Історія справи

Постанова КЦС ВП від 28.08.2025 року у справі №523/8889/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2025 року

м. Київ

справа № 523/8889/19

провадження № 61-1034св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , про звернення стягнення на предмет іпотеки

за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» на постанову Одеського апеляційного суду від 12 грудня 2024 року у складі колегії суддів: Драгомерецького М. М., Дришлюка А. І., Громіка Р. Д.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - ТОВ «ОТП Факторинг Україна»), правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (далі - ТОВ «Діджи Фінанс»), звернулося до суду з позовом, у якому просило звернути стягнення на предмет іпотеки - двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 , шляхом продажу цього майна на публічних торгах за початковою ціною, визначеною на підставі оцінки майна на рівні не нижче звичайних ринкових цін, з метою задоволення вимог ТОВ «ОТП Факторинг Україна» за кредитним договором від 19 грудня 2007 року № МL-502/069/2007 в загальній сумі 1 774 601,00 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» посилалося на те, що 19 грудня 2007 року між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» (далі - ЗАТ «ОТП Банк», банк), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі - ПАТ «ОТП Банк»), і ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № ML-502/069/2007, за умовами якого банк надав йому кредит в сумі 75 000,00 дол. США на споживчі цілі під 5,99 % річних, зі строком повернення до 19 грудня 2022 року.

Того ж дня на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між банком і ОСОБА_1 укладено договір іпотеки (майнова порука) № РМL-502/069/2007, за умовами якого іпотекодавець передає в іпотеку нерухоме майно - двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

26 листопада 2010 року між ПАТ «ОТП Банк», який є правонаступником усіх прав і обов`язків ЗАТ «ОТП Банк», і ТОВ «ОТП Факторинг Україна» укладено договір купівлі-продажу кредитного портфеля № б/н та договір відступлення права вимоги № б/н, за умовами якого до ТОВ «ОТП Факторинг Україна» перейшло право вимоги, яке виникло із зазначеного вище кредитного договору в обсязі та на умовах, що існували у первісного кредитора.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 16 січня 2014 року у справі № 527/4153/12 стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором від 19 грудня 2007 року № ML-502/069/2007 станом на 25 січня 2012 року в загальному розмірі 1 771 382,00 грн, з яких: 74 129,47 дол. США, що за курсом НБУ еквівалентно 592 279,60 грн, - заборгованість за кредитом, 34 932,37 дол. США, що за курсом НБУ еквівалентно 279 102,65 грн, - заборгованість за відсотками за користування кредитом, 900 000,00 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом та відсотків; а також судові витрати в розмірі 3 219,00 грн.

За заявою кредитора від 20 серпня 2013 року приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І. М. вчинив виконавчий напис про звернення стягнення на предмет іпотеки, однак рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 04 квітня 2019 року виконавчий напис було визнано таким, що не підлягає виконанню.

У зв`язку з цим позивач просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Суворовський районний суд м. Одеси рішенням від 22 березня 2021 року позов задовольнив. Звернув стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки (майнова порука) від 19 грудня 2007 року № PML-502/069/2007, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Носенком О. В., зареєстрованим в реєстрі за № 2779, а саме на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 на праві власності, що підтверджується договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сакал І. М. від 01 серпня 2007 року, зареєстрованим в реєстрі за № 4212, шляхом продажу цього майна на публічних торгах за початковою ціною, визначеною на підставі оцінки майна на рівні не нижче звичайних ринкових цін з метою задоволення вимог ТОВ «ОТП Факторинг Україна» за кредитним договором від 19 грудня 2007 року № МL-502/069/2007 в загальній сумі 1 774 601,00 грн. Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними, оскільки позичальник належним чином не виконував зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку з чим утворилася заборгованість. При цьому суд дійшов висновку, що позивач не пропустив позовну давність.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Одеський апеляційний суд постановою від 12 грудня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив. Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 22 березня 2021 року скасував та ухвалив нове рішення, яким позов залишив без задоволення.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що висновки місцевого суду щодо доведеності позовних вимог є правильними. Водночас апеляційний суд дійшов висновку, що позивач пропустив позовну давність, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи

У січні 2025 року ТОВ «Діджи Фінанс» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 12 грудня 2024 року та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Підставою касаційного оскарження вказувало те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 14 липня 2020 року у справі № 128/2176/18, від 25 березня 2019 року у справі № 161/19329/13-ц, від 18 грудня 2019 року у справі № 450/18/15-ц, від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19, від 13 липня 2022 року у справі № 640/5177/20, від 07 листопада 2022 року у справі № 756/2765/15-ц, від 26 листопада 2020 року у справі № 500/2486/19, від 27 січня 2022 року у справі № 160/11673/20, від 18 травня 2022 року у справі № 540/1927/19, від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19; і зазначило про необхідність відступлення від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 13 березня 2023 року у справі № 554/9126/20 та застосованого апеляційним судом.

Касаційна скарга мотивована тим, що на момент розгляду справи в суді першої інстанції та ухвалення рішення про задоволення існувала стала практика суду касаційної інстанції про те, що до часу визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, право позивача щодо задоволення своїх майнових вимог не порушено, а захищено чинним виконавчим написом нотаріуса. Перебіг позовної давності починається від дня, коли повернуто виконавчий напис нотаріуса (виконавчий документ) або визнано виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню.

Таким чином, помилковим є застосування апеляційним судом висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 13 березня 2023 року у справі №554/9126/20 (провадження №61-13760сво21), яку прийнято набагато пізніше, ніж ухвалення судом першої інстанції судового рішення, з огляду на те, що ретроспективне застосування правових позицій суперечить положенням статті 58 Конституції України та принципу правової визначеності.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 лютого 2025 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

11 березня 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини

Суди попередніх інстанцій встановили, що рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 16 січня 2014 року у справі № 527/4153/12 стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором від 19 грудня 2007 року № ML-502/069/2007 станом на 25 січня 2012 року в загальному розмірі 1 771 382,00 грн, з яких: 74 129,47 дол. США, що за курсом НБУ еквівалентно 592 279,60 грн, - заборгованість за кредитом, 34 932,37 дол. США, що за курсом НБУ еквівалентно 279 102,65 грн, - заборгованість за відсотками за користування кредитом, 900 000,00 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом та відсотків; а також судові витрати в розмірі 3 219,00 грн.

Зазначене рішення набрало законної сили 28 січня 2014 року.

У цьому рішенні встановлено, що 19 грудня 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк» і ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № ML-502/069/2007, за умовами якого банк надав йому кредит в сумі 75 000,00 дол. США на споживчі цілі під 5,99 % річних, зі строком повернення до 19 грудня 2022 року.

Згідно з пунктом 1.1 частини № 2 кредитного договору позичальник зобов`язаний своєчасно повернути суму отриманого кредиту, а також сплатити відповідну плату за користування кредитом і виконати всі інші зобов`язання, визначені у кредитному договорі.

Порядок виконання боргових зобов`язань за кредитним договором встановлений пунктом 1.5 (з підпунктами) частини № 2 кредитного договору. Зокрема, відповідно до цього підпункту погашення відповідної частини кредиту здійснюється позичальником щомісяця у розмірі та строки, визначені у графіку повернення кредиту та сплати процентів (додаток № 1 до кредитного договору), шляхом внесення готівки в касу банку або безготівковим перерахуванням на рахунок. Нараховані в порядку, передбаченому кредитним договором, проценти сплачуються позичальником одночасно з погашенням відповідної частини кредиту в строк, передбачений в графіку повернення кредиту та сплати процентів.

Того ж дня на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між банком і ОСОБА_4 , яка діяла від імені ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки (майнова порука) № РМL-502/069/2007, за умовами якого іпотекодавець передає в іпотеку нерухоме майно - двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

Предметом іпотеки забезпечено всі зобов`язання позичальника перед іпотекодержателем зі сплати будь-яких сум, що виникають з кредитного договору від 19 грудня 2007 року № ML-502/069/2007. Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Носенком О. В., зареєстровано в реєстрі за № 2779.

26 листопада 2010 року між ПАТ «ОТП Банк», який є правонаступником всіх прав та обов`язків ЗАТ «ОТП Банк», і ТОВ «ОТП Факторинг Україна» укладено договір купівлі-продажу кредитного портфеля № б/н та договір відступлення права вимоги № б/н, за умовами якого до ТОВ «ОТП Факторинг Україна» перейшло право вимоги, яке виникло із вказаного кредитного договору, в обсязі та на умовах, що існували у первісного кредитора.

Банк зобов`язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, надавши ОСОБА_2 вказану суму кредиту. У свою чергу позичальник прийняв кредитні кошти, використавши їх за призначенням, однак зобов`язання щодо погашення кредиту належним чином не виконав.

20 серпня 2013 року приватний нотаріус Дніпропетровського нотаріального округу Бондар І. М. вчинила виконавчий напис (Р-6184), яким запропоновано звернути стягнення на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 , яка є майновим поручителем ОСОБА_2 за кредитним договором № ML-502/069/2007. У виконавчому написі вказано, що зазначене нерухоме майно на підставі договору іпотеки, посвідченого 19 грудня 2007 року приватним нотаріусом Носенком О. В. (Р-2779), передане в іпотеку ЗАТ «ОТП Банк». Строк, за який проводиться стягнення ,- з 19 грудня 2007 року до 26 листопада 2010 року.

Постановою державного виконавця Першого Суворовського відділу ДВС ГТУЮ в Одеській області від 22 грудня 2018 року виконавче провадження № НОМЕР_1 з виконання виконавчого напису від 20 серпня 2013 року № 6184 закінчено і виконавчий документ повернуто стягувачу.

Постановою головного державного виконавця Другого Суворовського відділу ДВС ГТУЮ в Одеській області від 26 грудня 2018 року виконавче провадження № НОМЕР_2 з виконання виконавчого листа від 05 лютого 2014 року № 1527/4153/12 повернуто стягувачу через відсутність у боржника ОСОБА_2 майна, на яке можливо звернути стягнення.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 04 квітня 2019 року у справі № 523/9412/18 визнано виконавчий напис від 20 серпня 2013 року № 6184, вчинений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І. М., таким, що не підлягає виконанню.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 14 лютого 2023 року задоволено заяву ТОВ «Діджи Фінанс» про його залучення до участі у справі як правонаступника ТОВ «ОТП Факторинг Україна.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно з частиною першою статті 575 ЦК України та частиною першою статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3 Закону України «Про іпотеку»).

За змістом статей 525 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений договором строк.

Встановивши, що позичальник належним чином не виконував умови кредитного договору, внаслідок чого станом на 25 січня 2012 року утворилася заборгованість у загальному розмірі 1771382,00 грн, що підтверджено рішенням суду від 16 січня 2014 року, місцевий суд вважав, що позовні вимоги є обґрунтованими. При цьому суд вважав, що позовна давність не сплинула.

Разом з тим апеляційний суд обґрунтовано не погодився з місцевим судом щодо відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин позовної давності з таких підстав.

Право на звернення до суду за захистом кореспондується зі статтею 256 ЦК України, яка встановлює для особи часові межі для звернення до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу та називає їх позовною давністю.

У позасудовому порядку захист суб`єктивного права також нерозривно пов`язується із фактором часу, про що свідчить зміст статті 88 Закону України «Про нотаріат».

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності визначається в статті 261 ЦК України.

За загальним правилом, перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Водночас за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (абзац перший частини п`ятої статті 261 ЦК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 357/5125/16-ц (провадження № 61-15142сво18) зазначено, що «…вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому, вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує виникнення права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло у стягувача раніше. Метою вчинення виконавчого напису є надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання безспірного зобов`язання боржником. З урахуванням наведеного, перебіг позовної давності за вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки починається від дня, коли у кредитора (іпотекодержателя) виникло право на відповідний позов, незалежно від того, чи звертався він після цього до нотаріуса за захистом своїх цивільних прав.

У силу положень статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку, а також у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Звернення стягнення на предмет іпотеки не вказане у статті 264 ЦК України в якості окремої підстави переривання перебігу позовної давності, а також не може вважатися діями, що свідчать про визнання боржником свого боргу, чи прирівнюватись до пред`явлення позову. Звернення стягнення є реалізацією іпотекодержателем свого права, передбаченого договором іпотеки, та підставою припинення цього права. Повернення стягувачу виконавчого напису (виконавчого документу) також не може переривати перебіг позовної давності за позовними вимогами про звернення стягнення з аналогічних причин».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року у справі № 554/9126/20 (провадження № 61-13760сво21) підтримано вказаний висновок та зазначено, що «переривання позовної давності відбувається у разі подання до суду саме позову до належного відповідача з дотриманням процесуальних вимог щодо форми та змісту позовної заяви, правил предметної та суб`єктної юрисдикції й інших вимог, порушення яких перешкоджає відкриттю провадження у справі.

Зазначене свідчить, що вчинення нотаріусом виконавчого напису або визнання його таким, що не підлягає виконанню, не впливають на переривання позовної давності або зупинення її перебігу.

Звернення особи до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису є певною мірою ризиком, пов`язаним, у тому числі, із пропуском позовної давності. Однак особа сама вирішує, як їй здійснювати захист своїх прав - у судовому або ж позасудовому порядку.

Початок перебігу позовної давності, підстави зупинення та переривання перебігу позовної давності визначені законодавством у імперативних нормах матеріального права, проте частина п`ята статті 267 ЦК України надає суду право визнавати поважними причини пропуску позовної давності і захищати порушене право.

Тлумачення статей 18 256 261 264 267 ЦК України свідчить, що: початок перебігу позовної давності за позовами про стягнення заборгованості у зв`язку з невиконанням зобов`язань у договірних правовідносинах із визначеним строком виконання починається зі спливом цього строку. Тобто, цивільне право кредитора є порушеним із моменту невиконання зобов`язання; вчинення нотаріусом виконавчого напису не впливає на перебіг позовної давності, а саме не перериває та не зупиняє її перебіг; визнання судом виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, не впливає на перебіг позовної давності; визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, саме по собі не є поважною причиною пропуску позовної давності; звернення до однієї форми (одного способу) захисту жодним чином не впливає на перебіг позовної давності, яка і є однією з тих обставин, що можуть перешкодити захисту в іншій формі чи іншим способом. Особа, яка вдалася до юрисдикційної форми захисту свого права нотаріусом в порядку вчинення виконавчого напису (стаття 18 ЦК України) і пропустила позовну давність для звернення до суду з позовом для захисту цього ж права, не може виправдовуватися тим, що вона захищалася в позасудовому порядку».

Таким чином, вчинення виконавчого напису нотаріуса після виникнення у кредитора права на відповідний позов не перериває позовну давність і не зупиняє її перебігу, а визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, не впливає на перебіг позовної давності за позовом про стягнення заборгованості та не зумовлює початок її перебігу.

Вчинення виконавчого напису нотаріуса/визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню саме по собі не можна вважати поважною причиною пропуску позовної давності, оскільки кредитор, який обрав саме такий спосіб захисту порушеного права. має усвідомлювати й наслідки такого порушення».

Крім того, у вказаній постанові Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вважав, що існують підстави для відступлення від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 25 березня 2019 року у справі № 161/19329/13, від 18 грудня 2019 року у справі № 450/18/15, від 14 липня 2020 року у справі № 128/2176/18, від 09 червня 2021 року у справі № 759/17465/18, на які є посилання у касаційній скарзі як підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Встановивши, що, звернувшись до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, 16 березня 2012 року позивач перервав позовну давність у спорі щодо погашення кредитної заборгованості, а тому при зверненні 04 червня 2019 року до суду з позовом до майнового поручителя ОСОБА_1 про стягнення тієї же суми кредитної заборгованості, але шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що позивач пропустив позовну давність без поважних причин.

При цьому апеляційний суд врахував, що заява позивача про поновлення позовної давності обґрунтована лише тим, що він вживав дії щодо реалізації свого порушеного права, в тому числі шляхом отримання виконавчого напису та пред`явлення його до виконання, а перебіг строку зупинявся.

Інших обставин, які виникли та унеможливили своєчасне звернення до суду з позовом, позивач не навів.

Суд апеляційної інстанції надав оцінку доводам позивача про причини пропуску строку на звернення до суду із цим позовом та зробив висновок, що такі причини не є поважними.

У зв`язку цим доводи касаційної скарги про порушення та помилкове тлумачення апеляційним судом норм статей 263 264 ЦК України є безпідставними.

Не є переконливими і доводи про необхідність відступлення від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 13 березня 2023 року у справі № 554/9126/20.

Цивільний процесуальний закон визначає процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступлення від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів вказує на те, що з метою застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції потрібно керуватися тим, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного цивільного суду.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року у справі № 554/9126/20 зробив висновки про застосування норм права, які регулюють позовну давність у спірних правовідносинах, така практика є сталою та послідовно застосовується Верховним Судом. Той факт, що станом на час прийняття рішення місцевим судом її не існувало, не свідчить про помилковість її застосування апеляційним судом, адже суд зобов`язаний застосовувати саме останні висновки суду касаційної інстанції.

Більше того, рішення місцевого суду до закінчення апеляційного перегляду не набрало законної сили.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи касаційної скарги (в межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження) не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, а зводяться до незгоди заявника з ухваленими у справі судовими рішеннями та необхідності переоцінки доказів у справі. Водночас суд касаційної інстанції є судом права, а не факту і згідно з нормами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів у зв`язку з тим, що це перебуває поза межами його повноважень.

Ураховуючи конкретні обставини цієї справи, встановлені судом, оскаржувані судові рішення не суперечать правовим висновкам, які зазначені в касаційній скарзі як підстава для відкриття касаційного провадження.

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржувана постанова відповідає вимогам закону, і підстав для її скасування немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 12 грудня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко М. Ю. Тітов