Постанова

Іменем України

09 червня 2021 року

м. Київ

справа № 759/17465/18

провадження № 61-12201св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Ступак О. В., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Мобіліті",

відповідач - ОСОБА_1,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Мобіліті" на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 18 вересня 2019 року у складі судді Юзькової О.

Л. та постанову Київського апеляційного суду від 08 липня 2020 року у складі колегії суддів: Оніщука М. І., Шебуєвої В. А., Крижанівської Г. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У листопаді 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Мобіліті" (далі - ТОВ "Порше Мобіліті") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на те, що 15 березня 2013 року між ТОВ "Порше Мобіліті" та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 50008196, за умовами якого позивач надав, а відповідач отримав кредитні кошти для купівлі автомобіля марки VW, модель Beetle, 2013 року виробництва, у розмірі 214 088,76 грн, що в еквіваленті становить 26 297,60 дол. США, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 9,90 % на рік, які відповідно до підпункту 2.2 загальних умов кредитування є змінними.

Зазначав, що відповідно до пункту 1.4 загальних умов кредитування термін кредитування (строк повернення кредиту) погоджений сторонами в графіку погашення кредиту, яким передбачено повернення кредиту частинами щомісячно на відповідну дату поточного місяця з кінцевим терміном погашення не пізніше 15 квітня 2018 року.

Також, згідно з пунктом 1.6 загальних умов кредитування зобов'язання відповідача перед ТОВ "Порше Мобіліті" за кредитним договором забезпечено договором застави від 27 квітня 2013 року № 50008196, за умовами якого відповідач надав у заставу автомобіль марки VW, модель Beetle, 2013 року виробництва.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором позивачем надіслано на адресу його проживання вимогу (повідомлення) від 17 лютого 2015 року щодо дострокового повернення кредиту та сплати заборгованості за договором у загальному розмірі 543 333,32 грн.

Однак, як вказував позивач, вищенаведена вимога про дострокове повернення кредиту відповідачем проігнорована.

На підставі вищевикладеного, ТОВ "Порше Мобіліті" просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором від 15 квітня 2013 року № 50008196, яка станом на 12 жовтня 2018 року становила 1 122 924,86 грн; витрати на правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн; судовий збір у розмірі 16 843,87 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 18 вересня 2019 року позов залишено без задоволення.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції вказав, що за умовами кредитного договору погашення кредиту повинно здійснюватися відповідачем частинами кожного місяця, тому початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань.

На думку суду першої інстанції, оскільки перша прострочка сплати за користування кредитними коштами відбулася 16 вересня 2014 року, а право дострокового повернення кредиту за вимогою компанії згідно з підпунктом 3.2.1 додаткової угоди до кредитного договору від 15 квітня 2013 року становить 1 (один) календарний місяць з дати виникнення прострочення, то права позивача слід вважати порушеними після несплати відповідачем платежу за вказаний платіжний період, а саме з 16 жовтня 2014 року.

Незважаючи на те, що представник позивача вказував на поважність причин пропуску позовної давності, посилаючись на те, що 08 квітня 2015 року приватним Київського міського нотаріального округу Маринець О. С. вчинено виконавчий напис про стягнення з ОСОБА_1 суми боргу у розмірі 543 333,32 грн шляхом звернення стягнення на предмет застави, який був чинним до прийняття Верховним Судом 26 червня 2018 року постанови про задоволення позову ОСОБА_1 та визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд першої інстанції не визнав таку причину поважною, зважаючи на те, що позивач не був обмежений у можливості поряд із зверненням стягнення на предмет застави шляхом вчинення виконавчого напису звернутися до суду із позовом про стягнення всієї заборгованості за кредитним договором.

На переконання суду першої інстанції, строк виконання основного зобов'язання було змінено на 16 жовтня 2014 року, і саме з цього моменту в позивача виникло право на звернення до суду щодо захисту своїх порушених прав, проте ТОВ "Порше Мобіліті" звернулось із позовом лише у жовтні 2018 року, тобто зі спливом позовної давності, що стало підставою для відмови у задоволенні позову.

Судом першої інстанції відмовлено також у задоволенні вимоги про стягнення з відповідача збитків у розмірі 8 675,09 грн, які понесені останнім у зв'язку з укладенням із Товариством з обмеженою відповідальністю "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М" (далі - ТОВ "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М") договору про надання колекторських послуг від 01 серпня 2011 року щодо забезпечення звернення стягнення на предмет застави в позасудовому порядку, оскільки позивачем не надано доказів, які б свідчили про те, що в розумінні положень статті 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зазначені витрати були необхідні для поновлення прав позивача.

Постановою Київського апеляційного суду від 08 липня 2020 року апеляційну скаргу ТОВ "Порше Мобіліті" залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

Апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав усім доводам сторін належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності та постановив законне, правильне по суті і справедливе рішення. При апеляційному розгляді справи порушень норм матеріального і процесуального права, які є підставою для скасування рішення судом першої інстанції, у справі не виявлено.

Суд апеляційної інстанції окремо звернув увагу на те, що звернення стягнення на предмет застави шляхом вчинення виконавчого напису не перериває позовної давності.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У серпні 2020 року ТОВ "Порше Мобіліті" із застосуванням засобів поштового зв'язку звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 18 вересня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 липня 2020 року у справі, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову, а саме: стягнути з ОСОБА_1 1 122 924,86 грн заборгованості за кредитним договором; витрати на правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн, понесені в суді першої інстанції; витрати на правничу допомогу у розмірі 10 800,00 грн, понесені в суді апеляційної інстанції; витрати на правничу допомогу у розмірі 10 800,00 грн, понесені в суді касаційної інстанції, та витрати, понесені у зв'язку зі сплатою судового збору.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме апеляційним судом застосовано норми права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду: від 10 грудня 2018 року у справі № 372/2017/13-ц, від 19 грудня 2018 року у справі № 524/9350/16-ц, від 07 серпня 2019 року у справі № 179/1367/17-ц, від 20 листопада 2019 року у справі № 467/395/16-ц.

У касаційній скарзі заявник також посилається на те, що:

- судами попередніх інстанцій порушено норми статей 526, 530, 549, 610, 611, 612, 624, 627, 629, 1049, 1050 ЦК України (не застосовано норми права, які підлягали застосуванню), оскільки, незважаючи на документальне підтвердження заборгованості за кредитним договором, відмовили у її стягненні з відповідача;

- судами попередніх інстанцій застосовано норми статей 256, 258, 261 ЦК України, які не підлягали застосуванню, зокрема безпідставно застосовано позовну давність;

- судами порушено статтю 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", оскільки не враховано, що до моменту реалізації заставного автомобіля кредитор не може знати, що коштів від реалізації майна буде недостатньо для повного погашення кредитної заборгованості, а тому перебіг позовної давності для пред'явлення позову про стягнення сум, не покритих коштами, вирученими від продажу предмета застави, виникає після продажу предмета застави (з посиланням на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 467/395/16-ц). Також судами не враховано, що перебіг позовної давності починається саме з моменту, коли судовим рішенням, що набрало законної сили, встановлено, що виконавчий напис, яким банк задовольнив свої кредиторські вимоги, визнано таким, що не підлягає виконанню (з посиланням на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 10 грудня 2018 року у справі № 372/2017/13-ц);

- про порушення свого права, яке підлягає захисту в межах цієї справи, позивач дізнався лише 26 червня 2018 року (дата прийняття постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 761/12539/15-ц за позовом ОСОБА_1 про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню).

08 квітня 2015 року позивач захистив своє порушене право шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса, оскільки на підставі виконавчого напису передбачалось погашення заборгованості відповідача за кредитним договором за рахунок предмета застави і підстав для звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості з відповідача за кредитним договором у позивача не було, оскільки подання такого позову свідчило б про подвійне стягнення заборгованості. У зв'язку з вчиненням виконавчого напису, який був дійсним до 26 червня 2018 року, позивач не звертався з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, так як у разі відмови у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, сума заборгованості була б стягнута у позасудовому порядку та необхідності звертатися з позовом про стягнення заборгованості у ТОВ "Порше Мобіліті" не було;

- з моменту вчинення виконавчого напису нотаріуса (08 квітня 2015 року) до моменту набрання законної сили судовим рішенням у справі № 761/12539/15-ц (26 червня 2018 року) право позивача щодо задоволення своїх майнових вимог порушено не було, а було захищено чинним у вказаний період написом нотаріуса. Таким чином, позовну давність позивачем не пропущено;

- суди не врахували, що збитки у розмірі 8 675,09 грн були необхідними для відновлення позивачем свого порушеного права та перебувають у безпосередньому причинно-наслідковому зв'язку з порушенням умов кредитного договору.

У жовтні 2020 року до Верховного Суду від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 надійшли відзиви на касаційну скаргу ТОВ "Порше Мобіліті", в яких, посилаючись на її необґрунтованість, відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки вони є законними.

Крім того, відзиви містять клопотання про проведення судового засідання з викликом сторін.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційна скарга ТОВ "Порше Мобіліті" передана на розгляд судді-доповідачу ОСОБА_4

Ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2020 року поновлено ТОВ "Порше Мобіліті" строк на касаційне оскарження рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 18 вересня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 липня 2020 року, відкрито касаційне провадження у справі (на підставі пункту 1 частини 2 статті 389 ЦПК України), витребувано з Шевченківського районного суду міста Києва матеріали справи № 759/17465/18 та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

У вересні 2020 року матеріали справи № 759/17465/18 надійшли до Верховного Суду.

Розпорядженням керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 09 листопада 2020 року № 2766/0/226-20 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями у зв'язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_4.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 листопада 2020 року касаційну скаргу та матеріали справи № 759/17465/18 призначено судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 01 червня 2021 року відмовлено у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 про проведення судового засідання з викликом сторін та призначено справу до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених Частиною 2 статті 389 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною 1 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частини 1 статті 402 ЦПК України.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами попередніх інстанційустановлено, що 15 квітня 2013 року між ТОВ "Порше Мобіліті" (компанія) та ОСОБА_1 (позичальник) укладений кредитний договір № 50008196, за умовами якого позивач надав, а відповідач отримав кредитні кошти для купівлі автомобіля марки VW, модель Beetle, 2013 року виробництва, у розмірі 214 088,76 грн, що в еквіваленті становить 26 297,60 дол. США, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 9,90 % на рік, які відповідно до пункту 2.2 загальних умов кредитування є змінними. Строк кредиту - 60 місяців (кінцевий термін погашення - не пізніше 15 квітня 2018 року).

Підписуючи кредитний договір, відповідач підтвердив свою згоду на те, що договір між сторонами складають цей кредитний договір, загальні умови кредитування, графік погашення кредиту, а також додаткові угоди та інші документи, що можуть бути укладені або підписані сторонами щодо кредиту.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між позивачем та відповідачем укладений договір застави транспортного засобу від 27 квітня 2013 року № 50008196, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Маринець О. С., зареєстрований у реєстрі за № 853 (передбачено пунктом 1.6 загальних умов кредитування). За домовленістю сторін заставна вартість предмета застави становить 267 610,95 грн.

Згідно з пунктом 5.4 договору застави звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду або на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Відповідно до підпункту 1.4.3 загальних умов кредитування до 10 числа кожного місяця компанія надсилає позичальнику відповідні рахунки для сплати чергового платежу відповідно до графіка погашення кредиту, черговий платіж підлягає сплаті у строк відповідно до графіка погашення кредиту.

Згідно з пунктом 10.1 загальних умов кредитування між ПАТ "СК "Українська страхова група" як страховиком та ОСОБА_1 як страхувальником укладений Договір добровільного страхування від 17 квітня 2013 року № 28-0199-13-00361.

Вигодонабувачем за договором виступає ТОВ "Порше Мобіліті".

Умовами пункту 10.4 загальних умов кредитування передбачено, що додатковий кредит надається компанією позичальнику шляхом перерахування компанією на користь страхової компанії, зазначеної у кредитному договорі або документі, грошових коштів за страхові премії відповідно до договору страхування, що підлягають сплаті компанією рівними місячними платежами.

Згідно з підпунктом 10.10.3 загальних умов кредитування повернення додаткового кредиту здійснюється позичальником в повному обсязі в строки, встановлені графіком погашення кредиту, за винятком випадків, у яких загальними умовами кредитування передбачено інші строки повернення кредиту.

Відповідно до підпункту 3.2.1 договору про внесення змін/додаткової угоди від 05 квітня 2014 року № 1 до кредитного договору від 15 квітня 2013 року № 50008196 сторони погодили, що компанія має право визнати термін повернення кредиту таким, що настав та/або вимагати дострокового розірвання кредитного договору у випадку порушення позичальником терміну сплати будь-якого чергового платежу (його частини) з повернення кредиту та/або додаткового кредиту відповідно до графіку погашення кредиту та/або сплати за користування кредитом на строк щонайменше 1 (один) календарний місяць.

Як убачається з розрахунку заборгованості за кредитним договором від 15 квітня 2013 року, перша прострочка зі сплати за кредитним договором виникла у відповідача 16 вересня 2014 року.

08 квітня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Маринець О. С. вчинений виконавчий напис щодо стягнення з ОСОБА_1 суми боргу у розмірі 543 333,32 грн шляхом звернення стягнення на предмет застави, який був чинним до прийняття Верховним Судом постанови від 26 червня 2018 року у справі № 761/12539/15-ц про задоволення позову ОСОБА_1 та визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Звертаючись до суду, позивач в обґрунтування заявлених позовних вимог посилався на те, що станом на 12 жовтня 2018 року відповідач має перед ТОВ "Порше Мобіліті" заборгованість у розмірі 1 122 924,86 грн, яка складається з:

- простроченої заборгованості з оплати періодичних платежів за кредитом у сумі 111 568,63 грн, з яких: 59 565,90 грн - сума простроченої заборгованості зі сплати чергових платежів за кредитом; 6 816,43 грн - сума 3 % річних за час прострочення зі сплати чергових платежів за кредитом; 45 186,30 грн - сума інфляційних втрат за час прострочення зі сплати чергових платежів за кредитом;

- простроченої заборгованості з оплати періодичних платежів за додатковим кредитом у сумі 187 625,95 грн, з яких: 146 732,57 грн - сума простроченої заборгованості зі сплати чергових платежів за додатковим кредитом; 8 687,67 грн - сума 3 % річних за час прострочення за додатковим кредитом; 29 787,59 грн - сума інфляційних втрат за час прострочення за додатковим кредитом; 2 418,12 грн - сума нарахованої пені за час прострочення за додатковим кредитом;

- заборгованості з дострокового повернення кредиту у сумі 765 383,13 грн, з яких: 507 017,19 грн - сума заборгованості за кредитом; 184 326,10 грн - сума заборгованості за процентами; 74 040,02 грн - 3 % річних;

- штрафу на підставі пункту 8.2 кредитного договору у розмірі 20,0 % суми кредиту, який складає 42 817,75 грн;

- штрафу на підставі пункту 8.3 кредитного договору, який складає 6 854,13 грн;

- збитків на підставі пункту 8.5 кредитного договору у розмірі 8 675,09 грн.

Позивач звернувся з позовом до суду 31 жовтня 2018 року.

У своїх відзивах на позовну заяву відповідач просить суд застосувати позовну давність та відмовити у задоволенні позову з підстав пропущення позивачем строку звернення до суду з позовом.

Нормативно-правове обґрунтування та мотиви, з яких виходив Верховний Суд

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина 1 статті 1049 ЦК України).

У статті 526 ЦК України зазначено загальні умови виконання зобов'язання, а саме: зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог статті 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною 1 статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частина 2 статті 598 ЦК України).

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Виходячи зі змісту статей 526, 599 ЦК України зобов'язання буде вважатися виконаним належним чином, якщо таке виконання здійснене відповідно до умов договору та вимог законодавства, а якщо умови виконання не визначені у договорі або законі, то вони повинні бути виконані відповідно до звичаїв ділового обороту або до вимог, що зазвичай ставляться.

Виконання зобов'язання може забезпечуватися заставою (частина 1 статті 546 ЦК України).

Стаття 572 ЦК України передбачає, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Відповідно до статті 1 Закону України "Про заставу" застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом.

Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Стаття 19 Закону України "Про заставу" встановлює, що за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.

За змістом статті 20 Закону України "Про заставу" заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором. Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачене законом або договором застави.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2,4,7 та 11 до Конвенції" (далі - Конвенція), яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків. Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб'єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку.

Згідно з частиною 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За частиною 4 статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Позовна давність відноситься до строків захисту цивільних прав; при цьому поняття "позовна" має на увазі форму захисту - шляхом пред'явлення позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов, що розглядається у двох аспектах - процесуальному (право на пред'явлення позивачем позову і розгляд його судом) і матеріальному (право на задоволення позову, на отримання судового захисту). Питання про об'єкт дії позовної давності виникає через відмінності в розумінні категорії "право на позов у матеріальному сенсі" (право на захист) у контексті її співвідношення із суб'єктивним матеріальним цивільним правом як одним з елементів змісту цивільних правовідносин. Набуття права на захист, для здійснення якого встановлена позовна давність, завжди пов'язане з порушенням суб'єктивного матеріального цивільного права. Суб'єктивне матеріальне цивільне право і право на позов відносяться до різних видів матеріального права: перше - регулятивне, друге - охоронне. Змістом права на позов є правомочність, що включає одну або декілька передбачених законом можливостей для припинення порушення, відновлення права або захисту права іншими способами, які можуть реалізовуватись тільки за допомогою звернення до суду.

Ураховуючи, що метою встановлення у законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто тимчасове обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, необхідно дійти висновку, що об'єктом дії позовної давності є право на позовний захист (право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом (не ототожнюється із суб'єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Зазначений трирічний строк діє після порушення суб'єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного).

Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (частина 5 статті 267 ЦК України).

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, відмовив у задоволенні позовних вимог ТОВ "Порше Мобіліті" про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором через сплив позовної давності, виходячи з того, що перша прострочка за кредитним договором відбулась 16 вересня 2014 року, а термін повернення кредиту вважається таким, що настав, за визначенням підпункту 3.2.1 загальних умов кредитування (зміни до яких внесені договором про внесення змін/додатковою угодою № 1 від 05 квітня 2014 року до кредитного договору від 15 квітня 2013 року), починаючи з 16 жовтня 2014 року, проте із позовом ТОВ "Порше Мобіліті" звернулось лише у жовтні 2018 року, тобто з пропущенням трирічної позовної давності.

Суди не взяли до уваги доводи позивача про поважність причин пропуску позовної давності для звернення до суду, оскільки, на їх думку, ТОВ "Порше Мобіліті" не було обмежено у можливості поряд із зверненням стягнення на предмет застави шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса звернутися до суду із позовом про стягнення всієї суми заборгованості за кредитним договором.

Апеляційний суд при цьому наголосив, що звернення стягнення на предмет застави шляхом вчинення виконавчого напису не перериває позовної давності.

Колегія не погоджується із такими висновками судів, враховуючи наступне.

Із матеріалів справи убачається, що позивач надіслав отриману відповідачем вимогу від 17 лютого 2015 року про дострокове повернення суми кредиту у повному обсязі та заборгованості відповідно до умов кредитного договору.

08 квітня 2015 року за зверненням ТОВ "Порше Мобіліті" приватним нотаріусом здійснено виконавчий напис нотаріуса на укладеному між сторонами договорі застави транспортного засобу від 27 квітня 2013 року № 50008196.

Відповідно до частин 1 , 3 статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку; після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою.

Отже, вжитий банком засіб позасудового захисту свого порушеного права, а саме звернення стягнення на предмет застави за виконавчим написом нотаріуса, до визначених статтями 263, 264 ЦК України підстав зупинення чи/або переривання позовної давності не належить.

Водночас постановою Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 761/12539/15-ц (провадження № 61-6688св18) задоволено касаційну скаргу представника ОСОБА_1, скасовано судові рішення та задоволено позов ОСОБА_1.

Визнано виконавчий напис нотаріуса Київського міського нотаріального округу Маринець О. С. від 08 квітня 2015 року № 383 таким, що не підлягає виконанню.

Отже, до часу визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, право стягувача порушено не було, а було захищено чинним у вказаний період виконавчим написом нотаріуса, на що суди попередніх інстанцій не звернули належної уваги.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, наведеним Верховним Судом у постанові від 25 березня 2019 року у справі № 161/19329/13-ц (провадження № 61-39634св18), підстав відступу від якого не знайшов Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 09 грудня 2019 року у справі № 357/5125/16-ц (провадження № 61-15142сво18), у постановах Верховного Суду: від 10 грудня 2018 року у справі № 372/2017/13-ц (провадження № 61-18815св18) (підстава відкриття касаційного провадження), від 18 грудня 2019 року у справі № 450/18/15-ц (провадження № 61-17556св18).

Судами попередніх інстанцій не враховано, що позивач не передбачав та не міг передбачити можливість ухвалення судового рішення про визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису нотаріуса, що і стало підставою для пропуску позовної давності.

ТОВ "Порше Мобіліті" про неможливість реалізації свого права (тобто порушення права) на звернення стягнення на предмет застави та пов'язану із цим неможливість погасити існуючу заборгованість за кредитним договором за рахунок реалізації предмета застави дізналось 26 червня 2018 року, тобто з моменту, коли Верховний Суд прийняв постанову у справі № 761/12539/15-ц, отже, для позивача перебіг позовної давності почався саме з дати, коли рішенням суду касаційної інстанції, що набрало законної сили, виконавчий напис визнаний таким, що не підлягає виконанню.

Ураховуючи зазначене, висновки судів про сплив позовної давності та пов'язану із цим відмову у задоволенні позову, є передчасними та такими, що не відповідають обставинам справи.

Оскільки заявлена позивачем позовна вимога про стягнення з відповідача збитків у розмірі 8 675,09 грн на підставі пункту 8.5 кредитного договору безпосередньо пов'язана з іншими позовними вимогами про стягнення заборгованості за кредитним договором, тому зазначений висновок про передчасність позовних вимог стосується і цієї частини позову.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною 1 статті 400 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції під час розгляду справи в касаційному порядку не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини 3 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених частини 3 статті 411 ЦПК України; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина 4 статті 411 ЦПК України).

Фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема суми та період, за який вони підлягають стягненню з відповідача, судами повністю не встановлено та не перевірено.

З урахуванням того, що Верховний Суд переглядає справи виключно з підстав і в порядку, встановлених ЦПК України, і не має можливості встановлювати обставини, які не були встановлені в рішенні, а суди не дослідили зібрані у справі докази та не встановили обставини, які мають вирішальне значення для розгляду цього спору, справу, керуючись принципом процесуальної економії, необхідно направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, який у силу своїх повноважень може усунути наведені порушення.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, з наведенням відповідних обґрунтувань, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

ЄСПЛ зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).

Оскільки розгляд справи не закінчено, то питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Мобіліті" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 08 липня 2020 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийО. В. Ступак Судді:І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний Г. І. Усик В. В.

Яремко