Ухвала

18 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 522/9893/17

провадження № 61-21249св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Таран Ярослав Євгенійович, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Запольська Ольга Василівна,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги ОСОБА_2, яка підписана представником ОСОБА_3 та приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Тарана Ярослава Євгенійовича, на постанову Одеського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Заїкіна А. П., Погорєлової С. О., Таварткіладзе О. М.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про визнання заповіту нікчемним.

Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер чоловік позивача - ОСОБА_4.

Заповітом від 04 квітня 2014 року, посвідченим приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Фоєю Л. А. ОСОБА_4 заповів ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_1, а позивачу - все інше майно, де б воно не знаходилося та з чого б не складалося, і взагалі все те, що буде належати спадкодавцю на день його смерті.

Після заведення спадкової справи позивачу стало відомо про існування ще одного заповіту від 28 травня 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Таран Я. Є., згідно якого ОСОБА_4 заповів ОСОБА_2 все своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося, всі його майнові права, рухоме та нерухоме майно, та все те, що буде належати йому на день смерті.

На момент складення заповіту від 28 травня 2014 року ОСОБА_4 перебував у дуже тяжкому фізичному стані, постійно знаходився на лікуванні в онкологічній клініці ТОВ Медична клініка "Інновація" за адресою: Київська область, Вишгородський район, с. Лютіж, вул. Вітряного, 69А з діагнозом аденокарцинома підшлункової залози Т4N? М1.

Вважала, що заповіт, складений ОСОБА_4 у лікарні за адресою: АДРЕСА_2, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тараном Я. Є., за межами нотаріального округу цього нотаріуса, тобто з порушенням пункту 2 глави 1, глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Мінюсту від 22 лютого 2012 року № 296/5. Ця обставина є підставою для визнання заповіту нікчемним відповідно до статті 1257 ЦК України.

ОСОБА_1 просила:

визнати нікчемним заповіт ОСОБА_4, складений та посвідчений 28 травня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тараном Я. Є., зареєстрований в реєстрі за № 549.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 04 жовтня 2018 року у задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Таран Я. Є., приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Запольська О. В., про визнання заповіту нікчемним, відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що встановлення частиною 3 статті 1247 ЦК України вимоги щодо посвідчення заповіту нотаріусом кореспондує з положеннями пункту 1 частини 1 статті 34 Закону України "Про нотаріат" щодо віднесення посвідчення правочинів (договорів, заповітів, довіреностей) до нотаріальних дій, які вчиняють нотаріуси. Згідно статті 13-1 Закону України "Про нотаріат" нотаріус не вправі здійснювати нотаріальну діяльність за межами свого нотаріального округу, за винятком заміщення інших нотаріусів у випадках, передбачених статті 13-1 Закону України "Про нотаріат". Наведені правові норми містять вимоги до місця вчинення нотаріальної дії, але не встановлюють наслідків порушення цих вимог у вигляді позбавлення чинності заповіту шляхом його нікчемності. Якщо нотаріус посвідчив заповіт особи не в межах свого нотаріального округу, це не впливає на форму правочину, і не може бути підставою для його нікчемності з огляду на вичерпний характер підстав нікчемності, що міститься у частині 1 статті 1257 ЦК України.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року апеляційну скаргу адвоката Духовної О. В. - представника ОСОБА_1, задоволено.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 04 жовтня 2018 року скасовано.

Позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано нікчемним заповіт ОСОБА_4, складений та посвідчений 28 травня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Таран Я. Є., зареєстрований в реєстрі за № 549.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1 600,00 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тараном Я. Є. було посвідчено заповіт від 28 травня 2014 рокупоза межами Київського міського нотаріального округу. У судовому засідання апеляційного суду приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Таран Я. Є. пояснив, що нотаріальні дії ним були вчинені оскільки до нього звернулися знайомі йому особи. На час посвідчення ним заповіту від 28 травня 2014 року він не здійснював заміщення іншого нотаріуса у Вишгородському районі Київської області. Відповідно до правових висновків, які містяться у постанові Верховного Суду України від 20 лютого 2013 року в справі 6-2цс13 у силу статті 13-1 Закону України "Про нотаріат" нотаріальні дії вчиняються в приміщенні державної нотаріальної контори, у державному нотаріальному архіві, приміщенні, яке є робочим місцем приватного нотаріуса. В окремих випадках, коли фізична особа не може з'явитися в зазначене приміщення, а також коли того вимагають особливості посвідчуваного правочину, такі нотаріальні дії можуть бути вчинені поза вказаними приміщеннями, але в межах нотаріального округу. Нотаріус не вправі здійснювати нотаріальну діяльність за межами свого нотаріального округу, за винятком заміщення інших нотаріусів у випадках, передбачених Законом.

Нотаріальна діяльність здійснюється нотаріусом в межах свого нотаріального округу незалежно від того, де знаходиться приміщення, яке є робочим місцем нотаріуса: в межах нотаріального округу або поза його межами. Отже, заповіт від 28 травня 2014 року складений з порушенням вимог чинного законодавства щодо порядку його посвідчення, а саме - посвідчено приватним нотаріусом поза межами його нотаріального округу, що має наслідком нікчемність цього заповіту.

Аргументи учасників справи

У листопаді 2019 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Таран Я. Є. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року, у якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 04 жовтня 2018 року залишити в силі.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що серед визначених судом статей цивільного кодексу та законів, відсутні норми матеріального права, які б свідчили про нікчемність заповіту з підстав та за обставин, зазначених у позові та постанові.

Суд апеляційної інстанції застосував норми матеріального права, які не регулюють спірні відносини або взагалі не були чинними на час складення і посвідчення спірного заповіту. Суд апеляційної інстанції послався на частину 1 статті 1275 ЦК України, яка стосується правових наслідків відмови від прийняття спадщини за заповітом. Порушень порядку посвідчення заповіту нотаріусом допущено не було. Суд апеляційної інстанції не надав оцінки доводам апеляційної скарги.

У листопаді 2019 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_3, на постанову Одеського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року. У касаційній скарзі просить скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року, залишити позов без розгляду.

Касаційна скарга мотивована тим, що порушення вимог щодо місця вчинення нотаріальної дії не є підставою позбавлення чинності заповіту шляхом його нікчемності. Заповідач виразив своє волевиявлення у оспорюваному заповіті, яке було вільним, що було встановлено нотаріусом Таран Я. Є., дії якого позивач не оспорювала. Рішенням Жовтневого районного суду м. Одеси від 29 березня 2002 року шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 було розірвано. Отже ОСОБА_1 позбавлена права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 і не мала прав на пред'явлення позову. У Приморському районному суді м. Одеси розглядається тотожний спір, а тому позов слід залишити без розгляду.

У грудні 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_6 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_7, у якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, залишити в силі постанову Одеського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року.

Відзив мотивований тим, що законодавством передбачений чіткий порядок посвідчення нотаріусом заповіту, зокрема, в частині здійснення нотаріусами своєї професійної діяльності виключно в межах, визначених нотаріальних округів, а також наслідки порушення відповідного порядку щодо посвідчення заповіту, а саме, нікчемність заповіту. Нотаріусом було порушено порядок посвідчення заповіту у зв'язку з посвідченням заповіту в іншому нотаріальному окрузі.

У лютому 2020 року ОСОБА_7 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2, у якому просить касаційну скаргу задовольнити частково, скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 04 жовтня 2018 року залишити в силі.

Відзив мотивований тим, що апеляційним судом не встановлені обставини, з якими частина 1 статті 1257 ЦК України пов'язує нікчемність заповіту. Вважає, що доводи касаційної скарги заслуговують на увагу, містять підстави для скасування постанови апеляційного суду. Втім, приймаючи до уваги неприпустимість зловживання позивачем процесуальними правами у її прагненні до затягування справи, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

У лютому 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_6 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2, у якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, залишити в силі постанову Одеського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року.

Відзив мотивований тим, що касаційна скарга є необґрунтованою, викладені в ній обставини не свідчать про неправильність застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 29 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у справі № 522/9893/17, витребувано цивільну справу з суду першої інстанції, у задоволенні клопотання приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Тарана Я. Є. про зупинення дії постанови Одеського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 11 грудня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_2, яка підписана представником ОСОБА_3, залишено без руху.

Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2020 року поновлено ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження у справі № 522/9893/17.

У лютому 2020 року цивільна справа № 522/9893/17 надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX.

Ухвалою Верховного Суду від 19 жовтня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду заслухав суддю-доповідача, перевірив наведені у касаційній скарзі доводи, за результатами чого робить висновок про наявність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, з таких мотивів.

У справі, яка переглядається, встановлено, що заповіт від 28 травня 2014 рокупосвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Таран Я. Є., зареєстрований за реєстровим № 549. В наявній у справі копії цього заповіту зазначено, що проект заповіту виготовлено о 17 годині 30 хвилин, за допомогою технічних засобів у приміщенні, яке є робочим місцем приватного нотаріуса, за адресою: м. Київ, бульвар Шевченка, 46, оф. 3, а складено заповіт та підписано заповідачем і посвідчено приватним нотаріусом Таран Я. Є. у лікарні о 18 годині 30 хвилин за адресою: АДРЕСА_2 у зв'язку зі станом здоров'я заповідача. На момент посвідчення заповіту від 28 травня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Таран Я. Є. заповідач перебував на постійному лікуванні в онкологічній клініці ТОВ Медична клініка "Інновація" (Київська обл., Вишгородський район, с. Лютіж, вул. Вітряного, 69А).

Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тараном Я. Є. було посвідчено заповіт від 28 травня 2014 року поза межами Київського міського нотаріального округу.

У постанові Верховного Суду України від 20 лютого 2013 року у справі № 6-2цс13 вказано, що:

"15 травня 2009 року ОСОБА_4 склав заповіт, за умовами якого все своє майно, де б воно не було й з чого б воно не складалося, заповів ОСОБА_2. Заповіт посвідчено 15 травня 2009 року приватним нотаріусом Черкаського районного нотаріального округу Черкаської області ОСОБА_3, робоче місце якої, знаходиться в Придніпровському районі м. Черкас за адресою: АДРЕСА_1. У зв'язку з хворобою заповідача приватний нотаріус виїздила за місцем його проживання, за адресою: АДРЕСА_2, а свій підпис на заповіті й скріплення його печаткою вона вчинила на своєму робочому місці. Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні його позову, суди першої та апеляційної інстанцій, з висновками яких погодився і суд касаційної інстанції, виходили з того, що заповіт, складений ОСОБА_4 15 травня 2009 року, відповідає вимогам закону, посвідчений за адресою місцезнаходження приміщення, яке є робочим місцем приватного нотаріуса, при посвідченні заповіту приватний нотаріус діяла відповідно до вимог статей 13-1, 41 Закону України "Про нотаріат" та пункту 11 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року № 20/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 3 березня 2004 року за № 283/8882. Посвідчення правочинів є однією з нотаріальних дій, які вчиняють нотаріуси (пункт 1 частини 1 статті 34 Закону України "Про нотаріат").У силу пункту 10 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року № 20/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 3 березня 2004 року за № 283/8882, нотаріальні дії можуть вчинятися будь-яким нотаріусом на всій території України, за винятком обмежень у праві вчинення нотаріальних дій, установлених Законом України "Про нотаріат" та іншими актами законодавства України. Згідно зі статтею 13-1 Закону України "Про нотаріат" нотаріальний округ - територіальна одиниця, в межах якої нотаріус здійснює нотаріальну діяльність і в межах якого знаходиться державна нотаріальна контора, в якій працює державний нотаріус, або робоче місце (контора) приватного нотаріуса. Нотаріальні округи визначаються відповідно до адміністративно-територіального устрою України. У містах з районним поділом округом діяльності нотаріуса є вся територія міста. У разі зміни адміністративно-територіального поділу України, в результаті якого розташування робочого місця (контори) приватного нотаріуса увійшло до іншого нотаріального округу, нотаріальна діяльність відповідних нотаріусів повинна бути зареєстрована в цьому нотаріальному окрузі. Нотаріус не вправі здійснювати нотаріальну діяльність за межами свого нотаріального округу, за винятком заміщення інших нотаріусів у випадках, передбачених статтею 13-1 Закону України "Про нотаріат". Якщо нотаріальна дія вчиняється поза приміщенням державної нотаріальної контори, державного нотаріального архіву, приміщенням, яке є робочим місцем приватного нотаріуса, у посвідчувальному написі та в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій зазначається місце вчинення нотаріальної дії (удома, у лікарні, за місцезнаходженням юридичної особи та ін. ) із зазначенням адреси, а також причин, з яких нотаріальна дія була вчинена поза вказаними приміщеннями. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що нотаріальна діяльність здійснюється нотаріусом у межах свого нотаріального округу та за місцем знаходження приміщення державної нотаріальної контори, в якій працює державний нотаріус, або приміщення, яке є робочим місцем приватного нотаріуса.

Законодавством заборонено нотаріусу здійснювати нотаріальну діяльність за межами свого нотаріального округу. Саме до цього зводяться правові висновки, викладені в рішенні колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 2 червня 2010 року, наданому ОСОБА_1 як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права в подібних правовідносинах, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень. Судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України встановлено неоднакове застосування статті 13-1 Закону України "Про нотаріат", пункту 11 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року № 20/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 3 березня 2004 року за № 283/8882, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Ураховуючи викладене, ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 квітня 2012 року не може залишатись у силі, а підлягає скасуванню на підставі пункту 1 статті 355 ЦПК України з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції".

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

1. Юридична сутність заповіту ґрунтується на його законодавчому визначенні як особистого розпорядження фізичної особи на випадок смерті (стаття 1233 ЦК України).

Нормами книги 6 "Спадкове право" ЦК України визначені вимоги до особи заповідача (стаття 1234 ЦК України), змісту заповіту (статті 1236, 1237, 1238, 1239, 1240, 1246 ЦК україни), загальні вимоги до форми заповіту (стаття 1247 ЦК України), порядку його посвідчення нотаріусом (статті 1248, 1249, 1253 ЦК України), для яких законодавець визначив і наслідки їх порушення.

У частині 1 статті 1257 ЦК України передбачено правило про нікчемність заповіту, складеного з порушенням вимоги ЦК України щодо особи заповідача, а також заповіту, складеного з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення.

Контекстуальний аналіз частини 1 статті 1257 ЦК України у смисловому зв'язку з іншими нормами дає підстави вважати, що порушеннями вимог до форми і посвідчення заповіту є лише ті, які прямо зазначені у главі 85 ЦК України, зокрема її статтях 1247-1249,1253. Аналіз цих статей дає змогу констатувати, що законодавець висуває такі вимоги до форми заповіту, як письмова з нотаріальним посвідченням. Тому немає жодних підстав вважати, що посвідчення нотаріусом правочину поза межами свого нотаріального округу не має юридичної сили. Якщо нотаріус посвідчив заповіт особи не в межах свого нотаріального округу, це не впливає на форму правочину і не підпадає під ті вимоги про порядок його посвідчення, які містяться в ЦК України та можуть вплинути на дійсність заповіту.

Колегія суддів вважає, що визнання заповіту недійсним із мотивів розширеного розуміння вимог до форми і порядку його посвідчення, про які згадується у частині 1 статті 1257 ЦК України, порушить принцип свободи заповіту. За відсутності дефектів волі та волевиявлення заповідача при складанні і посвідченні заповіту кваліфікація останнього як недійсного з підстав, що прямо не передбачені ані цією статтею, ані взагалі нормами глави 85 ЦК України, по суті скасовує вільне волевиявлення заповідача без можливості виразити свою волю шляхом складання іншого заповіту у зв'язку з його смертю.

2. Нотаріальний округ - територіальна одиниця, в межах якої нотаріус здійснює нотаріальну діяльність і в межах якого знаходиться державна нотаріальна контора, в якій працює державний нотаріус, або робоче місце (контора) приватного нотаріуса. Нотаріальні округи визначаються відповідно до адміністративно-територіального устрою України. У містах з районним поділом округом діяльності нотаріуса є вся територія міста. У разі зміни адміністративно-територіального поділу України, в результаті якого розташування робочого місця (контори) приватного нотаріуса увійшло до іншого нотаріального округу, нотаріальна діяльність відповідних нотаріусів повинна бути зареєстрована в цьому нотаріальному окрузі. Нотаріус не вправі здійснювати нотаріальну діяльність за межами свого нотаріального округу, за винятком заміщення інших нотаріусів у випадках, передбачених статті 13-1 Закону України "Про нотаріат" (стаття 13-1 Закону України "Про нотаріат").

У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18) зроблено висновок, що "недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим".

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 червня 2020 року в справі № 281/129/17 (провадження № 61-14661св19) зроблено висновок по застосуванню частини 1 статті 203 ЦК України та вказано, що "під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 ЦК України. Втім, більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із цивільно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у цивільно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних нормах".

Тобто, недійсність правочину (нікчемність чи оспорюваність) може спричиняти, зокрема, недотримання імперативних цивільно-правових норм.

Тлумачення статті 13-1 Закону України "Про нотаріат" свідчить, що ця норма вимог ні до змісту правочину, ні до його форми не передбачає та не є по своїй суті цивільно-правовою нормою. Законодавство про нотаріат і нотаріальну діяльність не може впливати на матеріальне право, встановлюючи підстави недійсності (нікчемності) правочину, якщо таких підстав для його цивільне право не містить.

Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11, § 123, ЄСПЛ, від 29 листопада 2016 року). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року).

Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба в з'ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (VYERENTSOV v. UKRAINE, № 20372/11, § 65, ЄСПЛ, від 11 квітня 2013 року; DEL RIO PRADA v. SPAIN, № 42750/09, § 93, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2013 року).

Колегія суддів вважає, що нотаріальне посвідчення нотаріусом заповіту поза межами свого нотаріального округу й недотримання статті 13-1 Закону України "Про нотаріат" не зумовлює недійсність (нікчемність чи оспорюваність) такого правочину як вчинення заповіту. У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду України від 20 лютого 2013 року у справі № 6-2цс13 та вказати, що нотаріальне посвідчення нотаріусом заповіту поза межами свого нотаріального округу й недотримання статті 13-1 Закону України "Про нотаріат" не зумовлює недійсність (нікчемність чи оспорюваність) такого правочину як вчинення заповіту.

Керуючись статтями 260,403,404, підпунктом 7 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Справу № 522/9893/17передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук