Постанова

Іменем України

09 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 357/5125/16-ц

провадження № 61-15142сво18

Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Висоцької В. С.

суддів: Гулька Б. І., Крата В. І., Луспеника Д. Д., Синельникова Є. В.,

Сімоненко В. М., Червинської М. Є.,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргупублічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 вересня

2016 року у складі судді Жарікова О. В. та ухвалу апеляційного суду Київської області від 19 січня 2017 року у складі колегії суддів: Волохова Л. А.,

Мельника Я. С., Матвієнко Ю. О.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк",

представник позивача- Трегуб Оксана Анатоліївна,

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2016 року публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" (далі -

ПАТ "Укрсоцбанк", банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, у якому просило стягнути з відповідачів у солідарному порядку заборгованість за кредитним договором у розмірі 1 874 886,25 грн.

Позовна заява мотивована тим, що за умовами кредитного договору, укладеного 16 червня 2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" (далі - АКБ СР "Укрсоцбанк"), правонаступником якого є ПАТ "Укрсоцбанк", та ОСОБА_1, останній отримав кредит у сумі 52 250 доларів США на умовах, визначених договором, строком повернення по травень 2027 року.

Для забезпечення виконання зобов'язання ОСОБА_1 перед банком,

16 червня 2007 року між позивачем та ОСОБА_2 було укладено договір поруки, за умовами якого остання зобов'язалася відповідати за виконання ОСОБА_1 своїх зобов'язань за укладеним з позивачем кредитним договором.

Позичальник ОСОБА_1 допустив утворення заборгованості.

30 жовтня 2015 року на адресу позичальника ОСОБА_1 банк надіслав вимогу про погашення заборгованості за кредитним договором,

яку ОСОБА_1 отримав власноруч 06 листопада 2015 року,

про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення.

02 листопада 2015 року на адресу поручителя ОСОБА_2 також було надіслано вимогу про погашення заборгованості за кредитним договором, яка не виконана.

Посилаючись на те, що позичальник не виконав свої зобов'язання

за договором, банк просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області

від 20 вересня 2016 року в задоволенні позову ПАТ "Укрсоцбанк" відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем пропущено шестимісячний строк для пред'явлення вимоги до поручителя

ОСОБА_2, а тому порука є припиненою.

Відмовляючи в задоволенні позову до позичальника ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду з вимогою про стягнення заборгованості, оскільки банк скористався своїм правом на дострокове погашення кредиту, що підтверджується виконавчим написом нотаріуса від 14 лютого 2013 року. Таким чином змінено строк виконання основного зобов'язання на 27 липня 2012 року (у виконавчому написі зазначений період стягнення з 09 серпня 2011 року по 27 липня 2012 року).

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою апеляційного суду Київської області від 19 січня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ "Укрсоцбанк" відхилено. Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 вересня 2016 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції повно

та всебічно з'ясував обставини справи, дав їм належну правову оцінку, тому рішення суду першої інстанції відповідає вимогам законодавства і підстав для його скасування немає.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПАТ "Укрсоцбанк" просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків про відмову у задоволенні позову, оскільки вони

не відповідають матеріалам справи та вимогам закону. Зазначає, що судами не враховано того, що банку стало відомо про порушення свого права

24 грудня 2014 року, тобто після отримання банком постанови відділу державної виконавчої служби про повернення стягувачу виконавчого напису про звернення стягнення на квартиру на період дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".

Заявник також посилається на те, що кредитний договір не визнавався судами недійсним, розірваним або припиненим, тому зазначений кредитний договір є дійсним до моменту його повного виконання.

Доводи інших учасників справи

Від ОСОБА_2 та ОСОБА_1 надійшли заперечення на касаційну скаргу, у яких вони просять касаційну скаргу залишити без задоволення,

а оскаржувані судові рішення - без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справвід 29 березня 2017 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справвід 16 серпня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України

у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких

не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються

до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами,

що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У березні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 липня 2019 року справу передано

на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 жовтня 2019 року справу за позовом ПАТ "Укрсоцбанк"

до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості прийнято до розгляду.

Мотиви передачі справи на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

Передаючи справу на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду виходила із того, що у справі, яка переглядається, мала місце фактична зміна строку виконання основного зобов'язання, банк скористався своїм правом на дострокове погашення кредиту, що підтверджується виконавчим написом нотаріуса від 14 лютого 2013 року. Таким чином змінено строк виконання основного зобов'язання на 27 липня 2012 року

(у виконавчому написі зазначений період стягнення з 09 серпня 2011 року

по 27 липня 2012 року).

У постанові від 25 березня 2019 року в справі № 161/19329/13-ц (провадження № 61-39634св18), прийнятій Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, зроблено висновок про те,

що вжитий банком спосіб позасудового захисту свого порушеного права,

а саме звернення стягнення на предмет іпотеки за виконавчим написом нотаріуса, до визначених статтями 263, 264 ЦК України підстав зупинення чи/або переривання позовної давності не належить.

Отже, до часу повернення виконавчого напису нотаріуса право банку

щодо задоволення своїх майнових вимог за рахунок переданого в іпотеку майна порушено не було, а було захищено чинним у вказаний період виконавчим написом нотаріуса.

Водночас, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду не погоджується з таким висновком і вважає,

що початок перебігу строку позовної давності слід рахувати з дати вчинення виконавчого напису нотаріусом.

Зазначене свідчить про існування різного підходу щодо визначення початку перебігу строку позовної давності, зокрема: 1) з моменту зміни строку виконання основного зобов'язання, 2) з моменту вчинення виконавчого напису нотаріусом, 3) з часу повернення виконавчого напису нотаріуса.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права

чи порушення норм процесуального права.

Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

16 червня 2007 року між АКБ СР "Укрсоцбанк", правонаступником якого

є ПАТ "Укрсоцбанк", та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір,

за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 52 250 доларів США

на умовах, визначених договором.

Умовами кредитного договору сторони погодили, що цей договір набирає чинності з дати його укладення та діє до остаточного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань (пункт 7.3). Кінцевим терміном повернення останньої суми визначено не пізніше 15 червня 2027 року (включно)

(пункт 1.1).

Виконання умов кредитного договору забезпечено договором поруки, укладеним 16 червня 2007 року АКБ СР "Укрсоцбанк ", правонаступником якого є ПАТ "Укрсоцбанк", та ОСОБА_2, за умовами якого остання зобов'язалася за виконання ОСОБА_1 своїх зобов'язань за укладеним з позивачем кредитним договором.

Умови наведених договорів не свідчать про те, що позовна давність, встановлена законом, була збільшена за домовленістю сторін.

Останній платіж по кредитному договору в розмірі 200 доларів США здійснено 29 вересня 2011 року.

Позичальник допустив утворення заборгованості.

14 лютого 2013 року приватним нотаріусом Ковальчуком С. П. вчинено виконавчий напис, з якого вбачається, що банк скористався своїм правом дострокового стягнення кредитної заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. При цьому було зазначено, що строк платежу

за зобов'язаннями настав 27 липня 2012 року. Виконавчим написом передбачено, що звернення стягнення здійснюється в рахунок погашення всієї заборгованості за кредитом, а саме: сума заборгованості за кредитом

41 786,00 долара США; сума заборгованості за відсотками 6 204,29 долара США; розмір пені за несвоєчасне повернення кредиту 228,74 долара США; розмір пені за несвоєчасне повернення відсотків 472,16 долара США; штрафи, які передбачені кредитним договором 1045,00 долара США.

24 грудня 2014 року органом державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції виконавчий напис був повернутий стягувачеві у зв'язку із дією Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".

30 жовтня 2015 року на адресу позичальника ОСОБА_1 була надіслана вимога про погашення заборгованості за кредитним договором,

ОСОБА_1 отримав власноруч 06 листопада 2015 року, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення.

02 листопада 2015 року на адресу поручителя ОСОБА_2 було надіслано вимогу про погашення заборгованості за кредитним договором, яка нею отримана 05 листопада 2015 року.

Станом на 23 грудня 2015 року заборгованість за кредитним договором

від 16 червня 2007 року складає 80 999,66 доларів США, що еквівалентно

1 874 886,25 грн.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду вирішення справи.

Право особи на захист свого цивільного права чи інтересу у разі його порушення, невизнання або оспорювання закріплюється статтею 15 ЦК України. Захист цивільних прав особи, зокрема у спорах щодо стягнення грошових сум або витребування від боржника майна може бути здійсненний

як судом (стаття 16 ЦК України), так і нотаріусом (стаття 18 ЦК України) шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках

і в порядку, встановлених законом.

Права на звернення до суду за захистом, закріплене статтею 4 ЦПК України, кореспондується зі статтею 256 ЦК України, яка встановлює для особи часові межі для звернення до суду з вимогою про захист свого цивільного права

або інтересу та називає їх позовною давністю.

У позасудовому порядку захист суб'єктивного права також нерозривно пов'язується із фактором часу, про що свідчить зміст статті 88 Закону України "Про нотаріат", відповідно до якої однією з умов вчинення нотаріусом виконавчих написів дотримання трирічного строку давності з дня виникнення у стягувача права вимоги, а у відносинах між підприємствами, установами

та організаціями) - не більше одного року або іншого строку для вимоги,

за якою видається виконавчий напис, якщо законом встановлено інший строк давності.

З урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 87, 88 Закону України "Про нотаріат" захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне

у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна.

Це право існує, поки суд не встановить зворотного, оскільки статтею 50 Закону України "Про нотаріат" передбачено право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

Тлумачення вищенаведених норм права дає підстави для висновку,

що вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому, вчинений нотаріусом виконавчий напис

не породжує виникнення права стягувача на стягнення грошових сум

або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло у стягувача раніше. Метою вчинення виконавчого напису є надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання безспірного зобов'язання боржником.

З урахуванням наведеного, перебіг позовної давності за вимогами

про звернення стягнення на предмет іпотеки починається від дня, коли

у кредитора (іпотекодержателя) виникло право на відповідний позов, незалежно від того, чи звертався він після цього до нотаріуса за захистом своїх цивільних прав.

У силу положень статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку, а також у разі пред'явлення особою позову

до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Звернення стягнення на предмет іпотеки не вказане у статті 264 ЦК України

в якості окремої підстави переривання перебігу позовної давності, а також

не може вважатися діями, що свідчать про визнання боржником свого боргу, чи прирівнюватись до пред'явлення позову. Звернення стягнення

є реалізацією іпотекодержателем свого права, передбаченого договором іпотеки, та підставою припинення цього права.

Повернення стягувачу виконавчого напису (виконавчого документу) також

не може переривати перебіг позовної давності за позовними вимогами

про звернення стягнення з аналогічних причин.

У справі, яка переглядається, 14 лютого 2013 року приватним нотаріусом вчинено виконавчий напис, яким звернуто стягнення на предмет іпотеки

у рахунок погашення всієї заборгованості за кредитом. Даним виконавчим написом установлено, що строк платежу за зобов'язаннями настав 27 липня 2012 року.

Тобто, вчинення виконавчого напису у даній справі потягло зміну строку виконання основного зобов'язання.

За викладених обставин Об'єднана палата Касаційного цивільного суду

у складі Верховного Суду не вбачає підстав для відступлення від правового висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду про те, що вжитий банком засіб позасудового захисту свого порушеного права, а саме звернення стягнення на предмет іпотеки за виконавчим написом нотаріуса, до визначених статтями 263, 264 ЦК України підстав зупинення чи/або переривання позовної давності

не належить.

Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

не бере до уваги висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

від 25 березня 2019 року у справі № 161/19329/13-ц (провадження № 61-39634св18), відповідно до якого перебіг позовної давності почався саме з моменту, коли виконавчий напис, яким банк задовольнив свої кредиторські вимоги, повернутий без виконання, оскільки містить різні конкретні обставини справи у порівнянні зі справою, яка переглядається.

Так, у наведеній постанові встановлено, що банк про неможливість реалізації свого права (тобто порушення права) на звернення стягнення на предмет іпотеки дізнався з моменту, коли державний виконавець повернув виконавчий документ про звернення стягнення на предмет іпотеки. До часу повернення виконавчого напису нотаріуса право банку щодо задоволення своїх майнових вимог за рахунок переданого в іпотеку майна порушено не було, а було захищено чинним у вказаний період виконавчим написом нотаріуса.

У свою чергу у справі, яка переглядається, банк у позасудовому порядку змінив строк виконання основного зобов'язання шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки за виконавчим написом нотаріуса, разом із тим,

не реалізував свого права на стягнення всієї заборгованості за кредитним договором у судовому порядку в межах строку позовної давності.

Щодо доводів касаційної скарги по суті

У силу положень частини 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Частиною 1 статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження.

Предметом спору у справі, яка переглядається, є стягнення з позичальника

та поручителя заборгованості за кредитним договором у солідарному порядку.

Щодо позовних вимог до позичальника

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором,

а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (статті 1054 ЦК України).

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язання - це правовідношення,

в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною 1 статті 612 ЦК України зобов'язання повинне виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Одним з видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

Відповідно до вимог частини 2 статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами

(з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до частини 2 статті 1050 ЦК України.

При цьому право дострокового повернення означає, що кредитор вимагає виконання зобов'язання до настання строку виконання, визначеного договором.

Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Статтею 1050 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно

не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до Статтею 1050 ЦК України.

За змістом частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року

у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 4 липня 2018 року

у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) також викладено правову позицію про те, що після направлення кредитодавцем вимоги про дострокове повернення кредитної заборгованості та, відповідно, припинення дії кредитного договору, права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною 2 статті 625 ЦК України,

яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України.

Звертаючись з позовом у квітні 2016 року, банк ставив питання про стягнення заборгованості, яка утворилась станом на 23 грудня 2015 року та становить

80 999,66 доларів США, із яких: 41 786,00 доларів США заборгованість

за кредитом; 26 419,44 доларів США заборгованість за відсотками;

5 299,72 доларів США пеня за несвоєчасне повернення кредиту;

7 494,50 доларів пеня за несвоєчасне повернення відсотків США.

Проте, вчинення 14 лютого 2013 року приватним нотаріусом Ковальчуком С. П. виконавчого напису, у якому зазначено, що строк платежу за зобов'язаннями настав 27 липня 2012 року та звернуто стягнення на предмет іпотеки, свідчить про те, що кредитор скористався своїм правом на дострокове повне повернення кредиту, відсотків та інших платежів, що потягло зміну строку виконання основного зобов'язання.

Наявність виконавчого напису нотаріуса про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, незалежно від виконання його боржником, не є підставою для нарахування процентів за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, і у такому разі положення абзацу 2 частини 1 статті 1048 ЦК України, за яким проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики, не підлягають застосуванню, оскільки між сторонами немає домовленості про порядок повернення позики поза межами строку дії договору.

В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Оскільки ПАТ "Укрсоцбанк" вимог про стягнення сплати встановленого індексу інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання, а також трьох процентів річних від простроченої суми на підставі положень статті 625 ЦК України не заявляв, вимоги банку не підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог до поручителя

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника

за виконання ним свого обов'язку.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина 1 статті 553 ЦК України).

Вимога статті 526 ЦК України щодо обов'язку виконувати зобов'язання належним чином поширюється і на акцесорні (забезпечувальні) договори

та сторін таких договорів.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник

і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Згідно з положеннями частини 4 статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій) порука припиняється після закінчення строку, встановленого у договорі поруки.

У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Умовами договору поруки сторони погодили, що договір набирає чинності

з дати його укладення (пункт 6.2).

Договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється.

Відповідно до змісту статей 251, 252 ЦК України настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається саме календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Крім того, слід зауважити, що строк дії поруки не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора

й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Вчиненням виконавчого напису нотаріуса, яким стягнуто всю заборгованість за кредитом, позивач використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, тобто, такими діями кредитор

на власний розсуд змінив умови виконання основного зобов'язання.

ПАТ "Укрсоцбанк" вимог про стягнення з поручителя сплати встановленого індексу інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання, а також трьох процентів річних від простроченої суми на підставі положень статті 625 ЦК України не заявляв.

Встановивши, що кредитор скористався засобом позасудового захисту свого порушеного права шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки

за виконавчим написом нотаріуса, чим на власний розсуд змінив умови виконання основного зобов'язання на 27 липня 2012 року, а даний позов

до позичальника та поручителя пред'явлено лише у квітні 2016 року, тобто

зі спливом загального строку позовної давності (3 роки), встановленого статтею 257 ЦК України та шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов'язання, визначених частиною 4 статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій), суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, прийшов вірного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело

або могло призвести до неправильного вирішення справи.

При вирішенні даної справи суд правильно визначив характер правовідносин між сторонами, вірно застосував закон, що їх регулює, ухвалені судові рішення відповідають критеріям законності і обґрунтованості.

Згідно статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Висновки щодо застосування норм права (частина 2 статті 416 ЦПК України)

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає

в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому, вчинений нотаріусом виконавчий напис

не породжує виникнення права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло

у стягувача раніше. Метою вчинення виконавчого напису є надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання безспірного зобов'язання боржником.

З урахуванням наведеного, перебіг позовної давності за вимогами

про звернення стягнення на предмет іпотеки починається від дня,

коли у кредитора (іпотекодержателя) виникло право на відповідний позов, незалежно від того, чи звертався він після цього до нотаріуса за захистом своїх цивільних прав.

У силу положень статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку, а також у разі пред'явлення особою позову

до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Звернення стягнення на предмет іпотеки не вказане у статті 264 ЦК України

в якості окремої підстави переривання перебігу позовної давності, а також

не може вважатися діями, що свідчать про визнання боржником свого боргу, чи прирівнюватись до пред'явлення позову. Звернення стягнення

є реалізацією іпотекодержателем свого права, передбаченого договором іпотеки, та підставою припинення цього права.

Повернення стягувачу виконавчого напису (виконавчого документу) також

не може переривати перебіг позовної давності за позовними вимогами

про звернення стягнення з аналогічних причин.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд

у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" залишити без задоволення.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області

від 20 вересня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Київської області

від 19 січня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: Б. І. Гулько

В. І. Крат

Д. Д. Луспеник

Є. В. Синельников

В. М. Сімоненко

М. Є. Червинська