвідчення нотаріусом (статті 1248 1249 1253 ЦК України), для яких законодавцем визначені і наслідки їх порушення. Порушеннями вимог до форми і посвідчення заповіту є лише ті, які прямо зазначені у главі 85 ЦК України, її статтях 1247-1249, 1253 (див.: пункти 60, 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 522/9893/17 (провадження № 14-173цс20)).

Право на заповіт може бути здійснене протягом всього життя особи і включає в себе як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і права на їх зміну чи скасування. Усі наведені правомочності заповідача в сукупності із засобами їх правової охорони та захисту є реалізацією свободи заповіту, яка є принципом спадкового права. Свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача.

Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання.

Кваліфікація заповіту як нікчемного із мотивів розширеного розуміння вимог до форми і порядку його посвідчення, про які згадується у частині першій статті 1257 ЦК України, порушить принцип свободи заповіту.

За відсутності дефектів волі та волевиявлення заповідача при складанні і посвідченні заповіту кваліфікація останнього як нікчемного з підстав, що прямо не передбачені ані цією статтею, ані взагалі нормами глави 85 ЦК України, по суті скасовує вільне волевиявлення заповідача без можливості виразити свою волю шляхом складання іншого заповіту у зв`язку з його смертю.

Такий правовий висновок містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 522/9893/17 (провадження № 14-173цс20) та у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного судувід 29 січня 2024 року у справі № 369/7921/21 (провадження № 61-5293сво23).

ОСОБА_1 , звертаючись до суду з позовом про визнання заповіту нікчемним та застосування наслідків нікчемності правочину, посилалась на те, що ОСОБА_6 за життя заповіт не складав і не мав такого наміру. Нотаріус не дотримався вимог щодо посвідчення заповіту, а саме: заповіт не вчинявся в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій під реєстровим № 544 та не вчинявся на нотаріальному бланку серії ННЕ № 876277; станом на 26 квітня 2019 року не існувало нотаріального бланку, на якому нотаріус могла посвідчити заповіт, а відомості щодо бланку серії ННЕ № 876227 були змінені на заповіт у реєстрі бланків лише 17 травня 2019 року, в той час як на вказаному бланку 26 квітня 2019 року посвідчено заяву.

Крім того, відомості про зазначений заповіт внесено до Спадкового реєстру лише 17 травня 2019 року, тобто більш ніж через 20 днів з моменту його посвідчення, а платіж «Реєстрація/зміна/скасування/дублікат заповіту» ОСОБА_6 здійснено 17 травня 2019 року. Також посилалась на відсутність оригіналу заповіту.

У справі, яка переглядається Верховним Судом, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання заповіту нікчемним та застосування наслідків нікчемного правочину, суди попередніх інстанцій посилались як на преюдиційний, на висновок Верховного Суду, який міститься у постанові від 20 липня 2022 року у справі № 761/49151/19 (провадження № 61-965св22), якою відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання заповіту недійсним, та вказували на те, що жодних нових обставин, які не були предметом оцінки у справі № 761/49151/19, ОСОБА_1 у позовній заяві у справі, яка переглядається, не вказала.

Тобто, крім посилання на преюдиційність обставин, суди на інші доводи позову по суті уваги не звернули і на це вказується у касаційній скарзі.

Відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили.

Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу, навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень (постанова Верховного Суду від 19 грудня 2019 року у справі № 520/11429/17).

Преюдиційні факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені в порядку, передбаченому процесуальним законодавством, у процесуальній формі, а тому немає необхідності встановлювати їх знову.

Водночас правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду. Таким чином, преюдиціальне значення у справі надається саме обставинам, установленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють лише обставини, які належали до предмета доказування у відповідній справі, безпосередньо досліджувались і встановлювались у ній судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення (див. постанову Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 756/2484/19 (провадження № 61-12022св22)).

Преюдиційні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи (див.: постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/14 (провадження № 12-144гс18), від 20 квітня 2022 року у справі № 910/2615/18 (провадження № 12-75гс21)).

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у цій справі, суди попередніх інстанцій посилались у судових рішеннях на правову оцінку, надану Верховним Судом у справі № 761/49151/19 про визнання заповіту недійсним, та не зробили власних правових висновків щодо наявності чи відсутності правових підстав для визнання заповіту нікчемним та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Зокрема, суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що у справі № 761/49151/19 Верховний Суд, скасовуючи судові рішення й відмовляючи ОСОБА_1 у позові, чітко зазначив, що ОСОБА_1 пред`явила позов про недійсність заповіту із посиланням, у тому числі на непідписання заповідачем заповіту. Проте зазначене свідчить про нікчемність заповіту. Таких позовних вимог ОСОБА_1 у цій справі не заявляла, а інші її доводи не свідчать про нікчемність заповіту.

У справі, яка Верховним Судом переглядається, ОСОБА_1 вже заявила вимогу про нікчемність заповіту із посиланням на непідписання заповідачем заповіту і застосування наслідків нікчемності заповіту (визнання недійсними свідоцтв).

Ураховуючи те, що у справі № 761/49151/19 не заявлялися вимоги про нікчемність заповіту, не заявлялися вимоги і про застосування правових наслідків нікчемності заповіту, то посилання судів на преюдиційність висновків постанови Верховного Суду від 20 липня 2022 року є безпідставним.

Суди попередніх інстанцій по цим позовним вимогам своїх правових висновків не зробили, а тому в цій частині доводи касаційної скарги є обґрунтованими.

Крім того, у касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що суди не звернули уваги на суттєві висновки, зазначені у постанові Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі № 761/49151/19, про те, що оригінал заповіту судами так і не був витребуваний.

Для справи № 761/49151/19 це дійсно не мало важливого правового значення, так як вимоги про нікчемність заповіту через його непідписання заповідачем позивачем заявлено не було.

Натомість, у справі № 753/11302/21, яка переглядається Верховним Судом, така позовна вимога заявлена і наявність у справі оригіналу заповіту має важливе значення для доведення позивачем своїх вимог.

При цьому Верховний Суд звертає увагу на те, що роз`яснення сторонам їх обов`язку щодо доказування - це функція суду у рамках юрисдикційної процедури, це завдання суду організувати дійсно змагальний процес.

Норми ЦПК України щодо змагальності процесу передбачають як обов`язок сторін справи, так і обов`язки суду. Якщо суд це не забезпечує, то суд не може правові наслідки покладати на сторін.

Протягом розгляду справи сторона позивача наполягала на витребуванні оригіналу заповіту з метою доведення, що заповідач його не підписував.

Зі змісту судових рішень як суду першої інстанції, так і апеляційного суду, не зрозуміло, за яких причин та підстав суди не витребували оригінал заповіту, при відсутності даних, що його втрачено.

Вказані процесуальні дії у рамках вимог ЦПК України суд зобов`язаний виконати.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

За частиною четвертою цієї статті справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

У цій справі порушення норм процесуального права вперше допущено судом першої інстанції. Суд апеляційної інстанції за наслідком судового розгляду вказані порушення не виправив. Направлення цієї справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції не є ефективним способом усунення порушень вимог процесуального права.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Чуби Володимира Дмитровича задовольнити.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 13 липня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 липня 2024 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець