Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 24.03.2019 року у справі №761/27566/17

Постанова

Іменем України

02 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 761/27566/17

провадження № 61-5291св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа - служба у справах дітей Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації,

розглянув у судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 12 лютого 2019 рокуу складі колегії суддів: Кравець В. А., Поливач Л. Д., Махлай Л. Д., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - служба у справах дітей Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року позивач звернувся в Шевченківський районний суд міста Києва з позовом, в якому просив визначити місце проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом із батьком ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2.

В обґрунтування вимог зазначав, що між позивачем та відповідачем 16 грудня 1995 року зареєстровано шлюб, який 23 листопада 2010 року рішенням Шевченківського районного суду міста Києва розірвано.

Від шлюбу сторони мають дітей ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, які проживають з матір'ю з 2009 року.

Сторони досягли згоди щодо участі у вихованні дітей та побачень їх з батьком, проте з березня 2013 року відповідач позбавила позивача можливості повноцінно спілкуватися та брати участь у вихованні молодшого сина - ОСОБА_3, створюючи перешкоди в їх спілкуванні. Зазначав, що дитина хворіє з дитинства та потребує постійного обстеження, але відповідач приховує від позивача будь-яку інформацію про стан здоров'я дитини. Уважав, що відповідач своїм вставленням до сина створює йому загрозу для життя, не забезпечує йому належного піклування.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 21 вересня 2018 року позов задоволено. Визначено місце проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом із батьком ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що проживання неповнолітнього сина з батьком буде відповідати потребам та інтересам дитини, яка потребує постійного догляду та турботи у зв'язку з фізіологічними особливостями, позитивно сприятиме його розвитку як психологічному так і фізичному, в судовому засіданні не встановлено, що проживання дитини з матір'ю позитивно сприятиме розвитку дитини.

Постановою Київського апеляційного суду від 12 лютого 2019 року рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 21 вересня 2018 року скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини відмовлено.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що визначення місця проживання ОСОБА_3 з батьком не забезпечить якнайкраще його інтереси, незважаючи на матеріальний стан та можливості позивача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у березні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 19 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у зазначеній цивільній справі, витребувано справу та надано строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

21 червня 2019 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 19 вересня 2019 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п'яти суддів.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 вересня 2019 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Висоцька В. С., Литвиненко І. В., Сердюк В. В., Фаловська І.

М.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не правильно оцінив наявні у матеріалах справи докази, зокрема, щодо наявності у позивача житла. Вказує, що суд апеляційної інстанції не мав брати до уваги думку дитини.

Апеляційний суд не взяв до уваги докази, що відповідач забезпечує отримання дитиною належної освіти та медичної допомоги.

Позивач звертає увагу, що у питаннях опіки не існує презумпції чи принципу "переваги матері".

Відзив на касаційну скаргу

ОСОБА_2 подала відзив, у якому просить відмовити в задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1, а судове рішення апеляційної інстанції залишити без змін. Вважає, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального законодавства, а касаційна скарга є необґрунтованою.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, між сторонами зареєстровано шлюб 16 грудня 1995 року, який рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 23 листопада 2010 року було розірвано (т. 1 а. с. 26,27).

Сторони мають спільних дітей: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 06 липня 2017 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - орган опіки та піклування Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, про усунення перешкод у спілкуванні та вихованні дитини та визначення способів участі у вихованні та спілкуванні із дитиною задоволено у повному обсязі.

Зобов'язано ОСОБА_2 не чинити перешкод ОСОБА_1 у спілкуванні та вихованні сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Визначено спосіб участі ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні з сином ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, наступним шляхом: побачення - перша, третя п'ятниці місяця з
15.00 год. до 20.00 год. наступної за нею суботи з правом відвідувань місць загального відпочинку громадян в місті Києві та Київської області без можливої присутності матері дитини - ОСОБА_2; побачення - друга, четверта неділі з 10.00 год. до 20.00 год. з правом відвідувань місць загального відпочинку громадян в місті Києві та Київської області без можливої присутності матері дитини - ОСОБА_2; тридцять днів поспіль будь-якого літнього місяця календарного року до досягнення дитиною 18-річного віку, з правом виїзду за межі місті Києва до курортних зон України або за кордон з повідомленням про це матір дитини - ОСОБА_2; щорічно, до досягнення дитиною 18-річного віку, проводження часу з дитиною за попереднім узгодженням з матір'ю дитини - ОСОБА_2 протягом семи днів періоду з 01 по 15 січня; інші святкові, неробочі дні та дні канікул - за попередньою домовленістю з матір'ю дитини - ОСОБА_2 й без можливої її присутності; необмежене спілкування з малолітнім сином засобами телефонного, стільникового зв'язку, за допомогою соціальних мереж, в тому числі "Skype", електронної пошти.

Зобов'язано ОСОБА_2 надавати ОСОБА_1 для побачень із сином ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1: першу, третю п'ятниці місяця з 15.00 год. до 20.00 год. наступної за нею суботи з правом відвідувань місць загального відпочинку громадян в м.

Києві та Київської області без можливої присутності матері дитини - ОСОБА_2; другу, четверту неділі з 10.00 год. до 20.00 год. з правом відвідувань місць загального відпочинку громадян в місті Києві та Київської області без можливої присутності матері дитини - ОСОБА_2; тридцять днів поспіль будь-якого літнього місяця календарного року до досягнення дитиною 18-річного віку, з правом виїзду за межі м. Києва до курортних зон України або за кордон, з повідомленням про це матір дитини - ОСОБА_2; щорічно, до досягнення дитиною 18-річного віку, проводження часу з дитиною за попереднім узгодженням з матір'ю дитини - ОСОБА_2, протягом семи днів періоду з 01 по 15 січня; інші святкові, неробочі дні та дні канікул - за попередньою домовленістю із матір'ю дитини - ОСОБА_2 й без можливої її присутності; необмеженого спілкування із малолітнім сином засобами телефонного, стільникового зв'язку, за допомогою соціальних мереж, в тому числі "Skype", електронної пошти.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною 1 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 402 ЦПК України.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 12 Закону України "Про охорону дитинства" на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до положень статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Стаття 141 СК України визначає, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Згідно з положеннями частини 1 , 2 статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Відповідно до положень частини 1 статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно із статтею 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.

Відповідно до положень частини першої статті 3, частини першої статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками в супереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

При вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з'ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати. Вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо, про те, з ким із них дитина залишається, суд, виходячи із рівності прав та обов'язків батька й матері щодо своїх дітей, повинен ухвалити рішення, яке відповідало б якнайкращим інтересам дитини. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.

Частинами 1 , 2 статті 171 СК України встановлено, що дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання.

Урахування думки дитини щодо її життя передбачає й стаття 12 Конвенції з прав дитини, в якій записано, що Конвенція зобов'язує держави-учасниці забезпечити дитині, здатній формулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що стосуються її, і цим поглядам має приділятись належна увага, згідно з віком дитини та зрілістю.

Отже, з досягненням віку 10 років у дитини з'являється право не тільки бути вислуханою і почутою, але й право брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема, у визначенні місця проживання.

Таким чином, апеляційним судом правильно було заслухано думку дитини ОСОБА_3, висловлену ним під час судового засідання в присутності психолога.

ОСОБА_3 повідомляв, що проживає разом з матір'ю та вітчимом, відвідує школу, навчається в п'ятому класі, має друзів та спілкується зі своїми братами ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які, наразі, проживають за кордоном. Зазначав, що з батьком в нього склалися погані стосунки, від спілкування з останнім категорично відмовляється, називає його "колишній тато". Повідомляє, що із зведеним братом ОСОБА_8 у нього стосунки не склалися, спілкуватися та проживати з ним не хоче, бажає проживати з матір'ю.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі "М.

С. проти України", заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

Аналіз наведених норм права, зокрема й практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Згідно із частиною 8 статті 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Враховуючи викладене, Верховний Суд погоджується із висновками суду апеляційної інстанції стосовно того, що визначення місця проживання ОСОБА_3 з батьком не забезпечить якнайкраще його інтереси, незважаючи на матеріальний стан та можливості позивача.

Обгрунтовано враховано також ту обставину, що дитина тривалий час проживає з матір'ю. Саме в цьому середовищі у неї виникли стійкі соціальні зв'язки.

При цьому суд не керувався та не стверджував про наявність як такого принципу "переваги матері" під час розгляду справи.

Доводи щодо відсутності потреби брати до увагу думку дитини при вирішенні питання про її місце проживання спростовуються вищенаведеними приписами чинного законодавства, аналіз якого наведено у тексті судового рішення.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішення суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанцій.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Частиною 1 статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, підстав вийти за межі доводів касаційної скарги судом касаційної інстанції не встановлено.

Верховний Суд встановив, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність ухваленого судового рішення не впливають.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 389, 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 12 лютого 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька Судді: А. І. Грушицький В. В. Сердюк І. В. Литвиненко І. М. Фаловська